Кремень Політологія
Змішані форми побудови
В політичній практиці зустрічаються і змішані форми парламентської та президентської республік. Зокрема, в Франції конституцією значно посилена президентська влада. Змішаний тип управління державою існує також в Україні, Ірландії, Болгарії, Фінляндії, Португалії та ін. Змішана форма устрою держави прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективністю діяльності та контролю парламенту за урядом. Змішана форма правління державою не має стійких типових рис, як парламентська і президентська республіки, а в різних країнах істотно відрізняється в той або інший бік. її головна характерна риса - подвійна відповідальність уряду перед президентом і перед парламентом. Зразок змішаної форми правління державою - Франція, де президент і парламент обираються незалежно один від одного. Парламент не може зміщати президента, який має право розпустити парламент з обов'язковою умовою оголошення дати позачергових виборів парламенту. Президент - глава держави, верховний головнокомандуючий збройних сил, представляє країну в міжнародних відносинах, має право вето на рішення парламенту, а також право введення надзвичайного становища тощо, але президент не має права законодавчої ініціативи, зате таким правом користується прем'єр-міністр -глава уряду, який несе всю відповідальність за діяльність уряду.
Всіх механізмів правління народу не вичерпують різноманітні республіканські та монархічні форми держави. Одним з механізмів правління народу є референдум. Референдум (лат. referendum - те, що повинно бути повідомлене) - всенародне голосування (опитування) з якогось важливого питання життя держави і суспільства.
Природно, референдум припускає рішення найбільш важливих для суспільства питань шляхом всенародного голосування, результати якого мають вищий правовий статус і обов'язкові для виконання всіма державними органами. В більшості демократичних держав референдум використовується у вигляді законодавчого механізму, особливо на місцевому рівні, хоча референдум має підлегле по відношенню до законотворчої діяльності парламенту значення. В сучасних умовах в різних країнах є істотні розбіжності в сфері права ініціативи проведення референдуму. Так, в Англії, Швеції, Норвегії та інших державах право ініціативи проведення референдуму належить лише парламенту і уряду, а в Франції та інших - президенту, тоді як в Швейцарії, Австрії, Італії та інших державах право ініціативи проведення референдуму належить безпосередньо народу. В Швейцарії громадяни, зібравши 50 тисяч підписів, можуть мати право проведення референдуму, а щоб плебісцит відбувся, зовсім не обов'язкова участь в ньому більшості населення. З тим, щоб прийняти той або інший важливий для держави закон, використовується всенародне голосування, але й щоб скасувати закон теж необхідно всенародне голосування. В ряді країн - Франція, Австралія та ін., - референдуми обов'язкові для внесення поправок в конституції. І хоча проведення референдумів, плебісцитів, особливо в масштабах всієї країни - справа досить складна і дорога, все ж їх цінність полягає в тому, що народ з допомогою референдуму здатний безпосередньо висловити свою; волю, стати творцем законів, виявити ініціативу в реалізації тих або інших проблем. Думка народу стає для державних владних структур і органів не тільки орієнтиром, але й обов'язкова для виконання. В багатьох країнах проведення референдумів в регіонах з окремих проблем влади і політики, приносить певну користь.
Під формами державного устрою розуміється територіально-політична організація
національно-державного держав, що включає політико-правовий статус його складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Основні форми державного устрою: унітарна і федеративна.
Більшість країн світу - унітарні держави.
Унітарна держава - це єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якою політичної самостійності. Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін. Залежно від політичного режиму можуть існувати різні види унітарних держав. При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія). При тоталітарних режимах виборні місцеві органи звичайно відсутні, а функції управління на місцях здійснюються призначеними представниками центру.
Федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. З майже 220 існуючих в світі держав у третині діє федеративний принцип (Австралія, Австрія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.). Федерацію складають державні утворення, що є її суб'єктами і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінції в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загально-федеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб'єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою владами федерації та суб'єктів федерації чітко розмежовуються повноваження. В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб'єктами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно-територіальною, а за адміністративно-територіальною ознакою. Виняток складали колишній Радянський Союз, Чехословаччина, Югославія і деякі інші.
