Філіпенко Економіка зарубіжних країн (1998)
Економіка країн ОЕСР
До країн із розвинутою ринковою екномікою, або індустріально розвинутих країн, належать держави - члени Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Ця організація створена 1961 р. До неї входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія.
Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому господарстві, про що свідчить, зокрема, їхня питома вага у світовій торгівлі. Так, 1990 р. на країни ОЕСР припадало 71,5 % світового експорту, в тому числі на США - 11,5, ЄС - 39,4, Японію - 8,4 %, на ці ж країни припадало 72,4 % світового імпорту, в тому числі на США - 14,5, ЄС - 39,6, Японію - 6,6 %.
Про рівень економічного розвитку цих країн свідчить і те, що найбільша частина національного багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг (табл. 1).
Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). До лідерів за окремими економічними показниками належить також Канада (табл. 2).
Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності праці у провідних галузях економіки. Таке дослідження, зокрема, проведене Глобальним інститутом Міккінзі, об'єктом аналізу були взяті дев'ять галузей виробництва.
У результаті дослідження виявилося, що 1990 р. продуктивність праці на японських та німецьких підприємствах склала лише 83% продуктивності праці американських підприємств. Аналіз ситуації в окремих галузях дає дещо іншу картину. Скажімо, у виробництві автомобілів, автообладнання та комплектуючих, побутової електроніки, сталі й металовиробів продуктивність праці в Японії перевищувала американську майже на 50%.
США мали очевидну перевагу у виробництві продуктів харчування та пива, однак оскільки у харчовій промисловості Японії зайнято більше людей, ніж у виробництві автомобілів і комплектуючих, металовиробів, разом узятих, то стає зрозумілим, чому рівень продуктивності праці у цій галузі виявився в Японії в середньому нижчим.
ФРН відставала від своїх конкурентів практично у більшості галузей і лише у виробництві сталі німецька продуктивність праці була така сама, як і в Америці, а в харчовій промисловості - перевищувала навіть японський рівень.
Це співвідношення між країнами за 1987- 1990 pp. не змінилося в цілому, хоча Японія наздогнала США у восьми, а Німеччина - шести галузях.
БАНКИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА
Країни - члени ОЕСР мають високорозвинену банківську та фінансову систему. У цих країнах центральний банк є найважливішим кредитно-фінансовим інститутом держави і, як правило, виступає у формі акціонерного товариства. Акції центрального банку можуть або повністю належати державі (Банк Англії, Банк Франції), або розподілятися між державою та приватними інститутами (Банк Японії,
Банк Італії, Банк Шотландії). Центральні банки мають широку мережу відділень по всій країні. Вирішальну роль у фінансуванні економіки в кожній країні ОЕСР відіграють приватні кредитні установи. Кредитні системи, наприклад, Франції, Італії, Іспанії вирізняються активною роллю держави на грошовому ринку. Уряд здійснює безпосередній контроль за діяльністю приватних кредитних інститутів через участь у їхньому капіталі тощо.
Економічна система країн ОЕСР заснована на поєднанні ринкового механізму з активним втручанням держави (уряду) У господарське життя як на макро-, так і на мікрорівні. Необхідність такого втручання зумовлена передусім тим, що у будь-якій економіці, що функціонує на основі плюралізму власності, мають місце значні коливання ділової активності, які завжди супроводжуються негативними соціально-економічними наслідками. По-друге, ринкова система як така самостійно не може ефективно реагувати на побічні результати економічної діяльності. По-третє, ринкові сили неспроможні задовольняти попит на так звані суспільні блага та деякі інші товари. Й нарешті, в разі дії лише ринкових механізмів відбувається неадекватний розподіл ресурсів, доходів та добробуту.
Урядове втручання в економіку має різні форми, найбільш важливими є: антимонопольні заходи, економічне регулювання, державна власність, регулювання соціальних відносин, захист патентів та контроль за ціноутворенням.
АНТИМОНОПОЛЬНІ ЗАХОДИ
Метою таких заходів є сприяння та підтримка ринкової конкуренції, боротьба з монопольними явищами в економіці. Наприклад, відповідно до антиринкового законодавства уряд США зобов'язаний активно впливати на існуючі та майбутні ринкові структури, накладати адміністративні або кримінальні покарання на тих бізнесменів, Діяльність яких суперечить суспільним інтересам. Антитрестівські заходи, як правило, стосуються монопольних утворень, злиття (об'єднання) компаній, ціноутворення, недобросовісної ділової практики (як, наприклад, цінова дискримінація).
У Великобританії ставлення до монопольних явищ можна визначити як нейтральне; спеціальні антимонопольні заходи можуть застосовуватися лише тоді, коли чітко доведено факт ущемлення суспільних інтересів. Відповідно до Закону про добросовісну торгівлю від 1973 р. монопольна ситуація виникає тоді, коли одна фірма або група компаній контролює 25 і більше відсотків пропозицій товарів чи послуг певної категорії. В цьому разі Комісія з питань монополій і злиття компаній може провести антимонопольне розслідування.
