Яртися Лекції з історії світової та вітчизняної культури (2005)
4. Духовна культура стародавнього населення україни (протонеоліт — епоха бронзи)
Утвердження найдавнішої системи світогляду
Якісно новим етапом розвитку духовної культури давнини стала епоха протонеоліту. Вона хоча й продовжувала значною мірою традиції мезоліту, але водночас мала риси, притаманні світогляду сучасної людини. Особливо яскраво це виявилося у зразках мистецтва Кам'яної Могили. До протонеолітичного часу на Кам'яній Могилі, крім уже згаданих, належить і частина інших зображень, зокрема пісковикові плитки — чуринги. Було виявлено до 40 таких пісковикових чуринг завдовжки від 5 до 70 см. Майже всі вони за формою нагадували риб різних річкових порід і мали орнамент у вигляді лінійно-геометричних накреслень (іноді з обох боків). Окремі вироби зберегли сліди фарби — червоної (вохри) і чорної (ймовірно, сажі). Деякі лінії підкреслювали особливості форми риб, значення інших поки що не розшифроване, але іноді, на думку В.Даниленка, можна розрізняти зображення жінки, бика, мамонта, птаха.
Культ чуринги передував моделі організованого розчленованого Всесвіту. Ця модель стала одним із виявів уявлень про універсальні закономірності існування природи та суспільства, відомі під назвою "універсального закону", або "закону універсального ко-лобігу". "Закон" найкраще досліджений на прикладі давньоіндійського рити. Поняття кола рити загалом об'єднували насамперед: закон, звичай, порядок; територію, яка підлягала законові; людей (суспільство), підпорядкованих законові; час дії закону (початком часу вважали найвище свято рити — весняний Новий рік, що • водночас символізувало й відродження світу); Всесвіт, який підлягав дії закону та однією з геоцентричних моделей якого був зодіак. За "універсальним законом" все, що відбувалося в суспільстві та природі, почало сприйматися як космос ("порядок"). Така ідея не могла з'явитися поза розвинутою системою світогляду, під якою ми розуміємо цілісну систему поглядів на Всесвіт і суспільство, закономірності їх будови та розвитку. Період виникнення розвинутої системи світогляду давніх індоєвропейців і семітів став протонеоліт. Адже саме тоді формувалися не лише сучасна структура людства, а й розвинуте виробництво (система трудової діяльності, система праці, штучні матеріали, універсальні вузли механізмів, домашнє виробництво, відтворювальне господарство, система транспорту, кілька господарсько-культурних типів, а також використання всіх видів механічного руху, закону перетворення енергії та продуктивної сили "стихій природи"), сучасний клімат і, можливо, сучасна картина неба. Визначення моментів прильоту птахів із вирію, руху риби до нерестилищ, орієнтація у відкритому просторі на воді та суші, заняття землеробством могли ґрунтуватися лише на врахуванні закономірностей руху небесних світил. І лише з протонеоліту в мистецтві з'явилися виразні найдавніші астрально-космічні символи, а наявність астрономічних знань і приладів у народів неолітичної стадії підтверджується етнографічними матеріалами. З протонеоліту уявлення про виникнення людей із частин тіла тотема змінилися уявлення про народження людей самими людьми, а тварин — самими тваринами.
Рівню життя протонеоліту — неоліту відповідають і найдавніші космогонічні міфи.
В слов'ян уявлення про "закон" і зодіак збереглися насамперед у образах дванадцяти сонячних місяців року як господарів життя, в початку року язичницького календаря з весняного рівнодення, в поділі цього року на дві частини — теплу (весняно-літню) та холодну (осінньо-зимову) або на чотири пори року по три місяці (отже, по три сузір'я зодіаку) в кожній, у наявності власних численних термінів "закону". В слов'янських мовах основними поняттями "закону" можна вважати терміни на зразок давньоруського, українського, білоруського, російського: бог, весна, власть — волость, доля, закон — покшон, звичай, обычай, кош, лад, літо, мир, пора, правда, рада, рік-рок, род, ряд-ряда, свет, стан, страна, сторона, строй-устрой-устроение, суд-судьба та ін., що різняться між собою, ймовірно, як первісними територіями, так і часом виникнення у пращурів слов'ян.
