Рокоча Трансакційні корпорації (2001)

4.4. Активізація транснаціональної діяльності компаній

Незаперечним є факт, що умови діяльності ТНК, починаючи з 60-х років XX ст., відчутно поліпшилися. Це було пов'язано з розвитком засобів транспорту і зв'язку, певним скороченням тимчасового циклу виробництва. Уряди багатьох країн, передусім США, стали створювати набагато сприятливіші умови для діяльності ТНК. Американські корпорації, прагнучи збільшити свою власність на зростаючому ринку, у відповідь на формування європейського "Спільного ринку" і підвищення загальних зовнішніх тарифів (податків) здійснювали значні капіталовкладення в Західній Європі. Потребуючи сировини, особливо нафти, вони істотно розширили свою діяльність на Близькому Сході та в інших регіонах. У відповідь на це європейські, японські та інші корпорації, конкуруючи з американськими, з середини 80-х років також розширили свою діяльність в усіх регіонах світу. Істотними, як і раніше, були вкладення у виробництво сировинних матеріалів і деякі інші традиційні галузі промисловості, однак у повоєнний період вони були пов'язані з передовими виробничими галузями і секторами економіки, автомобільною, хімічною, електронною промисловістю.

На початку 70-х років США були скоріше зарубіжним вкладником, ніж експортером готових товарів, вироблених всередині країни. Американським ТНК стало набагато вигідніше вкладати капітали за рубежем, ніж виробляти продукцію у себе вдома. Зокрема, обсяги продукції, що вироблялася американськими ТНК за рубежем, зростали в 4 рази швидше, ніж американський експорт. Таким чином, вагома частка готових товарів вироблялася за кордоном.

На початку 70-х років потік зарубіжних вкладень іноземних корпорацій істотно змінюється: досягнувши свого піку, вони поступово знижуються. Активізувалася діяльність європейських, японських корпорацій, а також корпорацій нових індустріальних країн. Навіть деякі країни "соціалістичного табору" здійснювали в той час зарубіжні капіталовкладення. Незважаючи на домінування американців у цій галузі, європейські та японські корпорації значно посилили свою активність у 70-80-ті роки. Відбулася істотна зміна балансу капіталовкладень у зарубіжні країни.

Слід враховувати також, що в цей період помітно скоротився технологічний розрив між економікою США і економіками розвинутих капіталістичних країн. Це створило певні перешкоди для діяльності американських фірм і, навпаки, сприяло діяльності європейських і японських фірм. На іноземні капіталовкладення вплинули також зміни обмінних курсів і нестабільність валют. Політична нестабільність у країнах, що розвиваються, і як наслідок - її політична невизначеність призвели до скорочення капіталовкладень у. ці країни і збільшення інвестицій у США. Крім того, посилювалися торгові бар'єри, що стало могутнім чинником збільшення іноземних капіталовкладень як в розвинуті, так і в менш розвинуті країни. Корпорації усвідомили, що вони повинні або субсидувати зростаючу кількість країн, або створювати спільні підприємства, або вести пошук інших форм співпраці з місцевими підприємствами з тим, щоб проникнути на внутрішні, все більш захищені ринки. Цей час позначений також суперництвом ТНК на ринках усіх країн.

Існують різні інтерпретації та пояснення різкої активізації діяльності капіталу. Називають переважно дві причини. Перша - звичайна теорія торгівлі. Друга - отримання вищих прибутків за кордоном. У зв'язку з цим звертається увага на торгові бар'єри, обмінні курси валют і більш сприятливий політичний клімат. Акцентується також на значущості технологічних змін, скороченні транспортних витрат і значному поліпшенні засобів зв'язку, на ролі олігополістич-ного змагання.

Німецький економіст Ю.Штен при визначенні типів інтернаціоналізації звертає увагу на те, що тарифні й нета-рифні обмеження торгівлі, як і інші місцеві чинники (податкова система, формування ринку робочої сили тощо), повинні розглядатися як внутрішні змінні, використовувані урядом як інструмент впливу на стратегію інтернаціоналізації іноземних підприємств. Форми і масштаби впливу уряду приймаючої країни на цю стратегію залежать від міжнародних конкурентних позицій національної промисловості. Причому, чим більше розвиток національних підприємств обмежуватиметься присутністю іноземних інвесторів, експортерів і продавців ліцензій, тим більшою мірою уряд приймаючої країни змушений вдаватися до захисних заходів, а підприємства промислове розвинутих країн реалізовувати декілька стратегій інтернаціоналізації на одних і тих же зарубіжних ринках, що виявляється у взаємних прямих інвестиціях і обміні ліцензіями.

