Народознавство
Родильна обрядовість.
Наш народ має багаті традиції, пов'язані з народженням дитини. Впродовж віків породіллям допомагали баби-повитухи, які ще за часів трипільської культури вважалися жрицями язичницького культу: посередницями між людьми і міфічними божествами, які полегшують пологи, допомагають новонародженим. Пізніше вона стала ще й посередницею між родиною та церквою: несла до попа курку, брала ім'я і молитву, домовлялася про день, коли мають відбутися хрестини. В Україні існує звичай вшановувати бабу-повитуху на другий день Різдва — «Бабин день». Це свято своїм корінням сягає сивої давнини — у давніх наших предків було свято Рода і Рожаниць, коли в дар цим Богам приносили жертовних тварин, виливали на требище мед, молоко, клали пироги і плоди, просили, щоб Боги берегли їхню дитину або дарували продовження роду в майбутньому. У християнстві це свято має назву Собору Богородиці. У цей день жінки несуть до церкви хліб і пироги. Відбуваються жіночі зібрання, кожна йде до своєї повитухи і несе пироги, курку, кашу. Тут відбувається застілля. На хрестинах бабі-повитусі також відводиться почесна роль: вона здійснює ритуал, що зветься «квітка»: всім присутнім дарує букетики з квітучих трав, калини й хлібного колосу. При цьому вона примовляє: «Даю вам квітку, щоб добре жилося», «щоб наша дитина була велична, як квітка на хрестинах», «щоб дитина цвіла, як квітка», «скільки квіточок, щоб стільки було діточок».
Ці букетики зберігали і використовували для купання га лікування дітей та дорослих і навіть свійських тварин.
Баби-повитухи знали безліч різник замовлянь, звичаїв, яких треба було дотримуватися породіллі. До схід сонця баба брала з криниці воду, обмивала породіллі руки й обличчя, примовляючи: «Вода-водиця, Вода-цариця, ти очищаєш луги, береги, каміння, креміння, річки, піски. Очисть (ім'я породіллі) від злих людей, проклятих очей». Зілля, освячене на Маковея, клали у постіль породіллі як оберег від «нечистої сили». Протягом шести тижнів після пологів вона повинна була класти це зілля за пазуху або за пояс, виходячи з дому. Таким оберегом було й залізо (маленькі ножички, сокирки, мечі, ложки, ключі). Вважалося, що вони охороняють людину від злих сил у житті і в потойбічному світі. Залишком саме цього звичаю є приколювання булавок і шпильок до одягу малят та жінок. Цікаво, що цей звичай є у багатьох народів світу. Звернення до води як до матері всього живого було традиційним. На третій день після пологів жінка біля криниці зверталася до води з такими словами: «Вечір добрий, Земля Тетяна, Вода Уляна. Дай мені води від усякої нужди і біди. Омиваєш ти луги і береги і все чисте поле. Омий ти речену, народжену (ім'я)». Одужування породіллі пов'язувалось з появою журавля, який уособлював чоловіка. Через шість тижнів після пологів жінка могла продовжувати подружнє життя. Саме так слід розуміти народну пісню:
Літає журавель, літає, літає,
Та й за ковдру заглядає:
А вже нашій роділлі
Вийшли неділі.
Чимало народних приспівів існувало щодо першого пострижения дитини: зістрижене волосся кидали на воду, «щоб дитина росла, як з води», або спалювали: «хай іде з димом, щоб дитина горя не знала», або закопували під плодовим деревом: «щоб коси росли», «щоб кучерява була».
Знищення волосся було даниною найдавнішій магії. Волосся і нігті людини мають сакральне значення. Про це свідчить звичай торкатися волосся голови чи бороди, приносячи клятву. Волосся — сховище духа голови або душі людини. Давні слов'яни вважали, що необережно викинуте волосся чи нігті можуть підібрати чаклуни або лихі люди і зурочити, зачарувати людину. Тому найвищим виявом довіри було дарування пасма волосся закоханих. У слов'янських народів був звичай на знак перемир'я віддавати один одному зрізане волосся.
