Кремень Політологія
Іван Франко
Іван Франко - соціаліст, але не виступав за диктатуру пролетаріату, натомість акцентував уваїу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного і соціокультурного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. Кожна громада вільна і ніхто не має нав'язувати їй якісь правила, встановлювати норми, порядок. Федерація - найоптимальніша форма організації життя суспільства.
Розкриваючи в 70-х роках XIX ст. революційний перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних, Іван Франко відмічає, що «велика, всесвітняреволюція поволі рознесе теперішній порядок, а постановить новий». Під «всесвітньою революцією» Іван Франко розумів «не всесвітній бунт бідних проти багатих, не всесвітню різанину», а «великий ряд таких культурних, наукових і політичних факторів, будь вони криваві, або й зовсім ні, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток, у якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу». Вбачаючи в соціальній революції докорінне перетворення всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, Іван Франко підкреслював і те, що соціальна революція не має обов'язково приводити до «всесвітньої різні», що є результатом тиранії та жорстокості панівних сил, низького рівня матеріального та духовного розвитку суспільства. Далекий від думки, що в умовах капіталізму вже усунена будь-яка можливість насильства, кровопролиття у здійсненні революції, Іван Франко підкреслював, що така можливість є, але реальність ЇЇ здійснення може меніїгуватися з подальшим матеріальним і духовним прогресом суспільства. Та з прогресом суспільства, з розширенням матеріальної і духовної сфери можливість у мирному завершенні революції зростає.
У національному питанні Михайло Драгоманов виходив з того, що вихідним принципом у вирішенні національних проблем лежить «космополітизм в ідеях і меті, а національність в грунті і формах культурної праці». Праця для народу вимагає пристосування до місцевих] і національних обставин, але ніхто не повинен «бути рабом тих o6ставин, як якихось святощів, а мусить навіть перероблювати їх відповідно свого ідеалу, що вже давно на світі став вироблятись процесом інтернаціональним, космополітичним. Коли ж поставити справу національностей, тоді, не буде спору про націоналізм і космополітизмі спору тупого в самій своїй суті». Все ж наука вийшла за національні межі, стала інтернаціональною. Тим-то не можна виводити політичні чи соціальні ідеї з національного почуття.
Виступаючи за пошук провідних суспільно-політичних ідей, Михайло Драгоманов вважав, що «головне діло - поступ людини і громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма та спосіб...». Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичним свобод, - тим більше національних прав. «Поки в Росії не буде політичної волі, доти український рух не буде мати там серйозного ґруні ту. Політична ж воля в Росії не може бути осягнута інакше як спільною акцією всіх освічених народів». Акцентуючи увагу ш об'єктивних причинах загрози денаціоналізації українського народу, Михайло Драгоманов все ж таки недооцінював суб'єктивний фактор - намагання народу досягти ідеалу національного державного суверенітету, незалежності України. Іван Франко зауважував, що Михайло Драгоманов подав зразок зовсім безнаціональної російської федерації, що ідеали соціальної рівності та ідеї космополітизму му заслонили перед його очима «ідеал національної самостійності* А без них «культуртрегерство» дуже легко переміняється та легка вироджується.
Розкриваючи в 70-х роках XIX ст. революційний перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних, Іван Франко відмічає, що «велика, всесвітняреволюція поволі рознесе теперішній порядок, а постановить новий». Під «всесвітньою революцією» Іван Франко розумів «не всесвітній бунт бідних проти багатих, не всесвітню різанину», а «великий ряд таких культурних, наукових і політичних факторів, будь вони криваві, або й зовсім ні, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток, у якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу». Вбачаючи в соціальній революції докорінне перетворення всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, Іван Франко підкреслював і те, що соціальна революція не має обов'язково приводити до «всесвітньої різні», що є результатом тиранії та жорстокості панівних сил, низького рівня матеріального та духовного розвитку суспільства. Далекий від думки, що в умовах капіталізму вже усунена будь-яка можливість насильства, кровопролиття у здійсненні революції, Іван Франко підкреслював, що така можливість є, але реальність ЇЇ здійснення може меніїгуватися з подальшим матеріальним і духовним прогресом суспільства. Та з прогресом суспільства, з розширенням матеріальної і духовної сфери можливість у мирному завершенні революції зростає.
У національному питанні Михайло Драгоманов виходив з того, що вихідним принципом у вирішенні національних проблем лежить «космополітизм в ідеях і меті, а національність в грунті і формах культурної праці». Праця для народу вимагає пристосування до місцевих] і національних обставин, але ніхто не повинен «бути рабом тих o6ставин, як якихось святощів, а мусить навіть перероблювати їх відповідно свого ідеалу, що вже давно на світі став вироблятись процесом інтернаціональним, космополітичним. Коли ж поставити справу національностей, тоді, не буде спору про націоналізм і космополітизмі спору тупого в самій своїй суті». Все ж наука вийшла за національні межі, стала інтернаціональною. Тим-то не можна виводити політичні чи соціальні ідеї з національного почуття.
Виступаючи за пошук провідних суспільно-політичних ідей, Михайло Драгоманов вважав, що «головне діло - поступ людини і громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма та спосіб...». Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичним свобод, - тим більше національних прав. «Поки в Росії не буде політичної волі, доти український рух не буде мати там серйозного ґруні ту. Політична ж воля в Росії не може бути осягнута інакше як спільною акцією всіх освічених народів». Акцентуючи увагу ш об'єктивних причинах загрози денаціоналізації українського народу, Михайло Драгоманов все ж таки недооцінював суб'єктивний фактор - намагання народу досягти ідеалу національного державного суверенітету, незалежності України. Іван Франко зауважував, що Михайло Драгоманов подав зразок зовсім безнаціональної російської федерації, що ідеали соціальної рівності та ідеї космополітизму му заслонили перед його очима «ідеал національної самостійності* А без них «культуртрегерство» дуже легко переміняється та легка вироджується.
