Небава Макроекономіка (2003)

5.5 Індуційовані та автономні інвестиції. Неокласична концепція

Модель акселератора (індуційованих інвестицій), запропонована Дж. Кларком у 1917 р., основана на існуванні певної залежності між динамікою інвестиційних витрат і змінами у валовому випуску. Проте така залежність не обгрунтовується мікро- або макроекономічними закономірностями, а є аксіоматичною.

У найзагальнішому вигляді модель акселератора показує існування стійкого зв'язку між величиною капіталу й обсягом випуску, тобто припускається, що частка капіталу у валовому випуску (національному доході) є постійною величиною.

Якщо в економіці спостерігається ріст національного доходу, викликаний ростом сукупного попиту, то необхідно забезпечити приріст пропозиції благ, а для приросту пропозиції благ потрібно збільшити обсяг застосовуваного капіталу.

Щоб визначити приріст обсягу капіталу, необхідно розмір приросту національного доходу помножити на постійну частку капіталу в прибутку, що у даному випадку називають прирісною капіталоємкістю продукції, або акселератором.



Акселератор(прискорювач) – показник, що відображає, скільки одиниць додаткового капіталу потрібно для виробництва додаткової одиниці продукції.

З даної моделі випливає очевидний наслідок: чим вище темпи економічного росту, тим вище інвестиційні витрати. Варто зауважити, що, незважаючи на деякий примітивизм, модель акселератора менш адекватно пояснює динаміку інвестиційних витрат при позитивних і достатньо високих темпах економічного росту. Проте при нульових і негативних темпах росту фактична динаміка інвестицій не настільки сильно прив'язана до зміни валового випуску.

Крім того, модель має занадто багато допущень для того, щоб її використовувати при оцінці очікуваного інвестиційного попиту. По-перше, оцінити очікуваний приріст виробництва далеко не завжди можливо. По-друге, передбачається, що обсяг нагромадження в економіці завжди достатній для забезпечення будь-якого приросту інвестицій. Нарешті, прирісна капіталоємкість у дійсності може змінюватися під впливом технічного прогресу і цінових чинників.

Неокласична концепція інвестиційного попиту базується на відомих постулатах неокласичної концепції: досконалій конкуренції, взаємозамінності чинників виробництва й розгляді економіки як економіки повної зайнятості.

В умовах повної зайнятості при заданій виробничій функції максимізувати випуск можна тільки шляхом збільшення капіталу. А збільшення обсягу застосовуваного капіталу можливо, тому що виробнича функція припускає різноманітні поєднання часток чинників. З іншого боку, збільшення розміру застосовуваного капіталу також можливе, тому що відповідно до закону Сея будь-яка пропозиція породжує відповідний попит.

Неокласична концепція базується на мікроекономічних основах, оскільки основною мотивацією при рішенні підприємців інвестувати виступає прагнення максимізувати прибуток.

З мікроекономіки відомо, що підприємець буде нарощувати обсяги виробництва доти, поки граничний продукт капіталу перевищує граничні витрати його використання. Отже, інвестування буде відбуватися доти, поки вартість граничного продукту не зрівняється з ціною граничних витрат.

Нагадаємо, що граничні витрати рівні рентним витратам, тобто сумі значень поточної ставки відсотка і норми амортизації.

Розмір випуску, при якому максимізується прибуток підприємців, називається бажаним розміром очікуваного випуску.

Розмір капіталу, що забезпечує випуск на бажаному рівні, називається оптимальним розміром капіталу. З огляду на те, що розмір бажаного випуску й оптимального розміру капіталу тісно пов'язані між собою, останній можна також визначити як обсяг капіталу, при якому загальний прибуток підприємця максимізується.

Таким чином, підприємці, приймаючи рішення про інвестування, мотивують ці рішення прагненням довести розмір свого капіталу до якогось бажаного оптимального розміру при заданій технології й у конкретних умовах економічної кон'юнктури.

При цьому, з огляду на довгостроковий характер інвестування, підприємці, як правило, приймають рішення про поетапне, протягом декількох років, збільшення розміру свого капіталу.

Таким чином, інвестиційний попит є висхідною функцією від граничної продуктивності капіталу й убутною функцією від ставки відсотка (при заданому значенні норми амортизації, що цілком припустимо розглядати як константу).

Слід зазначити, що існує декілька точок зору щодо характеру зміни розміру капіталу в часі. Найбільше відома гіпотеза поступового коригування, названа також моделлю гнучкого акселератора. Основний постулат даної гіпотези полягає в тому, що чим більше розрив між поточними й оптимальними розмірами основного капіталу, тим інтенсивніше процес інвестування. Тобто протягом усього тимчасового горизонту планування обсяг інвестицій рівномірно зменшується, якщо не змінюється обсяг бажаного випуску або ставка процента.

