Рибалко Історія України (частина друга) (1995)
8. Революційна боротьба робітників і селян в Україні у 1906—1907 pp.
Відступ революції. Революційна боротьба 1906—1907 pp..
Грудневе збройне повстання 1905 р. було найвищим пунктом в революції. Після його поразки настав другий період революції—період її відступу. Але робітники й селяни відступали поступово, з боями.
По всій Росії, за офіційною статистикою, в 1905 р. у страйках взяли участь близько 3 млн. чол., у 1906 р.— понад 1100 тис, у 1907 p.—740 тис". В Україні у 1905 р.
страйкували близько 500 тис. чол., у 1906 р.— понад 100 тис, у 1907р.—майже 55 тис. Значними були страйки в ряді міст України в 1906 р. і в 1907 р. у зв'язку з роковинами «Кривавої неділі» 9 січня і в зв’язку з святом 1 Травня — Дня міжнародної солідарності трудящих. Страйки відбувалися на підприємствах Харкова, Києва, Одеси, на рудниках, шахтах і заводах Донбасу та в інших місцях. При цьому серед страйків значну частину становили страйки політичні.
Значного розмаху набув у 1906 р. селянський рух. Навесні він поширився майже на половину повітів Європейської Росії (249), восени — на їх частину. В Україні селянські виступи весною 1906 р. охопили 57 повітів, влітку — 75, восени — 21 повіт. У 1907 р. селянський рух продовжувався, але був значно слабшим, ніж у 1906 р. Так, у 1906 р. в Україні відбулося 2194 селянських виступи, а в 1907р.— 641, всього ж за 1906—1907 pp. відбулося 2835 виступів, що майже в 1,4 рази менше, ніж у 1905 р. У цілому протягом революції 1905—1907 pp. в Україні відбулося понад 6800 селянських виступів, якими було охоплено більш ніж 10 680 сіл з населенням понад 13 млн. чол.
У 1906—1907 pp. відбувалися революційні виступи в армії і на флоті. У липні 1906 р. у Свеаборзі (недалеко від Гельсінгфорса) і Кронштадті повстали матроси Балтійського флоту. На Україні в 1906 р. сталися виступи солдатів Єлецького і Сєвського полків у Полтаві, у 1907 р. — солдатів Селенгинського полку і 3-ї саперної бригади в Києві.
Наступ царизму проти революції. I і II Державні дум.
Царський уряд вів боротьбу проти революції, вдаючись до терору й репресій. Багато місцевостей, в тому числі й України, було оголошено на воєнному стані, стані надзвичайної або посиленої охорони. Як і в інших районах країни, в Україні лютували каральні експедиції. З 19 серпня 1906 р. почали діяти військово-польові суди. Поліція і каральні загони громили робітничі й селянські організації, арештовували й без суду розстрілювали активних учасників революції. Урядові допомагали чорносотенні банди, які тероризували робітників і селян. Капіталісти теж вели наступ на робітників шляхом локаутів, складання «чорних списків» тощо.
Разом з тим, щоб залучити на свій бік ліберальні сили і послабити революційну боротьбу, розколоти й відвернути від революції недостатньо свідому частину народних мас, посіяти серед них конституційні ілюзії, уряд вирішив скликати Державну думу. Вибори, які відбувалися в лютому — квітні 1906 р. на основі закону від 11 грудня 1905 p., були не загальними, не рівними, не прямими й не таємними. Великі переваги мали поміщики и буржуазія, виборчі ж права робітників і селян були сильно урізані.
Щоб не сіяти серед трудящих сподівань на Думу, ліві партії — соціал-демократи, есери, УСДРП та ін. відмовилися від участі у виборах і закликали маси до активного бойкоту їх.
Перша Дума почала свою роботу 27 квітня 1906 р. в Петербурзі, в Таврійському палаці. Найбільшу фракцію мали кадети — 179 депутатів із 524, праві — 44, соціал-демократи (меншовики)— 18, трудовики — 94.
Серед 102 депутатів, обраних від українських губерній, кадетів налічувалося 36, трудовиків — 28, соціал-демократів (меншовиків) — 5. За соціальним станом депутати розподілялися так: поміщиків — 24, представників інтелігенції — 26, селян, переважно заможних— 42, робітників — 8.
Частина депутатів українців створила в Думі українську фракцію — Українську думську громаду.
Як і селянські депутати від інших районів Росії, депутати від селян України виступали проти аграрного проекту кадетів, який передбачав відчуження частини поміщицьких земель і передачу її селянам за викуп. Вони підтримували проект трудовиків («проект 104-х»), який вимагав конфіскації всієї поміщицької землі та націоналізації всіх земель і наділення селян по трудовій нормі.
Обговорення аграрного питання в Думі, виступи селянських депутатів загострювали обстановку в країні. Хвиля селянських рухів пішла вгору. Тоді 8 липня 1906 р. царський уряд розпустив І Думу. Того ж дня було сформовано новий уряд на чолі з Столипіним.
Вибори в II Думу відбувалися в січні-лютому 1907 p., в умовах спаду революції. Через це ліві партії, щоб використати Думу як трибуну для викриття політики царизму, вирішили взяти участь у виборах.
