Подольська Культурологія (2003)

Будь-яка форма культури має відповідний культурний потенціал. Це ніби її «смисловий заряд», навколо якого посилюється відповідне «силове поле». Спроможність культурної форми сприяти впливу на суспільство означає, що це — силове поле є смисловим або ментальним.

Ментальні поля, які оточують різноманітні культурні форми, нашаровуються одна на одну і утворюють загальне ментальне поле, яке пронизує весь простір, займаний якою-небудь національною культурою, або соціокультурннм світом. Запозичуючи смисли від одних культурних форм в інші, загальне ментальне поле культури створює «єдине смислове середовище», поєднуючи таким чином смисли цих культурних форм. Це середовище прилаштовує різні культурні феномени один до одного, співвідносить їх загальний контекст, підводить під них спільний фундамент. Завдяки утворенню ментального поля, запозичені із інших культур і, спочатку недостатньо співвіднесені одне з одним знання, цінності і регулятіїви інтегрують у відносно цілісну систему.

Ментальне поле — це той дух культури, під впливом якого в суспільстві відпрацьовується характерна для даної культури сукупність уявлень, переживань, життєвих установок людей, яка визначає їх спільне бачення світу. Цю сукупність називають менталітетом, або ментальністю. Менталітет — це проекція загального світу культури на психіку людей.

Менталітет поки ще недостатньо сформоване поняття. Смисл його позначають, частіше всього, за допомогою таких слів, як «образ думок», «духовна налаштованість», «стиль культури», «умонастрій»: О. Шпенглер в подібному значенні говорив про «душу культури».

Деякі автори пов'язують менталітет з «національним характером», або національною психологією» і тлумачать його як особливий «настрій душі», що властивий усім представникам відповідного етносу. Проте національного характеру не існує, якщо у ньому усвідомлюється якась сукупність особистіших рис, що генетично задана від природи етнічним походженням людини. Яйцо ж називати національним характером комплекс специфічних для даної національної культури традицій, установок, уявлень, норм поведінки, то в такому розумінні він дійсно зумовлений культурною ментальністю і виступає як її відбиття (іл.9).

Можна виділити наступні особливості менталітету: - менталітет відбиває специфічні особливості відповідного типу культури, особливий образ думок, які формуються у тих, хто до даної культури належить. На думку психолога А.В. Петровського, якщо «відняти» із суспільної свідомості те, що складає загальнолюдське начало, то в «залишку» ми віднайдемо менталітет суспільства, наприклад, гнів проти вбивці, що скоїв смерть рідній людині, це загальнолюдське, а кровна помста — риса менталітету, характерна для суспільства з примітивною культурою. Ментальність зумовлена не загальнолюдськими механізмами і закономірностями психіки, а особливостями культури.

- менталітет є історично зумовлений феномен. Соціальні перетворення і еволюції культури призводять до того, що менталітет змінюється. Але зміна його — порівняльно повільний процес на відміну від тимчасових перемін суспільного настрою, коливань суспільної думки і емоційних поривань, які можуть охоплювати великі маси людей і весь народ. В цілому менталітет стійкий і консервативний, він зберігається майже в одному і тому вигляді на протязі цілих історичних епох. Трансформація його відбувається лише внаслідок значних культурних змін.

- менталітет входить в структуру індивідуальної психіки людини у процесі її залучення до даної культури. Кожна людина у дитячому віці засвоює менталітет свого народу, коли вона освоює національну мову, слухає казки й колискові пісні, адаптується до побутових умов життя. Формуючи з раннього дитинства, ментальність особистості включає в себе як загальні установки національної культури, так й їх варіації під впливом особливостей культурного середовища, у якому живе особистість. На протязі життя ментальність особистості може модифікуватися, але відбувається це тільки при умові впливу на індивіда якої-небудь нової для нього культурної форми і, як правило, це пов'язане з глибинними психологічними зрушеннями.

- у менталітеті суспільне та індивідуальне зливаються разом і стають нерозрізненний. Він представляє собою і суспільне явище, яке виступає як незалежна від окремих людей соціокультурна реальність, і явище особистісне, яке характеризує психіку окремої людини. Менталітет народу є одночасно й ментальність його окремих представників. Кожен індивід, засвоюючи з дитинства менталітет свого народу, сприймає закладені у ньому уявлення як свої власні, особистіші. Еміль Дюркгейм, один з засновників соціології, називав уявлення такого роду «соціальними» або «колективними». Подібні уявлення, підкреслював він, не створені індивідами, а «нав'язуються» їм ззовні, із «колективного» життя у загальному культурному середовищі. Вони хоча й існують у головах індивідів, проте не залежать від особистої природи індивідів. Проте, кожний індивід вважає їх «своїми», а не нав'язаними йому ззовні. І водночас ментальність культури є явище надіндивідуальне, що виходить за рамки психіки окремої людини.