Чимало термінів "закону" в слов'ян етимологічно пов'язані з іменами найважливіших божеств: лад — із Ладою, власть — волость — із Волосом, рада — з Радгостом, род — з Родом тощо. Глибока древність цих термінів очевидна, бо вони часто стають зрозумілими на тлі індоєвропейських паралелей і відповідають епосі обожнення великої рогатої худоби: божества — персоніфікації "закону" були пов'язані з культом великої рогатої худоби, а у слов'ян, як і в інших індоєвропейців, із коровою — биком пов'язували проміжки часу, явища природи, різні об'єкти, такі основні категорії, як майно, здобич, існування, життя. Для окремих термінів "закону" в слов'ян божества невідомі, а деякі терміни мають свою відповідність у культах інших індоєвропейських народів. Прикладом останнього є зв'язок слов'янського "мир" з індоіранським богом Митрою, що разом із Варуною вважався в індійців основним охоронцем "закону" (рити). Важливо наголосити також, що до основних термінів "закону" належать і край-украй, країна-україна. А це означає, що назва нашої держави набагато давніша, ніж перша згадка цього терміна в Київському літописі від 1187 р.
В протонеоліті, очевидно, повністю утвердилися уявлення про богів, які змінили уявлення про духів. Саме з цього часу збереглися й імена найважливіших божеств, у тому числі індоєвропейських (а серед них — і слов'янських, що мають аналогії в інших індоєвропейських народів). Зокрема, найважливіші серед численних божеств слов'ян, пов'язані з назвами терміна закону, зародилися в протонеоліті як уособлення "закону" в окремих племенах праслов'ян. Деякі з них збереглися до Середньовіччя.
З огляду на спорідненість гідронімів, топонімів та етнонімів і назв племінних божеств, Волоса-Велеса можна пов'язувати з племенем велетів або їхньою складовою частиною — велинцями (волинянами) у Прибалтиці й волинянами України; Митру — з районами гідронімів на зразок Мира та інших у Середньому Подніпров'ї і на Балканах або із західнослов'янськими мильцями (мильчанами) та назвою р.Мильця в басейні Ворскли; Ладу — з географічними назвами з основою на "лад" у Центральній Європі, на Балканах, у Північній Русі; Радгоста — з літописним Рад-ком, радимичами, ратарами та з гідронімами й ойконімами на "рад"; край-украй, країну-україну — з надодорянським лівобережжям Укра, гідронімами на зразок Укра в Прибалтиці та з укранами чи екранами, що жили там.
Духовна культура епохи неоліту
Нове в духовній культурі епохи неоліту пов'язане насамперед із новою соціально-економічною ситуацією. Як засвідчують матеріали міфології та етнографії, значний комплекс був викликаний до життя керамічним виробництвом. Форма й орнамент посуду різних культур відбили зоо- та антропоморфні персонажі, рослинні та космічні символи. Численні приклади засвідчують: посуд став одним із найважливіших символів Сонця, неба, Всесвіту; виробництво кераміки здійснювалося спочатку спеціально призначеними людьми в певні дні року і супроводжувалося спеціальними обрядами. Покровителями гончарства часто вважали основних богів, а гончарі користувалися великою повагою. Важливої символіки, в тому числі і космічної, набули й інші нові галузі господарства (прядіння, ткацтво, тваринництво, землеробство), а також пов'язані з ними предмети. Отже, не пізніше неоліту з'явилися уявлення про нитку долі 'та про пов'язаних із нею божественних ткаль — мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як Всесвіт.
Із неоліту до наших днів збереглася розвинута міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб, репрезентовані, зокрема, широко знаними міфами про шлюби Зевса з богинями. Він брав ці шлюби у вигляді змія, дракона, бика. На території України подібні сюжети втілені в трипільських жіночих статуетках: або обвитих тілом змія-дракона, або таких, що сидять на бикоподібних крісельцях. Однак композиції, що зображують у символічній формі цей шлюб, у Малій Азії (Чатал-Гуюк) і Поду-нав'ї (Вінча) відомі ще з неоліту. Очевидно, їх колись ще знайдуть і в матеріалах неоліту України. Часто фігура бога-бика шлюбної пари є астрономічним символом Тельця, що відповідає міфам про Зевса, Аполлона та подібних їм божеств як уособлень Тельця, зодіаку, творців чи охоронців "закону".
