Основи економічної теорії: політ економічний аспект

Прискорення світового науково-технічного прогресу різко під-вищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізу-вало намагання країн, що розвиваються, подолати економічну від-сталість.

Методологія аналізу соціально-економічних перетворень у кра-їнах, що визволилися, потребує виокремлення їхніх техніко-органі-

заційних форм, пов'язаних з функціонуванням продуктивних сил (загальне) та подоланням відсталості виробничих відносин, тобто перетвореннями у соціально-економічних формах (особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил виробничі відноси-ни не можуть не відображати їх становища. Отже, проаналізовані як перехідні виробничі відносини є власне такими ще й тому, що відбивають аналогічні процеси і в продуктивних силах країн, що розвиваються.

Внаслідок високої частки сільського господарства у ВНП, темпів і рівня розвитку аграрних відносин соціально-економічні перетво-рення в аграрному секторі економіки більшості країн, що розви-ваються, займають чільне місце.

Тривале панування в сільському господарстві архаїчних вироб-ничих відносин зумовило низький рівень його розвитку і стало головною перешкодою на шляху зростання продуктивних сил га-лузі, поліпшення умов життя селян, швидкого та стійкого прогресу економіки в цілому.



Реалізація прийнятих законів про аграрну реформу спрямову-ється на заборону панщини, заміну її орендою на основі меншої за розмірами фіксованої ренти; на примусовий викуп державою зе-мель великих землевласників з наступним розподілом її серед ко-лишніх орендарів, щоб перетворити їх на власників за певних умов (виплати державі протягом визначеного часу якоїсь частки вартості врожаю; вступ нових господарів у кооперативи тощо); на здійснен-ня комплексу агротехнічних заходів (запровадження високоврожай-них сортів, поліпшення матеріально-технічного забезпечення гос-подарств та ін.); зрештою, на запровадження товарних форм гос-подарювання.

Зрозуміло, що відсутність послідовності в рішеннях та діях прав-лячих кіл проти великих землевласників, стан фінансової та мате-ріально-технічної бази дуже різняться в країнах, що розвиваються, і тому створюють перешкоди для реалізації передбачених аграр-ною реформою заходів.

Ще одним напрямом перетворень в аграрному секторі має стати зміна співвідношення між виробництвом тропічних технічних куль-тур, з одного боку, та виробництвом продовольчих товарів - з іншого.

За умов збереження неринкових виробничих відносин сільсько-господарське виробництво в країнах, що визволилися, не зможе ефективно засвоїти навіть ті обмежені ресурси, які воно отримує, реалізувати великі резерви зростання виробництва продовольчих товарів та рухатися в напрямі трьох якісних зрушень, відомих у світовому землеробстві (перехід до системи машин на основі висо-коврожайного, гібридного насіння; широкий розвиток агропромислової інтеграції та становлення агропромислового комплексу; біо-технологічна революція).

Поряд з перебудовою та інтеграцією роз'єднаних економічних структурі проведенням соціально-економічних перетворень в аг-рарному секторі країни, що розвиваються, значну увагу приділя-ють розвиткові індустріалізації.

Вихідним (початковим) у цьому відношенні є рівень забезпече-ності різними видами корисних копалин. Однак значна частина розвіданих запасів палива та сировини зосереджена тільки в тре-тині країн, що розвиваються, серед яких лише в 10 знайдено більше трьох видів запасів корисних копалин, що мають промислове зна-чення, а в інших - тільки один-два. Власний добувний комплекс як матеріальну базу багатогалузевої обробної промисловості можуть ви-користовувати Індія, Бразилія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Перу та деякі інші країни, а дещо меншою мірою - Заїр, Іран, Болівія.