- менталітет укорінюється у підсвідомих глибинах людської психіки, і його носії можуть усвідомити його зміст лише ціною спеціальних зусиль. Ментальні установки зазвичай здаються людям чимось само собою зрозумілим, і вони спираються на них у своєму мисленні і поведінці, не задумуючись, чому вони саме так думають і діють, а не інакше. Ми не помічаємо особливостей своєї ментальності, як не помічаємо повітря, яким дихаємо. Це суттєве ускладнює її аналіз? Але, якщо навіть особистість зможе відрефлек-сувати і чітко сформулювати свої ментальні установки, то вона скоріше всього, буде вважати їх власними, переконаннями, які сформувалися на основі власного досвіду, а не запозичені ззовні. Тому ментальність особистості важко піддається перебудові.

Ментальне поле структурується деякими спільними ідеями, які виявляються у категоріях культури.

Категорії культури — це загальні уявлення і установки, яких дотримуються люди у сприйманні і розумінні об'єктивної реальності. Вони діляться на дві групи. До першої відносяться онтологічні категорії, властиві всім об'єктам, з якими люди мають справу. У цих категоріях відбиваються уявлення про самі загальні універсальні атрибути оточуючого нас об'єктивного світу. Сюди відносяться, наприклад, простір, час, рух, зміни, властивість, якість, кількість, причина, наслідок, відповідність, закономірність тощо. Ці категорії характерні для будь-якого об'кта як в природі так і в суспільстві. Тому люди можуть користуватися ними для характеристики якого-не-будь об'єкта навіть тоді, коли про нього відомо дуже мало, або взагалі нічого не відомо: бо все одно можна думати, що самий таємничий об'єкт все-таки існує в просторі і в часі, що він має якісні й кількісні характеристики, що існують причини його виникнення та існування тощо. Друга група категорій включає соціальні категорії, що характеризують людину і суспільство, основні, найважливіші обставини суспільного життя людей, їх діяльності і духовного світу (наприклад, праця, власність, держава, свобода, справедливість, добро, совість, обов'язок тощо). Обидві груші категорій тісно взаємопов'язані, оскільки між онтологічними і соціальними категоріями межа відносна і у різних культурах прослідковується неоднаково.

Розглянемо, наприклад, категорію часу. В примітивних культурах відсутнє абстрактне поняття часу. Ця категорія виступата в свідомості стародавньої людини не у вигляді якоїсь координатної вісі, а у якості таємничої сили, яка ніби керує світом і розпоряджується долями не тільки людей, але і богів. Стародавнім єгиптянам час здавався плинним лише у повсякденному житті, але за його межами — чимось незмінним, нерухомим, вічним. Піраміда — символ незмінного, зупиненого часу. Греки ототожнювали час з могутнім богом Кроно-сом, а перемога його сина Зевса у боротьбі зі своїм батьком, усвідомлювалася як перемога безсмертних богів, дітей Кроноса, над часом.

У культурах Сходу з давнини категорія часу тлумачилась як постійний колообіг подій, як циклічна система часу, поколінь, династій. Не випадково у індусів символічним зображенням часу було колесо. В християнській культурі середньовічної Європи характерне для землеробських народів сприйняття часу як циклічного сезонного чергування сільськогосподарських робіт співвідносилось з біблейським описанням історичного часу. Останнє також зображувалось у вигляді замкнутого циклу — від створення світу Богом до прийдешнього в майбутньому Страшного суду, яким має закінчитися людська історія. В середині цього циклу чітко виділялись фази — до і після народження Христа. Земному часу протиставилась, небесна Божа позачасова вічність. В цих уявленнях час не вважався якоюсь цінністю, він заповнювався одними й тим ж справами і тягнувся як ланцюг одноманітних інтервалів праці і відпочинку, що повторюються. Час не рахували у хвилинах і секундах (наприклад, хвилинна стрілка вперше з'явилась на баштовому годиннику тільки у пізньому середньовіччі), його вимірювали навіть не годинами: він визначався досить приблизно — за положення Сонця. Час не берегли — його «коротали» і «вбивали» («день пройшов і слава богу»)

Лише у сучасній цивілізації люди розглядають час як найвищу цінність, якою потрібно розпоряджуватнсь розумно. Проголошена Б. Франкліном у XVIII ст. думка «Час — гроші» змогла набути очевидної істини лише в умовах індустріального суспільства з його ритмом життя, з погонею за чимось, що потрібно встигти зробити. Категорія часу у нашу епоху — це абстрактне уявлення про об'єктивний, безособовий, непідвласний людині процес, в умовах якого потрібно планувати й організовувати своє життя, не будучи взмозі ці умови змінити.

