Народознавство
Народне образотворче мистецтво та архітектура.
Мистецтво відображення людиною навколишнього світу, як відомо, виникло на ранньому етапі людської історії. Звичайно, і наш народ мав своїх попередників, які створювали мистецькі вироби ще в період пізнього палеоліту, 25—15 тисяч років тому.
У палеолітичних стоянках давніх мисливців археологи знаходять вироби з кісток мамонта, статуетки жінок, птахів, тварин, деякі з них прикрашені геометричними орнаментами. Такі предмети знайдено в Києві (Кирилівська стоянка), у Мезині (або Мізині на Десні), поблизу Новгород-Сіверського, на Дністрі та в інших місцях України. Деякі із знайдених речей розмальовувалися фарбою червоного кольору, яка добре збереглася. Зображення тварин у печерах, гротах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя свідчать про мисливські заняття, скотарство, рибальство, землеробство (малюнок биків, запряжених у гарбу, рибальські сіті). У зображеннях Кам'яної Могили відтворено кілька етапів розвитку мистецтва від неоліту до епохи бронзи.
Культура трипільських племен найширше представлена виробами розписної кераміки. Цікаво, що основні елементи орнаментів (спіралі, зигзаги, смуги) та зображення людей і тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб) і в наші часи не дуже відрізняються від трипільських розписів. Особливо такі зображення притаманні українським керамічним плиткам.
У III тисячолітті до н. є. з'являється зображення людини у скульптурі. Це кам'яні баби, їх ще називають скіфськими бабами. Характерно, що скіфи дуже дбайливо зберегли свої традиції скульптурного мистецтва, охороняючи його від іноземних впливів (особливо грецького). Тому скіфські кам'яні ідоли дають нам справжнє уявлення про скульптурні риси скіфського мистецтва. У музеях України зберігається чимало таких скульптур.
Усі найкращі здобутки мистецтва скіфів ніби сконцентровані у царській пекторалі — шийній прикрасі з кургану Товста Могила (на Дніпропетровщині). Це справжній шедевр світового значення.
З надзвичайною майстерністю в чудовий орнамент вплітаються сюжетні сцени скіфського побуту; в пекторалі гармонійно поєдналися реалізм зображення людей і тварин з декоративністю вишуканого орнаментального узору.
У Неаполі Скіфському (розкопки поблизу Сімферополя) виявлено настінний живопис кількома кольорами. У червоних, чорних і жовтих кольорах зображено сюжет із скіфського життя; скіф грає на лірі, а поруч — вершник у бойовому спорядженні з луком і списом, далі динамічна сцена поєдинку собак з диким кабаном.
Сарматські митці продовжували традиції скіфської культури. Нове, що вони внесли у мистецтво,— це інкрустація виробів коштовним камінням, різноколірним склом.
Тепер можна з певністю сказати, що своєрідна культура трипільців, скіфів, сарматів залишила глибокий слід у культурі наступних поколінь, які згодом проживали на землях України.
Перші житлові споруди на території України; досліджені вченими, належали племенам трипільської культури. Цікавим є традиційне планування поселень, яке і нині вважають найбільш раціональним і сприятливим для людського життя: це розміщення будівель концентричними колами з великою площею посередині. Вікна будівель теж були напівкруглими, стіни фарбувалися, розписувалися орнаментами.
Серед пам'яток скіфської архітектури можна назвати Неаполь Скіфський. Він був збудований на зразок так званих грецьких міст-колоній. Місто було укріплене оборонними мурами, висотою до 9 м з бойовими баштами. Серед розкопаних залишків будівель знайдені фрагменти настінних розписів. Дослідники останнім часом все більше схиляються до думки, що деякі міста Північного Причорномор'я, які довгий час традиційно вважалися грецькими містами-колоніями, були збудовані скіфами (Ольвія). Наші попередники чудово вміли вибирати місця для будівництва поселень: у заплавах, злиттях річок житлові споруди прекрасно поєднувалися з навколишньою природою, були зручними для господарської діяльності людей.
Архітектура Київської Русі відзначалася майстерним виконанням дерев'яних будівель. Муроване будівництво поширилося лише в X ст. Але весь будівельний досвід предків відбився на стилі кам'яних споруд. Найстаріші палаци були збудовані на Старокиївській горі. Вони споруджувалися за часів княгині Ольги. Це були сплановані за типом сучасного народного житла будівлі, стіни яких прикрашалися декоративним розписом, підлога вкривалася кольоровими мозаїками.
