Право інтелектуальної власності
Передмова.
Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою1.
Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.
Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно - дещо більше 200 років тому, — термін, з історичної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів.
Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Матеріали Асамблеї держав-членів ВОІВ. Тридцять четверта сесія засідань. — Женева, 20-29 вересня 1999 р.
Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з таких основних причин:
по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;
по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.
Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в сучасному світі, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які вивчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із суспільною цінністю та пов'язані з нею правовідносини.
Інтелектуальна власність — частина цивільного права, що об'єднує дві сфери прав — промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 p., стало загальновживаним, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.
До об'єктів права промислової власності належать: технічні рішення (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що використовуються при наданні послуг (троговельна марка); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; географічне зазначення місць походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних мікросхем. До права промислової власності включене також право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним звичаям.
Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного внаслідок творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що належать, головним чином, до засобів масових комунікацій — не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп'ютерних систем збереження та відтворення інформації.
Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми твору — розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право — це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право — це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва.
Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.
Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, розробках створювані при цьому об'єкти інтелектуальної власності, необхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть можливість одержати не лише право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і високоприбутковий, у разі правильного його використання.
Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему.
Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.
16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), який називають другою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу — явище надзвичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному розвитку.
Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято такий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуальної власності. Зараз уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна
діяльність та результати інтелектуальної власності все більше набувають пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільно-корисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку. Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України.
Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює необхідність історичного посилення ефективності їх правової охорони. Прийняття Книги четвертої ЦК України стало ще однією, досить істотною сходинкою щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної власності. Безперечно, це далеко не вершина цієї досконалості, але істотне наближення до неї. Книга про право інтелектуальної власності ЦК України враховує сучасний стан економіки України і взагалі господарювання, наші традиції і звичаї, нашу ментальність і реальність буття. Вона максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної власності до світових стандартів, у ній дістали відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, враховано досвід правоза-стосовної практики.
Цим кодифікований акт про інтелектуальну власність України не лише підбив підсумки розвитку її правової охорони, а й визначив цілі принаймні на ближчу перспективу. Можна впевнено стверджувати, що Книга четверта «Право інтелектуальної власності» ЦК України є вищим досягненням правової науки України, законодавчої практики і правозастосування. Це велика праця науковців, законодавців та практиків. День 16 січня 2003 року стане святом цивільно-правової науки.
Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418-508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).
Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 — авторське право, 8 — суміжні права).
Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав:
1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» — 12 статей;
2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» — 10 статей;
3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті;
4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.
Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43, 44, 45); глава 43 — «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначен-- 4 статті.
Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.
Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнення всього людства і воно не може бути монополізоване будь-ким.
Право на комерційну таємницю є правом інтелектуальної власності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелектуальної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може стосуватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за межі чітко окреслених блоків.
Книга четверта ЦК України, безперечно, має ряд таких характеристик, що викликають схвалення. Найбільшими її перевагами є визнання на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуальної власності замість раніше вживаного терміна «виключне право». У ньому, на нашу думку, є дві взаємовиключні тенденції. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність проголосило результати інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права власності без будь-яких застережень. Це був крок уперед до розвитку права інтелектуальної власності. ЦК України відступив від цього положення і проголосив «Право інтелектуальної власності», відмежувавши таким чином право власності на творчі результати від права власності на них.
Проте перевагою ЦК України є те, що Книга четверта розміщена відразу за Книгою третьою «Право власності та інші речові права». Цим самим законодавець прирівняв право інтелектуальної власності до права власності на речі.
Книга четверта ЦК України своїм регулюванням охоплює в основному всі суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише майнові відносини, — частина з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України правову охорону. Так, ЦК України певною мірою обмежив свободу творчості на користь суспільства. Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. ЦК України встановив суспільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди суб'єкту права інтелектуальної власності.
Моральні засади ЦК України полягають у тому, що в ньому органічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже особисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами.
Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку виконання трудового договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ще один крок до зміцнення правового статусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелектуальну власність здебільшого вважають, що право належить саме роботодавцеві — ця явна помилка певною мірою виправлена.
Новий ЦК України уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна терміна «службовий об'єкт інтелектуальної власності», що був не досить чітким і тому викликав численні суперечки, на термін «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Слід визнати вдалим уточнення поняття «зазначення походження товарів», яке, у свою чергу, поділялось на досить плутані види. Зараз воно називається «Географічне зазначення».
Доцільною є уніфікація видів патентів на об'єкти промислової власності. ЦК України відмовився від різновидів патентів — деклараційних.
Певною мірою ЦК України посилив захист права інтелектуальної власності, ввівши додаткові засоби.
Новий ЦК України містить лише принципові цивільно-правові засади охорони права інтелектуальної власності. Більш детальне регулювання відносин буде здійснюватися окремими законодавчими та іншими нормативними актами.
Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, глава 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інтелектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності, а глава 76 — комерційній концесії.
Новий ЦК України пом'якшив формальні вимоги до оформлення договорів. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. їх державна реєстрація здійснюється лише на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.
Книга четверта ЦК України містить окремі й невдалі норми. Не можна визнати вдалим заміну терміна «знаки для товарів і послуг» на «торговельну марку». Помилковим, на нашу думку, є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється від поняття винаходу.
Пропонований підручник підготовлений на виконання Указу Президента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» для запровадження у вищих навчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових відносин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підручнику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вживається термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуальної власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єднує державно-правові та адміністративно-правові норми. В останньому значенні це поняття більш широке.
Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної
власності.
Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.
Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відображає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в якому панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуальної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.
Суб'єкти цивільних відносин незалежні один*від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, автономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, що мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом.
Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, що вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки1.
Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними ознаками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об5ектами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони відповідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.
Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріальної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у промисловий виріб тощо.
Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної власності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зумовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.
Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуальної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.
Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці результатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.
Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і поважати. Отже, порушником права інтелектуальної власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права.
Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютними правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуальної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно володільцю цього права (за чинним законодавством України про інтелектуальну власність — власнику правоохоронного документа).
Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом цієї діяльності і власності. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВО1В) визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності:
— літературні, художні і наукові праці;
— виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі;
— винаходи в усіх галузях людської діяльності;
— наукові відкриття;
— промислові зразки;
— товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
— захист проти недобросовісної конкуренції;
— а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність містить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство України поки що не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стандартів.
Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є майнові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.
У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин: 1) відносини, що складаються у процесі інтелектуальної діяльності, 2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності.
Першу групу відносин складають ті, що виникають між замовником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.
Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому випадку йдеться лише про діяльність щодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини, коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створюють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового результату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому порядку об'єктом інтелектуальної власності.
При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності у спеціальній літературі часто називають виключними правами, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на використання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної власності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним можна назвати й право орендаря, адже його право оренди також є виключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою.
Система курсу «Право інтелектуальної власності в Україні». Навчальний курс «Право інтелектуальної власності в Україні», як уже підкреслювалося, є підгалуззю цивільного права. Він складається з двох основних розділів: 1 — Авторське право і суміжні права, 2 — Право промислової власності. Є група об'єктів інтелектуальної власності, що не охоплюються ні першим, ні другим розділом. Вони складають окрему групу об'єктів інтелектуальної власності.
Перший розділ (найменування «розділ» умовне), який у спеціальній літературі часто називають «літературна і художня власність», поділяється на два основних інститути — авторське право і суміжні права. Авторське право об'єднує всі літературні і художні об'єкти творчої діяльності. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права «містить такий перелік об'єктів авторського права:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних яугтіовізуальних творів:
17) інші твори.
Другий інститут цього розділу складається із таких видів об'єктів суміжних прав:
1) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних хореографічних, фольклорних та інших творів;
2) фонограми, відеограми;
3) передачі (програми) організацій мовлення.
Другий розділ права інтелектуальної власності у спеціальній літературі називають «право промислової власності» або «патентне право». Патентним правом цей розділ називається тому, що об'єкти, які його складають, охороняються патентами. До нього належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Проте вже згадувана Конвенція про утворення ВОІВ до цього розділу відносить, крім названих, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення, захист проти недобросовісної конкуренції.
За чинним законодавством України про промислову власність до зазначеного розділу належать: торговельні марки, нові сорти рослин, комерційні (фірмові) найменування, компонування інтегральних мікросхем, географічного зазначення походження товарів.
Дослідники права інтелектуальної власності Російської Федерації розділ «Право промислової власності» поділяють на два підрозділи: «Патентне право» і «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Останній підрозділ містить знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазначення походження товарів. На думку авторів, у цьому поділі є рація.
Наведена система права інтелектуальної власності скоріше є системою законодавства України про інтелектуальну власність. Цей підручник написаний за іншою системою, яка, на наш погляд, полегшить студентам засвоєння навчального матеріалу та доповнить його додатковою інформацією. Підручник складається із 17 розділів, яким передують Книга четверта «Право інтелектуальної власності» нового Цивільного кодексу України та невеликий розділ «Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності».
Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності
Указом Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р.1 вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-якого винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності.
Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх неюридичних вищих навчальних закладах. Цей підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Особливості майнових та особистих немайнових відносин зумовлюють специфіку цивільного права як галузі. Визначення кола цих відносин дає відповідь на запитання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Проте специфікою цивільного права, його особливістю, що властива лише цивільному праву, є метод його регулювання. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності.
У сучасній спеціальній літературі метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів та прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їх обов'язки.
Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, — вони незалежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Цей принцип цивільного права не можна тлумачити як рівноправність сторін. У договорі позики позикодавець має лише право і ніяких обов'язків, а позичальник — лише обов'язок і ніяких прав. Вони не рівноправні, але юридично рівні, одна сторона не може керувати іншою.
Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.
Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно - дещо більше 200 років тому, — термін, з історичної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів.
Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Матеріали Асамблеї держав-членів ВОІВ. Тридцять четверта сесія засідань. — Женева, 20-29 вересня 1999 р.
Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з таких основних причин:
по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;
по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.
Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в сучасному світі, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність — частина цивільного права, що об'єднує дві сфери прав — промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 p., стало загальновживаним, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.
До об'єктів права промислової власності належать: технічні рішення (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що використовуються при наданні послуг (троговельна марка); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; географічне зазначення місць походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних мікросхем. До права промислової власності включене також право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним звичаям.
Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного внаслідок творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що належать, головним чином, до засобів масових комунікацій — не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп'ютерних систем збереження та відтворення інформації.
Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми твору — розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право — це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право — це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва.
Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.
Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, розробках створювані при цьому об'єкти інтелектуальної власності, необхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть можливість одержати не лише право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і високоприбутковий, у разі правильного його використання.
Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему.
Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.
16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), який називають другою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу — явище надзвичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному розвитку.
Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято такий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуальної власності. Зараз уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна
діяльність та результати інтелектуальної власності все більше набувають пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільно-корисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку. Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України.
Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює необхідність історичного посилення ефективності їх правової охорони. Прийняття Книги четвертої ЦК України стало ще однією, досить істотною сходинкою щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної власності. Безперечно, це далеко не вершина цієї досконалості, але істотне наближення до неї. Книга про право інтелектуальної власності ЦК України враховує сучасний стан економіки України і взагалі господарювання, наші традиції і звичаї, нашу ментальність і реальність буття. Вона максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної власності до світових стандартів, у ній дістали відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, враховано досвід правоза-стосовної практики.
Цим кодифікований акт про інтелектуальну власність України не лише підбив підсумки розвитку її правової охорони, а й визначив цілі принаймні на ближчу перспективу. Можна впевнено стверджувати, що Книга четверта «Право інтелектуальної власності» ЦК України є вищим досягненням правової науки України, законодавчої практики і правозастосування. Це велика праця науковців, законодавців та практиків. День 16 січня 2003 року стане святом цивільно-правової науки.
Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418-508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).
Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав:
1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» — 12 статей;
2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» — 10 статей;
3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті;
4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.
Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43, 44, 45); глава 43 — «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначен-- 4 статті.
Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.
Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнення всього людства і воно не може бути монополізоване будь-ким.
Право на комерційну таємницю є правом інтелектуальної власності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелектуальної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може стосуватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за межі чітко окреслених блоків.
Книга четверта ЦК України, безперечно, має ряд таких характеристик, що викликають схвалення. Найбільшими її перевагами є визнання на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуальної власності замість раніше вживаного терміна «виключне право». У ньому, на нашу думку, є дві взаємовиключні тенденції. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність проголосило результати інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права власності без будь-яких застережень. Це був крок уперед до розвитку права інтелектуальної власності. ЦК України відступив від цього положення і проголосив «Право інтелектуальної власності», відмежувавши таким чином право власності на творчі результати від права власності на них.
Проте перевагою ЦК України є те, що Книга четверта розміщена відразу за Книгою третьою «Право власності та інші речові права». Цим самим законодавець прирівняв право інтелектуальної власності до права власності на речі.
Книга четверта ЦК України своїм регулюванням охоплює в основному всі суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише майнові відносини, — частина з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України правову охорону. Так, ЦК України певною мірою обмежив свободу творчості на користь суспільства. Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. ЦК України встановив суспільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди суб'єкту права інтелектуальної власності.
Моральні засади ЦК України полягають у тому, що в ньому органічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже особисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами.
Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку виконання трудового договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ще один крок до зміцнення правового статусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелектуальну власність здебільшого вважають, що право належить саме роботодавцеві — ця явна помилка певною мірою виправлена.
Новий ЦК України уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна терміна «службовий об'єкт інтелектуальної власності», що був не досить чітким і тому викликав численні суперечки, на термін «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Слід визнати вдалим уточнення поняття «зазначення походження товарів», яке, у свою чергу, поділялось на досить плутані види. Зараз воно називається «Географічне зазначення».
Доцільною є уніфікація видів патентів на об'єкти промислової власності. ЦК України відмовився від різновидів патентів — деклараційних.
Певною мірою ЦК України посилив захист права інтелектуальної власності, ввівши додаткові засоби.
Новий ЦК України містить лише принципові цивільно-правові засади охорони права інтелектуальної власності. Більш детальне регулювання відносин буде здійснюватися окремими законодавчими та іншими нормативними актами.
Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, глава 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інтелектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності, а глава 76 — комерційній концесії.
