Кремень Політологія
СУБ’ЄКТ ВЛАДИ
Суб'єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, воля до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Більшість людей не відчували психологічного задоволення від володіння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багатої хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв'язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада! не відкривала широкі можливості для володіння різними блага-1 ми: високі прибутки, престиж, вигідні зв'язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом досягнення їх мети. Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відповідальність, суб'єкт влади має володіти знаннями, умінням знаходити вихід із складних ситуацій, тобто бути компетентним, знати суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти! використовувати засоби владних відносин, мати авторитет у людей. Звичайно ж, в реальному житті володіючи владою імуііи в різній ступені наділені такими якостями. Адже влада - це можливість наказувати в умовах, коли той, кому наказують, зобов'язаний підкорятися.
Соціолог Ганс Моргентау визначає владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю і діями інших людей. Бертран Рассел відмічає, що влада - це виробництво певних результатів у здійсненні намірів. Роберт Даль вважає, що влада - це контроль за поведінкою однієї частини з боку іншої. Однією з найпоширеніших концепцій влади є реляціоністпська, що передбачає владу як міжособові відносини, що дають можливість одному індивіду змінювати поведінку іншого. Зосередження на ролевих взаємовідносинах або реля ці иному аспекті влади - характерна риса традиції, що йде від Макса Вебера, передбачає можливість вольової дії або впливу одних індивідів і соціальних спільностей на інших індивідів і соціальні спільності. Дотримуючись такої позиції, соціолог Пітер Блау визначає владу як здатність одного індивіду, соціальної спільності, людей здійснювати свою волю над ними з допомогою страху і насилля. Така концепція влади має кілька варіантів. В теоріях опору викладаються такі владні відносини, в яких суб'єкт влади придушує опір її суб'єктів (Джон Картрант, Джим Френч, Білл Рейвен та ін.). В теоріях обміну ресурсів (засобів) влади акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів (засобів) влади між учасниками соціальних спільностей (Пітер Блау, Давид Хуксон, Кейсі Хайнінгс та ін.). Існують концепції влади, основним поняттям яких є політична система (Давид Істон, Толкотт Парсонс, Уільям Мерк Роджерс та ін.).
Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб'єкти політичної влади мають складний багаторівневий характер: її першими діючими особами є індивіди, вторинними - політичні організації - партії, суспільні об'єднання, суб'єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об'єднання, а весь народ - політичні еліти і лідери. Зв'язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли приходу їх до влади. У відносинах влади відображенням першорядності ролі суб'єкта є широко розповсюджене ототожнення влади з ЇЇ носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління. Чи завжди і, насамперед, влада дає можливість вирішення конфліктних ситуацій при розподілі благ? Так, в багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. І той, хто здійснює владу може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади. На думку політолога Єжі Вятра, визначення влади можна розділити на два аспекти: конфліктний і поставленої мети. Кожний з них має переваги, залежить, по-перше, від типу суспільства, де здійснюється, діє влада, тобто, від ступеня поділу суспільства конфліктами, викликаними нерівним доступом до суспільно-необхідних благ, і, по-друге, від сфери прояву відносин влади, а саме від того, чи йде мова про рішення, що регулюють конфлікти між окремими особами, соціальними спільностями, або ж спільної мети, що спільно реалізується. Так, в суспільстві з гострими класовими суперечностями відносини влади часто набирають конфліктний характер, а в суспільстві, де непримиримий поділ класів усунено, відносини влади частіше мають цільовий характер.
Об'єкт, виконавець влади - другий важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об'єкта, виконавця наказів, розпоряджень тощо. Влада - завжди двобічне, асиметричне, з переважанням волі володаря, взаємодії суб'єкта і об'єкта. Якщо ж відсутня підкореність, то нема і влади, хоча суб'єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об'єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір - загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).
В сучасному світі в широко використовуваних акціях громадянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла відображення усвідомлена залежність влади від покірності населення. Саме на початку 50-х років XX ст. широкі масові кампанії! непокори колоніальним британським властям принесли Індії не-] залежність. Масові виступи в середині 90-х років XX ст. в Донба-І сі, Придніпров'ї, в Слобожанщині та інших районах України при-1 вели до дострокових виборів парламенту і президента України.! Відносини об'єкта і суб'єкта влади досягають то жорстокого опо-| ру владним структурам, то добровільного сприймання свідомо] покори. Адже підкорення природно властиве людині як властива їй і владарювання, панування. Непокора виростає з факту втраті одними людьми почуття визнання законності у ставленні до лю дей, які володіють владою. Адже законність означає право уряд1, або індивіда на управління державною, яке сприймається в умаэ і уявленнях громадян держави. Готовність до покори залежиті від ряду факторів: від власних якостей об'єкта владарювання, вп характеру вимог і інтересів, потреб підлеглих, від ситуації і засо бів впливу, якими володіє суб'єкт влади, а також від того, яі виконавці сприймають об'єкт в залежності від наявності, або від сутності у нього авторитету. Політична культура населення, н; самперед, визначає якості об'єкта політичної влади. Досвід історії свідчить, що підданська, патріархальна політична культу} людей забезпечує саме найбільшу їх покірність в суспільстві.