Після прийняття християнства на Русі розгортається широке будівництво церков. У 989—996 р. зводиться монументальна Десятинна церква. Перед церквою стояли дві мідні статуї коней, вивезені Володимиром з Херсонесу. Десятинною вона звалася тому, що князь виділив на її будівництво десяту частину князівських прибутків. У цій церкві був похований сам князь Володимир та його дружина Анна — візантійська царівна. Десятинна церква простояла понад 200 років і була зруйнована 1240 р. Батиєм. Під її руїнами загинуло багато киян. Від цієї церкви залишилося кілька фрагментів чудової мозаїчної підлоги та фресок, а також кам'яні гробниці.
Місцем, де зародилася і формувалася майстерність українських будівничих, був насамперед Київ. Тут розвинулися загальнослов'янські традиції. Київська архітектурна школа була практично єдиною на Русі. Новгородські, Полоцькі, Чернігівські храми будувалися за участю київських зодчих і під впливом київських традицій.
Час Володимира і Ярослава Мудрого був позначений пошуками нових архітектурних форм. Як результат цих пошуків — Софія Київська, неповторна архітектурно-художня споруда з її багатоповерховою гармонійною композицією. На початку XII ст. у Київській Русі відчувається вплив церковних канонів хрестово-купольних соборів. Зразком цього стилю був Успенський собор Печерського монастиря. За його типом кілька століть на Русі будували кафедральні, соборні, монастирські храми.
Доля цього собору дуже сумна: довгий час вважалося, що його знищили фашисти, які заздалегідь вивезли коштовні мистецькі цінності. Каталог виставки «Втрачені архітектурні пам'ятки Києва», виданий Українським музеєм у Нью-Йорку 1982 p., подає іншу інформацію: за достовірними даними, радянські війська при відступі замінували Успенський собор радіокерованими мінами, які приводилися в дію з-за лінії фронту. Безперечно, ця справа потребує розслідування.
Нині на території Києво-Печерської лаври є залишки руїн Успенського собору, а також у музеї демонструється макет храму, що був одним з найкращих зразків українського бароко. Звичайно, християнство принесло на нашу українську землю і чужинецький архітектурний стиль. Ці зразки візантійської архітектури досі стоять по містах і селах України. Навіть войовничі атеїсти після жовтневого перевороту не змогли перевершити в жорстокості християнських фанатиків, які змели з лиця землі наші національні святині, знищивши і будь-які згадки про нашу традиційну архітектуру, культові споруди язичницької доби. І якщо нині відбудовуються І поновлюються зруйновані церкви, то чому не відновити і язичницькі святині?
У Новгородських землях поступово складалися свої місцеві архітектурні традиції і школи. В інших містах Київської Русі — Чернігові, Переяславі, Володимирі-Волинському — будувалися собори, церкви, замки за київськими зразками, але кожна споруда мала вже і певні місцеві традиційні елементи. Так, у Галичі є церква Пантелеймона, збудована близько 1200 р. В її архітектурі помітні риси романського стилю храмів Угорщини, Чехії та інших західних країн.
Під час татаро-монгольської навали будується багато фортець і укріплень. Ці вежі, споруджені за часів Данила Галицького в Любліні, Столпі, Кам'янці-на-Льотні, Чар-торийську.
Одним з шедеврів світового значення був і Михайлівський Золотоверхий собор, збудований у 1108—1113 р. на Михайлівській горі за князя Святополка Ізяславовича, онука Ярослава Мудрого (Михайлівський Золотоверхий собор був по-варварському знищений у 1934 р. На місці собору планувалося спорудити урядові будівлі).
Минали століття, одне покоління змінювалось іншим, змінювались і традиційні форми архітектури: епоха Відродження принесла в Україну пишноту орнаментів, багатство декору будівель у стилі бароко. XVIII ст. позначилося будовами в стилі класицизму, розкішними панськими маєтками з величними палацами і парками. У будівництві ж народних жител і далі зберігаються і розвиваються давні традиції народу, які часто впливали і на творчість професійних майстрів.
XX ст. принесло в будівництво новий будівельний матеріал — залізобетон. Так технічний прогрес сприяв занепаду архітектури, яка з провідної галузі мистецтва перетворюється у жертву уніфікації і спрощення. Все більше будується громіздких, похмурих споруд, шкідливих для здоров'я людей. Нехтуються давні традиції народу, вироблені і випробувані багатьма поколіннями.
