Народознавство
Поняття про духів, демонів, демонологію.
Дух — безтілесна «нематеріальна» сила, яка творить або певним чином впливає на матеріальне тілесне життя людей. У міфології це переважно невидимі істоти, які, проте, іноді можуть показуватися людині, оскільки вони перебувають у постійній взаємодії з людиною і визначають її душевний і психологічний стан.
У деяких народів духи поділяються на злих і добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого поділу, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища. Навіть після прийняття християнства, як за давніх часів, так і через тисячу років, українець готовий діяти за принципом: «Бога люби, але й Чорта не гніви».
Демон — переважно злий дух, який виникає блискавично і, вчинивши якусь шкоду, безслідно зникає. Демони часом прирівнюються до людської долі, вони насилають ті чи інші сни, спонукають до певних вчинків, штовхають до катастрофічних подій. Іноді можуть бути благодійними. Так, наприклад, є легенда про те, що люди «золотого віку» перетворилися в добрих демонів, котрі охороняють людство, спостерігаючи за його життям.
Демонологія дослівно означає «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами і займають нижче в порівнянні з ними становище.
У зв'язку з фактичним двовір'ям українців не зовсім чітким є поняття Нечистої Сили, оскільки з прийняттям офіційної християнської віри давні боги й духи перейшли в розряд неофіційних (поганських, селянських, бабських забобонів тощо), а церква визнала їх «нечистою силою». Ось як про це пише Митрополит Іларіон: «Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя,— усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту».
Звичайно, простий народ ніколи не прагнув заглиблюватися в суть християнських догм, але сильна повага до традицій примусила його не тільки виконувати всі обряди християнської церкви, але й зберегти чимало того, що церква засуджувала, з чим вела постійну боротьбу.
Чорт— антропоморфна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. Образ Чорта має дохристиянське походження, але пізніше він перебрав на себе всі негативні риси християнського Диявола (Сатани) як противника Бога, володаря пекла, натхненника відьом на землі. Якими стихіями завідував Чорт у дохристиянські часи, важко встановити. Ще в XVII ст. його уявляли дещо інакше, ніж нам видається тепер: «Кудес, Кудесник — чорт или чаровник» — писав Памво Беринда у своєму «Лексиконі» (1627). Отже, маємо три синоніми, до яких, напевно, можемо додати інші, якщо не ідентичні, то близькі за функціями: чаклун, відун, відьмак, характерник та ін. Українці, як відомо, без особливих мук сумління часто зверталися до послуг чарівника, не вбачаючи в тому великого гріха. Вірогідно, вже під впливом церкви виробилися уявлення про те, що Чорт за послуги відбирає у людини душу. Чорт так само смертний, як і людина, його часто вбиває блискавка, тому під час громовиці він ховається за дерева, хати, за людину. Іноді стріла Іллі-пророка вбиває разом із Чортом і людину. Тому ставлення християн до вбитих блискавкою неоднозначне. Давніші погляди на вражених блискавкою лишилися в кавказьких народів: така людина в них вважається обранцем неба, святим.
Образ Чорта в українській міфології докладно описаний, але залишається малодослідженим.
Домовик — образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Недарма він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Іноді Домовик душить сплячу людину, навалюючись на неї: тоді треба спитати «На добро чи на зло?» Якщо він теплий — на добро, якщо холодний — віщує хворобу. Залишившись у хаті, з якої вибралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика. Коли родина живе в злагоді зі своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Іноді Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає «пані, господиня дому». Вона іноді допомагає жінкам прясти. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки.
Лісовик — дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому жертву у вигляді яйця або печива із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати Лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні. Він любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, людині треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики, не на ту ногу — тоді повернеться пам'ять. Лісовик боїться також солі, вогню і липового поліна. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не чіпає жоден дикий звір у лісі. Ідентичний з Лісовиком карпатський Чугайстер, який примушує чоловіка танцювати, граючи йому на сопілці. Образи Лісовика і Чугайстера близькі до грецького Пана, волохатого, козлоногого і рогатого, який опікується лісами, полями, стадами, грає на сопілці. В російській міфології йому відповідає Лєший, котрий однак значно ближчий до тюркського Шуралі.
