Шульженко Ф. П., Гайдулін О. О., Кундрик Р. С. Транспортне право (2005)
3.3. Основні напрями державного управління транспортом України
За своїм змістом державне управління транспортом поділяється на дві основні підсистеми:
1. Транспортна політика, основними напрямами якої є:
1.1. Організаційно-кадрова політика держави на транспорті.
1.2. Майнова та інвестиційна політика.
1.3. Фінансово-кредитна політика.
1.4. Податкова політика.
1.5. Тарифна політика.
1.6. Амортизаційна політика на транспорті.
2. Оперативне управління транспортом.
2.1. Адміністративно-дозвільна діяльність.
2.2. Державний нагляд.
2.3. Адміністративно — розпорядча діяльність.
Завдання державного управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування органів управління, зв’язаних з підприємствами транспорту управлінськими відносинами.
Державне управління діяльністю транспорту здійснюється перш за все шляхом проведення та реалізації економічної і соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.
Держава встановлює тарифи на транспортні послуги відповідно до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті визначається згідно з нормативними витратами на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.
Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.
Збір за користування шляхами сполучень України транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Особливий режим майна підприємств транспорту проявляється у встановленому особливому порядку набуття та реєстрації прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України визначає транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки, як майно, на яке поширюються режим нерухомого майна (ст. 181) і підвищені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлуатації). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт).
Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих рад, належать до комунальної власності.
Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об’єднань, установ, організацій і громадян.
Транспортні засоби, які належать транспортним підприємствам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат.
Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулювання. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодексом України для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту.
Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визначаються чинним законодавством, зокрема, Господарський кодекс накреслив у ч. 2 ст. 12 засади управління господарською діяльністю взагалі, у т. ч. і транспортною діяльністю. Господарський кодекс засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання визначає:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
сертифікацію та стандартизацію;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Ліцензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспорту та зв’язку України.
Особливе місце у наглядовій діяльності держави на транспорті займає нагляд за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, який здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Питання безпеки руху транспортних засобів на території України, пов’язані з діяльністю транспорту інших держав, регулюються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжнародних договорів України (Конвенція про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті №67 від 28.06.1939р.).
Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих випадках й іншими видами транспорту, підлягають обов’язковому контролю на відповідність їх вимогам безпеки.
Під безпосереднім державним контролем знаходиться охорона громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні підприємств транспорту.
1. Транспортна політика, основними напрямами якої є:
1.1. Організаційно-кадрова політика держави на транспорті.
1.2. Майнова та інвестиційна політика.
1.3. Фінансово-кредитна політика.
1.4. Податкова політика.
1.5. Тарифна політика.
1.6. Амортизаційна політика на транспорті.
2. Оперативне управління транспортом.
2.1. Адміністративно-дозвільна діяльність.
2.3. Адміністративно — розпорядча діяльність.
Завдання державного управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування органів управління, зв’язаних з підприємствами транспорту управлінськими відносинами.
Державне управління діяльністю транспорту здійснюється перш за все шляхом проведення та реалізації економічної і соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.
Держава встановлює тарифи на транспортні послуги відповідно до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті визначається згідно з нормативними витратами на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.
Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.
Збір за користування шляхами сполучень України транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Особливий режим майна підприємств транспорту проявляється у встановленому особливому порядку набуття та реєстрації прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України визначає транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки, як майно, на яке поширюються режим нерухомого майна (ст. 181) і підвищені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлуатації). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт).
Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих рад, належать до комунальної власності.
Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об’єднань, установ, організацій і громадян.
Транспортні засоби, які належать транспортним підприємствам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат.
Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулювання. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодексом України для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту.
Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визначаються чинним законодавством, зокрема, Господарський кодекс накреслив у ч. 2 ст. 12 засади управління господарською діяльністю взагалі, у т. ч. і транспортною діяльністю. Господарський кодекс засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання визначає:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Ліцензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспорту та зв’язку України.
Особливе місце у наглядовій діяльності держави на транспорті займає нагляд за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, який здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Питання безпеки руху транспортних засобів на території України, пов’язані з діяльністю транспорту інших держав, регулюються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжнародних договорів України (Конвенція про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті №67 від 28.06.1939р.).
Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих випадках й іншими видами транспорту, підлягають обов’язковому контролю на відповідність їх вимогам безпеки.
Під безпосереднім державним контролем знаходиться охорона громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні підприємств транспорту.
