Культурологія

Жанр — цe поділ будь-якого . виду мистецтва за тематичними, структурними або функціональними принципами. В кожному виді мистецтва система жанрів складається по-своєму. Наприклад, у літературі жанри визначаються на підставі належності твору до літературного роду, провідної естетичної якості та ідейно-оцінного настрою (сатиричного, патетичного, трагічного та ін.), а також обсягу твору і способу побудови образу (символіка, алегорія, документальність тощо). В музиці жанри розрізняються: за способом виконання (вокальні або інструментальні, сольні, ансамблеві, оркестрові, хорові жанри); за призначенням (марш, колискова, обрядова пісня і т.д.); за місцем та умовами виконання (камерна, симфонічна музика, кіномузика тощо). В живопису жанри визначаються за предметом зображення (портрет, натюрморт, пейзаж, історичний і т.д.), а також за характером зображення (станковий, монументальний, декоративний живопис, мініатюра тощо). Свої жанрові системи мають також кінематограф, театр та інші види мистецтв. Розглянемо жанрові системи деяких мистецтв детаїьніше.

В живопису за структурно-функціональними ознаками виділяють такі види або жанри, як живопис станковий, монументальний, декоративний, іконопис, театрально-декораційний.

Назва станковий Живопис походить Від того, що художник найчастіше пише такі роботи на полотні, натягнутому на підрамник і Встановленому на спеціальному станку — мольберті. Проте до станкового Живопису можуть належати твори, написані не лише на полотні, а й на картоні, дерев'яній дошці тощо. Станковий живопис вирізняється головним чином самостійністю окремого твору, призначеністю для інтер'єру та можливістю його Вільного переміщення без наслідків для загального задуму та ідеї. Саме до станкового живопису найчастіше застосовується термін „картина".

Іконопис — станковий за формою Живопис культового призначення (у православ’ї, католицизмі, ламаїзмі та деяких інших релігіях). Характер іконопису Визначається іконографією — чітко визначеною тематикою та правилами зображення подій та осіб Святого Письма.

Монументальний Живопис — це Живописне зображення на Внутрішніх або зовнішніх поверхнях архітектурних споруд. Монументальний Живопис не може бути відділений від своєї основи (стіни, опори, стелі тощо) і перенесений. За технікою і матеріалом виконання монументальний Живопис найчастіше буває фресковим або мозаїчним. По монументального Живопису, як правило, відносять і вітраж.

Мініатюра — невеликий за розмірами твір, що вирізняється декоративністю форм, орнаментальністю, тонкістю письма. Існують такі види мініатюр:

книжна мініатюра (зображення в рукописній книзі);

лакова мініатюра (Живопис на невеликих лакованих виробах — шкатулках, ювелірних Виробах тощо);

портретна мініатюра (портретне зображення, Виконане на медальйонах, табакерках, годинниках, перснях і т.д.).

Театрально-декораційний живопис — використовується при оформленні сцени, створенні театральних декорацій та ескізів театральних костюмів. Характерний також для кіномистецтва (оформлення павільйону, знімального майданчика тощо).

Декоративний живопис виокремлюється на межі монументального, прикладного, оформлювального мистецтва.

За тематичним принципом у живопису та інших видах образотворчих мистецтв (графіці, скульптурі) виокремлюються жанри: портрет, пейзаж, натюрморт, історичний, міфологічний, батальний, побутовий, анімалістичний.

Портрет — один із головних Жанрів образотворчого мистецтва, зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим. Окремим Видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів Живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).

Пейзаж — жанр, у якому основним об'єктом зображення є природні ландшафти, міста, архітектурні (в тому числі індустріальні) споруди, морські краєвиди та інша реально існуюча або вигадана місцевість.

Пейзаж може мати історичний, героїчний, фантастичний, ліричний, епічний характер. Пейзаж також нерідко слугує тлом у творах інших жанрів (портрета, історичного, міфологічного, батального, анімалістичного).

Натюрморт — жанр, присвячений зображенню світу речей, предметів повсякденного вжитку. Об'єктом зображення в натюрморті можуть бути також зірвані квіти, овочі, фрукти, дари моря, бита дичина, птахи. Як доповнення до основного мотиву в композицію натюрморту іноді включаються зображення людей та живих тварин, комах, птахів.

В історичному Жанрі Відтворюються видатні події минулого або сучасні події, які мають історичне значення. Історичний Жанр часто переплітається з іншими Жанрами: побутовим (утворюючи синтетичний, так званий історико-побутоВий Жанр), портретом (історичний портрет), пейзажем (історичний пейзаж), батальним.

