Геополітика: Україна в міжнародних відносинах
2. Дипломатія УРСР хрущовської "відлиги"
Не можна назвати гнучкою українську дипломатію періоду хрущовської "відлиги". XX з'їзд КПРС (1956), який його започаткував, став знаменним не лише тому, що викрив сталінські злочини, а й тому, що дійшов висновку: "фатальної неминучості термоядерної війни немає". Він проголосив принципи мирного співіснування країн з різним суспільно-політичним ладом, право народів обирати свій шлях розвитку.
Багато практичних кроків, здійснених новим лідером радянської держави на міжнародній арені, ніби стверджували на практиці виголошені гасла. Так, 1959 р. М.Хрущов здійснив поїздку до США. Це був перший в історії візит радянського лідера в цю країну, де він виступив з ідеєю роззброєння. М.Хрущов нарешті врегулював тривалий радянсько-югославський конфлікт, який виник ще 1948 р.
З іменем М. Хрущова пов'язаний перший етап відлиги, розрядки у відносинах Схід - Захід, зокрема радянсько-американських. Але з ним пов'язана і одна з найнебезпечніших післявоєнних криз - Карибська (1962), коли світ опинився на межі ядерної війни. З погрозами застосування ядерної зброї і США, і СРСР ще раніше виникали ситуації навколо сірійського конфлікту 1957 p., Лівану і Тайваню 1958 p., Берліна 1961 р. Такими методами досягти оздоровлення міжнародних відносин було неможливе. Це підривало численні миролюбні заяви М.Хрущова з "високих" трибун. Саме тому Віллі Шилінг назвав свою книгу "Хрущовсь-ка шарманка. Гра на нервах людства".
Чимало зусиль затратив і сам М.Хрущов, і радянські дипломати, і засоби масової інформації, переконуючи американців і всю світову громадськість, що кинута радянським лідером фраза "Ми вас закопаємо" - це лише жарт.
Перші спроби після XX з'їзду КПРС відійти від сталінського курсу стосовно Східної Європи, що виявилися у визнанні за кожним народом права обирати шлях розвитку, були відкинуті в 1956 р. введенням радянських військ і кривавим придушенням повстання угорського народу, що повстав проти нав'язаного ззовні тиранічного режиму Ракоші.
Тривалий час радянська історіографія події в Угорщині оцінювала як контрреволюцію, підготовлену імперіалістами і спрямовану ЦРУ. Уільям Колбі (директор ЦРУ 1973 - 1976) у газеті "Московские новости" (№21,1990) зазначив, що Президент США Ейзенхауер 1956 р. утримався від сприяння повстанню в Угорщині і пояснив це так: "...можливо, це і непорядно стосовно угорців, але ми не хочемо третьої світової війни".
Чому М.Хрущов прийняв таке рішення? Після XX з'їзду він опинився під вогнем критики "старої гвардії". В.Молотов, Г.Маленков звинувачували його в тому, що він розвалює соціалістичну систему, сприяє угорській кризі. Лякала М.Хрущова і перспектива виходу Угорщини з Варшавського договору і вступ її до НАТО. Внаслідок цього воєнно-блокова логіка переважила, і події в Угорщині були розцінені як контрреволюційний заколот. У листопаді 1956 р. сесія ГА ООН визнала введення радянських військ в Угорщину і встановлення режиму Я.Кадара як порушення Статуту ООН.
За таких умов подолати атмосферу недовіри і неприязні, в якій опинилась і українська дипломатія, було нелегко. Лише з кінця 50-х років XX ст. для України з'явилась можливість відкрити зовнішній світ для себе і самій стати відкритішою для інших країн. Цьому сприяло заснування 1957 р. постійного представництва Української РСР при ООН.
Основним змістом діяльності України на міжнародній арені стала боротьба за мир і безпеку народів, мирне співіснування держав із різним суспільним ладом. Як член ООН, республіка значної уваги надавала питанням недопущення нової світової війни. На XII сесії Генеральної Асамблеї ООН в жовтні 1957 р. голова української делегації Л.Паламарчук (очолював українську дипломатію 1954-1966) заявив, що з метою послаблення міжнародної напруженості треба насамперед радикально розв'язати проблеми роззброєння, повністю заборонити атомну і водневу зброю, припинити її виробництво, істотно скоротити збройні сили і військові бюджети. Третього серпня 1960 р. постійне представництво УРСР при ООН надіслало Ноту на ім'я Генерального секретаря ООН, в якій висловлювалась пропозиція про особисту участь глав урядів держав - членів ООН у розгляді проблем роззброєння на Генеральній Асамблеї.