Символіка священного шлюбу була практично всеосяжною. У давніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу виконувався представниками вищої знаті на початку астрономічної весни, символізуючиОодження Всесвіту й часу в акті єднання неба і Землі, Сонця і Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася в різних виявах до наших днів у фольклорі, зокрема слов'янському. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі (непорочному зачатті) Діви Марії на Благовіщення, яке вважається давнім днем весняного рівнодення, та в народженні внаслідок цього (відповідно до терміну розвитку дитини в тілі матері) Христа саме на Різдво — в давній день зимового сонцестояння.
Панування в неолітичну епоху ідей, пов'язаних із моделями космосу та священним шлюбом, засвідчує, що культ чуринги на цей час став пережитком. Із культом загальної родючості були пов'язані, очевидно, статуетки жінок і тварин, відомі в неолітичних культурах: буго-дністровській, Криш та ін. Найвизначнішою пам'яткою неолітичного мистецтва на території України залишалася Кам'яна Могила. Композиції епохи неоліту виконані в техніці різьблення тонких і глибоких ліній крем'яною пластинкою. Малюнки являють собою сітки та верші, підпрямокутні рами, заповнені косою "або прямою сіткою. Деколи поряд розташовуються -зображення риб, гарпуноподібних предметів, човнів. Інша група композицій пов'язана з передачею жител (куренів), що утворюють часом цілі групи (поселення). До неолітичної епохи можна віднести фігури тварин (найранішими з них, мабуть, є собаки, найпізнішими — коні). Всі ці зображення відображають рибальсько-мисливський світогляд неоліту.
Духовна культура мідного віку, з одного боку, — своєрідний варіант культури пізнього неоліту, а з іншого — якісно новий етап. Як і в неоліті, в культурах мідного віку були поширені уявлення, пов'язані з культом тваринної та людської родючості. Це відбито в статуетках тварин і жінок. Проте внаслідок перемоги відтворювального господарства в мідному віці запанувала ідея відтворювання, основне місце в якій належало вже людській праці на шляху створення нової якості продукту (свідченням чого є домішки зерна в глиняному тісті, з якого виліплені статуетки).
При зростанні ролі чоловічої праці в основних галузях господарства (землеробстві, зокрема орному, тваринництві з великої рогатої худоби, в металургії, гончарстві), а потім — і у військових сутичках, у суспільстві утвердилися патріархальні відносини. Це, зокрема, видно з поширення статуеток чоловіка (за деякими новими критеріями, чоловічими можна вважати також і значну частину "жіночих" трипільських статуеток). Важливо наголосити, що саме в цей час істотно ускладнилася символіка. Можливо, виникло й письмо: його зразками, вочевидь, є численні знаки на виробах із глини. Узвичаїлася солярно-космологічна символіка, в тому числі й астральна, що відповідає висновкам про піднесення культу вогню у зв'язку з металообробкою. Астральні символи відомі в пам'ятках як землеробського, так і азово-дніпровського степового тваринницького мідного віку. На Кам'яній Могилі до цієї епохи належить частина зображень із кіньми, що засвідчує, зокрема, скупчення залишків культурного шару. В цьому шарі виявлені крем'яні вироби на зразок азово-дніпровського Маріупольського могильника й уламки архаїчного посуду середньостогівського типу.
Основні аспекти духовної культури епохи бронзи
Населення епохи бронзи значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Як і раніше, святилищем залишався пагорб Кам'яної Могили. Бронзовим віком датуються її найпізніші зображення лінійно-геометричного зразка. В числі головних сюжетів — коні, людські ступні, а також стилізовані гарби (волокуші), запряжені биками.
Ще більшого поширення набула астральна, зокрема зодіакальна, символіка. Одним із виявів нового в духовній культурі стало зміцнення позицій уявлень про незалежну від тіла душу. На цьому ґрунтувався справжній поховальний обряд. Можна допустити, що навіть у мідному віці розвинутий поховальний обряд, пов'язаний із культом предків і вірою у відхід душ померлих на небо, ще не склався. Нечисленні поховання на територіях поселень, зокрема під житлами, доцільно розглядати як жертвоприношення, що були подальшим розвитком найдавніших — ще неандертальських — поховань, а не "справжніми" похованнями. Всіх інших небіжчиків виряджали в потойбічний світ, очевидно, в інакший спосіб (пускали за течією річки). Лише з кінця мідного — початку бронзового віку за межами* поселень почали масово з'являтися спеціальні, нерідко складні за конструкцією поховальні споруди. Це — багаті гробниці Месопотамії та Малой Азії, кургани Малої Азії, Північного Причорномор'я та Центральної Європи, піраміди Єгипту. Всі вони існували синхронно.
