Боярська З. І. Міжнародне комерційне право (2001)

3.5. Торгова реєстрація

Порядок державної реєстрації суб’єктів комерційного права (комерсантів) існує в кожній країні. Але обов’язковою державна реєстрація є лише для статутних торгових товариств. У країнах романо-германської системи права — для акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. У країнах прецедентного права — для компаній і корпорацій.

Щодо договірних товариств, то в кожній країні це питання вирішується по-різному.

Національне законодавство регулює порядок державної реєстрації. Так, у Німеччині головним законом з цього питання є Німецьке торгове уложення; у Франції — Закони про торгові товариства і торгову реєстрацію; у Швейцарії — Зобов’язальний закон; у Великобританії і США — законодавство про компанії і корпорації; в Україні — Закон України «Про підприємництво» в сукупності з підзаконними актами.

Торгова реєстрація має на меті:

державний контроль за виникненням і здійсненням комерційної діяльності;

контроль за дотриманням комерсантами норм права, зокрема за виконанням умов ведення певних видів діяльності;

боротьба з незаконною практикою таємного підприємництва;

отримання державою даних статистичного обліку для здійснення заходів регулювання економіки;

проведення оподаткування;

надання всім учасникам господарського обігу даних про комерсанта.

Цілі торгової реєстрації зображені на схемі 5.

Схема 5

У всіх країнах головні відомості про комерсантів заносяться до державного торгового реєстру — торгова реєстрація.

Для проведення реєстрації надаються документи, що передбачені національним законодавством. У всіх національних правових системах до таких документів для реєстрації торгових товариств належить засновчий акт — статут або договір (у Великобританії — меморандум).

Обов’язкові вимоги до змісту засновчого акта, що реєструється, зображені на схемі 6.

Схема 6

Торгова реєстрація здійснюється шляхом занесення найважливіших відомостей про комерсанта в спеціальний торговий реєстр, який ведеться судовими або адміністративними установами. Так, у Німеччині торгова реєстрація здійснюється цивільними судами першої інстанції; у Франції — торговими судами, а в місцевостях, де їх немає, — загальноцивільними судами. У Франції ведеться також загальнонаціональний Торговий реєстр. У Швейцарії державна реєстрація комерсантів здійснюється адміністративними установами кантонів; у США — адміністративними або судовими установами штатів.

Найстарішою є система реєстрації суб’єктів комерційної діяльності у Великобританії, що створена ще в 1844 р. Питання, пов’язані з реєстрацією компаній, регулюються Законом про компанії 1985 р. У відповідність до сучасних вимог цей закон було приведено в 1989 р. Кількість компаній, що занесено до Реєстру, перевищує мільйон і щорічно збільшується на 120 000.

Реєстрація компаній у Великобританії є функцією Дому компаній — агентства Міністерства торгівлі і промисловості. Дім компаній, який є складовою уряду, працює на умовах самофінансування, покриваючи свої видатки доходом від зборів за надані послуги. Вартість послуг встановлюється і контролюється парламентом Великобританії.

Штаб-квартира Дому компаній, включаючи реєстратуру Англії і Вельсу, розташована в м. Кардифф. Реєстратура Шотландії — у м. Единбург. Існують ще філії Дому компаній у Лондоні, Манчестері, Бірмінгемі, Лідсі та Глазго.

Адміністрація Дому компаній реєструє і ліквідує компанії, розглядає і зберігає документи, надані їй відповідно до Акта про компанії і пов’язаного з ним законодавства.

У Великобританії реєструються такі компанії:

Відкриті (публічні) компанії з обмеженою відповідальністю (Public limited Companу Plc.). Вони мають право пропонувати свої акції публіці після одержання відповідної ліцензії.

У Великобританії понад 13 800 відкритих компаній, акції 2000 з них котируються на Лондонській фондовій біржі. Компанії такого типу мусять мати акціонерний капітал не менш 50 тис. фунтів стерлінгів (близько 75 тис. доларів США).

Український аналог таких компаній — Відкриті акціонерні товариства (ВАТ).

Приватні компанії з обмеженою відповідальністю не мають права пропонувати свої акції. Більшість з них обмежені акціями: у разі ліквідації компанії її акціонери відповідають за її боргами в розмірі вартості своїх акцій.

Серед компаній цього типу є невелика кількість таких, що обмежені гарантією: учасники цих компаній домовились внести фіксовану суму у випадку їхньої ліквідації.

Український аналог — товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ); для компаній з обмеженими гарантіями — закрите акціонерне товариство (ЗАТ).