Водяник — втілення водяної стихії в образі водяного царя. Уявлявся в образі старого довгобородого діда, який панує над Русалками. Якщо людина необережно втручається до його царства, Водяник може дуже зашкодити, навіть утопити, перевернути човен. Тому моряки і рибалки завжди намагалися умилостивити Водяного: йому приносили в жертву чорну тварину (півня, козла). Існував на кораблях звичай тримати чорну кішку, яка також була оберегом і для мірошників водяних млинів. Іноді жертви Водянику приносили й пасічники, щоб уберегти бджіл від повені: вони кидали в річку свіжий мед і віск, а подекуди навіть перший бджолиний рій (первак). Водяник міг показуватися людині у вигляді сома, щуки або іншої риби. Неодмінним атрибутом Водяного, як і грецького Посейдона та римського Нептуна, є тризуб, котрим він вибиває із землі прісну джерельну воду, щоб живити рослинність.
Русалки — це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно. Найстрашнішими для людей були ті з них, які померли ображеними або мали злий характер. Проте існування русалок поширювалося не тільки на водну стихію: вони могли жити в лісах, полях — тому не можна вважати їх духами річок. У найдавніших українських міфах простежується певний зв'язок русалок з культом рослин. З культом води ж пов'язані ті, хто втопився. Назва походить від давніх поминальних обрядів слов'ян русалій. Уявлялися русалки в образі красивих дівчат з розпущеними косами, прикрашеними квітами та різним зіллям. В Україні русалки відомі ще як Мавки, Нявки (від стародавнього навь — покійник). Від водяних русалок вони відрізняються тим, що живуть у лісі на деревах, гойдаються на гіллях, можуть заманювати хлопців і, як усі русалки, залоскотати їх до смерті. Тому для русалок, мавок носили обереги: полин, часник тощо. Свято Трійці є поминальним тижнем, коли приносять їм жертви. Жінки прив'язують на дерева шматки полотна, дівчата вішають вінки.
Перелесник — літаючий дух, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними вночі й забирає силу та вроду. Уявлявся в образі гарного, палкого юнака з «буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима», як писала Леся Українка в «Лісовій пісні». Іноді Перелесника прирівнювали до літаючого змія, котрий відвідує жінок і за проведені з ним ночі дарує дорогоцінні прикраси. Важко сказати, чи були якісь обереги проти таких спокусників жінок, але вважалося небезпечним докоряти жінці за зв'язок зі Змієм, бо розгніваний Змій може спалити хату. Не можна було згадувати Перелесника проти ночі. Про Перелесника докладно й поетично написала Леся Українка у вірші «Як я люблю оці години праці»:
...До неї уночі з'являвся перелесник, Не дьяволом з'являвся, не марою, Спадав летючою зорею в хату, А в хаті гарним парубком ставав... ...На ранок, як співали треті півні,
Зникав той перелесник, а дівчина Уквітчана, убрана засипала Камінним сном. А потім цілий день Бліда ходила, мов яка сновида...
Українська міфологія багата на образи, наповнена силою міфічних істот, духів і демонів. Все, що є в природі, було населене: в лісі — Полісун, в очереті — Очеретяник, в полі — Польовик, в болоті — Болотяник, скарби стереже — Скарбник, хворобу приносить — Пропасниця або Моровиця.
Критичними моментами вважалися північ і південь. Опівдні з'являлася Полудниця, яка може заподіяти шкоду. Заборонялося в цей час купатися, жати на полі. Тому в полудень було заведено поспати після обіду.
Страшними вважалися упирі (вампіри), які п'ють кров у своїх ворогів. Це померлі, що не піддаються тлінню і живуть за рахунок випитої крові, проте вони бояться співу півня. Вважають, що уявлення про упирів прийшло до українців і до білорусів із Західної Європи, і є відносно пізнього походження. У росіян воно не прижилося (Дмитро Зеленін).
Перевертні і вовкулаки — ті, що могли обертатися у вовків і повертатися знову до людської подоби. Іноді в казках чаклун перетворює на вовкулаку чоловіка, що має якийсь гріх.