В бронзовому віці потойбічна частина життя, вочевидь, вважалася для людей основною. В той час і на Близькому Сході, й на території нинішньої України поховальні споруди домінували над спорудами, призначеними для життя на землі. Тому поховальний обряд зберіг і складну систему уявлень про універсальну істоту патріархального суспільства, найкраще відому за джерелами індійців, у яких ця істота мала назву "пуруша" ("чоловік", "людина"). Пуруша, що стосувався людини, існував у трьох видах: зовнішній Атман (ототожнений із тілом, яке народжувалося та вмирало), внутрішній Атман (що виявлявся в діяльності органів чуття) та вищий Атман (вища загальна сутність). Саме внутрішній пуруша вельможної людини йшов у вищі світи до безсмертя, перетворюючись там на вищого пурушу. Всі ці та інші риси пуруші, багато в чому тотожні з рисами єгипетського "ка" (частково — й "ба"), дають підставу припускати, що основними образами пуруші в обрядовості стародавнього населення України були кам'яні скульптури, найчастіше антропоморфні, покладені в поховальних камерах, ямах або серед каменів перекриття могил, які вкопані в насипи курганів. Імовірно, ці скульптури виконували функції двійників померлих, вік саркофагів, ідолів божеств.
Пуруша уособлював матеріальну й духовну першооснову Всесвіту, а також сам Всесвіт, структура якого виникла з пуруші. Пуруша створив також різні ґрунти, землі, каміння, метали. Він був першопращуром людей усіх варн, із нього виникли тварини й птахи. Пуруша ввійшов у всі тіла й істоти, але заразом і заповнив собою увесь світ, став над ним, обійняв усю землю. Він створив найважливіші божества. Наявність його символів, зокрема статуй, на таких космічних символах, як кургани (що часто використовувалися й як святилища), відповідає і загальнокосміч-ній функції пуруші. Різні його вияви збереглися навіть у скульптурах раннього залізного віку (в тому числі у скіфських) та Середньовіччя. Значну частину рис пуруші містить і культ богів слов'ян-язичників.
Яскравою сторінкою духовної культури пізнього бронзового — початку залізного віків є зольники — своєрідні жертовники, на яких виконувалися основні (очевидно, новорічні) обряди, пов'язані з найважливішими богами. їхні аналогії добре відомі в античній культурі. Поширення зольників пояснюється зростанням культу вогню,. зокрема небесного, та землеробства.
Якісно новим етапом розвитку духовної культури давнини стала епоха протонеоліту. Вона хоча й продовжувала значною мірою традиції мезоліту, але водночас мала риси, притаманні світогляду сучасної людини. Особливо яскраво це виявилося у зразках мистецтва Кам'яної Могили. До протонеолітичного часу на Кам'яній Могилі, крім уже згаданих, належить і частина інших зображень, зокрема пісковикові плитки — чуринги. Було виявлено до 40 таких пісковикових чуринг завдовжки від 5 до 70 см. Майже всі вони за формою нагадували риб різних річкових порід і мали орнамент у вигляді лінійно-геометричних накреслень (іноді з обох боків). Окремі вироби зберегли сліди фарби — червоної (вохри) і чорної (ймовірно, сажі). Деякі лінії підкреслювали особливості форми риб, значення інших поки що не розшифроване, але іноді, на думку В.Даниленка, можна розрізняти зображення жінки, бика, мамонта, птаха.