Батальний Жанр відтворює тематику війни, битв, походів та інших військових подій, епізодів Життя армії та флоту.

Міфологічний Жанр — це зображення подій і героїв міфів, легенд, сказань.

Побутовий Жанр присвячений Відтворенню приватного і повсякденного громадського Лиття людини. Побутові композиції іноді також називають „Жанровими".

Анімалістичний жанр — вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин.

Серед основних жанрів драматичного театру — комедія, трагедія, драма. Слід звернути увагу, то назва "драматичний театр" стосується мистецтва сценічної гри, вистави як такої. Тобто театральний драматизм може реалізуватися в жанрі не тільки драми, а й комедії та трагедії.

Комедія — Жанр драматичного твору, розвиток дії якого викликає у глядача різного характеру сміх: доброзичливий, іронічний, саркастичний. Комічний ефект, як правило, пов'язаний з ситуаціями сюжету комедії, поведінкою персонажів, учинки яких заходять у суперечність з дійсністю і прийнятими в ній нормами.

Трагедія — жанр драматичного твору, сюжет якого розвивається на основі трагедійного конфлікту, що створює ризик загибелі позитивного героя чи героїв.

Драма — різновид драматичних п'єс, у яких конфлікт не набуває трагічної, смертельної розв'язки, але дія не набирає й суто комічного характеру. Свого роду проміжний між трагедією й комедією жанр.

Кінематограф у функціональному плані поділяється на кіно хронікально-документальне, науково-популярне, навчальне та художнє. Художні фільми поділяються за тематикою на такі жанри: пригодницький (у тому числі вестерн), детектив, трилер, фантастика, фільм жахів, мелодрама, бойовик, історичний та ін.

Вестерн — особливий різновид пригодницького фільму про освоєння західних земель США в XIX cm. (найчастіше йдеться про Життя ковбоїв).

Бойовик — фільм, у якому основна увага приділяється непередбачуваному розвиткові подій. Цей жанр насичений несподіваними поворотами сюжету, в ньому широко використовуються так звані „атракціонні" сцени, трюки каскадерів.

Трилер — фільм із значним сюжетним напруженням, який Відрізняється від детективу часовою спрямованістю розгортання подій. У детективі дія рухається, умовно говорячи, зворотно, „назад" у часі, тобто від уже наявного злочину до розгадки обставин його скоєння.-У трилері ж розгортання подій ведеться в прямому часовому русі — від нормального й звичного перебігу життя до того чи іншого роду трагічних подій. У детективі головне — загадка, таємниця, в трилері ж найважливіше — нагнітання тривоги, атмосфери страху. Проте в багатьох сучасних фільмах елементи трилеру і детективу переплітаються, створюючи своєрідну комбінацію жанрів.

Фільм жахів — це фільм з елементами фантасмагорії, з обов'язковою присутністю Жахливої фантастики. Саме елементами фантастики фільм Жахів відрізняється від трилеру.

Музика залежно від засобів виконання поділяється на вокальну (в тому числі вокально-інструментальну) й інструментальну. Вокальна — це музика, створена для голосу або багатьох голосів. До жанрів вокальної музики відносять пісню, романс, арію, твори для ансамблевого та хорового виконання, кантату, ораторію та ін. Вокальний твір, то виконується без слів, називають вокалізом. Вокальне виконання без інструментального супроводу називається співом а капела.

Особливістю пісні як Жанру є куплетна форма з приспівом. Пісня може бути, наприклад, народною або авторською та поділяється на такі функціональні Жанри, як колискова, маршова, дитяча, обрядова тощо.

Романс відрізняється від пісні більшою динамікою розвитку художнього образу (тобто ширшою емоційною амплітудою твору), значнішою роллю інструментального супроводу та більш щільним зв'язком слова і музики.

Кантата — великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору, оркестру. Кантата найчастіше розпочинається оркестровим вступом і далі складається з окремих арій (вокальний твір, що є своєрідним аналогом монологу персонажа в драматичному спектаклі), речитативів (спосіб співу, близький до мелодійної декламації, заснований на мовних інтонаціях, акцентах, паузах), ансамблів (музичний номер, що виконується невеликою групою співаків, — як правило, від 2 до Ю—12 осіб) та хорів, об'єднаних єдиною темою.