Поняття про щастя, випадок, успіх втілювалося в образі Долі, яку Бог давав при народженні кожній людині. Доля може бути доброю і злою, прихильною до людини і жорстокою. В українців виробилося уявлення про Долю і Недолю. Якщо Бог буде милостивим, він дасть добру Долю, якщо ні — то життя людини буде пропащим. Не даремно кажуть: «Своєї Долі конем не об'їдеш». Проте природний оптимізм українця знаходив шляхи і способи вимолити у бога щасливу долю. Так Прокопій Кесарійський описав звичай приносити жертви Богу, де стверджує, що анти перед війною обіцяють велику жертву Богові, якщо він убереже їх на війні. Трапляється, що воїн лишається живим, тоді він приносить дарунки Богові і каже, що умилостивив Долю.
Доля ідентична римській Фортуні, яка первісно вважалася богинею урожаю, материнства і жінок, і лише пізніше стала богинею долі, щасливого випадку.
У деяких народів духи поділяються на злих і добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого поділу, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища. Навіть після прийняття християнства, як за давніх часів, так і через тисячу років, українець готовий діяти за принципом: «Бога люби, але й Чорта не гніви».
Демон — переважно злий дух, який виникає блискавично і, вчинивши якусь шкоду, безслідно зникає. Демони часом прирівнюються до людської долі, вони насилають ті чи інші сни, спонукають до певних вчинків, штовхають до катастрофічних подій. Іноді можуть бути благодійними. Так, наприклад, є легенда про те, що люди «золотого віку» перетворилися в добрих демонів, котрі охороняють людство, спостерігаючи за його життям.
Демонологія дослівно означає «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами і займають нижче в порівнянні з ними становище.
У зв'язку з фактичним двовір'ям українців не зовсім чітким є поняття Нечистої Сили, оскільки з прийняттям офіційної християнської віри давні боги й духи перейшли в розряд неофіційних (поганських, селянських, бабських забобонів тощо), а церква визнала їх «нечистою силою». Ось як про це пише Митрополит Іларіон: «Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя,— усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту».
Звичайно, простий народ ніколи не прагнув заглиблюватися в суть християнських догм, але сильна повага до традицій примусила його не тільки виконувати всі обряди християнської церкви, але й зберегти чимало того, що церква засуджувала, з чим вела постійну боротьбу.
Чорт— антропоморфна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. Образ Чорта має дохристиянське походження, але пізніше він перебрав на себе всі негативні риси християнського Диявола (Сатани) як противника Бога, володаря пекла, натхненника відьом на землі. Якими стихіями завідував Чорт у дохристиянські часи, важко встановити. Ще в XVII ст. його уявляли дещо інакше, ніж нам видається тепер: «Кудес, Кудесник — чорт или чаровник» — писав Памво Беринда у своєму «Лексиконі» (1627). Отже, маємо три синоніми, до яких, напевно, можемо додати інші, якщо не ідентичні, то близькі за функціями: чаклун, відун, відьмак, характерник та ін. Українці, як відомо, без особливих мук сумління часто зверталися до послуг чарівника, не вбачаючи в тому великого гріха. Вірогідно, вже під впливом церкви виробилися уявлення про те, що Чорт за послуги відбирає у людини душу. Чорт так само смертний, як і людина, його часто вбиває блискавка, тому під час громовиці він ховається за дерева, хати, за людину. Іноді стріла Іллі-пророка вбиває разом із Чортом і людину. Тому ставлення християн до вбитих блискавкою неоднозначне. Давніші погляди на вражених блискавкою лишилися в кавказьких народів: така людина в них вважається обранцем неба, святим.
Образ Чорта в українській міфології докладно описаний, але залишається малодослідженим.
Домовик — образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Недарма він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Іноді Домовик душить сплячу людину, навалюючись на неї: тоді треба спитати «На добро чи на зло?» Якщо він теплий — на добро, якщо холодний — віщує хворобу. Залишившись у хаті, з якої вибралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика. Коли родина живе в злагоді зі своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Іноді Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає «пані, господиня дому». Вона іноді допомагає жінкам прясти. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки.
Лісовик — дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому жертву у вигляді яйця або печива із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати Лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні. Він любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, людині треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики, не на ту ногу — тоді повернеться пам'ять. Лісовик боїться також солі, вогню і липового поліна. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не чіпає жоден дикий звір у лісі. Ідентичний з Лісовиком карпатський Чугайстер, який примушує чоловіка танцювати, граючи йому на сопілці. Образи Лісовика і Чугайстера близькі до грецького Пана, волохатого, козлоногого і рогатого, який опікується лісами, полями, стадами, грає на сопілці. В російській міфології йому відповідає Лєший, котрий однак значно ближчий до тюркського Шуралі.