Інтер'єр українських жител простий, але надзвичайно декорований вишитими рушниками, тканими ліжниками, керамікою, різьбленням тощо. Ці традиції зберігаються й до нині, незважаючи на значний розвиток промислового виробництва товарів народного вжитку. В XX ст. під впливом міської моди, звичайно, поширилися сучасні меблі, килими, проте чимало елементів традиційного українського стилю залишилося в селах, а іноді й міських квартирах.
У палеолітичних стоянках давніх мисливців археологи знаходять вироби з кісток мамонта, статуетки жінок, птахів, тварин, деякі з них прикрашені геометричними орнаментами. Такі предмети знайдено в Києві (Кирилівська стоянка), у Мезині (або Мізині на Десні), поблизу Новгород-Сіверського, на Дністрі та в інших місцях України. Деякі із знайдених речей розмальовувалися фарбою червоного кольору, яка добре збереглася. Зображення тварин у печерах, гротах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя свідчать про мисливські заняття, скотарство, рибальство, землеробство (малюнок биків, запряжених у гарбу, рибальські сіті). У зображеннях Кам'яної Могили відтворено кілька етапів розвитку мистецтва від неоліту до епохи бронзи.
Культура трипільських племен найширше представлена виробами розписної кераміки. Цікаво, що основні елементи орнаментів (спіралі, зигзаги, смуги) та зображення людей і тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб) і в наші часи не дуже відрізняються від трипільських розписів. Особливо такі зображення притаманні українським керамічним плиткам.
У III тисячолітті до н. є. з'являється зображення людини у скульптурі. Це кам'яні баби, їх ще називають скіфськими бабами. Характерно, що скіфи дуже дбайливо зберегли свої традиції скульптурного мистецтва, охороняючи його від іноземних впливів (особливо грецького). Тому скіфські кам'яні ідоли дають нам справжнє уявлення про скульптурні риси скіфського мистецтва. У музеях України зберігається чимало таких скульптур.
Усі найкращі здобутки мистецтва скіфів ніби сконцентровані у царській пекторалі — шийній прикрасі з кургану Товста Могила (на Дніпропетровщині). Це справжній шедевр світового значення.
З надзвичайною майстерністю в чудовий орнамент вплітаються сюжетні сцени скіфського побуту; в пекторалі гармонійно поєдналися реалізм зображення людей і тварин з декоративністю вишуканого орнаментального узору.
У Неаполі Скіфському (розкопки поблизу Сімферополя) виявлено настінний живопис кількома кольорами. У червоних, чорних і жовтих кольорах зображено сюжет із скіфського життя; скіф грає на лірі, а поруч — вершник у бойовому спорядженні з луком і списом, далі динамічна сцена поєдинку собак з диким кабаном.
Сарматські митці продовжували традиції скіфської культури. Нове, що вони внесли у мистецтво,— це інкрустація виробів коштовним камінням, різноколірним склом.
Тепер можна з певністю сказати, що своєрідна культура трипільців, скіфів, сарматів залишила глибокий слід у культурі наступних поколінь, які згодом проживали на землях України.
Перші житлові споруди на території України; досліджені вченими, належали племенам трипільської культури. Цікавим є традиційне планування поселень, яке і нині вважають найбільш раціональним і сприятливим для людського життя: це розміщення будівель концентричними колами з великою площею посередині. Вікна будівель теж були напівкруглими, стіни фарбувалися, розписувалися орнаментами.
Архітектура Київської Русі відзначалася майстерним виконанням дерев'яних будівель. Муроване будівництво поширилося лише в X ст. Але весь будівельний досвід предків відбився на стилі кам'яних споруд. Найстаріші палаци були збудовані на Старокиївській горі. Вони споруджувалися за часів княгині Ольги. Це були сплановані за типом сучасного народного житла будівлі, стіни яких прикрашалися декоративним розписом, підлога вкривалася кольоровими мозаїками.
Після прийняття християнства на Русі розгортається широке будівництво церков. У 989—996 р. зводиться монументальна Десятинна церква. Перед церквою стояли дві мідні статуї коней, вивезені Володимиром з Херсонесу. Десятинною вона звалася тому, що князь виділив на її будівництво десяту частину князівських прибутків. У цій церкві був похований сам князь Володимир та його дружина Анна — візантійська царівна. Десятинна церква простояла понад 200 років і була зруйнована 1240 р. Батиєм. Під її руїнами загинуло багато киян. Від цієї церкви залишилося кілька фрагментів чудової мозаїчної підлоги та фресок, а також кам'яні гробниці.
