Кремень Політологія

В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави. Розпад родоплемінного устрою, поступове відособлення від суспільства верстви вождів та їх близьких і зосередження у них управлінських функцій, засобів влади і спеціальних привілеїв під впливом ряду факторів і приводить до виникнення держави. Філософ Платон вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Пла-тон бачив причину виникнення держави. Відмінна риса реальних форм державної організації: нерівність, оформлена законами, що завжди відображають інтереси сильнішого класу, що видаються за загальне добро.

Засновником патріархальної теорії походження держави став Арі-стотель. Держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі механічного об'єднання родів в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального добра. За словами Арістотеля, «людина за природою своєю істота політична... В усіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування і першим, хто це спілкування організував, виявив людству найвидатніше добро». Арістотель не просто визначив державу як природну і вищу в порівнянні з родиною і племінними поселеннями форму людського співжиття, але й описав існуючі форми правління і дав класифікацію різноманітних держав.

В стародавності, до XVI-XVII століть держава звичайно трактувалася широко і не відділялася від суспільства, яке організує і представляє. Одним з перших повне тлумачення держави дав Нікколо Макіа-веллі. Раніше для визначення держави вживали різноманітні, більш конкретні поняття: князівство, королівство, республіка, тиранія та ін. Нікколо Макіавеллі ввів правове спеціальне поняття «Stato» для визначення держави незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації суспільства.

Природно, держава - історично перший інститут політичної системи. В умовах нерозвиненого політичного життя існували тривалий період лише формальні і неформальні об'єднання (аристократичні верстви, угруповання, цехові корпорації, чернецькі ордени тощо). Кожній з сус-нільно-економічних систем відповідає особливий тип держави. Перший з них -рабовласницька держава - диктатура класу рабовласників. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна, що базувалася на феодальних виробничих відносинах, основу яких складала власність феодалів на землю, а держава стала диктатурою класу феодалів. Основною політичною формою держави виступала монархія в різноманітних варіантах. Для феодального типу держави характерна величезна політична і ідеологічна роль церкви, що сприяла здійсненню влади феодалів над масою пригнобленого населення. В період абсолютизму, засилля церкви розповсюджується теологічна концепція походження держави, в рамках якої виникнення держави санкціонувалося волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський). Протягом XVI-XVIH стст. склався буржуазний юридичний світогляд, що прийшов на зміну теологічному. Суть в тому, що державно-правові явища розглядалися як первинні. Тоді ж виникають і формуються вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіно-за, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо. Ідея природних прав є відображенням принципу рівності всіх і справедливості. В тісному зв'язку з ідеєю природних прав виникає і вчення про суспільний договір. Тоді це реакція на релігійні теорії походження держави: держава результат не божественної волі, а угоди між людьми. Теорія виходить з розуміння держави як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем і підданими. Причини укладення договору пояснюються по-різному. В додержавному стані люди користувались своїми природними правами. Однак, щоб уникнути реальних і здатних виникнути в майбутньому неподобств, небезпек, зіткнень (а також з інших мотивів), люди вирішили вийти з природного становища і жити в стані громадянському: вони уклали договір і створили державу. Угода людей є основа всякої влади. Вираження її - договір. Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. Вся влада переходить до суверену, що утвориться зі згоди учасників угоди. Людина здобуває громадянські свободи і право власності. Внаслідок люди рівні в силу права і угоди. Договірні теорії держави відображають деякі реальні факти. Так, договірна система княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір. Під впливом теорії суспільного договору створювалася американська держава - США. Але політичною антропологією доведено, що реальна держава виникла не внаслідок добровільної передачі індивідами частини своїх прав спеціально створеному для захисту громадян і суспільного порядку органу, а в ході тривалого природно-історичного розвитку суспільства. Ще Арістотель стверджував, що держава подібно родині і селищу «є природна форма співжиття». В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася до того, що держава виникла в первісній формі як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними партіями, державами. Ролі завоювання одних народів іншими у виникненні державності і держави приділяли увагу соціологи Франц Оппенгеймер, Людвіг Гумплович та ін. В протилежність марксизму, держава, за Оппенгеймером, виникає внаслідок не внутрішнього класового розшарування суспільства, а внаслідок зовнішніх завоювань і політичного насильства, що поглиблюють соціальну нерівність, приводять до утворення класів і експлуатації. Держава - це «правовий інститут, насильно нав'язаний однією групою людей - завойовниками - іншій групі - завойованій з метою її експлуатації». Вплив завоювань на утворення і розвиток держави безсумнівний. Але їх не слід абсолютизувати, упускаючи з виду інші, часто більш важливі причини: демографічні фактори, зміни в відтворенні самої людини (зростання чисельності і щільності населення), осілий спосіб життя, упорядкування шлюбних відносин між видами, психологічні (раціональні і емоційні) фактори. Держава - плід людського розуму, що виникає під впливом певних потреб і емоцій людини. Страх перед агресією з боку інших людей, побоювання за життя і свободу, майно - домінуючий мотив, що спонукає людину до створення держави (Гоббс): людський розум, який привів до висновку про необхідність створення спеціального органу - держави, здатного забезпечити природні права людей, аніж їх традиційні, додержавні форми співжиття (Локк).