Культ чуринги передував моделі організованого розчленованого Всесвіту. Ця модель стала одним із виявів уявлень про універсальні закономірності існування природи та суспільства, відомі під назвою "універсального закону", або "закону універсального ко-лобігу". "Закон" найкраще досліджений на прикладі давньоіндійського рити. Поняття кола рити загалом об'єднували насамперед: закон, звичай, порядок; територію, яка підлягала законові; людей (суспільство), підпорядкованих законові; час дії закону (початком часу вважали найвище свято рити — весняний Новий рік, що • водночас символізувало й відродження світу); Всесвіт, який підлягав дії закону та однією з геоцентричних моделей якого був зодіак. За "універсальним законом" все, що відбувалося в суспільстві та природі, почало сприйматися як космос ("порядок"). Така ідея не могла з'явитися поза розвинутою системою світогляду, під якою ми розуміємо цілісну систему поглядів на Всесвіт і суспільство, закономірності їх будови та розвитку. Період виникнення розвинутої системи світогляду давніх індоєвропейців і семітів став протонеоліт. Адже саме тоді формувалися не лише сучасна структура людства, а й розвинуте виробництво (система трудової діяльності, система праці, штучні матеріали, універсальні вузли механізмів, домашнє виробництво, відтворювальне господарство, система транспорту, кілька господарсько-культурних типів, а також використання всіх видів механічного руху, закону перетворення енергії та продуктивної сили "стихій природи"), сучасний клімат і, можливо, сучасна картина неба. Визначення моментів прильоту птахів із вирію, руху риби до нерестилищ, орієнтація у відкритому просторі на воді та суші, заняття землеробством могли ґрунтуватися лише на врахуванні закономірностей руху небесних світил. І лише з протонеоліту в мистецтві з'явилися виразні найдавніші астрально-космічні символи, а наявність астрономічних знань і приладів у народів неолітичної стадії підтверджується етнографічними матеріалами. З протонеоліту уявлення про виникнення людей із частин тіла тотема змінилися уявлення про народження людей самими людьми, а тварин — самими тваринами.
Рівню життя протонеоліту — неоліту відповідають і найдавніші космогонічні міфи.
В слов'ян уявлення про "закон" і зодіак збереглися насамперед у образах дванадцяти сонячних місяців року як господарів життя, в початку року язичницького календаря з весняного рівнодення, в поділі цього року на дві частини — теплу (весняно-літню) та холодну (осінньо-зимову) або на чотири пори року по три місяці (отже, по три сузір'я зодіаку) в кожній, у наявності власних численних термінів "закону". В слов'янських мовах основними поняттями "закону" можна вважати терміни на зразок давньоруського, українського, білоруського, російського: бог, весна, власть — волость, доля, закон — покшон, звичай, обычай, кош, лад, літо, мир, пора, правда, рада, рік-рок, род, ряд-ряда, свет, стан, страна, сторона, строй-устрой-устроение, суд-судьба та ін., що різняться між собою, ймовірно, як первісними територіями, так і часом виникнення у пращурів слов'ян.
Чимало термінів "закону" в слов'ян етимологічно пов'язані з іменами найважливіших божеств: лад — із Ладою, власть — волость — із Волосом, рада — з Радгостом, род — з Родом тощо. Глибока древність цих термінів очевидна, бо вони часто стають зрозумілими на тлі індоєвропейських паралелей і відповідають епосі обожнення великої рогатої худоби: божества — персоніфікації "закону" були пов'язані з культом великої рогатої худоби, а у слов'ян, як і в інших індоєвропейців, із коровою — биком пов'язували проміжки часу, явища природи, різні об'єкти, такі основні категорії, як майно, здобич, існування, життя. Для окремих термінів "закону" в слов'ян божества невідомі, а деякі терміни мають свою відповідність у культах інших індоєвропейських народів. Прикладом останнього є зв'язок слов'янського "мир" з індоіранським богом Митрою, що разом із Варуною вважався в індійців основним охоронцем "закону" (рити). Важливо наголосити також, що до основних термінів "закону" належать і край-украй, країна-україна. А це означає, що назва нашої держави набагато давніша, ніж перша згадка цього терміна в Київському літописі від 1187 р.
В протонеоліті, очевидно, повністю утвердилися уявлення про богів, які змінили уявлення про духів. Саме з цього часу збереглися й імена найважливіших божеств, у тому числі індоєвропейських (а серед них — і слов'янських, що мають аналогії в інших індоєвропейських народів). Зокрема, найважливіші серед численних божеств слов'ян, пов'язані з назвами терміна закону, зародилися в протонеоліті як уособлення "закону" в окремих племенах праслов'ян. Деякі з них збереглися до Середньовіччя.
