Народознавство

Веснянки.

Минала зима, починалася зустріч весни. За народними уявленнями весну приносили птахи. Першими прилітали жайворонки, тому їм присвячено багато веснянок:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію прилетів: Іще по горах сніженьки лежать, Іще по долинах криженьки стоять!

Ой, я тії сніженьки крильцями розжену, Ой я тії криженьки ніжками потопчу!

Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд — закликання весни піснями, хороводами, іграми. Випікалося весняне печиво у вигляді жайворонків, голубків, яких діти розносили по селу, співаючи:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимочка в возочку, Літечко в човночку...

У веснянках, як і в колядках та щедрівках, звучать мотиви турботи про майбутній добробут, заклики та побажання, замовляння врожаю тощо:

А де козаченько коня пас, (2)

Там барвінок по пояс.

А де Ганнуся ходила, (2)

Там рута й шавлія вродила.

Або:

Куди воробець ішов — Туди ячменець зійшов.

У веснянках найчастіше звучать звертання до птахів: гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок. їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести літнє тепло тощо.

Навесні, коли хтось вперше побачить якогось птаха, до нього говорили різні примовки, ставили запитання. Особливо це любили діти:

Лелеко-лелеко, до осени далеко?

Або (на Херсонщині):

Чорногузу, дядьку, Зроби мені хатку, І ставок, і млинок, І вишневий садок.

Або:

Ой вилинь, вилинь, гоголю, Винеси літо з собою, Винеси літо-літечко І зеленее житечко...

Коли хтось побачив уперше ластівку, треба було кинути їй вслід жменю землі і промовити: «На тобі, ластівко, на гніздо!» Це для того, щоб швидше приходила весна. Діти й дівчата, що мають на обличчі веснянки (ластовиння), 1 березня прохають у ластівки: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» — і біжать чимдуж, щоб умитися весняною водою. А якщо вперше побачать журавлів, то треба сказати: «Веселики», бо якщо скажуть: «Журавлі», то будуть цілий рік журитися. Весняні пісні ще називалися гаївками, гагілками, ягілками, яго лойками або маївками — залежно від місцевості. Коли в лісі розквітали проліски, хлопці та дівчата йшли «топтати ряст». Це була магічна дія, яка дає здоров'я й довголіття. При цьому співали:

Топчу, топчу ряст, ряст, Бог здоров'я дасть, дасть. Іде буду топтати, Щоб на той рік діждати.

У весняних іграх та хороводах імітувалися рухи, характерні для трудової діяльності: засівання поля, збирання врожаю, обмолот тощо:

Скажи ж мені, моя мати, як той льон брати?

От так, от і так!.. Скажи ж мені, моя мати, Як той льон посіяти?

От так, от і так! .,

Пробудження природи навесні пов'язувалося також із Богом Ярилом — уособленням родючої сили весняного сонця. Від появи Ярила зацвітають рослини, пробуджуються птахи, грають риби, запалюються коханням молоді серця. Існує повір'я, що сонце грає двічі на рік — в день його приходу (Великдень) і в день його відходу (Купайла). Ярила уявляли в образі вродливого парубка, який їде на білому коні з вінком квітів на голові, зі снопом жита в руках. За ним іде весна:

Весну діждали — заспівали.

Колесом, колесом сонечко вгору йде.

Ярило весну веде.

Весну веде, а зиму жене.

Весну веде крутим калачем,

А зиму жене ясним мечем,

Теплим вітром, дрібним дощиком.

Колесо і калач — символи Сонця, Ясний Меч — Перун (блискавка).

Весна — гарний час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, але в них грають переважно діти. Це і «Довга лоза», і «Котик та мишка», і «Подоляночка», які супроводжуються піснями.

Багато веснянок нині втратили свої обрядові функції, ставши просто ліричними піснями молоді.