Пожертвування дитячого волосся богам було в багатьох народів Єгипту, Вавілону, Греції, Азії. На Русі це була жертва Роду і Рожаницям — символам родючості, заступникам жінок і дітей. Вважалося, що через посередництво зрізаного волосся і нігтів відбувається взаємозв'язок із потойбічним світом: предки були заступниками дитини. Тому ці дари посилались їм через воду, вогонь, коріння дерев як звістка про нову людину в роді.
Перше пострижения дітей відбувалося найчастіше в рік (іноді до року). Для хлопчиків ритуальним було пострижения у підлітковому віці — символ переходу з-під опіки матері під опіку батька. Дівчаток вперше заплітали у віці від трьох до п'яти років. Це також був символ вступу у новий період життя.
Магічні дії виконувалися над постіллю дитини, щоб передбачити її долю; хлопчику клали меч і примовляли: «твоє тільки те, що добудеш мечем своїм», або молоток — «щоб добрим майстром був», або дитину заносили в хлів — «щоб добрим хазяїном був». Дівчинці в постіль клали голку — «щоб шила гарно», або підносили її до вогнища — «щоб доброю господинею була».
Отже, за спостереженнями етнографів (Анатолій Іваницький) обряди, пов'язані з народженням дитини, складалися з таких ритуалів та дій: вибір імені дитини, відвідини породіллі, вибір кумів, обряди прилучення дитини до хати і сім'ї та до общини, церковне хрещення, обід на честь новонародженого (власне хрестини), обряди «очищення» породіллі й баби-повитухи (зливання на руки-зливки») та обряд першого пострижения дитини (через рік). Язичники також мали обряд посвячення дитини.
Названі батьки, які здійснювали обряд, звалися божат і божатка. Ім'я дитини промовлялося в шапочку над свяченою водою. Співалися обрядові пісні, наприклад:
Дай їм, Боже, здоров'ячко Моїм божатам прожити.
Мені, Бог, дай здоров'я Того віку дочекати,
Як будуть ся віддавати, Щоб їм віночка ізвити.
Крім величальних пісень, в яких величають дитину, матір та бажають доброго здоров'я й щасливої долі, виконують багато ліричних та жартівливих пісень, особливо що стосуються кумів. Такими є пісні «Ой кум до куми залицявся», «Та були в кума бджоли» та ін.
Хрещені батьки не можуть одружуватися зі своїми хрещеницями; не можуть одружуватися й кум з кумою, бо церква вважає, що обряд хрещення прирівнюється до кровної спорідненості. Хоча в народній творчості знаходимо чимало жартів з цього приводу. «Повість врем'яних літ» передає розповідь про те, що княгиня Ольга, знаючи християнські звичаї, обдурила свого хрещеного батька — візантійського імператора, який хотів з нею одружитися.
Ці букетики зберігали і використовували для купання га лікування дітей та дорослих і навіть свійських тварин.
Баби-повитухи знали безліч різник замовлянь, звичаїв, яких треба було дотримуватися породіллі. До схід сонця баба брала з криниці воду, обмивала породіллі руки й обличчя, примовляючи: «Вода-водиця, Вода-цариця, ти очищаєш луги, береги, каміння, креміння, річки, піски. Очисть (ім'я породіллі) від злих людей, проклятих очей». Зілля, освячене на Маковея, клали у постіль породіллі як оберег від «нечистої сили». Протягом шести тижнів після пологів вона повинна була класти це зілля за пазуху або за пояс, виходячи з дому. Таким оберегом було й залізо (маленькі ножички, сокирки, мечі, ложки, ключі). Вважалося, що вони охороняють людину від злих сил у житті і в потойбічному світі. Залишком саме цього звичаю є приколювання булавок і шпильок до одягу малят та жінок. Цікаво, що цей звичай є у багатьох народів світу. Звернення до води як до матері всього живого було традиційним. На третій день після пологів жінка біля криниці зверталася до води з такими словами: «Вечір добрий, Земля Тетяна, Вода Уляна. Дай мені води від усякої нужди і біди. Омиваєш ти луги і береги і все чисте поле. Омий ти речену, народжену (ім'я)». Одужування породіллі пов'язувалось з появою журавля, який уособлював чоловіка. Через шість тижнів після пологів жінка могла продовжувати подружнє життя. Саме так слід розуміти народну пісню:
Літає журавель, літає, літає,
Та й за ковдру заглядає:
А вже нашій роділлі
Вийшли неділі.