З огляду на спорідненість гідронімів, топонімів та етнонімів і назв племінних божеств, Волоса-Велеса можна пов'язувати з племенем велетів або їхньою складовою частиною — велинцями (волинянами) у Прибалтиці й волинянами України; Митру — з районами гідронімів на зразок Мира та інших у Середньому Подніпров'ї і на Балканах або із західнослов'янськими мильцями (мильчанами) та назвою р.Мильця в басейні Ворскли; Ладу — з географічними назвами з основою на "лад" у Центральній Європі, на Балканах, у Північній Русі; Радгоста — з літописним Рад-ком, радимичами, ратарами та з гідронімами й ойконімами на "рад"; край-украй, країну-україну — з надодорянським лівобережжям Укра, гідронімами на зразок Укра в Прибалтиці та з укранами чи екранами, що жили там.
Духовна культура епохи неоліту
Нове в духовній культурі епохи неоліту пов'язане насамперед із новою соціально-економічною ситуацією. Як засвідчують матеріали міфології та етнографії, значний комплекс був викликаний до життя керамічним виробництвом. Форма й орнамент посуду різних культур відбили зоо- та антропоморфні персонажі, рослинні та космічні символи. Численні приклади засвідчують: посуд став одним із найважливіших символів Сонця, неба, Всесвіту; виробництво кераміки здійснювалося спочатку спеціально призначеними людьми в певні дні року і супроводжувалося спеціальними обрядами. Покровителями гончарства часто вважали основних богів, а гончарі користувалися великою повагою. Важливої символіки, в тому числі і космічної, набули й інші нові галузі господарства (прядіння, ткацтво, тваринництво, землеробство), а також пов'язані з ними предмети. Отже, не пізніше неоліту з'явилися уявлення про нитку долі 'та про пов'язаних із нею божественних ткаль — мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як Всесвіт.
Символіка священного шлюбу була практично всеосяжною. У давніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу виконувався представниками вищої знаті на початку астрономічної весни, символізуючиОодження Всесвіту й часу в акті єднання неба і Землі, Сонця і Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася в різних виявах до наших днів у фольклорі, зокрема слов'янському. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі (непорочному зачатті) Діви Марії на Благовіщення, яке вважається давнім днем весняного рівнодення, та в народженні внаслідок цього (відповідно до терміну розвитку дитини в тілі матері) Христа саме на Різдво — в давній день зимового сонцестояння.
Панування в неолітичну епоху ідей, пов'язаних із моделями космосу та священним шлюбом, засвідчує, що культ чуринги на цей час став пережитком. Із культом загальної родючості були пов'язані, очевидно, статуетки жінок і тварин, відомі в неолітичних культурах: буго-дністровській, Криш та ін. Найвизначнішою пам'яткою неолітичного мистецтва на території України залишалася Кам'яна Могила. Композиції епохи неоліту виконані в техніці різьблення тонких і глибоких ліній крем'яною пластинкою. Малюнки являють собою сітки та верші, підпрямокутні рами, заповнені косою "або прямою сіткою. Деколи поряд розташовуються -зображення риб, гарпуноподібних предметів, човнів. Інша група композицій пов'язана з передачею жител (куренів), що утворюють часом цілі групи (поселення). До неолітичної епохи можна віднести фігури тварин (найранішими з них, мабуть, є собаки, найпізнішими — коні). Всі ці зображення відображають рибальсько-мисливський світогляд неоліту.
Духовна культура мідного віку, з одного боку, — своєрідний варіант культури пізнього неоліту, а з іншого — якісно новий етап. Як і в неоліті, в культурах мідного віку були поширені уявлення, пов'язані з культом тваринної та людської родючості. Це відбито в статуетках тварин і жінок. Проте внаслідок перемоги відтворювального господарства в мідному віці запанувала ідея відтворювання, основне місце в якій належало вже людській праці на шляху створення нової якості продукту (свідченням чого є домішки зерна в глиняному тісті, з якого виліплені статуетки).
При зростанні ролі чоловічої праці в основних галузях господарства (землеробстві, зокрема орному, тваринництві з великої рогатої худоби, в металургії, гончарстві), а потім — і у військових сутичках, у суспільстві утвердилися патріархальні відносини. Це, зокрема, видно з поширення статуеток чоловіка (за деякими новими критеріями, чоловічими можна вважати також і значну частину "жіночих" трипільських статуеток). Важливо наголосити, що саме в цей час істотно ускладнилася символіка. Можливо, виникло й письмо: його зразками, вочевидь, є численні знаки на виробах із глини. Узвичаїлася солярно-космологічна символіка, в тому числі й астральна, що відповідає висновкам про піднесення культу вогню у зв'язку з металообробкою. Астральні символи відомі в пам'ятках як землеробського, так і азово-дніпровського степового тваринницького мідного віку. На Кам'яній Могилі до цієї епохи належить частина зображень із кіньми, що засвідчує, зокрема, скупчення залишків культурного шару. В цьому шарі виявлені крем'яні вироби на зразок азово-дніпровського Маріупольського могильника й уламки архаїчного посуду середньостогівського типу.