Соціолог Ганс Моргентау визначає владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю і діями інших людей. Бертран Рассел відмічає, що влада - це виробництво певних результатів у здійсненні намірів. Роберт Даль вважає, що влада - це контроль за поведінкою однієї частини з боку іншої. Однією з найпоширеніших концепцій влади є реляціоністпська, що передбачає владу як міжособові відносини, що дають можливість одному індивіду змінювати поведінку іншого. Зосередження на ролевих взаємовідносинах або реля ці иному аспекті влади - характерна риса традиції, що йде від Макса Вебера, передбачає можливість вольової дії або впливу одних індивідів і соціальних спільностей на інших індивідів і соціальні спільності. Дотримуючись такої позиції, соціолог Пітер Блау визначає владу як здатність одного індивіду, соціальної спільності, людей здійснювати свою волю над ними з допомогою страху і насилля. Така концепція влади має кілька варіантів. В теоріях опору викладаються такі владні відносини, в яких суб'єкт влади придушує опір її суб'єктів (Джон Картрант, Джим Френч, Білл Рейвен та ін.). В теоріях обміну ресурсів (засобів) влади акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів (засобів) влади між учасниками соціальних спільностей (Пітер Блау, Давид Хуксон, Кейсі Хайнінгс та ін.). Існують концепції влади, основним поняттям яких є політична система (Давид Істон, Толкотт Парсонс, Уільям Мерк Роджерс та ін.).
Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб'єкти політичної влади мають складний багаторівневий характер: її першими діючими особами є індивіди, вторинними - політичні організації - партії, суспільні об'єднання, суб'єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об'єднання, а весь народ - політичні еліти і лідери. Зв'язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли приходу їх до влади. У відносинах влади відображенням першорядності ролі суб'єкта є широко розповсюджене ототожнення влади з ЇЇ носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління. Чи завжди і, насамперед, влада дає можливість вирішення конфліктних ситуацій при розподілі благ? Так, в багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. І той, хто здійснює владу може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади. На думку політолога Єжі Вятра, визначення влади можна розділити на два аспекти: конфліктний і поставленої мети. Кожний з них має переваги, залежить, по-перше, від типу суспільства, де здійснюється, діє влада, тобто, від ступеня поділу суспільства конфліктами, викликаними нерівним доступом до суспільно-необхідних благ, і, по-друге, від сфери прояву відносин влади, а саме від того, чи йде мова про рішення, що регулюють конфлікти між окремими особами, соціальними спільностями, або ж спільної мети, що спільно реалізується. Так, в суспільстві з гострими класовими суперечностями відносини влади часто набирають конфліктний характер, а в суспільстві, де непримиримий поділ класів усунено, відносини влади частіше мають цільовий характер.
Об'єкт, виконавець влади - другий важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об'єкта, виконавця наказів, розпоряджень тощо. Влада - завжди двобічне, асиметричне, з переважанням волі володаря, взаємодії суб'єкта і об'єкта. Якщо ж відсутня підкореність, то нема і влади, хоча суб'єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об'єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір - загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).
В сучасному світі в широко використовуваних акціях громадянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла відображення усвідомлена залежність влади від покірності населення. Саме на початку 50-х років XX ст. широкі масові кампанії! непокори колоніальним британським властям принесли Індії не-] залежність. Масові виступи в середині 90-х років XX ст. в Донба-І сі, Придніпров'ї, в Слобожанщині та інших районах України при-1 вели до дострокових виборів парламенту і президента України.! Відносини об'єкта і суб'єкта влади досягають то жорстокого опо-| ру владним структурам, то добровільного сприймання свідомо] покори. Адже підкорення природно властиве людині як властива їй і владарювання, панування. Непокора виростає з факту втраті одними людьми почуття визнання законності у ставленні до лю дей, які володіють владою. Адже законність означає право уряд1, або індивіда на управління державною, яке сприймається в умаэ і уявленнях громадян держави. Готовність до покори залежиті від ряду факторів: від власних якостей об'єкта владарювання, вп характеру вимог і інтересів, потреб підлеглих, від ситуації і засо бів впливу, якими володіє суб'єкт влади, а також від того, яі виконавці сприймають об'єкт в залежності від наявності, або від сутності у нього авторитету. Політична культура населення, н; самперед, визначає якості об'єкта політичної влади. Досвід історії свідчить, що підданська, патріархальна політична культу} людей забезпечує саме найбільшу їх покірність в суспільстві.