В умовах соціально-економічної відсталості змінюється поняття структурних зрушень і модернізації економічних структур. Інду-стріалізація реалізується як техніко-економічний та соціально-еко-номічний процес. Вона, по-перше, орієнтується на світові ринки і, по-друге, включає елементи захисту національних підприємців та стимулювання міжнародної конкуренції чи заохочення регіональ-ної інтеграції. Зміст структурних зрушень, як і стимулів нововве-день, залежить не тільки від конкретно-історичних умов тієї чи іншої країни, а й від сектора, галузі і навіть підприємства, де вони запроваджуються. Значення економічної політики, спрямованої на послідовність засвоєння сучасних методів виробництва і технологій різними галузями господарства, зростає ще й тому, що вплив науко-во-технічного прогресу на країни, що визволилися, розпочався на етапі незавершеної промислової революції, коли більшість з них тільки приступали до створення національної промисловості.

Нерівномірність використання досягнень науки і техніки в краї-нах, що розвиваються, посилюється внаслідок відсутності тісної сумісності в рівнях розвитку різних галузей господарства. Якщо в розвинених країнах галузі "прориву", які першими використову-ють технічні нововведення, спонукають суміснї виробництва та-кож застосувати їх, то в країнах, що розвиваються, інновації поси-люють розрив між окремими галузями і часто погіршують такий показник, як продуктивність суспільної праці.

Акумуляція відсталих технологій зумовлює зниження показни-ків економічного зростання країн, що визволилися, перетворюєть-ся в серйозну перешкоду на шляху подолання відсталості. Крім того, несприятлива демографічна ситуація ще більше загострює проблему відсталості, оскільки "провокує" екстенсивний шлях еко-номічного зростання.

Деякі країни, що розвиваються, виробляють власну стратегію розвитку (НІК першого і другого поколінь), яка полягає в зміні колоніальних структур економіки, подоланні свого підпорядкова-ного положення, властивого старому, колоніальному поділу праці, створенні первинної бази індустріалізації.

Один з шляхів - повніше використання сировинної промисло-вості в структурній реорганізації всього національного господарст-ва (налагодження більш глибокої переробки сировини, створення обробної промисловості, вкладення коштів, наприклад, в складну нафтохімію, виробництво синтетичних матеріалів).

Дискусійною залишається проблема міжнародної допомоги на-йменш розвиненим країнам з метою здійснення в них структурних перетворень в економіці. Якщо така допомога надається на виключно фінансовому рівні (кредитування, ціноутворення), а виробничі від-носини залишаються незмінними, то всі зусилля досягти певних результатів виявляються ілюзорними. Зовнішня фінансова допо-мога лише тоді може сприяти соціально-економічному прогресу, коли вона буде спрямована не на подолання повсякденних трудно-щів країн, що розвиваються, а на дійову структурну перебудову їхньої економіки в напрямі від необробленої продукції до первин-ної обробки її, потім до напівфабрикатів і, нарешті, до готової про-дукції. Це перспективний шлях виходу на світовий ринок у новій якості.

Внаслідок розбіжностей зовнішніх впливів та внутрішніх соціаль-но-економічних структур своєрідно вимальовується проблема від-носин з іноземним капіталом. Ідеться про соціальну і економічну ціну, яку країни, що розвиваються, тепер змушені платити за залу-чення до нових технологій, використання науково-технічних пос-луг, оскільки більшість з них виступають не як суб'єкти, а як об'єк-ти НТП. Поглиблюється реальна суперечність між завданнями, які стоять перед країнами, що визволилися (і які визначають необхід-ність залучення іноземного капіталу), та їхньою соціально-еконо-мічною структурою, яка обмежує потребу цього залучення. Причо-му ця суперечність по-різному виявляється в кожній окремо взятій країні.

У сучасних умовах зростання технологічного потенціалу країн, що розвиваються, певною мірою відповідає інтересам розвинутих країн. Такою є логіка взаємозалежності держав, яка передбачає со-ціально-економічні перетворення в країнах, що визволилися, як необхідну умову стабільного розвитку центрів розвиненої ринкової економіки світового господарства, і навпаки. І все ж це асиметрич-на залежність, якої не можна уникнути без подолання відсталості.