Дума засідала з 20 лютого до 3 червня 1907 р. Участь у виборах лівих партій визначила лівіший склад Думи: на 518 депутатів у ній було 65 соціал-демократів (проти 18 у І Думі), трудовики разом з есерами мали 157 місць проти 94. Число кадетів зменшилося майже вдвоє —з 179 до 98.
Від українських губерній в II Думі було 102 депутати, з них кадетів 10 (проти 36 в І Думі), соціал-демократів — 11 (проти 5), трудовиків — 40 (проти 28). За соціальним складом: поміщиків — 16, попів — 4, селян —59, інтелігентів — 17, робітників — 6. Як і в І Думі, частина депутатів-українців у кількості 47 чоловік створили в II Думі Українську думську громаду.
Селянські депутати II Думи ще активніше, ніж у І Думі, вимагали конфіскації поміщицьких земель і націоналізації всієї землі, передачі землі селянам. «Ці землі, — говорив селянський депутат від Київської губернії Нечитайло, — належать народові, а нам говорять: купуйте їх... з якої речі ми повинні купувати свої землі? Вони нами уже десять разів відпрацьовані кров'ю, потом і грішми».
Гарячі дебати з аграрного питання показали царизмові, що при існуючому виборчому законі повністю слухняної Думи він дістати не зможе. Продовжуючи наступ проти революції і посилюючи реакцію, уряд 3 червня 1907 р. розігнав II Думу і видав новий виборчий закон, здійснивши так званий третьочервневий державний переворот.
Революція 1905—1907 pp., у якій активну участь взяли й трудящі України, незважаючи на поразку, стала важливою віхою в історії наш0Ї країни. Вона завдала серйозного удару царському самодержавству. Вона передусім показала силу й міць робітничого класу, активність у революційних виступах селянства й демократичної інтелігенції, характер і роль у суспільному житті різних політичних партій.
Перебіг революції яскраво продемонстрував, що найбільш революційні, радикальні, часом екстремістські позиції займали більшовики та есери. У революції брали участь меншовики, бундівці та інші соціалістичні й демократичні партії.
До видання маніфесту 17 жовтня й буржуазія певною мірою змушена була підтримувати вимоги народу, а після появи маніфесту створені тоді партії кадетів і октябристів рішуче відмежувались від революції і добивалися запровадження конституційної монархії в Росії мирним, реформістським шляхом.
У роки революції в Україні, як і в інших національних районах Росії, посилився національно-визвольний рух, оформилися й діяли українські політичні партії, на вищий рівень піднеслася національна самосвідомість українського народу. Революція 1905—г-1907 pp. сприяла також активізації революційного й національно-визвольного руху в західноукраїнських землях, які перебували тоді в складі Австро-Угорської імперії.
Грудневе збройне повстання 1905 р. було найвищим пунктом в революції. Після його поразки настав другий період революції—період її відступу. Але робітники й селяни відступали поступово, з боями.
По всій Росії, за офіційною статистикою, в 1905 р. у страйках взяли участь близько 3 млн. чол., у 1906 р.— понад 1100 тис, у 1907 p.—740 тис". В Україні у 1905 р.
страйкували близько 500 тис. чол., у 1906 р.— понад 100 тис, у 1907р.—майже 55 тис. Значними були страйки в ряді міст України в 1906 р. і в 1907 р. у зв'язку з роковинами «Кривавої неділі» 9 січня і в зв’язку з святом 1 Травня — Дня міжнародної солідарності трудящих. Страйки відбувалися на підприємствах Харкова, Києва, Одеси, на рудниках, шахтах і заводах Донбасу та в інших місцях. При цьому серед страйків значну частину становили страйки політичні.
Значного розмаху набув у 1906 р. селянський рух. Навесні він поширився майже на половину повітів Європейської Росії (249), восени — на їх частину. В Україні селянські виступи весною 1906 р. охопили 57 повітів, влітку — 75, восени — 21 повіт. У 1907 р. селянський рух продовжувався, але був значно слабшим, ніж у 1906 р. Так, у 1906 р. в Україні відбулося 2194 селянських виступи, а в 1907р.— 641, всього ж за 1906—1907 pp. відбулося 2835 виступів, що майже в 1,4 рази менше, ніж у 1905 р. У цілому протягом революції 1905—1907 pp. в Україні відбулося понад 6800 селянських виступів, якими було охоплено більш ніж 10 680 сіл з населенням понад 13 млн. чол.
У 1906—1907 pp. відбувалися революційні виступи в армії і на флоті. У липні 1906 р. у Свеаборзі (недалеко від Гельсінгфорса) і Кронштадті повстали матроси Балтійського флоту. На Україні в 1906 р. сталися виступи солдатів Єлецького і Сєвського полків у Полтаві, у 1907 р. — солдатів Селенгинського полку і 3-ї саперної бригади в Києві.
Наступ царизму проти революції. I і II Державні дум.
