Небава Макроекономіка (2003)
2.3 Методи вимірювання ВВП та їх особливості
При розрахунку ВВП врахо¬вується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:
• перепродаж товарів;
• чисто фінансові операції.
У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:
• державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям тощо);
• приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком вироб¬ництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;
• операції з цінними паперами (купівля – продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).
Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
2) за витратами (метод кінцевого використання);
3) за доходами (розподільний метод).
При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, яка створена всіма галузями економіки:
Валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість
Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або до¬дану вартість, створену всіма галузями економіки.
ВВП = сума доданих цінностей усередині деякої географічної області.
Розрахунок доданої вартості можна проілюструвати на такому прикладі.
Припустимо, вироблено барило пива вартістю 100 грн. Для цього пивоварний завод купив у фермера ячмінь на 10 грн., затратив 20 грн. на електроенергію і придбав барило за 5 грн. (Для простоти ми ігноруємо проміжні витрати фермера, постачальника електроенергії і виробника барил). Пиво продане оптовому торговцю за 80 грн, звідси додана вартість пивзаводу склала 45 грн, із котрих 35 грн пішло на оплату праці (зарплата і відрахування на соцстрах) і 5 грн ¬¬– на податки. 5 грн., що залишилися – це прибуток заводу. Оптовий торговець продав барило роздрібному торговцю за 90 грн, звідси його додана вартість склала 10 грн. Продавши барило за 100 грн, роздрібний торговець також створив 10 грн доданої вартості. Підводячи результат, ми можемо уявити кінцеву ціну у вигляді суми вартостей (цінностей), доданих на кожній стадії виробництва і доставки кінцевого товару:
Додана вартість 10 грн. фермера + 10 постачальника електроенергії + 20 виготовлювача барил + 5 пивоварного заводу + 45 оптового торговця + 10 роздрібного торговця. Разом: 100
Фірма створює додану вартість, перетворюючи сировину і напівфабрикати (товари, не закінчені опрацюванням) у продукти, що вона зможе продати на ринку. Додана вартість, вироблена фірмою, являє собою різницю між загальним обсягом продажів (товарообігом) і вартістю сировини, напівфабрикатів і імпорту. Якщо фірма виготовляє проміжні товари, її виторг від реалізації буде розглядатися як витрати споживачів її продукції, і створена нею додана вартість не буде порахована двічі. Коли кінцевий споживач набуває власності товару або послуги, ціна, що сплачується ним, включає всі додані вартості, створені на кожному етапі виробничого процесу.
Додана цінність, зроблена усередині країни, є джерелом доходу власників чинників виробництва, використаних фірмою. Винагорода робітників, власників капіталу й інших чинників відповідає їхньому внеску в підвищення вартості товарів і послуг у ході їхньої економічної діяльності. Якби не відбувалося додавання вартості, виплата заробленої плати, ренти, відсотка і прибутку була б неможлива.
При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:
ВВП = С + І + G + NX,
де С – кінцеві споживчі витрати домашніх господарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла),
І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на
• будівництво будинків і споруд,
• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,
• створення товарно-матеріальних запасів,
• амортизацію, а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).
Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (I) зменшити на величину амортизаційних витрат (A), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між I та А є чітким індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, наприклад, для зростаючої економіки справджується нерівність І>А; коли економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І
• перепродаж товарів;
• чисто фінансові операції.
У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:
• державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям тощо);
• приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком вироб¬ництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;
• операції з цінними паперами (купівля – продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).
Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
3) за доходами (розподільний метод).
При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, яка створена всіма галузями економіки:
Валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість
Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або до¬дану вартість, створену всіма галузями економіки.
ВВП = сума доданих цінностей усередині деякої географічної області.
Розрахунок доданої вартості можна проілюструвати на такому прикладі.
Припустимо, вироблено барило пива вартістю 100 грн. Для цього пивоварний завод купив у фермера ячмінь на 10 грн., затратив 20 грн. на електроенергію і придбав барило за 5 грн. (Для простоти ми ігноруємо проміжні витрати фермера, постачальника електроенергії і виробника барил). Пиво продане оптовому торговцю за 80 грн, звідси додана вартість пивзаводу склала 45 грн, із котрих 35 грн пішло на оплату праці (зарплата і відрахування на соцстрах) і 5 грн ¬¬– на податки. 5 грн., що залишилися – це прибуток заводу. Оптовий торговець продав барило роздрібному торговцю за 90 грн, звідси його додана вартість склала 10 грн. Продавши барило за 100 грн, роздрібний торговець також створив 10 грн доданої вартості. Підводячи результат, ми можемо уявити кінцеву ціну у вигляді суми вартостей (цінностей), доданих на кожній стадії виробництва і доставки кінцевого товару:
Додана вартість 10 грн. фермера + 10 постачальника електроенергії + 20 виготовлювача барил + 5 пивоварного заводу + 45 оптового торговця + 10 роздрібного торговця. Разом: 100
Фірма створює додану вартість, перетворюючи сировину і напівфабрикати (товари, не закінчені опрацюванням) у продукти, що вона зможе продати на ринку. Додана вартість, вироблена фірмою, являє собою різницю між загальним обсягом продажів (товарообігом) і вартістю сировини, напівфабрикатів і імпорту. Якщо фірма виготовляє проміжні товари, її виторг від реалізації буде розглядатися як витрати споживачів її продукції, і створена нею додана вартість не буде порахована двічі. Коли кінцевий споживач набуває власності товару або послуги, ціна, що сплачується ним, включає всі додані вартості, створені на кожному етапі виробничого процесу.
Додана цінність, зроблена усередині країни, є джерелом доходу власників чинників виробництва, використаних фірмою. Винагорода робітників, власників капіталу й інших чинників відповідає їхньому внеску в підвищення вартості товарів і послуг у ході їхньої економічної діяльності. Якби не відбувалося додавання вартості, виплата заробленої плати, ренти, відсотка і прибутку була б неможлива.
При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:
ВВП = С + І + G + NX,
де С – кінцеві споживчі витрати домашніх господарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла),
І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на
• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,
• створення товарно-матеріальних запасів,
• амортизацію, а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).
Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (I) зменшити на величину амортизаційних витрат (A), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між I та А є чітким індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, наприклад, для зростаючої економіки справджується нерівність І>А; коли економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І