Категорії культури — це базисний семантичний «інвертар» культури. Вони вплетені у структуру мови, на якій люді розмовляють і охвачують весь культурний простір. Вони пронизують ментальне поле культури подібно силовим лініям. Своєрідність будь-якої культури відбивається у тому, які її основні категорії, як вони співвідносяться і який зміст мають.

Категорії культури — це ніби постійні окуляри, які люди привикли носити на своєму мозку з дитинства: все, про що вони мислять, сприймається крізь призму цих категорій і упорядковується за їх допомогою. Із них вибудовується «категоріальний каркас», характерної для даної культури ментальності. Саме цей «каркас» люди усвідомлюють досить часто не виразно, проте він зумовлює їх мислення. Люди наповнюють його «смисловим змістом», своїми знаннями, цінностями, нормами поведінки.

Ментальність виступає в якості умонастрою людей, зумовлений несвідомо «увібраним» ними з дитинства змістом уявлень про час, пращо і багатьох інших категорій культури. Наприклад, в основі ментальності індійської культури лежать такі категоріальні уявлення, як переселення душ («метемпсихоз»), ілюзорність, нереальність матеріального світу («майя»), існування потойбічного справжнього буття («брахман», «атман»), досягнення вищого блаженства у злитті з ним («нірвана») та інше. З цими уявленнями пов'зані типові риси ідеалів життя індусів: особлива значимість духовного самоспоглядання і самозаглиблення у свій внутрішній світ, пасивність і споглядальний характер у відношенні до зовнішнього світу, пошук способів самовдосконалення і підпорядкування тілесного начала духовному. Смерть для індуса — лише зміна душею тіла, у якому вона перебувала, і вони бояться не стільки смерті, скільки «карми» — подальшої долі своєї душі, яка може за вчинені людиною гріхи зазнати подальших страждань, опинившись у тілі якої-небудь істоти. Давньоєгипетська ментальність, навпаки, передбачала, що життя людини продовжується після смерті у тому ж вигляді, як воно проходило на землі. Тому єгиптяни мислили все своє життя як підготовку до вічного існування, ретельно піклувалися про збереження тіл померлих, увічнення їх фізичної зовнішності у твердому матеріалі, влаштуванні могильників з необхідними для життя речами. Категорії життя і смерті окреслювали у єгиптян головну тему їх духовних переживань.

В античній ментальності найважливішу роль відігравали ідеї краси, гармонії і узгодженості людини і космосу. Давньогрецька скульптура, архітектура, поезія, філософія свідчать, що у давніх греків ці ідеї були одними із головних стимулів творчої діяльності.

Виділяються різні рівні ментальності. Якщо мова йде про будь-який народ в цілому, то його менталітет визначається особливостями загальнонаціональної культури. Основні категорії даної культури обов'язкові для всіх її носіїв — інакше вони просто не змогли б розуміти один одного і жити в одному суспільстві, взаємодіючії між собою. Але в складі народу існують різні соціальні групи і спільноти, у яких є власні субкультури.

В межах кожної субкультурн загальний зміст окремих категорій може модифікуватися. На єдині для усього народу категоріальні уявлення у різних соціальних групах нашаровуються деякі відмінності у їх розумінні. Так, якщо звернутися до категорії праці, у середньовічної культурі, як це показано А. Гуревичем, то можна помітити, що відношення до неї було протирічливим. Дворянство із неповагою відносилось до будь-якої праці, крім ратної. Духовенство не поділяло лицарських поглядів на шляхетність «героїчної лінивості», але й не вважало працю достойніш заняттям для священників. Христос, казали отці церкви, не працював. Католицька церква забороняла для духовенства такі заняття, як ковальське, скорняцьке, мірошницьке ремесла, ткацтво, пивоваріння, хлібовипікання. Торгівлю і дворянство і духовенство вважали презирливим заняттям, хоча в гільдіях купців досить поважливо ставились до торгівельної справи. Інтелектуальна праця в ранньому середньовіччі ні у вищих, ні у нижчих прошарках населення також не користувався повагою, але пізніше зі зростанням суспільної потреби, в знаючих людях вченні професії отримали визначення поряд з ремеслами. Проте вчителів осуджували за те, що вони беруть плату за навчання, бо мудрість вважалась даром Божим, яким не можна торгувати. Землеробство проголошувалось церквою найбільш вигідним Богу видом праці, який попереджує недопущення простими людьми гріхів, але селянство бачило у своїй праці насамперед сувору життєву необхідність.