Однак досягти взаємних домовленостей на той час ще було неможливо, і не в останню чергу - через неконструктивну позицію Радянського Союзу. Незважаючи на це, делегація Української РСР і на наступних сесіях ГА ООН продовжувала підтримувати радянські пропозиції про загальне і повне роззброєння, виступала з власними ініціативами стосовно цього питання. СРСР, США і Англія 5 липня 1963 р. підписали в Москві Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космічному просторі і під водою, а 19 листопада 1965 р. на пленарному засіданні Г А ООН була схвалена резолюція про нерозповсю-дження ядерної зброї. В цих та інших подібних спільних актах та домовленостях була частка зусиль і Української РСР, її представників в ООН.
Немало зусиль українські дипломати доклали до того, щоб членами ООН стали Албанія, Болгарія, Румунія (1955), Монголія (1961). У вересні 1960 р. на XV сесії ГА ООН делегація СРСР, очолювана М.Хрущовим, внесла пропозицію прийняти декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам. У радянському проекті були такі вимоги:
1. Негайно надати всім колоніальним країнам, підопічним територіям повну незалежність і свободу в будівництві власних національних держав. Колоніальний режим, колоніальна адміністрація у всіх її видах повинні бути скасовані повністю з тим, щоб надати можливість народам, які проживають на цих територіях, самим вирішувати свою долю і форми державного управління.
2. Ліквідувати всі опорні пункти колоніалізму у вигляді володінь і орендованих районів на чужих територіях.
3. Закликати уряди всіх країн суворо дотримуватись у відносинах між державами положення Статуту ООН і Декларації про рівність та повагу суверенних прав і територіальної цілісності всіх без винятку держав, не допускаючи жодних виявів колоніалізму, виняткових прав або переваг для одних держав на шкоду іншим.
Дискусія на Генеральній Асамблеї була політично гострою. Українська делегація виступила з її повною підтримкою і закликала прийняти рішучі заходи щодо прискорення процесів деколонізації. Декларація ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам була прийнята Асамблеєю більшістю голосів. Єдиний пункт, який вдалося зберегти західним державам і країнам, що їх підтримували, - це положення про дозвіл іноземним державам мати у країнах Азії й Африки (за згодою другої сторони) військові бази.
Рік 1960 увійшов в історію як рік Африки. Незалежність отримали 17 держав цього континенту. Як зазначалося на ювілейній конференції ООН 1982 p., прийняття лише одного рішення про ліквідацію колоніалізму вже виправдовує створення Організації Об'єднаних Націй.
Різноманітною була діяльність України в ЮНЕСКО. На XVI сесії ГА ООН українська делегація внесла резолюцію про заходи у справі сприяння ліквідації неписьменності в усьому світі. Цей проект було схвалено. Активно співпрацювала республіка і в Міжнародному бюро освіти (МБО). Свідченням внеску українського народу у скарбницю світової культури було рішення ЮНЕСКО про відзначення 150-річчя від з дня народження Т.Шевченка.
Представники України з 1957 р. брали участь у роботі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Тоді, коли ядерні держави, зокрема СРСР, продовжували модернізацію ядерної зброї, республіка домагалася її повної заборони і використання атомної енергії в мирних цілях.
Дуже складно представникам України було працювати в галузевих комітетах МОП, адже їм доводилось торкатись питань про умови праці в металургійній промисловості, на вугільних шахтах, у будівництві, які в республіці залишались надзвичайно важкими.
Динамічного спрямування набули зовнішні зв'язки Української РСР. Якщо 1957 р. підприємства республіки поставляли продукцію в 31 країну світу, то 1960 р. - у 41, а вже 1965 р. - у 81 країну. В 1965 р. підприємства республіки здійснювали поставки машин, устаткування, приладів і матеріалів для 390 об'єктів, які споруджували в інших країнах за технічною допомогою СРСР. Питома вага України в зовнішньоторговельному обороті СРСР становила 23%. Особливо збільшилась поставка таких видів продукції, як металопрокат, вугілля, чавун, залізна руда, металорізальні верстати, екскаватори, автонавантажувачі. З 1964 р. республіка розпочала експорт літаків ТУ-124, АН-24, з 1965 р. автомобілів "Запорожець", автобусів "ЛАЗ", тепловозів М-62 та іншої продукції машинобудівного комплексу. Лише криворізькою залізною рудою свої потреби задовольняли: Болгарія - на 60%, Румунія - на 70%, Чехословаччина - на 75%, Польща - на 80%, Угорщина - на 82%, НДР- на 90%.
