Анцелевич Міжнародне право (2003)
Води відкритого моря
Води відкритого моря протягом тисячоліть розглядалися найбільш прогресивними мислителями і юристами як простори, котрими мають право користуватися всі, не завдаючи при цьому шкоди один одному.
На основі подібного погляду в різноманітні періоди історії води відкритого моря окремими юристами розглядалися як простори, що підпадають під поняття загальної спадщини людства. Проте це положення не тільки обґрунтовувалось, але й заперечувалось, і сучасне міжнародне морське право чітких положень у цьому питанні поки що не має. Разом з тим у водах відкритого моря протягом ось уже 400 років діє принцип свободи відкритого моря, зміст котрого поступово розширюється.
В наш час принцип свободи відкритого моря сформульований і закріплений у Конвенції ООН з морського права 1982 р. Згідно ст. 86 цієї Конвенції, під водами відкритого моря розуміються всі частини моря, що не входять до внутрішніх морських вод, територіального моря, архіпелажних вод і виняткових морських економічних зон.
Із цього виходить, що "води відкритого моря" - це води, розташовані за межами дії національної юрисдикції і, отже, на них поширюється дія міжнародного режиму. Зміст цього режиму визначений у ст. 87 Конвенції 1982 p., де сформульовані такі свободи відкритого моря:
- свобода судноплавства;
- свобода рибальства;
- свобода польотів над відкритим морем;
- свобода прокладки кабелів і трубопроводів;
- свобода наукових досліджень;
- свобода створення штучних островів та інших споруджень. Разом із тим, слід зазначити, що цей перелік свобод відкритого моря
не є вичерпним і загальний принцип свободи відкритого моря припускає можливість і інших правомірних дій, що не йдуть урозріз із вимогами міжнародного морського права.
Особливо це відноситься до положень, що стосуються екологічної охорони морського середовища. Тому всі дії, здатні заподіяти морському середовищу якусь екологічну шкоду, неприпустимі у водах відкритого моря. У зв'язку з цим варто було б відзначити, що, з огляду на величезне значення і необхідність охорони морського середовища від забруднення, можна припустити, що комплекс дій, відзначений у ст. 87 Конвенції 1982 p., страждає певним недоліком, оскільки в ньому не передбачена необхідність екологічного захисту морського середовища.
Що ж стосується правового режиму повітряного простору над водами відкритого моря, то він характеризується поки що тільки свободою польотів у ньому.
Глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні, донедавна через обмежені можливості людства перебували за межами юридичної регламентації. Проте, на сьогодні, коли технічні можливості зросли, значно зріс і інтерес до цих просторів. Це не забарилося позначитись і на юридичній регламентації всього, що до них відноситься.
Насамперед відзначимо, що геологічне і юридичне поняття континентального шельфу не збігаються. Якщо з погляду геології континентальний шельф являє собою підводну материкову обмілину, що простягається від берегової лінії до різкого схилу до морського дна, то в юридичному розумінні континентальний шельф, відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права 1982 p., являє собою дно і надра підводних районів за межами територіального моря до зовнішньої межі підводної окраїни материка, але не більше, ніж 350 миль, що відлічуються від лінії відліку територіального моря.
З огляду на те, що на простори і багатства континентального шельфу поширюється національна юрисдикція прибережної держави, на практиці ці глибоководні райони морського дна називають морським дном за межами національної юрисдикції і, відповідно до Конвенції 1982 p., іменують Міжнародним районом морського дна або просто Районом.
Відповідно до ст. 137 Конвенції, Район і його ресурси оголошені спільною спадщиною людства й у зв'язку з цим мають особливий правовий статус. Суть цього статусу в тому, що Район і його ресурси, як міжнародне надбання, належать усім народам і націям і жодна держава не може претендувати на поширення свого суверенітету на якісь частини цієї спільної спадщини. У цьому - суть юридичної природи Району.
Беручи до уваги велику цінність поки що не використаних ресурсів, що знаходяться в Районі, у Конвенції ООН із морського права 1982 р. розроблена складна система участі держав у розробці ресурсів, механізм цієї розробки і розподілу прибутків від неї. Створено спеціальні органи і визначено умови діяльності на морському дні.
Процедури розвідки і розробки ділянок Району передбачають для держав і організацій:
- вибір можливого району морського дна для проведення робіт;
- розробку плану робіт із розвідки і розробки;
- отримання права на подачу заявки в Міжнародний орган з морського дна (Орган) при витратах не менше 30 млн. доларів США на дослідні й розвідувальні роботи у Світовому океані;
- подачу заявки на план робіт із розвідки в Орган з оплатою реєстрації заявки у 250 тис. доларів США із зазначенням у плані робіт координат поділу заявленої ділянки на дві окремі ділянки з однаковою гаданою комерційною вартістю, із яких одна буде обрана Органом для Підприємства, а інша віддана Заявнику;
- додаток до заявки опису можливих технологічних засобів розробки ресурсів морського дна і гарантій щодо охорони навколишнього середовища;
- узгодження з Органом методів розробки і рішення про розробку зарезервованої ділянки самостійно або разом із Підприємством.