Ораторія — твір для солістів, хору та оркестру, який відрізняється від кантати більшою масштабністю та наявністю розгорнутого драматичного сюжету, але, на відміну від опери, призначений для концертного виконання (тобто виконується без декорацій і без сценічної гри та театральних костюмів).

Інструментальна музика призначена для виконання на музичних інструментах. Музичні інструменти поділяються на духові (мідні й дерев'яні), струнні (струнно-смичкові й струнно-шипкові) та ударні. Клавішні інструменти залежно від принципу видобування звука належать до різних відповідних груп або виділяються в окрему групу за суто формальним принципом наявності клавіатури.

Окрему групу становлять також сучасні музичні електроінструменти.

Класична інструментальна музика поділяється на симфонічну и камерну. Симфонічною називається музика, призначена для виконання симфонічним оркестром. Основні жанри симфонічної музики: симфонія, увертюра, концерт, сюїта, а також симфонічна поема, симфонічна фантазія, дивертисмент тощо.

Симфонія (з гр. „співзвуччя") — значний за тривалістю Виконання твір для симфонічного оркестру з кількох (3—4) контрастних за характером частин. До основного складу симфонічного оркестру Входять: дерев'яні духові інструменти (флейти, гобої, кларнети, фаготи), мідні духові (Валторни, труби, туби, тромбони), струнно-смичкоВі (скрипки, альти, Віолончелі, контрабаси), ударні інструменти (литаври, барабани, тарілки, тамтами, трикутник).

Концерт ( Від лат. „змагання") — термін, який ширше Відомий у значенні публічного Виконання музики певним Виконавцем чи групою Виконавців за заздалегідь оголошеною програмою і В спеціально обладнаному приміщенні (В класичній традиції — В концертному залі). Проте існує і Жанр інструментальної музики під назвою „концерт" — це твір, В основі якого лежить контрастне протиставлення музичних партій соліста (або кількох солістів, меншої частини виконавців) усьому колективу виконавців (або його більшій частині). Найбільш поширеними є концерти для одного або кількох інструментів з оркестром (може бути, наприклад, концерт для скрипки (або труби, альта, флейти і т.д.) з оркестром, концерт для скрипки та флейти з оркестром, концерт для двох (трьох) скрипок з оркестром тощо). Концерт — досить значний за обсягом твір, який складається з трьох або чотирьох різнохарактерних частин.

Сюїта (з фр. „ряд", „послідовність") — багаточастинний музичний твір, що складається з низки самостійних, контрастних за характером п'єс, об'єднаних спільною художньою ідеєю. Класичною є сюїта, що складається з різнохарактерних танців (алеманда, куранта, сарабанда, Жига, а також менует, пасакалья, полонез, чакона, ригодон та ін.). Пізніше набули популярності сюїти, складені з музики до театральних спектаклів, балетів, опер, кінофільмів. Слід зауважити, що іноді сюїтами називають і вокальні цикли.

Камерно-інструментальна музика призначена для невеликого складу виконавців. У минулому так називали музику, яка виконувалася вдома. До камерно-інструментальної музики належать соната, тріо, квартет, а також велика кількість "малих камерних жанрів" — невеликих інструментальних п'єс, серед яких ноктюрн, прелюдія, кантилена, баркарола, каприс, алегро, анданте та ін. Слід зазначити, що існує і спеціальний "камерний" оркестр, основою якого є інструменти струнно-смичкової групи (скрипки, альти, віолончелі, контрабаси), до яких у разі потреби додаються також деякі дерев'яні духові інструменти. Серед інших п'єс камерний оркестр може виконувати й концерти (так, надзвичайно популярні концерти Антоніо Вівальді «Пори року» написані саме для камерного оркестру).

Соната — багаточастинна (найчастіше тричастинна) інструментальна п'єса для інструмента соло (наприклад, для фортепіано) або для інструментального ансамблю (наприклад, для скрипки з фортепіано, для скрипки з арфою, для флейти з фортепіано тощо).

Тріо — п'єса, написана спеціально для ансамблю з трьох музи-кантіВ-інструменталістіВ. Варіанти складу тріо: скрипка, альт, Віолончель; скрипка, Віолончель, фортепіано (іноді арфа); скрипка, кларнет, фортепіано та ін.

Квартет — п'єса для ансамблю з чотирьох музикантів-інструменталістів. Класичний склад струнного квартету — дві скрипки, альт та Віолончель, але можуть бути й інші Варіанти.

З розвитком мистецтва його вило-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові вили і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для Нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція, відсо тощо. Про специфіку деяких видів сучасного мистецтва буде йти мова в окремій темі.