Основні аспекти духовної культури епохи бронзи
Населення епохи бронзи значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Як і раніше, святилищем залишався пагорб Кам'яної Могили. Бронзовим віком датуються її найпізніші зображення лінійно-геометричного зразка. В числі головних сюжетів — коні, людські ступні, а також стилізовані гарби (волокуші), запряжені биками.
Ще більшого поширення набула астральна, зокрема зодіакальна, символіка. Одним із виявів нового в духовній культурі стало зміцнення позицій уявлень про незалежну від тіла душу. На цьому ґрунтувався справжній поховальний обряд. Можна допустити, що навіть у мідному віці розвинутий поховальний обряд, пов'язаний із культом предків і вірою у відхід душ померлих на небо, ще не склався. Нечисленні поховання на територіях поселень, зокрема під житлами, доцільно розглядати як жертвоприношення, що були подальшим розвитком найдавніших — ще неандертальських — поховань, а не "справжніми" похованнями. Всіх інших небіжчиків виряджали в потойбічний світ, очевидно, в інакший спосіб (пускали за течією річки). Лише з кінця мідного — початку бронзового віку за межами* поселень почали масово з'являтися спеціальні, нерідко складні за конструкцією поховальні споруди. Це — багаті гробниці Месопотамії та Малой Азії, кургани Малої Азії, Північного Причорномор'я та Центральної Європи, піраміди Єгипту. Всі вони існували синхронно.
В бронзовому віці потойбічна частина життя, вочевидь, вважалася для людей основною. В той час і на Близькому Сході, й на території нинішньої України поховальні споруди домінували над спорудами, призначеними для життя на землі. Тому поховальний обряд зберіг і складну систему уявлень про універсальну істоту патріархального суспільства, найкраще відому за джерелами індійців, у яких ця істота мала назву "пуруша" ("чоловік", "людина"). Пуруша, що стосувався людини, існував у трьох видах: зовнішній Атман (ототожнений із тілом, яке народжувалося та вмирало), внутрішній Атман (що виявлявся в діяльності органів чуття) та вищий Атман (вища загальна сутність). Саме внутрішній пуруша вельможної людини йшов у вищі світи до безсмертя, перетворюючись там на вищого пурушу. Всі ці та інші риси пуруші, багато в чому тотожні з рисами єгипетського "ка" (частково — й "ба"), дають підставу припускати, що основними образами пуруші в обрядовості стародавнього населення України були кам'яні скульптури, найчастіше антропоморфні, покладені в поховальних камерах, ямах або серед каменів перекриття могил, які вкопані в насипи курганів. Імовірно, ці скульптури виконували функції двійників померлих, вік саркофагів, ідолів божеств.
Пуруша уособлював матеріальну й духовну першооснову Всесвіту, а також сам Всесвіт, структура якого виникла з пуруші. Пуруша створив також різні ґрунти, землі, каміння, метали. Він був першопращуром людей усіх варн, із нього виникли тварини й птахи. Пуруша ввійшов у всі тіла й істоти, але заразом і заповнив собою увесь світ, став над ним, обійняв усю землю. Він створив найважливіші божества. Наявність його символів, зокрема статуй, на таких космічних символах, як кургани (що часто використовувалися й як святилища), відповідає і загальнокосміч-ній функції пуруші. Різні його вияви збереглися навіть у скульптурах раннього залізного віку (в тому числі у скіфських) та Середньовіччя. Значну частину рис пуруші містить і культ богів слов'ян-язичників.
Яскравою сторінкою духовної культури пізнього бронзового — початку залізного віків є зольники — своєрідні жертовники, на яких виконувалися основні (очевидно, новорічні) обряди, пов'язані з найважливішими богами. їхні аналогії добре відомі в античній культурі. Поширення зольників пояснюється зростанням культу вогню,. зокрема небесного, та землеробства.