Реєстраційна (первинна) і подальша інформація про компанїї має заявний характер. Тобто реєстратор попередньо (до прийняття на зберігання) не перевіряє достовірність інформації, що надається. Особисте заявлення засновників або представників до реєструючої установи для здійснення реєстрації не є обов’язковим. Достатньо направити оригінали документів разом із чеком про оплату послуг реєстратора поштою. Але якщо надалі виявиться факт злочину, що здійснений юридичною особою, то його адміністратори несуть кримінальну відповідальність як за конкретний злочин, так і за неправильну інформацію, надану реєстратору. Санкції за це — до семи років позбавлення волі разом з позбавленням права обіймати подібні посади в будь-якій компанії у майбутньому.

Слід наголосити на позитивному значенні доступності інформації про компанії, що, як свідчить статистика, запобігає створенню юридичних осіб зі злочинною метою, тобто фірм-одноденок.

Відкритість інформації про компанії значно підвищує безпеку бізнесу в країні. Будь-який бізнесмен швидко може перевірити дані про термін роботи компанії — потенційного партнера — на ринку, про склад і кваліфікацію її адміністраторів, фінансові результати діяльності, наявність боргових та інших матеріальних зобов’язань.

Усі компанії, що зареєстровані, зобов’язані регулярно у встановлені законом строки надавати реєстратору звіт про свою роботу: про адміністраторів, про фінансові результати діяльності, про борги, про напрями роботи, а також про юридичну адресу.

Якщо будь-яка компанія протягом певного часу не надає реєстратору звітів про свою діяльність, то він має право вважати, що компанія припинила своє існування. Щоб підтвердити свої висновки, реєстратор спочатку письмово попереджує компанію за юридичною адресою головного офісу і друкує у спеціальній газеті «Лондон газетт» повідомлення про свої наміри викреслити компанію з Реєстру.

Реєстратор не допускає існування в країні юридичних осіб з однаковою або співзвучною назвою. Крім того, у назві компанії не можна вживати слова, що вказують на покровительство держави, королеви і т. п.

Якщо мова йде про державні підприємства, то щодо них діє правило: за наслідки їхньої діяльності відповідальність, у тому числі майнову, несе держава.

Якщо в назві компанії є слова, що вказують на специфічний вид діяльності, — банківська, страхова, медична і т. п., то юридична особа має підтвердити реєстратору право на таку діяльність.

Усі ці вимоги забезпечують високий рівень достовірності і об’єктивності інформації, що надходить реєстратору.

Розглядаючи процедуру державної реєстрації в міжнародній практиці, слід зазначити, що така реєстрація як у країнах кодифікованого, так і в країнах прецедентного права не є суто формальним актом в інтересах лише відповідних установ держави. Пояснюється це тим, що держава в нормальній ринковій економіці є рівноправним учасником ринку і не має порівняно з іншими будь-яких переваг, зокрема й щодо отримання інформації про комерсанта.

У країнах з ринковою економікою займатися бізнесом фактично можна й без створення юридичної особи, і без реєстрації. Практично кожна особа, що досягла встановленого національним законодавством віку, має право відкривати банківський рахунок і проводити в його рамках будь-які законні комерційні операції. У даному випадку фізична особа відповідає за наслідки своєї комерційної діяльності своєю власністю (нерухомість, цінні папери та інші ліквідні активи).

Торговій реєстрації надається різне — конститутивне або декларативне — значення.

Реєстрація вважається конститутивною, якщо її здійснення має за законом правовстановлююче значення як юридичний факт, на підставі і з моменту здійснення якого за особою визнається правове становище комерсанта.

Так, реєстрація статутних товариств має в міжнародному праві конститутивний характер (у Франції — реєстрація всіх товариств).

Реєстрація має декларативний характер, якщо особи визнаються комерсантами внаслідок укладення торгових угод у вигляді промислу (на постійній основі) незалежно від факту державної реєстрації.

Практично в усіх країнах реєстрація індивідуальних комерсантів здійснюється декларативно. Винятком з цього є країни з перехідною економікою (Україна, Росія, інші країни СНД і т. п.), де підприємницька діяльність індивідуальних комерсантів контролюється державою через державну реєстрацію або в інший спосіб (видача патенту, ліцензії тощо).

Слід зазначити, що в сучасних умовах у межах Європейського союзу відбувається процес уніфікації реєстраційної діяльності, створення взаємопов’язаних реєстрів юридичних осіб, що, безумовно, сприятиме вільному пересуванню капіталів у межах об’єднаної Європи.