Анцелевич Міжнародне право (2003)

Консульське право

Консульське право можна визначити як сукупність принципів і норм міжнародного права, що регулюють відносини особливого роду, іменовані консульськими. Ці відносини, як визначає їх І.І.Лукашук, "являють собою міжнародні адміністративно-правові відносини, призначені для захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб однієї держави на території ІНШОЇ.

З цього видно, що зміст консульських відносин значно вужчий від змісту дипломатичних і обмежується тільки рамками адміністративно-правового регулювання. З огляду на це і залежність консульських відносин від дипломатичних не є прямою і безпосередньою.

Консульські відносини між двома державами можуть існувати і розвиватися й при відсутності між ними дипломатичних відносин. Необхідність появи і розвитку консульських відносин була обумовлена розвитком міжнародної торгівлі та інших зв'язків. Перші консульські установи виникли в результаті необхідності захисту інтересів іноземців (насамперед, торговців) перед місцевою владою. Згодом функції консульських установ розширилися. У нинішні часи, як це відзначено в основному міжнародно-правовому документі у сфері регламентації консульських установ - Віденській конвенції про консульські зносини 1963 p., - основними функціями цих установ варто вважати:

- охорону і захист інтересів своєї держави, її громадян та юридичних осіб у державі перебування;

- заохочення і розвиток торговельних, економічних, наукових, культурних та інших зв'язків із державою перебування;

- виконання адміністративних і нотаріальних функцій стосовно юридичних і фізичних осіб своєї держави;

- сприяння і надання допомоги морським і повітряним суднам своєї держави та їхнім екіпажам;

- представництво, у випадках необхідності, в судах та інших органах держави перебування;

- збір легальними засобами різноманітної інформації про життя свого округу та інформування про це відомства МЗС своєї держави.

У здійсненні цієї діяльності консульські установи керуються нормами чинного міжнародного права з урахуванням вимог законодавства своєї держави і держави перебування.

Звичайно консульські установи підтримують зв'язок тільки з місцевою владою свого округу, а в разі потреби зв'язку з іншими властями, діють через дипломатичне представництво своєї держави.

Як правило, консульські установи підпорядковуються МЗС і своєму дипломатичному представництву, до складу яких можуть входити консульські відділи.

В числі повсякденних операцій, якими займаються консульські установи, можна відзначити видачу і продовження терміну дії паспортів, оформлення виїзних і в'їзних віз, оформлення клопотань про прийом до громадянства, реєстрацію актів громадянського стану, нотаріальне засвідчення документів, дії у підслідних справах та ін.

Всі існуючі консульські установи можуть бути поділені на 4 класи: генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства. Відповідно до цього й іменуються глави цих консульських установ.

Персонал консульських установ ділиться на 3 категорії: консульські посадові особи, що виконують консульські функції, консульські службовці, що виконують адміністративно-технічні функції, обслуговуючий персонал.

Глави консульських установ звичайно призначаються главою відомства закордонних справ, проте може бути й інший порядок. Консулу, при його призначенні, видається спеціальний документ консульський патент, що засвідчує його повноваження і містить дані про консула, його клас, консульський округ, в який направляється консул, і місце розташування консульства. Для виконання консулом своїх обов'язків у країні перебування він повинен дістати згоду компетентних органів цієї країни. Ця згода називається екзекватурою. За звичай, екзекватура видається міністерством закордонних справ. Екзекватура може бути у вигляді окремого документа або у вигляді напису на консульському патенті.

Як правило, консул вступає у виконання своїх обов'язків з моменту одержання екзекватури. Припинення виконання обов'язків консула наступає у випадках: його відкликання, оголошення його persona non grata, виходу території консульського округу з-під суверенітету країни перебування, закриття консульства, початку воєнних дій між державою направлення і державою перебування консула.

В період свого функціонування консульські установи користуються певними імунітетами і привілеями. Вони, як і дипломатичні, діляться на імунітети і привілеї консульської установи й імунітети і привілеї консульських посадових осіб і службовців.

Відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 p., імунітети і привілеї консульських установ виражаються в: недоторканності помешкань, службових архівів, листування, майна, транспорту. звільненні від обшуку, реквізицій, податків і мит, у свободі зносин із своїм урядом, своїм дипломатичним представництвом і консульськими установами своєї держави, у свободі використання шифрів і консульських кур'єрів.

Як почесні привілеї консульські установи мають право піднімати свій державний прапор і герб на помешканні консульства і на його транспорті.

До особистих імунітетів і привілеїв консульських посадових осіб відноситься: особиста недоторканність, при відсутності судового вироку, за винятком випадків учинення тяжких злочинів.

У період виконання службових консульських функцій посадові особи звільняються від судової й адміністративної юрисдикції. Це ж правило діє і щодо службовців консульських установ.

Стосовно цих двох категорій співробітників також діє правило, що звільняє їх від податків і зборів.

При встановленні консульських відносин держава, як звичайно, розширює обсяг імунітетів і привілеїв співробітників консульських установ. Разом із тим, становище консульських установ та їхніх співробітників багато в чому залежить від внутрішньодержавного законодавства країни перебування.