Місцем, де зародилася і формувалася майстерність українських будівничих, був насамперед Київ. Тут розвинулися загальнослов'янські традиції. Київська архітектурна школа була практично єдиною на Русі. Новгородські, Полоцькі, Чернігівські храми будувалися за участю київських зодчих і під впливом київських традицій.
Час Володимира і Ярослава Мудрого був позначений пошуками нових архітектурних форм. Як результат цих пошуків — Софія Київська, неповторна архітектурно-художня споруда з її багатоповерховою гармонійною композицією. На початку XII ст. у Київській Русі відчувається вплив церковних канонів хрестово-купольних соборів. Зразком цього стилю був Успенський собор Печерського монастиря. За його типом кілька століть на Русі будували кафедральні, соборні, монастирські храми.
Доля цього собору дуже сумна: довгий час вважалося, що його знищили фашисти, які заздалегідь вивезли коштовні мистецькі цінності. Каталог виставки «Втрачені архітектурні пам'ятки Києва», виданий Українським музеєм у Нью-Йорку 1982 p., подає іншу інформацію: за достовірними даними, радянські війська при відступі замінували Успенський собор радіокерованими мінами, які приводилися в дію з-за лінії фронту. Безперечно, ця справа потребує розслідування.
Нині на території Києво-Печерської лаври є залишки руїн Успенського собору, а також у музеї демонструється макет храму, що був одним з найкращих зразків українського бароко. Звичайно, християнство принесло на нашу українську землю і чужинецький архітектурний стиль. Ці зразки візантійської архітектури досі стоять по містах і селах України. Навіть войовничі атеїсти після жовтневого перевороту не змогли перевершити в жорстокості християнських фанатиків, які змели з лиця землі наші національні святині, знищивши і будь-які згадки про нашу традиційну архітектуру, культові споруди язичницької доби. І якщо нині відбудовуються І поновлюються зруйновані церкви, то чому не відновити і язичницькі святині?
У Новгородських землях поступово складалися свої місцеві архітектурні традиції і школи. В інших містах Київської Русі — Чернігові, Переяславі, Володимирі-Волинському — будувалися собори, церкви, замки за київськими зразками, але кожна споруда мала вже і певні місцеві традиційні елементи. Так, у Галичі є церква Пантелеймона, збудована близько 1200 р. В її архітектурі помітні риси романського стилю храмів Угорщини, Чехії та інших західних країн.
Під час татаро-монгольської навали будується багато фортець і укріплень. Ці вежі, споруджені за часів Данила Галицького в Любліні, Столпі, Кам'янці-на-Льотні, Чар-торийську.
Одним з шедеврів світового значення був і Михайлівський Золотоверхий собор, збудований у 1108—1113 р. на Михайлівській горі за князя Святополка Ізяславовича, онука Ярослава Мудрого (Михайлівський Золотоверхий собор був по-варварському знищений у 1934 р. На місці собору планувалося спорудити урядові будівлі).
Минали століття, одне покоління змінювалось іншим, змінювались і традиційні форми архітектури: епоха Відродження принесла в Україну пишноту орнаментів, багатство декору будівель у стилі бароко. XVIII ст. позначилося будовами в стилі класицизму, розкішними панськими маєтками з величними палацами і парками. У будівництві ж народних жител і далі зберігаються і розвиваються давні традиції народу, які часто впливали і на творчість професійних майстрів.
XX ст. принесло в будівництво новий будівельний матеріал — залізобетон. Так технічний прогрес сприяв занепаду архітектури, яка з провідної галузі мистецтва перетворюється у жертву уніфікації і спрощення. Все більше будується громіздких, похмурих споруд, шкідливих для здоров'я людей. Нехтуються давні традиції народу, вироблені і випробувані багатьма поколіннями.
Інтер'єр українських жител простий, але надзвичайно декорований вишитими рушниками, тканими ліжниками, керамікою, різьбленням тощо. Ці традиції зберігаються й до нині, незважаючи на значний розвиток промислового виробництва товарів народного вжитку. В XX ст. під впливом міської моди, звичайно, поширилися сучасні меблі, килими, проте чимало елементів традиційного українського стилю залишилося в селах, а іноді й міських квартирах.