Чимало народних приспівів існувало щодо першого пострижения дитини: зістрижене волосся кидали на воду, «щоб дитина росла, як з води», або спалювали: «хай іде з димом, щоб дитина горя не знала», або закопували під плодовим деревом: «щоб коси росли», «щоб кучерява була».
Знищення волосся було даниною найдавнішій магії. Волосся і нігті людини мають сакральне значення. Про це свідчить звичай торкатися волосся голови чи бороди, приносячи клятву. Волосся — сховище духа голови або душі людини. Давні слов'яни вважали, що необережно викинуте волосся чи нігті можуть підібрати чаклуни або лихі люди і зурочити, зачарувати людину. Тому найвищим виявом довіри було дарування пасма волосся закоханих. У слов'янських народів був звичай на знак перемир'я віддавати один одному зрізане волосся.
Пожертвування дитячого волосся богам було в багатьох народів Єгипту, Вавілону, Греції, Азії. На Русі це була жертва Роду і Рожаницям — символам родючості, заступникам жінок і дітей. Вважалося, що через посередництво зрізаного волосся і нігтів відбувається взаємозв'язок із потойбічним світом: предки були заступниками дитини. Тому ці дари посилались їм через воду, вогонь, коріння дерев як звістка про нову людину в роді.
Магічні дії виконувалися над постіллю дитини, щоб передбачити її долю; хлопчику клали меч і примовляли: «твоє тільки те, що добудеш мечем своїм», або молоток — «щоб добрим майстром був», або дитину заносили в хлів — «щоб добрим хазяїном був». Дівчинці в постіль клали голку — «щоб шила гарно», або підносили її до вогнища — «щоб доброю господинею була».
Отже, за спостереженнями етнографів (Анатолій Іваницький) обряди, пов'язані з народженням дитини, складалися з таких ритуалів та дій: вибір імені дитини, відвідини породіллі, вибір кумів, обряди прилучення дитини до хати і сім'ї та до общини, церковне хрещення, обід на честь новонародженого (власне хрестини), обряди «очищення» породіллі й баби-повитухи (зливання на руки-зливки») та обряд першого пострижения дитини (через рік). Язичники також мали обряд посвячення дитини.
Названі батьки, які здійснювали обряд, звалися божат і божатка. Ім'я дитини промовлялося в шапочку над свяченою водою. Співалися обрядові пісні, наприклад:
Дай їм, Боже, здоров'ячко Моїм божатам прожити.
Мені, Бог, дай здоров'я Того віку дочекати,
Як будуть ся віддавати, Щоб їм віночка ізвити.
Крім величальних пісень, в яких величають дитину, матір та бажають доброго здоров'я й щасливої долі, виконують багато ліричних та жартівливих пісень, особливо що стосуються кумів. Такими є пісні «Ой кум до куми залицявся», «Та були в кума бджоли» та ін.
Хрещені батьки не можуть одружуватися зі своїми хрещеницями; не можуть одружуватися й кум з кумою, бо церква вважає, що обряд хрещення прирівнюється до кровної спорідненості. Хоча в народній творчості знаходимо чимало жартів з цього приводу. «Повість врем'яних літ» передає розповідь про те, що княгиня Ольга, знаючи християнські звичаї, обдурила свого хрещеного батька — візантійського імператора, який хотів з нею одружитися.
