Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн (2004)

1.3. Основні цивільно-правові системи сучасного світу та тенденції їх розвитку

У сучасному світі існує велика кількість правових систем, і в тому числі різноманітні й самобутні цивільно-правові системи. У вітчизняній юридичній літературі вони класифікуються на основі наведених вище елементів і зводяться до таких видів: романо-германська (континентальна, її ще називають системою цивільного права); англо-американська; мусульманська; патріархальна (традиційна); далекосхідна; центральноєвропейська; східноєвропейська.

Основними з них вважаються романо-германська та англо-американська, які й стануть предметом нашої уваги. Щодо східноєвропейської та центральноєвропейської цивільно-правових систем, до яких належать країни колишнього «соціалістичного табору», то фахівці висловлюють припущення щодо непередбачуваності результатів розвитку нового права цих систем, на яких істотно позначився вплив «соціалістичного» періоду існування. Однак за багатьма ознаками вони тяжіють до романо-германської цивільно-правової системи й переймають тенденції її розвитку.

Звичайно, тій чи іншій цивільно-правовій системі, як вже зазначалося, не відповідає жодна чітко окреслена територія земної кулі. Країни, істотно віддалені за географічним розташуванням, можуть належати до однієї цивільно-правової системи, оскільки це поняття використовується з метою встановити спільні та відмінні риси систем діючого цивільного права.

Нині визначені цивільно-правові системи світу представлені такими країнами:

Континентальна: майже всі країни Європи (за винятком Англії); багато країн Латинської Америки, Японія (частково), Китай (частково); колишні колоніальні країни, які сприйняли систему своєї метрополії.

Її поділяють на дві підсистеми:

романська: Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Аргентина, Колумбія, Венесуела, Єгипет (частково);

германська: ФРН, Швейцарія, Австрія, Японія, Бразилія, Перу.

Англо-американська: Англія, США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, частково Індія. У Канаді, Шотландії, штаті Луїзіана (США) — діє змішана цивільно-правова система.

Мусульманська: країни Близького й середнього Сходу: Саудівська Аравія, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія, окремі республіки колишнього СРСР (Узбекистан, Киргиз- стан).

Патріархальна: Океанія, Індокитай, Індонезія, Заїр, Індія, Малайзія, деякі країни Африки.

Далекосхідна: Китай, Японія (але вона трансформується в континентальну).

Центральноєвропейська: Угорщина, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Хорватія.

Східноєвропейська: Болгарія, Румунія, Сербія, Білорусь, Російська Федерація, Україна.

В юридичній літературі наводяться й інші класифікації, які дещо відрізняються від традиційних. Вони засновані на загальній класифікації правових сімей сучасного світу як сукупності національних правових систем на ґрунті спільних ознак і рис. Зокрема, виділяють дві їх великі групи — релігійну та нерелігійну. У релігійних розрізняють системи: мусульманського (ісламського) права, єврейського (іудейського) права, канонічного права (католицької церкви), права Хінду (Індія). У нерелігійних правових системах виокремлюють системи західного права, квазізахідного та незахідного. Незахідним вважається південно-східне азіатське та африканське звичаєве право; квазізахідним — колишнє соціалістичне право, яке перебуває на стадії переходу до континентального права (країни СНД, Балтії, колишньої Східної Європи; Китай, Лаос, КНДР, Куба, Ангола, Мозамбік та ін.). До західного права відносять системи: романо-германського (цивільного) права (заснована на римському приватному праві), англо-американського (загального) права (заснована на праві загальному та праві справедливості), окремо виділяють скандинавське (північноєвропейське) право (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ір- ландія).

Враховуючи особливості правових систем, які формуються відповідно до названих правових сімей, у романо-германській системі виділяють підсистеми: романську (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, Голландія, Монако, Турція, Латинська Америка, Сенегал, Малі та ін.), германську (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Греція та ін.).

Квазізахідну систему представляють країни СНД, Балтії та колишньої Східної Європи. Щодо останніх вважається, що спільних ознак, споріднюючих особливостей, які б давали підстави визнати їх відокремленою підсистемою в межах романо-германської цивільно-правової системи, у них немає. Однак усі вони цілеспрямовано розвиваються в напрямку приєднання до континентальної цивільно-правової системи, тому їх умовно об’єднують в єдину групу.

В англо-американській правовій системі розрізняють також англійську (Англія, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Нігерія, Гана, Пакистан, Сьєрра-Леоне, Бангладеш та ін.) та американську (США за винятком Луїзіани та Пуерто-Ріко).