Така залежність відбивається на рівні життя населення, який змінюється разом з якістю життя. Рівень життя переважної більшості населення в країнах, що розвиваються, відбиває систему за-лежних (відносно змін у світових продуктивних силах) відносин, які складаються між людьми щодо забезпеченості їх матеріальни-ми, духовними і соціальними благами. Ця категорія виражає досяг-нутий рівень споживання і ступінь задоволення потреб людей у цих благах. Особливість полягає в кількісній визначеності рівня життя, її залежності від рівня розвитку місцевих продуктивних сил.

Підготовка кадрів у країнах, що розвиваються, має особливо важливе значення через те, що вона пов'язана не тільки з розвит-ком промисловості та сільського господарства, а й з перетворення-ми в соціальній інфраструктурі.

Проведення соціальних реформ неможливе без розвитку духов-них якостей тієї чи іншої нації. Реалізація реформ в економічній, соціальній і політичній сферах вимагає критичного перегляду тих етичних норм, правил поведінки, відношення до світу і суспільства, які є результатом традиційної культури, переборення в ній того, що віджило, збереження набутих загальнолюдських цінностей.

У кожній традиційній культурі є норми, які варто зберегти (на-приклад, конфуціанський принцип помірності та економії чи індусь-кий - знаходження життєздатного компромісу) навіть всупереч несприятливим наслідкам, що виявлятимуться в ході модернізації;

і є норми, які доцільно "зняти" (наприклад, у тому самому індуїз-мі - непротивлення злу і насильству матеріальною силою). Навіть коли досягнення економічного добробуту висувається як першо-чергове завдання, його неможливо вирішити без зв'язку з підви-щенням культурного, духовного рівня нації. Скарбниця традицій-ної культури кожної нації є неповторною і водночас важливою скла-довою частиною світової цивілізації.

Позакласові чинники, безсумнівно, впливатимуть на різноманіт-ність форм соціально-економічного прогресу. Неможливо ігнору-вати релігію, міжплеменні чвари і етнічний націоналізм, які опосе-редковано визначатимуть вибір тієї чи іншої форми розвитку. При цьому "розвиненість" є спроможністю суспільства забезпечити ре-алізацію соціальних потреб громадян, розв'язувати глобальні проблеми.

Отже, форми соціально-економічного прогресу мають множин-ний, різнорідний, розірваний у просторі та часі об'єкт пізнання - світовий процес суспільного розвитку в цілому.

Однак не може бути єдиної думки щодо соціально-економічно-го фундаменту нового суспільства: чи ним має бути приватна власність на засоби виробництва (що історично походить від так званого східного способу виробництва), чи визначальне значення відводиться суспільній власності й насамперед у державній її формі (що історично походить від так званого східного способу виробництва), чи чим має бути симбіоз приватної та суспільної власності як форм, що урівноважують одна одну (це відповідає сучасним уяв-ленням про змішану економіку, в тому числі соціал-демократич-ним).

Визнання множинності історичних варіантів соціально-еконо-мічного прогресу вимагає множинності теоретичних моделей ві-дображення їх, а це означає, що потрібно оперувати не одним об'єк-том дослідження - ідеалізованою моделлю суспільства, а полімор-фним об'єктом, що складається з різних етапів цього суспільства.

Багатоваріантність відображається у відмінностях основних сус-пільних характеристик: форм власності, політичних структур, ідео-логічних орієнтирів тощо.

Базовими характеристиками соціально-економічного прогресу можуть бути такі економічні відносини, які підпорядковуються ро-зумним інтересам людини; пріоритет загальнолюдської моральності, реальний гуманізм суспільних відносин; подолання відчуження ос-новної маси людей від власності, продуктів і результатів праці, вла-ди і управління, що буде супроводжуватися розширенням межі особистої свободи і самостійності.