Упродовж тисячоліття на південних землях нинішньої України розвивались антична культура і мистецтво, починаючи від VII-VI ст. до н.е. — по IV ст. н.е. Тут були засновані греками-колоністами міста і селища вздовж морського узбережжя та в устях річок. Перші поселення з'явились на о.Березань, згодом — в усті Буга: Тіра (VI ст.), Ольвія (на правому березі Бузького лиману), Пантікапей (на місці нинішньої Керчі), Херсонес (V ст., поблизу сучасного Севастополя) та інші, менші поселення. Так постали центри грецької, а згодом римської цивілізації (тоді народи Європи ще перебували на стадії первісного ладу).
Майже у той самий період, коли в степовій смузі України VII ст. до н.е. осіли скіфські кочові племена, північні береги Понта Євксінського, тобто Чорного моря, поступово почали заселяти колоністи з різних міст материкової Греції. Ця умовна колонізація відбулася мирно й поступово, з великими проміжками часу між повстанням кожного з полісів.
Перші давньогрецькі кораблі досягли Північного Причорномор'я мабуть ще наприкінці II тис. до н.е. В глибокій прапам'яті греків могли залишитись міфічні оповіді про міграцію на початку II тис. до н.е. племен дорів, йонів, еолів та ахаїв. Тоді ж склалися міфи про аргонавтів, золоте руно, амазонок, Іфігенію.
Поступово вздовж північних берегів Чорного й Азовського морів утворилась своєрідна зона античної державності, людність якої інтегрувалась із численними місцевими осілими та кочовими племенами, що перебували на різних етапах первісно-общинного ладу.
Еміграція греків за межі батьківщини була наслідком гострої соціальної боротьби всередині самих полісів, зокрема Мілету. В свою чергу вже в VI ст. до н.е. у Греції відчувалась потреба в імпорті життєво необхідних товарів, таких, як хліб, риба, худоба, метали, дерево. Товари надходили із нових заснованих міст, розширювалися контакти й торгівля з місцевими племенами.
Античні поліси привнесли в Північне Причорномор'я античну цивілізацію з усіма її досягненнями, особливостями, рабовласницьким за своєю природою соціальним устроєм. Новий соціальний порядок проіснував тут аж до IV ст. до н.е., постійно модифікуючись завдяки специфічним місцевим контактам і традиціям.
В контактах з культурою та світоглядно-релігійними уявленнями місцевих племен утворилось мистецтво, яке становило частину великого мистецтва античної Греції.
Поява греків на нових землях викликана колонізаторською політикою митрополії у зв'язку з погіршенням економічного стану, нестачею засобів до існування, обезземеленням дрібного селянства тощо.
У митрополії чимало людей, витіснених із сільського господарства та ремісничого виробництва, змушені шукати пожитку за межами країни. Більшість колоністів були вихідцями з Іонії (Мала Азія) — із Мілету. Вони займалися землеробством, скотарством, виноградарством, різними ремеслами, вели жваву торгівлю з Грецією та місцевими племенами, котрі населяли степову частину Таврії, Придніпров'я, узбережжя Азовського моря. Колоністи входили в найтісніші господарсько-культурні контакти зі скіфами, згодом — сарматами і слов'янами, сприяючи розкладу в них первісно-общинного ладу та формуванню власного суспільства й держави.
Міста Ольвія, Тіра, Херсонес за суспільним і державним устроєм були античними рабовласницькими республіками-полісами. В V ст. до н.е. на Керченському півострові утворилася рабовласницька Боспорська держава зі столицею Пантікапеєм, об'єднаними грецькими містами Керченського і Таманського півостровів. Держава зміцніла та розквітла внаслідок торгівлі хлібом, оскільки для Афін основною житницею був Боспор.
Створювану віками античну культуру греки-поселенці поширили на нові території. В характері та розташуванні міст простежувалось чимало спільного з містобудівельними традиціями античного світу. Проте в ландшафтному розташуванні повторень не спостерігалося. Тут проявилось властиве грекам почуття гармонії і краси, яке вони втілили в архітектурні споруди, узгоджуючи їх з навколишнім краєвидом. Кожне з міст мало неповторний вигляд і захоплювало притаманною лише йому красою.
Тісний зв'язок із митрополією програмував розвиток культури. В архітектуру, що мала античний характер з деякими місцевими відхиленнями, міцно ввійшла ордерна система. Однак вихідці з Мілету надавали перевагу іонічному архітектурному ордеру перед доричним та корінфським.
У містах впроваджувалося прямолінійне планування за так званою гіпподамовою* системою. Вулиці перетиналися під прямим кутом. Впорядковувалися бруковані вулиці та площі, водопровідні канали, канали для дощових вод. На пізнішому історичному етапі — І ст. до н.е.-ІІІ ст. н.е., в архітектурі й декоративному оснащенні переважав місцевий стиль, що склався у тісній взаємодії античних і скіфо-сарматських елементів.
Будівельним матеріалом був місцевий камінь вапняк, не дуже пластичний і гарний для скульптури, оскільки райони причорноморських міст не мали мармуру чи інших кращих порід каменю. Тому готову скульптуру, а згодом мармур, довозили з Греції й островів Егейського моря. Довозили також вироби — чорнофігурні та червонофігурні вази із Аттики, теракотові статуетки, бронзові вироби.
Незабаром більшість художніх виробів виготовлялась у містах, де панували свої традиції й працювало чимало майстерень керамістів, мозаїстів, ювелірів, різьбярів по дереву. Були свої скульптори і живописці, майстерність яких виявлялася у стелах, торевтиці, різьбі саркофагів та живописних розписах.
У І ст. н.е. Північне Причорномор'я підпало під вплив Римської імперії. Згодом, починаючи з III ст. н.е., внаслідок постійних нападів кочівників (готи, гунни, алани та ін.), розпочався занепад міст. Ці міста переважно по-варварськи руйнували.
Грецькі колонії-міста виконали відповідну культурну місію на колонізованій ними території, впроваджуючи внаслідок безпосередніх контактів з місцевими племенами високі мистецькі досягнення. Це активно сприяло цивілізаційному процесові, а згодом відгукнулося у слов'ян з прийняттям християнства швидким розквітом архітектури і живопису.