Основи економічної теорії: політ економічний аспект
Доходи підприємців
В умовах адміністративно-командної економіки підприємець пов-ністю ототожнювався з експлуататором. Вважалось, що він ніякої користі суспільству не дає, отже, не має права на винагороду за свою діяльність.
Проте загальновідомо, що в умовах ринкової економіки підпри-ємець - це необхідний суб'єкт економічних відносин, який прино-сить користь суспільству. А. Сміт вважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, "дійовише служить інтересам суспіль-ства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".
Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку: розрахунковий (або бухгалтерський), еконо-мічний і нормальний.
Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво. Економіч-ний прибуток становить різницю між розрахунковим прибутком і нормальним прибутком. Нормальний прибуток визначають залеж-но від вкладу інвестованого капіталу К множенням на нього се-редньої прибутковості п. Наприклад, якщо інвестований капітал ста-новить 1000 тис. крб., середня прибутковість - 8 відсотків, тоді нормальний прибуток дорівнює НП=80 000 крб
Нормальний прибуток трактується як певна винагорода під-приємців за виконання підприємницьких функцій, тому він є еле-ментом витрат виробництва.
До функцій підприємця, виконання яких заслуговує винагоро-ди, слід віднести прояв ініціативи з виробництва будь-якого товару чи послуги; прийняття кваліфікованих рішень щодо управління під-приємством; впровадження інновацій шляхом виробництва нового виробу або впровадження нової техніки.
Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю вважають, що нормаль-ний прибуток є платою за підприємницьку діяльність, яка повинна утримувати підприємця в будь-якій певній сфері виробництва**.
Економічний прибуток - це по суті чистий прибуток, який за-лишається після відрахування всіх витрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців. Величина еко-номічного прибутку ЕП показує, наскільки розрахунковий прибу-ток РП перевищує нормальний НП: ЕП=РП-НП
Залежно від сфери підприємницької діяльності доходи підпри-ємців поділяють на промисловий прибуток, торговий прибуток, позиковий відсоток.
Промисловий прибуток - це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва.
Торговий прибуток відображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він є по суті частиною прибутку, яку промисловий підприє-мець віддає торговцеві за реалізацію своїх товарів.
Позиковий відсоток- це частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певному підприємцю за тимчасове користу-вання його грошовим капіталом.
Гроші самі по собі не є економічним ресурсом, вони безпосе-редньо не виробляють товари чи послуги. Проте підприємці "купу-ють" можливість використання грошей. Це використання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал: засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можли-вість користування реальними засобами виробництва, що забезпе-чує підприємцю прибуток, частину якого він віддає певному під-приємцю у вигляді певної ставки позикового відсотка.
Розділяють номінальну ставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, і реальну ставку відсот-ка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка мінус рівень інфляції.
Рівень процентних ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків. Причини такого діапазону по-яснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на який вида-ється позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на рин-ку, розміщенням капіталу та ін.
Доходи підприємців мають регулюватися прогресивною подат-ковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вклада-ти свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення імен-них стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які побудовані за кошти під-приємців).
§ 4. Суспільні фонди споживання
У сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма роз-поділу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних по-треб населення.
Сучасний рівень виробництва передбачає певний рівень загаль-ної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.
Крім того, члени суспільства мають одержувати медичну допо-могу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наяв-ність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасо-вому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї.'Людина досягає похилого віку і вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню робо-ту. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для і свого існування.
Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існу-вання. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів спо-живання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних країнах неод-накова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриман-ню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні про-грами, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.
Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування, пенсії тощо, є в багать-ох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарю-вання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвит-ку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.
В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.
До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та бла-годійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення спри-ятливих економічних умов для розширеного відтворення народо-населення і робочої сили.
Основними ознаками СФС спільного задоволення потреб є: не-залежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.
Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.
Другим видом СФС є фонди для непрацездатних. До останніх на-лежать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність вна-слідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність част-
ково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закла-дів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.
Головна функція такого виду СФС є створення загальних спри-ятливих матеріальних умов для нормального відтворення народо-населення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними озна-ками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати;
блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту влас-ність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Фор-мами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.
Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо струк-туру СФС за економічним призначенням, способом розподілу, дже-релами формування і формами надання споживачам на прикладі
України.
За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпе-чення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утри-мання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного вихо-вання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.
За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу ро-боти (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що роз-поділяються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надають-ся малозабезпеченим сім'ям).
За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціаль-ного забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і
санаторії тощо).
За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.
СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забез-печення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єк-тивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих гро-мадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культур-них умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень мало-забезпечених громадян.
Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непраце-здатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноос-вітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повні-стю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут СФС повинні бути спрямовані на створення приблиз-но рівних умов у розвитку здібностей. Слід мати на увазі, що ринко-ва економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та на-вчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов у розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпе-чених сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні здібності до деяких професій, через брак фінансо-вих коштів не одержують необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба використання коштів з СФС.