Русалки — це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно. Найстрашнішими для людей були ті з них, які померли ображеними або мали злий характер. Проте існування русалок поширювалося не тільки на водну стихію: вони могли жити в лісах, полях — тому не можна вважати їх духами річок. У найдавніших українських міфах простежується певний зв'язок русалок з культом рослин. З культом води ж пов'язані ті, хто втопився. Назва походить від давніх поминальних обрядів слов'ян русалій. Уявлялися русалки в образі красивих дівчат з розпущеними косами, прикрашеними квітами та різним зіллям. В Україні русалки відомі ще як Мавки, Нявки (від стародавнього навь — покійник). Від водяних русалок вони відрізняються тим, що живуть у лісі на деревах, гойдаються на гіллях, можуть заманювати хлопців і, як усі русалки, залоскотати їх до смерті. Тому для русалок, мавок носили обереги: полин, часник тощо. Свято Трійці є поминальним тижнем, коли приносять їм жертви. Жінки прив'язують на дерева шматки полотна, дівчата вішають вінки.
Перелесник — літаючий дух, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними вночі й забирає силу та вроду. Уявлявся в образі гарного, палкого юнака з «буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима», як писала Леся Українка в «Лісовій пісні». Іноді Перелесника прирівнювали до літаючого змія, котрий відвідує жінок і за проведені з ним ночі дарує дорогоцінні прикраси. Важко сказати, чи були якісь обереги проти таких спокусників жінок, але вважалося небезпечним докоряти жінці за зв'язок зі Змієм, бо розгніваний Змій може спалити хату. Не можна було згадувати Перелесника проти ночі. Про Перелесника докладно й поетично написала Леся Українка у вірші «Як я люблю оці години праці»:
...До неї уночі з'являвся перелесник, Не дьяволом з'являвся, не марою, Спадав летючою зорею в хату, А в хаті гарним парубком ставав... ...На ранок, як співали треті півні,
Зникав той перелесник, а дівчина Уквітчана, убрана засипала Камінним сном. А потім цілий день Бліда ходила, мов яка сновида...
Українська міфологія багата на образи, наповнена силою міфічних істот, духів і демонів. Все, що є в природі, було населене: в лісі — Полісун, в очереті — Очеретяник, в полі — Польовик, в болоті — Болотяник, скарби стереже — Скарбник, хворобу приносить — Пропасниця або Моровиця.
Критичними моментами вважалися північ і південь. Опівдні з'являлася Полудниця, яка може заподіяти шкоду. Заборонялося в цей час купатися, жати на полі. Тому в полудень було заведено поспати після обіду.
Страшними вважалися упирі (вампіри), які п'ють кров у своїх ворогів. Це померлі, що не піддаються тлінню і живуть за рахунок випитої крові, проте вони бояться співу півня. Вважають, що уявлення про упирів прийшло до українців і до білорусів із Західної Європи, і є відносно пізнього походження. У росіян воно не прижилося (Дмитро Зеленін).
Перевертні і вовкулаки — ті, що могли обертатися у вовків і повертатися знову до людської подоби. Іноді в казках чаклун перетворює на вовкулаку чоловіка, що має якийсь гріх.
Поняття про щастя, випадок, успіх втілювалося в образі Долі, яку Бог давав при народженні кожній людині. Доля може бути доброю і злою, прихильною до людини і жорстокою. В українців виробилося уявлення про Долю і Недолю. Якщо Бог буде милостивим, він дасть добру Долю, якщо ні — то життя людини буде пропащим. Не даремно кажуть: «Своєї Долі конем не об'їдеш». Проте природний оптимізм українця знаходив шляхи і способи вимолити у бога щасливу долю. Так Прокопій Кесарійський описав звичай приносити жертви Богу, де стверджує, що анти перед війною обіцяють велику жертву Богові, якщо він убереже їх на війні. Трапляється, що воїн лишається живим, тоді він приносить дарунки Богові і каже, що умилостивив Долю.
Доля ідентична римській Фортуні, яка первісно вважалася богинею урожаю, материнства і жінок, і лише пізніше стала богинею долі, щасливого випадку.