Ряд країн відносять до змішаної правової системи (гібрид романо-германської та англо-американської), яка сформувалася на основі римського права під значним впливом загального права (штат Луїзіана США, провінція Квебек Канади, Пуерто-Ріко, Шотландія, ПАР, Лесото, Шрі-Ланка, Зімбабве, Філіппіни та ін.).

Загальними тенденціями розвитку існуючих цивільно-правових систем світу нині є: 1) уніфікація національних цивільно-правових систем; 2) збагачення внутрішнього змісту національного цивільного права; 3) збереження національних традицій права (звичаїв і звичаєвостей); 4) різний рівень уніфікації в різних країнах, регіонах і різний ступінь уніфікації різних цивільно-правових інститутів. Для сучасного цивільного права найбільш виразною є тенденція до уніфікації національних правових систем при постійному збагаченні їхнього внутрішнього змісту. Уніфікація правової системи певної держави здійснюється через уніфікацію правових норм і практики їх тлумачення й застосування.

Важливу роль відіграє і наближення методів правового регулювання: застосовуються методи й засоби, які раніше не були притаманні даній цивільно-правовій системі. Так, у країнах континентальної Європи зростає роль судової практики, яка раніше взагалі не розглядалася як джерело права. Закони багатьох країн забороняли суддям виносити рішення у вигляді загального розпорядження, яке б мало нормотворчий характер. Закони ж, що діють у сфері цивільного та торгового права, часом містять невизначені терміни: так звані «каучукові» норми, тлумачення яких повністю віддане на розсуд судді. Наприклад, закон встановлює принципи добросовісності, розумності, моральності, не окреслюючи їх тлумачення чи розуміння. Разом з тим, суддя не вправі відмовити в розгляді справи, посилаючись на неточність закону чи відсутність у ньому відповідної правової норми. Це призвело до необхідності суддям давати розширені тлумачення закону, межі яких досить складно визначити. Унаслідок таких дій суддів фактично створюються нові норми й навіть цілі інститути, і виникає так зване «суддівське право», яке відіграє роль джерела права.

У країнах прецедентного права зростає роль закону, що пояснюється істотним ускладненням правовідносин сучасних суспільств. Норма права дедалі більш однаково розуміється в країнах англо-американської та романо-германської цивільно-правових систем. Отже, по суті в обох системах із певних питань приймаються однакові або схожі рішення, які ґрунтуються на ідеї справедливості. Суттєвий вплив на розвиток права, зокрема торгового, країн різних цивільно-правових систем, здійснює американське право (антитрестівське законодавство, інститут довірчої власності).

В останні десятиліття у зв’язку з розвитком міжнародної торгівлі відбувається поступове зближення англо-американської та континентальної цивільно-правових систем, які існують в країнах Західної Європи. Важливу роль у цьому питанні свого часу (у 1972 році) відіграв вступ Великобританії до ЄЕС. Нині цей процес стимулюється формуванням єдиної системи в рамках ЄС та усвідомленням близькості європейських країн, єдності системи цінностей західної цивілізації.

Не складно визначити місце українського цивільного права серед цивільно-правових систем сучасності. Як відомо, з 1917 р. в юридичній літературі завжди виділялися особливості СРСР і його республік, у тому числі й України, як права нового соціалістичного типу, покладаючи в основу не сутність самого права, а його економічний зміст та ідеологічні гасла. Проте аналіз цього права свідчить про те, що так зване «соціалістичне» право не могло бути самостійною цивільно-правовою системою, оскільки єдиною його відмінною рисою був надмірний вплив публічно-правових засад. Ця риса притаманна багатьом державам перехідного періоду.

В останні роки в Україні йде відродження справжніх цивільно-правових норм, яке уособлюється в новітньому законодавстві, зокрема в новому Цивільному Кодексі України, аналіз якого виявляє генетичний зв’язок українського цивільного права з континентальним. Увесь розвиток сучасного українського цивільного законодавства свідчить про тенденцію посилення його зближення з романо-германським правом. Нині ж за всіма ознаками Україна належить до Східноєвропейської цивільно-правової системи.

Водночас, як і всі інші країни, Україна відчуває і вплив англо-американської системи права. Зокрема, це проявляється у визнанні ролі судової практики, зростанні правового значення керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду, урізноманітненні джерел цивільно-правового регулювання суспільних відносин.