В Україні посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей вста-новлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та при-дбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресни-ми, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за раху-нок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного хар-чування, надання одягу, взуття тощо).
Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повин-на визначатись в основному обсягом споживання життєвих засо-бів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.
§ 5. Доходи від власності. Рентні доходи
Є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного вироб-ництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу- відсоток. Прибуток і відсо-ток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сіль-ському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).
Рента - доход земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій. Такі доходи від власності є ос-новними і розглядаються у відповідних темах підручника.
Тут розглянемо, по-перше, доходи від власності працівників під-приємств як допоміжної форми до їхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хто живе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери та ренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організації функціо-нування капіталів.
Доходи від власності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяль-ності. "Демократизація капіталу" поставила робітників ближче до власності, ніж це зробила командно-адміністративна система уп-равління, що позитивно позначилося на результатах виробництва.
Сьогодні у новому механізмі розподілу життєвих засобів Украї-ни одержали визнання доходи від власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно дер-жавного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.
Виникає цілком закономірне питання, чому потрібна третя форма розподілу від власності? Причин багато. Проте серед них головна - необхідність усунення відчуження працівника від засобів виробниц-тва. Зрозуміло, розподіл від власності - не єдиний спосіб розв'язан-ня цього складного завдання, проте він найдоступніший для розумін-ня працівника, оскільки органічно пов'язує особистий інтерес з ко-лективним. Цей зв'язок здійснюється в тісному переплетінні особис-тої власності з розвитком і привласненням акціонерної форми влас-ності на засоби виробництва. Крім цього, розподіл власності сприя-тиме відродженню малорентабельних і збиткових підприємств, акти-візації соціальної та трудової активності населення.
Проте доходи від власності створюють ряд проблем. За умов відсутності контролю можливі зловживання і порушення принци-пів соціальної справедливості.
Можна окреслити граничне припустимі межі дотримання соці-альної справедливості у процесі розподілу від власності. Слід на-самперед зберегти принцип, згідно з яким доходи від власності у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний ха-рактер. Основну частку доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільне корисну працю.
Нетрудові доходи можуть послабити ініціативу і стимули до тру-дової діяльності. Отже, небажано, щоб серед населення з'явився такий соціальний прошарок, який би існував тільки за рахунок дивідендів або відсотків. Така несправедливість посилювала б со-ціальну відокремлюваність між тими, хто працює і хто живе тільки за рахунок доходів від власності.
Для забезпечення соціальної справедливості важливе значення має питання, за які кошти можна придбати акції. Згідно з чинним законодавством в деяких країнах СНД акції трудового колективу та акції акціонерних товариств громадяни можуть придбавати за рахунок їх особистих коштів, причому всі ці акції іменні. Продаж, відчуження таких акцій підлягають обов'язковій реєстрації у вста-новленому законодавством порядку. Все це створює необхідні умо-ви для здійснення певного контролю за такою формою доходів на-селення. Ігнорування цього правила може призвести до "відмиван-ня" нечесних доходів, до створення особливого прошарку рантьє, посилення несправедливої майнової нерівності.
Акції можна придбати також за рахунок приватизаційних папе-рів, які засвідчують право власності на безплатне одержання част-ки майна державних підприємств, державного житлового, земель-ного фондів.
У багатьох країнах ринкової економіки є акції на пред'явника, тобто акції, які вільно продаються і купуються на фондових біржах.
Громадяни можуть одержувати доход у вигляді відсотка на облі-гації. Останні є видом цінних паперів, які дають право власнику одержувати фіксований доход, але не дають права голосу при роз-в'язанні питань господарювання підприємств. Як правило, облігації випускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю по-гашається протягом цього часу.
В умовах товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов'язаний з утворенням ренти - виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива передусім сільсько-му господарству (див. розд. 26). Як уже зазначалося, землевласник отримує земельну ренту, яка, в свою чергу, виступає в формі абсо-лютної ренти, диференційної ренти та монопольної ренти. В ба-гатьох країнах ринкової економіки рентою називають також від-сотки, що виплачуються на облігації державних позик. Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний про-шарок суспільства.
§ 6. Сімейні доходи і структура використання їх
Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів гро-шових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квар-
тирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати на-явність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.
Показники реальних доходів населення найповніше характери-зує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я є насам-перед демографічним поняттям і початковою економічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або пов-ній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним дохо-дом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну карти-ну дає не той доход, який нараховується як середній на душу насе-лення у масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.
Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від коопе-ративної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімей-них доходів мають трудове походження.
Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної опла-ти. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утри-мання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно ко-ристуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного чле-на сім'ї.
У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.
Структура сімейних доходів за своїми джерелами досить різно-манітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.
Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий міні-мум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерго-вими .життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовуєть-ся для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мі-німальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.
Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Се-ред них слід назвати харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагро-мадження та інші видатки.
Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використан-ня сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі зако-номірності цього процесу.
Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найваж-ливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Поясню-ється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними пот-ребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.
Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвит-ку виробництва.
Проте загальновідомо, що в умовах ринкової економіки підпри-ємець - це необхідний суб'єкт економічних відносин, який прино-сить користь суспільству. А. Сміт вважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, "дійовише служить інтересам суспіль-ства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".
Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку: розрахунковий (або бухгалтерський), еконо-мічний і нормальний.
Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво. Економіч-ний прибуток становить різницю між розрахунковим прибутком і нормальним прибутком. Нормальний прибуток визначають залеж-но від вкладу інвестованого капіталу К множенням на нього се-редньої прибутковості п. Наприклад, якщо інвестований капітал ста-новить 1000 тис. крб., середня прибутковість - 8 відсотків, тоді нормальний прибуток дорівнює НП=80 000 крб
Нормальний прибуток трактується як певна винагорода під-приємців за виконання підприємницьких функцій, тому він є еле-ментом витрат виробництва.
До функцій підприємця, виконання яких заслуговує винагоро-ди, слід віднести прояв ініціативи з виробництва будь-якого товару чи послуги; прийняття кваліфікованих рішень щодо управління під-приємством; впровадження інновацій шляхом виробництва нового виробу або впровадження нової техніки.
Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю вважають, що нормаль-ний прибуток є платою за підприємницьку діяльність, яка повинна утримувати підприємця в будь-якій певній сфері виробництва**.
Економічний прибуток - це по суті чистий прибуток, який за-лишається після відрахування всіх витрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців. Величина еко-номічного прибутку ЕП показує, наскільки розрахунковий прибу-ток РП перевищує нормальний НП: ЕП=РП-НП
Залежно від сфери підприємницької діяльності доходи підпри-ємців поділяють на промисловий прибуток, торговий прибуток, позиковий відсоток.
Торговий прибуток відображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він є по суті частиною прибутку, яку промисловий підприє-мець віддає торговцеві за реалізацію своїх товарів.
Позиковий відсоток- це частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певному підприємцю за тимчасове користу-вання його грошовим капіталом.
Гроші самі по собі не є економічним ресурсом, вони безпосе-редньо не виробляють товари чи послуги. Проте підприємці "купу-ють" можливість використання грошей. Це використання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал: засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можли-вість користування реальними засобами виробництва, що забезпе-чує підприємцю прибуток, частину якого він віддає певному під-приємцю у вигляді певної ставки позикового відсотка.
Розділяють номінальну ставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, і реальну ставку відсот-ка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка мінус рівень інфляції.
Рівень процентних ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків. Причини такого діапазону по-яснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на який вида-ється позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на рин-ку, розміщенням капіталу та ін.
Доходи підприємців мають регулюватися прогресивною подат-ковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вклада-ти свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення імен-них стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які побудовані за кошти під-приємців).
§ 4. Суспільні фонди споживання
У сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма роз-поділу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних по-треб населення.
Сучасний рівень виробництва передбачає певний рівень загаль-ної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.
Крім того, члени суспільства мають одержувати медичну допо-могу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наяв-ність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасо-вому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї.'Людина досягає похилого віку і вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню робо-ту. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для і свого існування.
Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існу-вання. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів спо-живання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних країнах неод-накова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриман-ню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні про-грами, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.
Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування, пенсії тощо, є в багать-ох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарю-вання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвит-ку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.
В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.
До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та бла-годійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення спри-ятливих економічних умов для розширеного відтворення народо-населення і робочої сили.
Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.
Другим видом СФС є фонди для непрацездатних. До останніх на-лежать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність вна-слідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність част-
ково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закла-дів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.
Головна функція такого виду СФС є створення загальних спри-ятливих матеріальних умов для нормального відтворення народо-населення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними озна-ками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати;
блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту влас-ність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Фор-мами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.
Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо струк-туру СФС за економічним призначенням, способом розподілу, дже-релами формування і формами надання споживачам на прикладі
України.
За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпе-чення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утри-мання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного вихо-вання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.
За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу ро-боти (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що роз-поділяються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надають-ся малозабезпеченим сім'ям).
За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціаль-ного забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і
санаторії тощо).
За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.
СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забез-печення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єк-тивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих гро-мадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культур-них умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень мало-забезпечених громадян.
Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непраце-здатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноос-вітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повні-стю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут СФС повинні бути спрямовані на створення приблиз-но рівних умов у розвитку здібностей. Слід мати на увазі, що ринко-ва економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та на-вчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов у розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпе-чених сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні здібності до деяких професій, через брак фінансо-вих коштів не одержують необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба використання коштів з СФС.
