Яртися Лекції з історії світової та вітчизняної культури (2005)

3. Зростання ролі літератури в житті суспільства

Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до книг, вимагаючи й шукаючи в них абсолютної правди.

Для літературної творчості доби Просвітництва був властивий пошук нових сфер відображення. Надзвичайно зросло значення публіцистики, виникла популярна пропагандистська література, розвивалася памфлетна література, популярним став жанр есеїс-тики, здатний швидко реагувати на будь-які суспільні події. Еволюціонувала й художня література. Велике значення мало втілення в ній нових суспільних дій.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, грунтованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найрадикальніші автори висували ідеї рівності людей у правах, піднімалися вище верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Художня література набула моралізуючого і дидактичного характеру. Утверджуються нові форми подання матеріалу — діалоги, нотатки, щоденники тощо.

Англія — перша країна, де ідеї Просвітництва відобразились у художній літературі.

Відомим англійським письменником цієї доби був Д.Дефо (1660—1731 pp.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися забобони та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман "Ро-бінзон Крузо". Неперехідна цінність твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою. В образі Робінзона автор втілив найголовнішу цінність буржуазної свідомості: людина всім завдячує сама собі.

Чимало передових ідей висловив у творах великий англійський письменник-сатирик Дж.Свіфт (1667—1745 pp.). Хоч Свіфт і був настоятелем найбільшого в Ірландії собору, він не визнавав релігійних марновірств, критикував церковні порядки ("Казка бочки"). Дійсним покликанням Дж.Свіфта була політика. Його знаменитий роман "Мандри Гулівера" — це глибокий і складний філософсько-сатиричний твір. Під виглядом казкових подорожей героя автор висміяв вади сучасного йому суспільства: квапливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, політичні інтриги тощо. Свіфт висловив думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людської шляхетності на тварин.

Іншим видатним англійським письменником і драматургом був І.Філдінг (1707 — 1754 pp.). Найвідомішим його твором став роман "Історія Тома Джонса, знайди", а у зв'язку з його гострополітичними п'єсами "Суддя у пастці", "Дон Кіхот в Англії" англійський УРяд запровадив театральну цензуру.

Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Р.Бернса (1759—1796 pp.). У поезіях він змальовував образи селян ("Був бідний фермер батько мій"), виступав проти соціального і національного гніту ("Веселі жебраки"). Революційними настроями пройняті його твори, написані під впливом Французької революції (1789 р.) — "Дерево свободи", "Чесна бідність".

Найповніше й найвиразніше ідеї Просвітництва відображено у французькій літературі, передусім у творчій спадщині Вольтера, Руссо, Дідро. їхні твори насичені глибоким філософським змістом, громадянським пафосом, утверджують високі моральні й суспільні ідеали.

З їдкою іронією та сарказмом Вольтер висміював усе, що гальмує прагнення суспільства до прогресивних перетворень, суспільні порядки, які принижують гідність людини. Людське життя оцінюється ним з погляду розумної доцільності ("Задіг, або Доля", "Кандід, або Оптимізм", "Простак" тощо). Вольтера вважають також творцем просвітницького класицизму. Це засвідчують його драматичні твори. Автор, політизуючи тематику, наповнював зміст гострими філософськими проблемами, активізував діяльність персонажів ("Едіп"Г "Смерть Цезаря", "Фанатизм, або Пророк Магомет"). В історичних поемах Вольтера минуле набувало виразних рис сучасності ("Генріада", "Орлеанська діва").

Широкий суспільний резонанс отримали твори Ж.Ж.Руссо, де розглядалися проблеми виховання і духовного розвитку особистості ("Еміль, або Про виховання", "Юлія, або Нова Елоїза"). Передусім Руссо надавав перевагу моральній позиції героя, що гартувалася у зіткненні з реаліями життя. Основним критерієм в оцінці характеру Руссо зробив почуття. Новаторська позиція автора, виражена у зображенні людини як арени боротьби суперечностей добра і зла, стала епохальним досягненням європейського сентименталізму.

Літературна спадщина Д.Дідро охоплювала найрізноманітніші галузі думки, знання і мистецтва. Його художні твори "Черниця", "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст і його пан" зробили вагомий внесок у розвиток європейського роману. ДДідро пропагував погляди, спрямовані на утвердження гідності людини, її всебічний розвиток; виступав проти всіх сил реакції. Разом з іншими майстрами прози він заклав основи реалістичного стилю у французькій літературі.

Глибоким соціальним змістом сповнені твори фраипузького драматурга і публіциста П.-О.К. Бомарше (1732—1799 pp.). Най-відоміші серед них — комедії "Севільський цирульник" та "Весілля Фігаро", де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і розумного слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстер хитрої інтриги, а й людина величезного розуму та енергії. П'єси містили чимало гострих випадів проти зловживання владою, спадкових привілеїв, якими так хизувалися аристократи. Сюжети комедій Бомарше використали великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.

Демократичні настрої відображені у творчості низки німецьких письменників. У 70-х роках XVIII ст. у Німеччині виник літературний і суспільний рух "Буря й натиск". Представники цього напряму Й.-В.Гете, Й.-Ф.Шіллер, Г.Бюргер, Я.Ленц та інші виступали проти деспотизму, за справедливість і свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Саме такі риси характеру властиві героям творів великого поета і драматурга Й.-Ф. ІІІіллера (1759—1805 pp.). У драмі "Вільгельм Телль" звеличено швейцарського народного героя, борця за незалежність і свободу країни з-під австрійського гніту; драма "Орлеанська діва" присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII — початку XIX ст. був поет і мислитель Й.-В.Ґете — один з найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення Французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини. Це яскраво відображено у всесвітньо відомій драматичній поемі "Фауст". Над цим твором він працював майже усе життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість реалізувати всі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя тривожить питання: в чому полягає сенс життя? Що таке щастя? І лише в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі. На» сюжет гетевського "Фауста" французький композитор Ш.Гуно (1818— 1893 pp.) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.

Пристрасно викривав моральний занепад італійської аристократії сатирик Дж.Паріні (1729— 1799 pp.), який виступав проти будь-яких проявів тиранії.

Творчість багатьох талановитих письменників, драматургів, поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних цінностей.