Основи економічної теорії: політ економічний аспект
Зміст процесу суспільного відтворення
Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) е виробництвом для за-доволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, про-ходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживан-ня продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругоо-бігу. Для існування людського суспільства виробництво має постій-но відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постій-не виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особис-того, так і виробничого призначення. Процес суспільного вироб-ництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факто-рів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останньо-го - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездат-ності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особис-того споживання, розвитку системи соціального захисту, підготов-ки працівників відповідної кваліфікації тощо.
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма-ють бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане пали-во - відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлен-ня предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтво-рення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: понов-лення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти во-дних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ре-сурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі науко-вих досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.
Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворен-ня є його натурально-речова частина у вигляді відновлення про-дуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває пробле-ма пропорційності - певних кількісних співвідношень між складови-ми суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропор-ційності неминуче призводить до зниження ефективності суспіль-ного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства сус-пільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення про-порційного процесу відтворення була розроблена відомим фран-цузьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним здобутком стали схеми суспільного відтворення К. Марк-са. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи про-порційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелів-ської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у пев-них суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробницт-ва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язко-вою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як фор-ма існування продуктивних сил.
За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціаль-но-економічні відносини виробництва, що відповідають цій еконо-мічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової еконо-міки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового госпо-дарства найманий працівник все більше стає власником виробни-цтва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступо-во зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціону-ють відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кін-цевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.
Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробницт-ва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визнача-ються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому про-дукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялів-ки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.
Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому ви-робництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менедже-рів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здій-снюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробни-цтву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживан-ня, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується викорис-танням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення про-дукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока тощо.
Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Осо-бисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу від-творення.
Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фак-тори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха-рактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні про-сте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розви-ваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення- це відновлення виробництва в кожно-му наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кіль-кість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягаєть-ся також поліпшення якості його складових. Для розширеного від-творення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс-ніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні факто-ри виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на осо-бисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз-витку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності роз-ширеного відтворення при існуючих ринкових економічних систе-мах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факто-рів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останньо-го - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездат-ності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особис-того споживання, розвитку системи соціального захисту, підготов-ки працівників відповідної кваліфікації тощо.
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма-ють бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане пали-во - відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлен-ня предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтво-рення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: понов-лення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти во-дних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ре-сурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі науко-вих досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.
Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворен-ня є його натурально-речова частина у вигляді відновлення про-дуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває пробле-ма пропорційності - певних кількісних співвідношень між складови-ми суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропор-ційності неминуче призводить до зниження ефективності суспіль-ного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства сус-пільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення про-порційного процесу відтворення була розроблена відомим фран-цузьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним здобутком стали схеми суспільного відтворення К. Марк-са. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи про-порційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелів-ської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у пев-них суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробницт-ва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язко-вою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як фор-ма існування продуктивних сил.
За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціаль-но-економічні відносини виробництва, що відповідають цій еконо-мічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової еконо-міки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового госпо-дарства найманий працівник все більше стає власником виробни-цтва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступо-во зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціону-ють відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кін-цевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.
Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому ви-робництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менедже-рів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здій-снюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробни-цтву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживан-ня, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується викорис-танням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення про-дукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока тощо.
Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Осо-бисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу від-творення.
Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фак-тори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха-рактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні про-сте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розви-ваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення- це відновлення виробництва в кожно-му наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кіль-кість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягаєть-ся також поліпшення якості його складових. Для розширеного від-творення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс-ніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні факто-ри виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на осо-бисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз-витку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності роз-ширеного відтворення при існуючих ринкових економічних систе-мах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