В Україні посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей вста-новлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та при-дбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресни-ми, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за раху-нок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного хар-чування, надання одягу, взуття тощо).
Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повин-на визначатись в основному обсягом споживання життєвих засо-бів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.
§ 5. Доходи від власності. Рентні доходи
Є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного вироб-ництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу- відсоток. Прибуток і відсо-ток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сіль-ському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).
Рента - доход земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій. Такі доходи від власності є ос-новними і розглядаються у відповідних темах підручника.
Доходи від власності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяль-ності. "Демократизація капіталу" поставила робітників ближче до власності, ніж це зробила командно-адміністративна система уп-равління, що позитивно позначилося на результатах виробництва.
Сьогодні у новому механізмі розподілу життєвих засобів Украї-ни одержали визнання доходи від власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно дер-жавного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.
Виникає цілком закономірне питання, чому потрібна третя форма розподілу від власності? Причин багато. Проте серед них головна - необхідність усунення відчуження працівника від засобів виробниц-тва. Зрозуміло, розподіл від власності - не єдиний спосіб розв'язан-ня цього складного завдання, проте він найдоступніший для розумін-ня працівника, оскільки органічно пов'язує особистий інтерес з ко-лективним. Цей зв'язок здійснюється в тісному переплетінні особис-тої власності з розвитком і привласненням акціонерної форми влас-ності на засоби виробництва. Крім цього, розподіл власності сприя-тиме відродженню малорентабельних і збиткових підприємств, акти-візації соціальної та трудової активності населення.
Проте доходи від власності створюють ряд проблем. За умов відсутності контролю можливі зловживання і порушення принци-пів соціальної справедливості.
Можна окреслити граничне припустимі межі дотримання соці-альної справедливості у процесі розподілу від власності. Слід на-самперед зберегти принцип, згідно з яким доходи від власності у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний ха-рактер. Основну частку доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільне корисну працю.
Нетрудові доходи можуть послабити ініціативу і стимули до тру-дової діяльності. Отже, небажано, щоб серед населення з'явився такий соціальний прошарок, який би існував тільки за рахунок дивідендів або відсотків. Така несправедливість посилювала б со-ціальну відокремлюваність між тими, хто працює і хто живе тільки за рахунок доходів від власності.
Для забезпечення соціальної справедливості важливе значення має питання, за які кошти можна придбати акції. Згідно з чинним законодавством в деяких країнах СНД акції трудового колективу та акції акціонерних товариств громадяни можуть придбавати за рахунок їх особистих коштів, причому всі ці акції іменні. Продаж, відчуження таких акцій підлягають обов'язковій реєстрації у вста-новленому законодавством порядку. Все це створює необхідні умо-ви для здійснення певного контролю за такою формою доходів на-селення. Ігнорування цього правила може призвести до "відмиван-ня" нечесних доходів, до створення особливого прошарку рантьє, посилення несправедливої майнової нерівності.
Акції можна придбати також за рахунок приватизаційних папе-рів, які засвідчують право власності на безплатне одержання част-ки майна державних підприємств, державного житлового, земель-ного фондів.
У багатьох країнах ринкової економіки є акції на пред'явника, тобто акції, які вільно продаються і купуються на фондових біржах.
Громадяни можуть одержувати доход у вигляді відсотка на облі-гації. Останні є видом цінних паперів, які дають право власнику одержувати фіксований доход, але не дають права голосу при роз-в'язанні питань господарювання підприємств. Як правило, облігації випускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю по-гашається протягом цього часу.
В умовах товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов'язаний з утворенням ренти - виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива передусім сільсько-му господарству (див. розд. 26). Як уже зазначалося, землевласник отримує земельну ренту, яка, в свою чергу, виступає в формі абсо-лютної ренти, диференційної ренти та монопольної ренти. В ба-гатьох країнах ринкової економіки рентою називають також від-сотки, що виплачуються на облігації державних позик. Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний про-шарок суспільства.
§ 6. Сімейні доходи і структура використання їх
Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів гро-шових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квар-
тирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати на-явність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.
Показники реальних доходів населення найповніше характери-зує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я є насам-перед демографічним поняттям і початковою економічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або пов-ній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним дохо-дом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну карти-ну дає не той доход, який нараховується як середній на душу насе-лення у масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.
Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від коопе-ративної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімей-них доходів мають трудове походження.
Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної опла-ти. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утри-мання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно ко-ристуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного чле-на сім'ї.
У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.
Структура сімейних доходів за своїми джерелами досить різно-манітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.
Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий міні-мум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерго-вими .життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовуєть-ся для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мі-німальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.
Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Се-ред них слід назвати харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагро-мадження та інші видатки.
Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використан-ня сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі зако-номірності цього процесу.
Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найваж-ливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Поясню-ється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними пот-ребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.
Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвит-ку виробництва.