Тісні багатогранні зв'язки встановлювалися між порідненими областями і містами України та зарубіжних прикордонних країн, їх ініціатори створили у 1957-1958 pp. радянсько-польські, радянсько-чехословацькі, радянсько-болгарські, радянсько-угорські, радянсько-румунські товариства дружби. На середину 1962 р. такі зв'язки мали 15 областей і міст України.
Багато практичних кроків, здійснених новим лідером радянської держави на міжнародній арені, ніби стверджували на практиці виголошені гасла. Так, 1959 р. М.Хрущов здійснив поїздку до США. Це був перший в історії візит радянського лідера в цю країну, де він виступив з ідеєю роззброєння. М.Хрущов нарешті врегулював тривалий радянсько-югославський конфлікт, який виник ще 1948 р.
З іменем М. Хрущова пов'язаний перший етап відлиги, розрядки у відносинах Схід - Захід, зокрема радянсько-американських. Але з ним пов'язана і одна з найнебезпечніших післявоєнних криз - Карибська (1962), коли світ опинився на межі ядерної війни. З погрозами застосування ядерної зброї і США, і СРСР ще раніше виникали ситуації навколо сірійського конфлікту 1957 p., Лівану і Тайваню 1958 p., Берліна 1961 р. Такими методами досягти оздоровлення міжнародних відносин було неможливе. Це підривало численні миролюбні заяви М.Хрущова з "високих" трибун. Саме тому Віллі Шилінг назвав свою книгу "Хрущовсь-ка шарманка. Гра на нервах людства".
Чимало зусиль затратив і сам М.Хрущов, і радянські дипломати, і засоби масової інформації, переконуючи американців і всю світову громадськість, що кинута радянським лідером фраза "Ми вас закопаємо" - це лише жарт.
Перші спроби після XX з'їзду КПРС відійти від сталінського курсу стосовно Східної Європи, що виявилися у визнанні за кожним народом права обирати шлях розвитку, були відкинуті в 1956 р. введенням радянських військ і кривавим придушенням повстання угорського народу, що повстав проти нав'язаного ззовні тиранічного режиму Ракоші.
Тривалий час радянська історіографія події в Угорщині оцінювала як контрреволюцію, підготовлену імперіалістами і спрямовану ЦРУ. Уільям Колбі (директор ЦРУ 1973 - 1976) у газеті "Московские новости" (№21,1990) зазначив, що Президент США Ейзенхауер 1956 р. утримався від сприяння повстанню в Угорщині і пояснив це так: "...можливо, це і непорядно стосовно угорців, але ми не хочемо третьої світової війни".
Чому М.Хрущов прийняв таке рішення? Після XX з'їзду він опинився під вогнем критики "старої гвардії". В.Молотов, Г.Маленков звинувачували його в тому, що він розвалює соціалістичну систему, сприяє угорській кризі. Лякала М.Хрущова і перспектива виходу Угорщини з Варшавського договору і вступ її до НАТО. Внаслідок цього воєнно-блокова логіка переважила, і події в Угорщині були розцінені як контрреволюційний заколот. У листопаді 1956 р. сесія ГА ООН визнала введення радянських військ в Угорщину і встановлення режиму Я.Кадара як порушення Статуту ООН.
За таких умов подолати атмосферу недовіри і неприязні, в якій опинилась і українська дипломатія, було нелегко. Лише з кінця 50-х років XX ст. для України з'явилась можливість відкрити зовнішній світ для себе і самій стати відкритішою для інших країн. Цьому сприяло заснування 1957 р. постійного представництва Української РСР при ООН.
Основним змістом діяльності України на міжнародній арені стала боротьба за мир і безпеку народів, мирне співіснування держав із різним суспільним ладом. Як член ООН, республіка значної уваги надавала питанням недопущення нової світової війни. На XII сесії Генеральної Асамблеї ООН в жовтні 1957 р. голова української делегації Л.Паламарчук (очолював українську дипломатію 1954-1966) заявив, що з метою послаблення міжнародної напруженості треба насамперед радикально розв'язати проблеми роззброєння, повністю заборонити атомну і водневу зброю, припинити її виробництво, істотно скоротити збройні сили і військові бюджети. Третього серпня 1960 р. постійне представництво УРСР при ООН надіслало Ноту на ім'я Генерального секретаря ООН, в якій висловлювалась пропозиція про особисту участь глав урядів держав - членів ООН у розгляді проблем роззброєння на Генеральній Асамблеї.