Царський уряд вів боротьбу проти революції, вдаючись до терору й репресій. Багато місцевостей, в тому числі й України, було оголошено на воєнному стані, стані надзвичайної або посиленої охорони. Як і в інших районах країни, в Україні лютували каральні експедиції. З 19 серпня 1906 р. почали діяти військово-польові суди. Поліція і каральні загони громили робітничі й селянські організації, арештовували й без суду розстрілювали активних учасників революції. Урядові допомагали чорносотенні банди, які тероризували робітників і селян. Капіталісти теж вели наступ на робітників шляхом локаутів, складання «чорних списків» тощо.
Разом з тим, щоб залучити на свій бік ліберальні сили і послабити революційну боротьбу, розколоти й відвернути від революції недостатньо свідому частину народних мас, посіяти серед них конституційні ілюзії, уряд вирішив скликати Державну думу. Вибори, які відбувалися в лютому — квітні 1906 р. на основі закону від 11 грудня 1905 p., були не загальними, не рівними, не прямими й не таємними. Великі переваги мали поміщики и буржуазія, виборчі ж права робітників і селян були сильно урізані.
Щоб не сіяти серед трудящих сподівань на Думу, ліві партії — соціал-демократи, есери, УСДРП та ін. відмовилися від участі у виборах і закликали маси до активного бойкоту їх.
Серед 102 депутатів, обраних від українських губерній, кадетів налічувалося 36, трудовиків — 28, соціал-демократів (меншовиків) — 5. За соціальним станом депутати розподілялися так: поміщиків — 24, представників інтелігенції — 26, селян, переважно заможних— 42, робітників — 8.
Частина депутатів українців створила в Думі українську фракцію — Українську думську громаду.
Як і селянські депутати від інших районів Росії, депутати від селян України виступали проти аграрного проекту кадетів, який передбачав відчуження частини поміщицьких земель і передачу її селянам за викуп. Вони підтримували проект трудовиків («проект 104-х»), який вимагав конфіскації всієї поміщицької землі та націоналізації всіх земель і наділення селян по трудовій нормі.
Обговорення аграрного питання в Думі, виступи селянських депутатів загострювали обстановку в країні. Хвиля селянських рухів пішла вгору. Тоді 8 липня 1906 р. царський уряд розпустив І Думу. Того ж дня було сформовано новий уряд на чолі з Столипіним.
Вибори в II Думу відбувалися в січні-лютому 1907 p., в умовах спаду революції. Через це ліві партії, щоб використати Думу як трибуну для викриття політики царизму, вирішили взяти участь у виборах.
Дума засідала з 20 лютого до 3 червня 1907 р. Участь у виборах лівих партій визначила лівіший склад Думи: на 518 депутатів у ній було 65 соціал-демократів (проти 18 у І Думі), трудовики разом з есерами мали 157 місць проти 94. Число кадетів зменшилося майже вдвоє —з 179 до 98.
Від українських губерній в II Думі було 102 депутати, з них кадетів 10 (проти 36 в І Думі), соціал-демократів — 11 (проти 5), трудовиків — 40 (проти 28). За соціальним складом: поміщиків — 16, попів — 4, селян —59, інтелігентів — 17, робітників — 6. Як і в І Думі, частина депутатів-українців у кількості 47 чоловік створили в II Думі Українську думську громаду.
Селянські депутати II Думи ще активніше, ніж у І Думі, вимагали конфіскації поміщицьких земель і націоналізації всієї землі, передачі землі селянам. «Ці землі, — говорив селянський депутат від Київської губернії Нечитайло, — належать народові, а нам говорять: купуйте їх... з якої речі ми повинні купувати свої землі? Вони нами уже десять разів відпрацьовані кров'ю, потом і грішми».
Гарячі дебати з аграрного питання показали царизмові, що при існуючому виборчому законі повністю слухняної Думи він дістати не зможе. Продовжуючи наступ проти революції і посилюючи реакцію, уряд 3 червня 1907 р. розігнав II Думу і видав новий виборчий закон, здійснивши так званий третьочервневий державний переворот.
Революція 1905—1907 pp., у якій активну участь взяли й трудящі України, незважаючи на поразку, стала важливою віхою в історії наш0Ї країни. Вона завдала серйозного удару царському самодержавству. Вона передусім показала силу й міць робітничого класу, активність у революційних виступах селянства й демократичної інтелігенції, характер і роль у суспільному житті різних політичних партій.
Перебіг революції яскраво продемонстрував, що найбільш революційні, радикальні, часом екстремістські позиції займали більшовики та есери. У революції брали участь меншовики, бундівці та інші соціалістичні й демократичні партії.
До видання маніфесту 17 жовтня й буржуазія певною мірою змушена була підтримувати вимоги народу, а після появи маніфесту створені тоді партії кадетів і октябристів рішуче відмежувались від революції і добивалися запровадження конституційної монархії в Росії мирним, реформістським шляхом.
У роки революції в Україні, як і в інших національних районах Росії, посилився національно-визвольний рух, оформилися й діяли українські політичні партії, на вищий рівень піднеслася національна самосвідомість українського народу. Революція 1905—г-1907 pp. сприяла також активізації революційного й національно-визвольного руху в західноукраїнських землях, які перебували тоді в складі Австро-Угорської імперії.
