Фармакологія

У багатьох випадках не вдається встановити причину інтоксикації через неможливість з'ясування анамнезу у зв'язку з тяжким станом хворого. Часто таким хворим ставлять діагноз інтоксикації невідомою токсичною речовиною. У подібних ситуаціях, а також у випадках недостатньої ефективності антидотних засобів призначають лікарські засоби, які, діючи на ту чи іншу ланку патогенезу інтоксикації, усувають або зменшують симптоми захворювання, тобто призначають засоби симптоматичної терапії.

Значення симптоматичного лікування збільшується з наростанням інтоксикації: дає змогу підтримувати життєдіяльність хворого на рівні, коли можливо використовувати методи активної детоксикації.

У клінічній картині гострих інтоксикацій першорядне значення мають психоневрологічні розлади. При цьому зниження й підвищення психічної активності можуть змінюватись залежно від виду, тяжкості й періоду інтоксикації. Найтяжчими проявами психоневрологічних розладів є інтоксикаційний психоз і токсична кома. У випадках інтоксикаційного психозу велике значення має застосування невролептичних і седативних засобів. Так, під час психічного збудження, що виникає при отруєнні ФОС, атропіном, ерготаміном, кофеїном, показано введення аміназину, магнію сульфату (внутрішньом'язово!), дипразину чи барбітуратів короткої дії (тіопентал-натрій). У разі психозу, що виникає після отруєння кислотами й лугами, доцільно проводити нев-ролептанальгезію (фентаніл з дроперидолом), чи транквіланальгезію (сибазон з дроперидолом).

Симптоматичне лікування у випадках токсичної коми повинно бути спрямоване на підтримку функції дихання і серцево-судинної системи.

Великого значення надають застосуванню аналептиків (бемегрид, кордіамін, камфора), ефективність яких не треба переоцінювати, а застосовувати диференційовано.

При отруєнні снодійними і наркотичними анальгетиками виникає гостра гіпоксія мозку. В той самий час такі аналептики, як бемегрид і кодіаміи, збільшують споживання кисню мозком на 10—15%. Отже, застосування цих аналептиків може викликати розвиток вторинної гіпоксії мозку, тобто поглибити перебіг гострої інтоксикації. Саме тому в таких випадках хворому потрібно вводити камфору, яка не тільки знижує споживання кисню мозком, а й збільшує його кровопостачання.

Успішне лікування у випадках токсичного шоку забезпечується своєчасним застосуванням засобів інфузійної терапії — альбуміну, поліглюкіну, реополіглю-кіну, желатинолю. Для усунення ацидозу вводять розчин натрію гідрогенкарбона-ту, а для покращення регіонарної мікро-циркуляції — гепарин. У разі артеріальної гіпотензії позитивний ефект виявляють глюкокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон) і адреноміметичні засоби (норадреналін, допамін).

Для підтримання функції серця показано введення вітамінних препаратів групи В. З протиаритмічних засобів слід вводити анаприлін, який усуває негативний вплив катехоламінів на серцевий м'яз. У випадках зупинки серця вводять внутрішньосерцево адреналін на ізотонічному розчині натрію хлориду, а також розчини кальцію хлориду і натрію гідроген-карбонату.

Симптоматична фармакотерапія токсичних ушкоджень печінки є багатоплановою. Дослідженнями останніх років доведено безсумнівну ефективність антиоксидантів (токоферол — віт. Е), що забезпечують зменшення активності вільнорадикальних процесів і нагромадження продуктів пероксидного окиснення ліпідів, перш за все в гепатоцитах. Таким чином реалізується мембраностабілізуючий ефект біоантиоксидантів. Крім того, призначають глюкозу з інсуліном ( для відновлення запасів глікогену), кислоту ліпоєву, нікотинамід, жовчогінні засоби.

Нижче наведено антидоти, що застосовують у випадках інтоксикації токсичними речовинами і лікарськими засобами.

Рецептура — це розділ науки про лікарські засоби, присвячений правилам виписування рецептів і виготовлення лікарських форм. За змістом рецептура поділяється на лікарську і фармацевтичну.

Лікарська рецептура вивчає правила виписування і способи призначення лікарських засобів.

Фармацевтична рецептура відокремилась у спеціальну галузь — аптечну і заводську технологію лікарських форм.