На основі подібного погляду в різноманітні періоди історії води відкритого моря окремими юристами розглядалися як простори, що підпадають під поняття загальної спадщини людства. Проте це положення не тільки обґрунтовувалось, але й заперечувалось, і сучасне міжнародне морське право чітких положень у цьому питанні поки що не має. Разом з тим у водах відкритого моря протягом ось уже 400 років діє принцип свободи відкритого моря, зміст котрого поступово розширюється.
В наш час принцип свободи відкритого моря сформульований і закріплений у Конвенції ООН з морського права 1982 р. Згідно ст. 86 цієї Конвенції, під водами відкритого моря розуміються всі частини моря, що не входять до внутрішніх морських вод, територіального моря, архіпелажних вод і виняткових морських економічних зон.
Із цього виходить, що "води відкритого моря" - це води, розташовані за межами дії національної юрисдикції і, отже, на них поширюється дія міжнародного режиму. Зміст цього режиму визначений у ст. 87 Конвенції 1982 p., де сформульовані такі свободи відкритого моря:
- свобода судноплавства;
- свобода рибальства;
- свобода польотів над відкритим морем;
- свобода прокладки кабелів і трубопроводів;
- свобода наукових досліджень;
- свобода створення штучних островів та інших споруджень. Разом із тим, слід зазначити, що цей перелік свобод відкритого моря
Особливо це відноситься до положень, що стосуються екологічної охорони морського середовища. Тому всі дії, здатні заподіяти морському середовищу якусь екологічну шкоду, неприпустимі у водах відкритого моря. У зв'язку з цим варто було б відзначити, що, з огляду на величезне значення і необхідність охорони морського середовища від забруднення, можна припустити, що комплекс дій, відзначений у ст. 87 Конвенції 1982 p., страждає певним недоліком, оскільки в ньому не передбачена необхідність екологічного захисту морського середовища.
Що ж стосується правового режиму повітряного простору над водами відкритого моря, то він характеризується поки що тільки свободою польотів у ньому.
Глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні, донедавна через обмежені можливості людства перебували за межами юридичної регламентації. Проте, на сьогодні, коли технічні можливості зросли, значно зріс і інтерес до цих просторів. Це не забарилося позначитись і на юридичній регламентації всього, що до них відноситься.
Насамперед відзначимо, що геологічне і юридичне поняття континентального шельфу не збігаються. Якщо з погляду геології континентальний шельф являє собою підводну материкову обмілину, що простягається від берегової лінії до різкого схилу до морського дна, то в юридичному розумінні континентальний шельф, відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права 1982 p., являє собою дно і надра підводних районів за межами територіального моря до зовнішньої межі підводної окраїни материка, але не більше, ніж 350 миль, що відлічуються від лінії відліку територіального моря.
З огляду на те, що на простори і багатства континентального шельфу поширюється національна юрисдикція прибережної держави, на практиці ці глибоководні райони морського дна називають морським дном за межами національної юрисдикції і, відповідно до Конвенції 1982 p., іменують Міжнародним районом морського дна або просто Районом.
Відповідно до ст. 137 Конвенції, Район і його ресурси оголошені спільною спадщиною людства й у зв'язку з цим мають особливий правовий статус. Суть цього статусу в тому, що Район і його ресурси, як міжнародне надбання, належать усім народам і націям і жодна держава не може претендувати на поширення свого суверенітету на якісь частини цієї спільної спадщини. У цьому - суть юридичної природи Району.
Беручи до уваги велику цінність поки що не використаних ресурсів, що знаходяться в Районі, у Конвенції ООН із морського права 1982 р. розроблена складна система участі держав у розробці ресурсів, механізм цієї розробки і розподілу прибутків від неї. Створено спеціальні органи і визначено умови діяльності на морському дні.
Процедури розвідки і розробки ділянок Району передбачають для держав і організацій:
- вибір можливого району морського дна для проведення робіт;
- розробку плану робіт із розвідки і розробки;
- отримання права на подачу заявки в Міжнародний орган з морського дна (Орган) при витратах не менше 30 млн. доларів США на дослідні й розвідувальні роботи у Світовому океані;
- подачу заявки на план робіт із розвідки в Орган з оплатою реєстрації заявки у 250 тис. доларів США із зазначенням у плані робіт координат поділу заявленої ділянки на дві окремі ділянки з однаковою гаданою комерційною вартістю, із яких одна буде обрана Органом для Підприємства, а інша віддана Заявнику;
- додаток до заявки опису можливих технологічних засобів розробки ресурсів морського дна і гарантій щодо охорони навколишнього середовища;
- узгодження з Органом методів розробки і рішення про розробку зарезервованої ділянки самостійно або разом із Підприємством.