Психологічна теорія походження держави (представники Петра-жицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особливими властивостями психіки людей, психологічною потребою людей підкорятися. Держава - це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм не уникнув впливу органіцистських теорій походження держави. Прихильники органі-цистських теорій порівнювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів людини. В противагу їм Еміль Дюркгейм вважав, що поглиблення розподілу праці викликає появу нових форм влади. Держава виникає скрізь і розвивається за одним і тим же законам, виступаючи відображенням внутрішньої раціональності, що лежить в основі еволюції соціальної структури. На відміну від марксистів, що розглядали державу і особистість як дві чужі, що протистоять одна одній сили, Еміль Дюркгейм бачив соціальне призначення держави в визволенні індивіда, поверненні свободи особистості. Тоді ж формується і марксистська теорія походження держави. Розвиток матеріальної основи життя суспільства, пов'язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну, з необхідністю вів до змін соціальної структури суспільства, виникнення соціальної нерівності, соціальних верств, груп людей, які відрізняються за становищем в системі суспільних відносин, ставленням до засобів виробництва - суспільних соціальних класів. Між класами і майновими верствами починається боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного інституту, що отримав назву - держава як продукт економічного розвитку і класових суперечностей, покликаний служити інтересам економічно панівного класу. Виникнення у процесі розвитку суспільного виробництва приватної власності, класів і експлуатації, гноблення - одна з причин появи держави. Таку точку зору на походження держави найбільш детально обґрунтовує марксизм. Хоча марксизм і визнає за державою функцію Управління, виконання загальних дій, але все ж на передній план в діяльності держави ставить функцію класового придушення, підпорядкування. Держава - це машина для гноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати в покірності одному класу інші підлеглі класи і соціальні верстви та спільності.

Сучасна наука не заперечує важливого впливу виробничих відносин та економічних панівних класів на державу. Однак сама поява та існування держави безпосередньо не зв'язується з виникненням приватної власності і класів. В деяких країнах утворення держави історично передувало і сприяло класовому розшаруванню суспільства. Так, в Україні поглиблення соціальної нерівності і поява великих власників відбувалася, насамперед, за рахунок збагачення «управлінського класу» - князів, їх дружин та оточення. Надалі ж економічно панівні класи підпорядковували землі України, придушували її державність, йшли в служіння до російських правителів або іноземних загарбників, і населення шукало захисту і заступництва на стороні.

Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспільного організму, і суб'єктивні спрямованості людей. А теоретичні дослідження філософів, юристів, істориків поглиблювали розуміння проблеми, розкриваючи окремі її аспекти. З питань про походження держави випливає і питання про її соціальне призначення. Держава - форма організації всього суспільства, інструмент певних соціальних суб'єктів для здійснення своїх інтересів, а також стабілізуючий фактор, який зберігає соціальний баланс в суспільстві.