Немало зусиль українські дипломати доклали до того, щоб членами ООН стали Албанія, Болгарія, Румунія (1955), Монголія (1961). У вересні 1960 р. на XV сесії ГА ООН делегація СРСР, очолювана М.Хрущовим, внесла пропозицію прийняти декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам. У радянському проекті були такі вимоги:
1. Негайно надати всім колоніальним країнам, підопічним територіям повну незалежність і свободу в будівництві власних національних держав. Колоніальний режим, колоніальна адміністрація у всіх її видах повинні бути скасовані повністю з тим, щоб надати можливість народам, які проживають на цих територіях, самим вирішувати свою долю і форми державного управління.
2. Ліквідувати всі опорні пункти колоніалізму у вигляді володінь і орендованих районів на чужих територіях.
3. Закликати уряди всіх країн суворо дотримуватись у відносинах між державами положення Статуту ООН і Декларації про рівність та повагу суверенних прав і територіальної цілісності всіх без винятку держав, не допускаючи жодних виявів колоніалізму, виняткових прав або переваг для одних держав на шкоду іншим.
Дискусія на Генеральній Асамблеї була політично гострою. Українська делегація виступила з її повною підтримкою і закликала прийняти рішучі заходи щодо прискорення процесів деколонізації. Декларація ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам була прийнята Асамблеєю більшістю голосів. Єдиний пункт, який вдалося зберегти західним державам і країнам, що їх підтримували, - це положення про дозвіл іноземним державам мати у країнах Азії й Африки (за згодою другої сторони) військові бази.
Рік 1960 увійшов в історію як рік Африки. Незалежність отримали 17 держав цього континенту. Як зазначалося на ювілейній конференції ООН 1982 p., прийняття лише одного рішення про ліквідацію колоніалізму вже виправдовує створення Організації Об'єднаних Націй.
Різноманітною була діяльність України в ЮНЕСКО. На XVI сесії ГА ООН українська делегація внесла резолюцію про заходи у справі сприяння ліквідації неписьменності в усьому світі. Цей проект було схвалено. Активно співпрацювала республіка і в Міжнародному бюро освіти (МБО). Свідченням внеску українського народу у скарбницю світової культури було рішення ЮНЕСКО про відзначення 150-річчя від з дня народження Т.Шевченка.
Представники України з 1957 р. брали участь у роботі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Тоді, коли ядерні держави, зокрема СРСР, продовжували модернізацію ядерної зброї, республіка домагалася її повної заборони і використання атомної енергії в мирних цілях.
Дуже складно представникам України було працювати в галузевих комітетах МОП, адже їм доводилось торкатись питань про умови праці в металургійній промисловості, на вугільних шахтах, у будівництві, які в республіці залишались надзвичайно важкими.
Динамічного спрямування набули зовнішні зв'язки Української РСР. Якщо 1957 р. підприємства республіки поставляли продукцію в 31 країну світу, то 1960 р. - у 41, а вже 1965 р. - у 81 країну. В 1965 р. підприємства республіки здійснювали поставки машин, устаткування, приладів і матеріалів для 390 об'єктів, які споруджували в інших країнах за технічною допомогою СРСР. Питома вага України в зовнішньоторговельному обороті СРСР становила 23%. Особливо збільшилась поставка таких видів продукції, як металопрокат, вугілля, чавун, залізна руда, металорізальні верстати, екскаватори, автонавантажувачі. З 1964 р. республіка розпочала експорт літаків ТУ-124, АН-24, з 1965 р. автомобілів "Запорожець", автобусів "ЛАЗ", тепловозів М-62 та іншої продукції машинобудівного комплексу. Лише криворізькою залізною рудою свої потреби задовольняли: Болгарія - на 60%, Румунія - на 70%, Чехословаччина - на 75%, Польща - на 80%, Угорщина - на 82%, НДР- на 90%.
Тісні багатогранні зв'язки встановлювалися між порідненими областями і містами України та зарубіжних прикордонних країн, їх ініціатори створили у 1957-1958 pp. радянсько-польські, радянсько-чехословацькі, радянсько-болгарські, радянсько-угорські, радянсько-румунські товариства дружби. На середину 1962 р. такі зв'язки мали 15 областей і міст України.