Розходження в тлумаченні категорії культури і відношенні до приписних ними норм і цінностей впливають на ментальність представників різних соціальних груп і спільнот. У кожній субкультурі складається груповий менталітет, який представляє собою окремий різновид загальнокультурного менталітету. Специфічний груповий менталітет формується також у адептів тієї чи іншої окремої культурної форми (наприклад, можна казати про менталітет футбольних фанатів, гравців в карти, постійних відвідувачів казино, колекціонерів, збирачів автографів, картин тощо).

Ментальність особистості визначається, по-перше, типом суспільства, у якому вона живе, тобто особливостями соціокуль-турного світу, до якого належить дане суспільство; по-друге, особливостями національної культури, по-третє, особливостями культур або культурних форм, які зумовлюють менталітет окремих соціальних груп в суспільстві.

Таким чином, ментальність людей можна розглядати на різних рівнях:

- на рівні соціокультурних світів чи типів культури (ментальність архаїчна, антична, західноєвропейська, східна);

- на рівні національних культур (ментальність українців, росіян, китайська, американська);

на рівні субкультур, носіями яких є різні соціальні групи (дворянська, злочинна, акторська, християнська, православна).

Зміст менталітету складається із ментальних комплексів — уявних образів, які формуються шляхом накладання «категоріальної сітки» на конкретні явища дійсності і визначають їх сприйняття. Ментальні комплекси визначають собою «згустки смислів», дещо ніби особливого «ущільненя» ментального поля, які надають йому характер не-гомогенності, неоднорідності. Такі «згустки смислів» служать джерелом наших «установочних» попередніх міркувань і суджень про речі. Ми підводимо під ці смисли явища, які зустрічаються нам у житті, щоб зрозуміти і оцінити останні. Ментальні комплекси виступають ніби передумовами, які сприяють орієнтації людини в подіях і умовах життя, а також займати відповідну позицію у відношенні до них.

В архаїчній культурі дуже важливу роль відігравали ментальні комплекси, пов'язані з уявленням про містичний духовний зв'язок (причетність) предметів і явищ. При такій передумові, стає зрозумілим, наприклад, чому порушення табу веде до смерті, чи чому одітий на шию талісман захищає воїна від ворожих стріл.

Для патріархальних скотарських культур характерні ментальні комплекси, що передбачали благоустрій людського життя в округлих м'яких формах: у круглій повстяній юрті, нижню частину якої займають килими й подушки, людина сидить ніби в середині великої тварини, в обіймах із її м'яких тканин. На відміну від цього, землеробські культури вироблюють ментальні комплекси, які надають побутовому середовищу вигляду жорстких прямокутних геометричних форм: будинки і кімната з чіткими прямими кутами, вікна, столи, лави — все тверде, площинне, на подобі обробленого і вирівняного знаряддями землероба поля.

Як правило ментальні комплекси залишаються для людей нереальними, напівусвідомленими або взагалі неусвідомленими. Люди просто не помічають їх, оскільки вони звертають увагу не на наявні у них передумови, а лише на наслідки, до яких вони призводять, Усвідомлення ментальних комплексів відбувається тільки тоді, коли виявляється, що можливий і інший погляд на речі.

Методолог науки М. Подані пояснює, чому передумови наших суджень нами не усвідомлюються або усвідомлюються дуже неясно на наступному прикладі. Коли ми забиваємо молотком цвях, то наша увага спрямована на об'єкт нашої дії — на цвях, тоді як молоток, тобто інструмент, яким ми діємо, знаходиться десь на периферії уваги. Теж саме відбувається у нашому мисленні: коли ми мислимо, наша свідомість спрямована на предмет думки, а передумови, на яких будуються знання про цей предмет, виконують роль інструмента і відходять на периферію свідомості. «Приймаючи відповідний набір передумов і використовуючи їх як інтерпретаційну систему, ми ніби починаємо жити у цих передумовах, подібно тому, як живемо у власному тілі». Ментальні комплекси — це інтелектуальні інструменти, за допомогою яких ми сприймаємо і усвідомлюємо явища дійсності. Вони як раз і є таким набором передумов, який використовується як «інтерпретаційна система». Тому їх важко виразно усвідомити. Ментальні комплекси можуть призводити до викривлення і невірного тлумачення явищ дійсності. Але поки ми знаходимося у ментальному полі культури, ми цього не помічаємо. Відказатися від них нас заставляє лише вихід із нього. Частіше всього до нього нас спонукає усвідомлення їх помилковості та неефективності. Це усвідомлення відбувається під час використання їх на практиці чи завдяки ознайомленню з установками і змістом інших культур. Ось чому важливо, зокрема, вивчення інших культур.