Існуючи на протязі багатьох тисячоліть, держава змінюється разом з розвитком всього суспільства. В розвитку держави, виходячи з особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в державному устрої раціональності, принципів свободи і прав людини можна виділити два етапи: традиційний і конституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.

Традиційні держави виникли та існували здебільшого стихійно, на основі звичаїв і норм, що сягають корінням в глибоку сиву давнину; вони мали необмежену владу над підданими, заперечували рівноправність всіх людей і не визнавали вільну особу як джерело

державної влади.

Конституційні держави виникли на вищому, в порівнянні з античністю і середньовіччям рівні, розвитку суспільства. Ряд соціологів і політологів, аналізуючи розвиток конституційних держав, зважаючи на глибокі відмінності конституційних і неконституційних держав, пропонують за античною традицією розрізняти держави лише за організаційно-публічною політичною владою, похідною від громадянського суспільства і так або інакше йому підконтрольну. І хоча такий підхід не враховує загальні риси різного типу держав і не поділяється більшістю учених, все ж він обґрунтовано визначає межу, що відділяє сучасні конституційні держави від держав, за типом устрою і функціонування, зв'язаних з минулим. Поділ конституційних і неконституційних держав проходить по лініям ставлення до свободи та інших прав особи, пріоритету у взаємовідносинах особи, суспільства і держави. Конституційний етап у розвитку держави зв'язаний з його підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційної окресленістю повноважень і сфери державного втручання, з правовою регламентацією всієї діяльності держави і створенням конституційних та інших гарантій прав людини.

Для об'єктивного відображення соціальних інтересів створюються політичні об'єднання, рухи, політичні партії, які включаються в змагання за оволодіння державним механізмом, тому що тільки з допомогою його можна реалізувати свою волю. Поява поряд з державою політичних партій веде до зміни в структурі органів державної влади: формуються партійні фракції в парламентах, національних зібраннях, затверджується порядок формування уряду і заміщення посад за системою партійних квот тощо. Вводиться мажоритарна і пропорційна виборчі системи, змінюється процес законотворчості (декілька читань законопроекту, розгляд законопроекту в комісіях та ін.). Держава і в сучасних умовах постійно розвивається: змінюються її форма, структура, функції, взаємозв'язок з іншими елементами політичної системи.

У чому ж особливості держави як явища політичних відносин?

Держава характеризується найважливішими принципами, властивостями, що виділяють її серед інших політичних інститутів.

По-перше, це загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній. Держава діє на основі і в межах встановлених нею ж самою законів.

По-друге, суверенність держави. Держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів, інші держави повинні поважати принципи суверенітету і незалежності.

По-третє, примус. Держава уособлює публічну владу і підпорядковує всіх, прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади. Для виконання функції примушення у держави є засоби: зброя та інші ресурси влади та органи - армія, поліція (міліція), служба безпеки, суд і прокуратура.

По-четверте, завдяки наявності спеціального професійного апарату, держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами. Крім того, відмінні ознаки держави доповнюються такими атрибутами: податки, територія, відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення, поява професіоналів-управлінців, політичної еліти; виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

Функції держави можна класифікувати як основні напрямки її діяльності, що виступають атрибутами її суверенності. Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні і зовнішні функції держави. В межах внутрішніх функцій - функція законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів; функція економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес; функція соціальна - яка вимагає такой організації соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил; функція захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу, крім того, культурно-виховна, пропагандистська та ін. Зовнішні функції держави полягають у захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності, а також її різноманітних зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.

Аналіз функцій показує, що держава має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм. У структурі державної влади виділяються представницькі органи (парламенти), виконавчі органи (кабінет міністрів, армія та ін.), судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю. В літературі зустрічається і інший підхід до структури держави. В структуру держави включаються органи влади та управління, управлінсько-бюрократичний і каральний апарати. Структура і повноваження органів влади і управління, управлінсько-бюрократичний і каральні апарати та ін. залежать від форми держави, а на їх функціонування впливає політичний режим.