Певне розповсюдження має і така форма устрою як конфедерація. В конфедерації, кожний її член, зберігає державну самостійність, оо'єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776 - 1787 pp.), Німеччині (1815 - 1867 pp.) та ін. В сучасних умовах чистих конфедерацій немає, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема, Швейцарії, що в дійсності представляє федеративну форму. Елементи конфедеративного влаштування є і в Співдружності незалежних держав.
Всіх механізмів правління народу не вичерпують різноманітні республіканські та монархічні форми держави. Одним з механізмів правління народу є референдум. Референдум (лат. referendum - те, що повинно бути повідомлене) - всенародне голосування (опитування) з якогось важливого питання життя держави і суспільства.
Природно, референдум припускає рішення найбільш важливих для суспільства питань шляхом всенародного голосування, результати якого мають вищий правовий статус і обов'язкові для виконання всіма державними органами. В більшості демократичних держав референдум використовується у вигляді законодавчого механізму, особливо на місцевому рівні, хоча референдум має підлегле по відношенню до законотворчої діяльності парламенту значення. В сучасних умовах в різних країнах є істотні розбіжності в сфері права ініціативи проведення референдуму. Так, в Англії, Швеції, Норвегії та інших державах право ініціативи проведення референдуму належить лише парламенту і уряду, а в Франції та інших - президенту, тоді як в Швейцарії, Австрії, Італії та інших державах право ініціативи проведення референдуму належить безпосередньо народу. В Швейцарії громадяни, зібравши 50 тисяч підписів, можуть мати право проведення референдуму, а щоб плебісцит відбувся, зовсім не обов'язкова участь в ньому більшості населення. З тим, щоб прийняти той або інший важливий для держави закон, використовується всенародне голосування, але й щоб скасувати закон теж необхідно всенародне голосування. В ряді країн - Франція, Австралія та ін., - референдуми обов'язкові для внесення поправок в конституції. І хоча проведення референдумів, плебісцитів, особливо в масштабах всієї країни - справа досить складна і дорога, все ж їх цінність полягає в тому, що народ з допомогою референдуму здатний безпосередньо висловити свою; волю, стати творцем законів, виявити ініціативу в реалізації тих або інших проблем. Думка народу стає для державних владних структур і органів не тільки орієнтиром, але й обов'язкова для виконання. В багатьох країнах проведення референдумів в регіонах з окремих проблем влади і політики, приносить певну користь.
Під формами державного устрою розуміється територіально-політична організація
національно-державного держав, що включає політико-правовий статус його складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Основні форми державного устрою: унітарна і федеративна.
Більшість країн світу - унітарні держави.
Унітарна держава - це єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якою політичної самостійності. Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін. Залежно від політичного режиму можуть існувати різні види унітарних держав. При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія). При тоталітарних режимах виборні місцеві органи звичайно відсутні, а функції управління на місцях здійснюються призначеними представниками центру.
Федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. З майже 220 існуючих в світі держав у третині діє федеративний принцип (Австралія, Австрія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.). Федерацію складають державні утворення, що є її суб'єктами і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінції в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загально-федеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб'єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою владами федерації та суб'єктів федерації чітко розмежовуються повноваження. В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб'єктами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно-територіальною, а за адміністративно-територіальною ознакою. Виняток складали колишній Радянський Союз, Чехословаччина, Югославія і деякі інші.
Певне розповсюдження має і така форма устрою як конфедерація. В конфедерації, кожний її член, зберігає державну самостійність, оо'єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776 - 1787 pp.), Німеччині (1815 - 1867 pp.) та ін. В сучасних умовах чистих конфедерацій немає, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема, Швейцарії, що в дійсності представляє федеративну форму. Елементи конфедеративного влаштування є і в Співдружності незалежних держав.
