Опорний конспект лекцій Цивільне право України
§ 3. Поняття, зміст і види цивільних правовідносин.
Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов‘язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов‘язків.
Суб‘єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права. Вона виникає з народженням особи і припиняється із смертю особи. Цивільна правоздатність юридичних осіб – з моменту створення до моменту ліквідації юридичної особи. Цивільна дієздатність – здатність особи власними діями набувати цивільних прав та обов‘язків і нести правову відповідальність за правопорушення. Цивільна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років, у шлюбі – з 17 років. Підставами обмеження дієздатності є: вік особи і стан здоров‘я (психічні хвороби0 особи, залежність від алкогольних і наркотичних засобів. Особи віком до 14 років не мають дієздатності, з 14 до 15 років – обмежену дієздатність, з 15 до 18 років – неповну дієздатність. З обмеженою дієздатністю можуть укладати дрібні угоди (покупки у крамницях тощо). Особи з неповною дієздатністю можуть укладати угоди самостійно, вільно розпоряджатися заробленими коштами і в межах цього доходу укладати угоди. Для неповнолітніх діє поняття двостороння реституція, якщо неповнолітній укладає в силу обмеженості знань і досвіту явно невигідну для нього угоду, така угода може бути розірвана в судовому порядку і наслідком цього є двостороння реституція – повернення сторін у попереднє правове і фізичне становище.
Дієздатність може бути обмежена лише за рішенням суду (крім вікового цензу). Обмеження правоздатності не допускається. Обмеження правоздатності має місце лише у становому суспільстві.
Право і дієздатність юридичних осіб мають свої особливості. Дієздатність юридичних осіб є спеціальною, оскільки визначається правовим статусом юридичної особи, визначеним в її установчих документах. Дієздатність фізичних осіб є універсальною (може вчиняти всі дії не заборонені законом). В юридичних осіб діє і правоздатність виникають одночасно.
В ЦК записано, що ненароджена дитина має право на спадщину в разі смерті свого батька за умови, що ця дитина народжена живою. Така дитина до моменту народження не є суб‘єктом права, вона лише потенційний претендент на це право в разі народження.
Об‘єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги.
Суб‘єктивне цивільне право – це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов‘язків іншими суб‘єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних – це виконання обов‘язків іншими. Суб‘єктивний цивільний обов‘язок – це міра необхідної поведінки зобов‘язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа – має повноваження в силу посадового стану, доручення, довіреності та у будь якої іншої формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на наступні види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні; 3) речові і зобов‘язальні; 4) майнові та особисті немайнові.
Суб‘єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права. Вона виникає з народженням особи і припиняється із смертю особи. Цивільна правоздатність юридичних осіб – з моменту створення до моменту ліквідації юридичної особи. Цивільна дієздатність – здатність особи власними діями набувати цивільних прав та обов‘язків і нести правову відповідальність за правопорушення. Цивільна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років, у шлюбі – з 17 років. Підставами обмеження дієздатності є: вік особи і стан здоров‘я (психічні хвороби0 особи, залежність від алкогольних і наркотичних засобів. Особи віком до 14 років не мають дієздатності, з 14 до 15 років – обмежену дієздатність, з 15 до 18 років – неповну дієздатність. З обмеженою дієздатністю можуть укладати дрібні угоди (покупки у крамницях тощо). Особи з неповною дієздатністю можуть укладати угоди самостійно, вільно розпоряджатися заробленими коштами і в межах цього доходу укладати угоди. Для неповнолітніх діє поняття двостороння реституція, якщо неповнолітній укладає в силу обмеженості знань і досвіту явно невигідну для нього угоду, така угода може бути розірвана в судовому порядку і наслідком цього є двостороння реституція – повернення сторін у попереднє правове і фізичне становище.
Дієздатність може бути обмежена лише за рішенням суду (крім вікового цензу). Обмеження правоздатності не допускається. Обмеження правоздатності має місце лише у становому суспільстві.
Право і дієздатність юридичних осіб мають свої особливості. Дієздатність юридичних осіб є спеціальною, оскільки визначається правовим статусом юридичної особи, визначеним в її установчих документах. Дієздатність фізичних осіб є універсальною (може вчиняти всі дії не заборонені законом). В юридичних осіб діє і правоздатність виникають одночасно.
В ЦК записано, що ненароджена дитина має право на спадщину в разі смерті свого батька за умови, що ця дитина народжена живою. Така дитина до моменту народження не є суб‘єктом права, вона лише потенційний претендент на це право в разі народження.
Об‘єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги.
Суб‘єктивне цивільне право – це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов‘язків іншими суб‘єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних – це виконання обов‘язків іншими. Суб‘єктивний цивільний обов‘язок – це міра необхідної поведінки зобов‘язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа – має повноваження в силу посадового стану, доручення, довіреності та у будь якої іншої формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на наступні види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні; 3) речові і зобов‘язальні; 4) майнові та особисті немайнові.