Книга четверта ЦК України містить окремі й невдалі норми. Не можна визнати вдалим заміну терміна «знаки для товарів і послуг» на «торговельну марку». Помилковим, на нашу думку, є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється від поняття винаходу.
Пропонований підручник підготовлений на виконання Указу Президента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» для запровадження у вищих навчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових відносин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підручнику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вживається термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуальної власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єднує державно-правові та адміністративно-правові норми. В останньому значенні це поняття більш широке.
Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної
власності.
Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.
Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відображає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в якому панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуальної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.
Суб'єкти цивільних відносин незалежні один*від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, автономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, що мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом.
Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, що вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки1.
Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними ознаками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об5ектами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони відповідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.
Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріальної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у промисловий виріб тощо.
Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної власності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зумовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.
Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуальної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.
Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці результатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.
Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і поважати. Отже, порушником права інтелектуальної власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права.
Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютними правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуальної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно володільцю цього права (за чинним законодавством України про інтелектуальну власність — власнику правоохоронного документа).
Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом цієї діяльності і власності. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВО1В) визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності:
— літературні, художні і наукові праці;
— виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі;
— винаходи в усіх галузях людської діяльності;
— наукові відкриття;
— промислові зразки;
— товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
— захист проти недобросовісної конкуренції;
— а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність містить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство України поки що не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стандартів.
Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є майнові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.
У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин: 1) відносини, що складаються у процесі інтелектуальної діяльності, 2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності.
Першу групу відносин складають ті, що виникають між замовником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.
Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому випадку йдеться лише про діяльність щодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини, коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створюють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового результату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому порядку об'єктом інтелектуальної власності.
При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності у спеціальній літературі часто називають виключними правами, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на використання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної власності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним можна назвати й право орендаря, адже його право оренди також є виключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою.
Система курсу «Право інтелектуальної власності в Україні». Навчальний курс «Право інтелектуальної власності в Україні», як уже підкреслювалося, є підгалуззю цивільного права. Він складається з двох основних розділів: 1 — Авторське право і суміжні права, 2 — Право промислової власності. Є група об'єктів інтелектуальної власності, що не охоплюються ні першим, ні другим розділом. Вони складають окрему групу об'єктів інтелектуальної власності.
Перший розділ (найменування «розділ» умовне), який у спеціальній літературі часто називають «літературна і художня власність», поділяється на два основних інститути — авторське право і суміжні права. Авторське право об'єднує всі літературні і художні об'єкти творчої діяльності. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права «містить такий перелік об'єктів авторського права:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних яугтіовізуальних творів:
17) інші твори.
Другий інститут цього розділу складається із таких видів об'єктів суміжних прав:
1) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних хореографічних, фольклорних та інших творів;
2) фонограми, відеограми;
3) передачі (програми) організацій мовлення.
Другий розділ права інтелектуальної власності у спеціальній літературі називають «право промислової власності» або «патентне право». Патентним правом цей розділ називається тому, що об'єкти, які його складають, охороняються патентами. До нього належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Проте вже згадувана Конвенція про утворення ВОІВ до цього розділу відносить, крім названих, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення, захист проти недобросовісної конкуренції.
За чинним законодавством України про промислову власність до зазначеного розділу належать: торговельні марки, нові сорти рослин, комерційні (фірмові) найменування, компонування інтегральних мікросхем, географічного зазначення походження товарів.
Дослідники права інтелектуальної власності Російської Федерації розділ «Право промислової власності» поділяють на два підрозділи: «Патентне право» і «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Останній підрозділ містить знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазначення походження товарів. На думку авторів, у цьому поділі є рація.
Наведена система права інтелектуальної власності скоріше є системою законодавства України про інтелектуальну власність. Цей підручник написаний за іншою системою, яка, на наш погляд, полегшить студентам засвоєння навчального матеріалу та доповнить його додатковою інформацією. Підручник складається із 17 розділів, яким передують Книга четверта «Право інтелектуальної власності» нового Цивільного кодексу України та невеликий розділ «Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності».
Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності
Указом Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р.1 вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-якого винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності.
Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх неюридичних вищих навчальних закладах. Цей підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Особливості майнових та особистих немайнових відносин зумовлюють специфіку цивільного права як галузі. Визначення кола цих відносин дає відповідь на запитання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Проте специфікою цивільного права, його особливістю, що властива лише цивільному праву, є метод його регулювання. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності.
У сучасній спеціальній літературі метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів та прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їх обов'язки.
Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, — вони незалежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Цей принцип цивільного права не можна тлумачити як рівноправність сторін. У договорі позики позикодавець має лише право і ніяких обов'язків, а позичальник — лише обов'язок і ніяких прав. Вони не рівноправні, але юридично рівні, одна сторона не може керувати іншою.