У якості ментальних комплексів можуть виступати соціальні стереотипи — спрощені схематичні уявлення про окремі суспільні явища і об'єкти, що отримали широке визнання суспільної думки. Існують, наприклад стереотипні зразки представників етнічних груп. Стереотипи можуть «мандрувати» у ментальному полі, переходити із одних культурних форм в інші і нав'язувати скрізь одні і ті ж шаблони, під які «підганяються» людські думки і дії. Стереотипи здебільшого емоційно зафарбовані і визначають позитивну чи негативну оцінку соціальних явищ — суспільних організацій, політичних партій, націй, професій, результатів діяльності людей, суспільних подій тощо.

Багато ментальних комплексів представляють собою вербальні ілюзії, «мовні міражі», які ніби утворюють особливу — «вторинну», «психогенну реальність».

Згадайте пишномовну промову Гаєва у чеховському «Вишневому саду», звернену до книжкової шафи: «Дорогой, многоуважаемый шкаф! Приветствую твое существование, которое вот уже больше ста лет было направлено к светлым идеалам добра и справедливости: твой молчаливый призыв к плодотворной работе не ослабевал в течении ста лет, поддерживая в поколениях нашего рода бодрость, веру в лучшее будущее и воспитывая в нас идеалы добра и общественного самосознания!» Мовні штампи з невнзначе-ним розмитим змістом («Світлі ідеали добра і справедливості») створюють нереальність якогось піднесеного образу думок та глибоких переживань. Але насправді, Гаєв живе у світі пустих слів, взятих ним ніби напрокат, вони заміняють його і думки і справи.

Формування ментальних комплексів на основі мовних шаблонів, звісно, не є специфічним тільки для слов'янської культури. Так в менталітеті європейського середньовіччя основою багатьох мовних штампів служила правова термінологія. Навіть поетичні висловлювання, у яких трубадур звертався до своєї коханки Прекрасної дами, складалася із слів, перенесених у любовну лірику із феодальної юридичної термінології: трубадур співав про своє «служіння» дамі, приносив їй «васальну присягу», називав її «сеньйорою» свого серця тощо.

Ментальне поле культури з його «категоріальною сіткою» і сукупністю у цій сітці ментальних комплексів зумовлюють існуючу у культурі окрему цілісну систему образів, які характеризують світоустрій та виступають як картина світу.

Картина світу, як і інші ментальні утворення, не має чітко визначених обрисів і здебільшого включає в себе недостатньо логічно співвіднесені компоненти, двоякі і невизначені образи, «білі плями» запитань, що залишаються без відповіді. Але у кожній культурі вона присутня. її розкривають, наприклад, давні міфи про Землю, яка тримається на слонах, що стоять на черепасі, яка лежить на китах. В християнсько — мусульманській культурі, світ постає як творіння Бога, що створив Землю та «небесну твердь», ад під землею і рай на небі. У європейській культурі Нового часу складається механістична картина світу як великої машини, деталі якої — атоми планети, зірки тощо — рухаються за заданими законами механіки траєкторіями. В архаїчної культурі з характерним для неї домінуванням міфологічної свідомості світ сприймався зовсім не так, як бачили його люди середньовічної культури, виховані в дусі християнського світогляду, а сучасна наукова картина світу радикально відрізняється від середньовічних уявлень. Існує велика різниця між образом світу в західній культурі та його образом в культурі сходу.

Якби не різнились картини світу у різних культурах, кожна із них має у якісь мірі відповідати реальності. Інакше суспільство, використовуючи її, не змогло б зберегти себе: якби люди діяли згідно абсолютно невірним уявленням про оточуючий світ, вони не змогли б вижити.

Картина світу в різних культурах, особливо в сучасну епоху, багатогранна та поліваріантна. Вона включає в себе і загальнодоступні компоненти наукового знання, релігійні вірування, і дані життєвого досвіду. Зокрема логіка поєднань цих різнорідних елементів досить не визначена, що допускає різні варіанти відбору систематизації і тлумачення змісту цієї картини. Але, незважаючи на всю багатоманітність, недостатню визначеність і своєрідність співвідношень раціональних та ірраціональних мотивів картину світу все ж виконує у культурі інтегруючу функцію і об'єднує різні культурні феномени і форми у деяку спільну «раму», надаючи їм таким чином відповідної цілісності. Виявленням і аналізом змісту картини світу, приведення її у форму логічно-упорядкованого світогляду займається філософія як один із духовних феноменів культури.