До переваг даної концепції можна віднести:

• Формалізацію залежності інвестиційного попиту від об'єктивних параметрів, що відповідають стану економічної кон'юнктури і рівню технології виробництва.

• Відбиток довгострокового характеру інвестиційного процесу шляхом введення коефіцієнта b, що фактично виражає “горизонт планування” інвестицій і надає інвестиційній функції динамічні характеристики.

• Нарешті, слід зазначити, що тісна прив'язка інвестиційного попиту до ставки відсотка підкреслює основний постулат класичної школи про високу еластичність інвестицій за процентною ставкою.

У той же час слід зазначити неповну відповідність запропонованих висновків про тимчасовий характер інвестиційного попиту фактичній динаміці інвестицій і обсягу застосовуваного капіталу.

У основі кейнсіанської концепції інвестиційного попиту лежить аналіз чинників, що визначають мотивації учасників інвестиційного процесу при прийнятті рішень про інвестування. Більшість із цих чинників є наслідком довгострокового характеру інвестиційного процесу. Приведемо деякі з них.

По-перше, суб'єкти інвестиційного процесу зіштовхуються з цілим рядом обставин, що вносять у процес прийняття рішень про інвестування високий ступінь непевності.

По-друге, ухвалення рішення про інвестування значною мірою схильно до різноманітного роду ризиків.

По-третє, з огляду на сказане вище, суб'єкти інвестиційного процесу при прийнятті рішень орієнтуються не стільки на формальні показники, скільки на внутрішні відчуття й оцінки інвестиційного клімату, що Кейнс назвав “тваринним чуттям”.

По-четверте, суб'єкти інвестиційного процесу зіштовхуються з необхідністю зіставлення цінностей у різні періоди часу.

Остання обставина найбільше суттєва з погляду побудови формальної моделі інвестиційного попиту. Інвестор, вкладаючи гроші в інвестиційний проект, розраховує одержати певний прибуток, тобто прибутки від проекту повинні перевищувати вкладений капітал.

Проте прибутки від реалізації проекту надходять у різні періоди часу, тоді як капіталовкладення в проект потребуваються одразу. Тому і майбутні прибутки потрібно оцінити в сьогоднішній шкалі цінностей. Це робиться за допомогою методу дисконтованої оцінки чистих грошових потоків.

Якщо потрібно обчислити, скільки через n років буде коштувати 1000 гривень, необхідно помножити цю суму на (1+R)n . І навпаки, якщо необхідно дізнатися, скільки коштує сьогодні можливість одержати 1000 гривень через n років, то 1000 гривень потрібно розділити на (1+R)n, де R – норма дисконту. Норма дисконту за своїм економічним змістом є мірою переваги сьогоднішньої цінності над майбутньою.

Будь-який інвестиційний проект економічно доцільний, якщо дотримується нерівність:

D1 + D2 + D3 + … +Dn

K0? ------- -------- ------- ------- ,

(1+R) +(1+R)2+ (1+R)3 + (1+R)n

де D1, D2,,… Dn – потоки чистих номінальних доходів від проекту в момент часу 1,2,...n; К0 – стартові капіталовкладення в проект; R – норма дисконту.

Значення норми дисконту, що перетворює дану нерівність у рівність, називається граничною ефективністю капіталу (R*).

Інвестор ранжує інвестиційні проекти за нормою граничної ефективності капіталу і відбирає ті з них, де R* максимальна.

Гранична ефективність капіталу не є якоюсь конкретною процентною ставкою, вона служить тільки як оцінний показник, прив'язаний до умов економічної кон'юнктури через ставку відсотка. Але на її значення впливає також цілий ряд чинників, які найчастіше важко піддаються аналізу і відбивають суб'єктивні відчуття підприємців із приводу того, що в даний час прийнято називати інвестиційним кліматом. Проте вона не може бути нижче процентної ставки по альтернативних активах із високим ступенем надійності.

Очевидно, що обсяг інвестиційного попиту буде тим вищим, чим менша поточна ставка відсотка по альтернативних активах. Тому інвестиційний попит можна уявити як убутну функцію від ставки відсотка:

I = Ii (R*– i )

де Ii – гранична схильність до інвестування;

R*– гранична ефективність капіталу.

В даний час такий підхід до добору й оцінки ефективності інвестиційних проектів є переважним. Відповідно до базової методики ЮНIДО, використовуваної в даний час в абсолютній більшості випадків при оцінці інвестиційних проектів, розраховується аналогічний R* показник – внутрішня норма дохiдностi.