Німецький економіст Р.Юнгникель вважає, що успіх політики залучення прямих інвестицій залежить від наявності у приймаючої країни таких переваг, як місткий і зростаючий ринок, дешева робоча сила, необхідна інфраструктура, стабільна й передбачувана обстановка, яка характеризується політичною стабільністю, прийнятним рівнем регулювання і достатньою ефективністю адміністративних процедур. Важливу роль відіграють "економічна близькість" між країнами, географічні, культурні, мовні та політичні зв'язки, наявність транспортних шляхів і комунікацій тощо. Він наголошує, що прямі інвестиції і ТНК - один із найважливіших елементів Динаміки світової економіки.

З огляду на існуючі точки зору можна виділити такі Джерела активізації діяльності ТНК:

* використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями, особливо результатами НДДКР, перед фірмами, що здійснюють свою підприємницьку діяльність в одній країні і що задовольняють свої потреби в закордонних ресурсах лише за рахунок експортно-імпортних операцій;

* можливість оптимального розміщення своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їх внутрішнього ринку, темпів економічного зростання, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових чинників, серед яких найважливішим є політична стабільність;

* можливість акумулювання капіталу в рамках всієї системи ТНК, включаючи позикові кошти в країнах розміщення зарубіжних філій, і вкладання його в найбільш вигідних для компанії обставинах і місцях;

* використання у власних цілях фінансових ресурсів усього світу. Джерелами їх фінансування є не лише і не так головні американські компанії, як фізичні та юридичні особи з приймаючих третіх країн. Для цього зарубіжні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів приймаючої держави і третіх країн, а не лише країн базування материнської компанії;

* постійна інформованість про кон'юнктуру товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах, що дає змогу оперативно переводити потоки капіталів у країни, де формуються сприятливі умови для отримання максимального прибутку, й водночас розподіляти фінансові ресурси з мінімальними ризиками (в у тому числі ризиками від коливання курсів національних валют);

* постійне удосконалення раціональної організаційної структури, яка перебуває під пильним контролем керівництва ТНК;

* досвід міжнародного менеджменту, у тому числі оптимальної організації виробництва і збуту, підтримання високої репутації фірми. Джерела ефективної діяльності такого типу є динамічними: вони збільшуються із зростанням активів компанії і диверси-фікації її діяльності. Необхідними умовами реалізації цих джерел є надійний і недорогий зв'язок головної компанії із зарубіжними філіями, широка мережа ділових контактів зарубіжної філії з місцевими фірмами приймаючої країни, уміле використання нею можливостей, наданих законодавством цієї країни.

Таким чином, на зламі ХХ-ХХІ ст. спостерігалося зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК є торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Вони відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.

Основна форма експансії ТНК - вивезення капіталу. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетіння фінансового капіталу, посилила могутність ТНК. Зростаюча роль зарубіжних інвестицій як найважливішого і необхідного засобу забезпечення процесу відтворення - результат прискорення об'єктивного процесу інтернаціоналізації факторів виробництва у міжнародному масштабі. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованій на вивезенні капіталу, ТНК забезпечують собі значні прибутки навіть за умов загострення кризових явищ у світовій економіці.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть основні форми експансії та глобалізації господарської діяльності ТНК, охарактеризуйте їх.

2. Розкрийте характер та обсяги внутрішньофірмового співробітництва в рамках ТНК.

3. Якими є основні напрями фінансової стратегії ТНК на світових фінансових ринках?

4. Охарактеризуйте основні напрями сучасної ринкової стратегії ТНК.

5. Які об'єктивні чинники спричиняють розширення впливу ТНК і транснаціоналізації господарської діяльності?

6. Визначте основні інструменти концентрації та централізації капіталу.

7. Охарактеризуйте сучасну динаміку та географічний розподіл прямих інвестицій у світі.

8. Якими є основні засоби обмеження діяльності ТНК з боку національних урядів?

9. З якими наслідками на національному та глобальному рівнях пов'язана активізація ТНК?

10. У чому полягають конкурентні переваги ТНК щодо розвитку високотехнологічного виробництва та здійснення технологічного трансферту?