У Великобританії для визначення наявності монопольного явища може використовуватись і такий критерій: якщо вартість активів, які переходять від одного власника до іншого, перевищує 30 млн ф. стерлінгів, то антимонопольний запит неминучий.
У Бельгії, на відміну від інших країн, антимонопольне законодавство практично відсутнє: лише в одному із законів є положення, що забороняє будь-які дії, спрямовані на використання домінуючих ринкових позицій невідповідним чином. Відсутнє й регулювання процесу об'єднання фірм та поглинання однієї компанії іншою. В цьому разі вимагається лише заздалегідь проінформувати міністрів фінансів, економіки та регіонального господарства, якщо в результаті такого злиття чи поглинання новому власникові переходить щонайменше третина акцій бельгійської компанії за умови, коли її капітал та резерви оцінюють у 100 млн бельгійських франків і більше.
В Австрії відповідно до Закону про картелі від 1972 р. усі підприємства, які мають домінуюче становище на ринку, повинні зареєструватись у спеціальному Реєстрі картелів. Закон визначає, що підприємство домінує на ринку, коли: а) зазнає незначної конкуренції з боку інших виробників окремих товарів та послуг; б) має більше 5% внутрішнього ринку, причому пропозиція товарів (послуг) на внутрішній ринок здійснюється двома-трьома фірмами, або якщо дана компанія входить у число чотирьох найбільших фірм, які разом займають не менше 80 % внутрішнього ринку.
Згідно з австрійським законодавством, картелем є об'єднання незалежних підприємств або федерацій підприємців з метою регулювання чи обмеження конкуренції. Угода про створення такого картелю має укладатись тільки у письмовій формі (в тому числі тоді, коли таке об'єднання створюється за кордоном, але планує діяти в Австрії), а її копія повинна надсилатися для внесення в Реєстр Картелів. Така угода санкціонується лише тоді, коли об'єднання вважається економічно виправданим з точки зору інтересів кінцевих споживачів.
ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Об'єктом такого регулювання е окремі види господарської діяльності з метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи в цілому. Економічне регулювання здійснюється як на національному, так і регіональному рівнях.
Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Так, приватні бізнесмени не можуть вкладати свої кошти в телекомунікації (крім виробництва відповідного обладнання), теле- та радіомовлення, забезпечення природним газом. Подібні обмеження так чи інакше існують в усіх країнах ОЕСР.
Традиційно активну роль в економіці відіграє держава і в Італії. Уряд тут має монополію на діяльність у чотирьох галузях, найбільш важливою серед яких є виробництво сигарет і сигар. До державного сектора належать також залізниці, авіалінії, телефонний зв'язок, радіомовлення й телебачення.
Важливим каналом державного впливу у. цих країнах є встановлення особливого режиму регулювання в окремих сферах економіки (визначення так званих "спеціальних" галузей). Підприємницька діяльність у даних сферах (до яких, як правило, належать: банківська справа, страхування, телекомунікації, забезпечення нафтою й газом та деякими іншими ресурсами, телебачення, радіомовлення тощо) регулюється шляхом видачі відповідних ліцензій та встановлення норм і правил поведінки спеціальними державними інститутами. Так, у Великобританії кожна банківська установа має отримати дозвіл на діяльність від Банку Англії, страхова компанія - від Міністерства торгівлі та промисловості. Ліцензії на право вести пошукові роботи на нафту й газ та займатися їх видобутком на материку видає Державний секретар у справах енергетики.
В Італії уряд контролює значну частину національної економіки через Інститут промислової реконструкції (Institute per la Riconstruzione Industriale) або через спеціальні холдингові компанії типу ЕНІ, Фінмекканіка і т. п. До речі, ІПР безпосередньо контролює три з чотирьох найбільших комерційних банків країни.
Спеціальний режим регулювання таких сфер, як банківська справа та страхування, судноплавство, міжнародні авіаперевезення, шосейні перевезення, застосовується і в Нідерландах. У цій країні існують певні кваліфікаційні вимоги й до тих осіб, які бажають займатися медициною, бухгалтерською чи юридичною діяльністю тощо.
Усі країни ОЕСР так чи інакше дбають про вирішення проблем окремих регіонів. Для допомоги на регіональному рівні (ці райони називаються "зонами сприяння") у Великобританії, наприклад, існує система, яка складається з декількох елементів.
Регіональне вибіркове сприяння передбачає надання грантів для реалізації конкретних проектів та гарантій від валютного ризику. Гранти призначені для покриття частини видатків інвестора, причому їхня сума залежить від кількості створених або збережених робочих місць. Валютні гарантії надаються тим підприємцям, які отримали позику від Європейського Об'єднання Вугілля та Сталі (ЄОВС) за умови, що сума позики не перевищує 500 000 ф. стерлінгів. Гранти місцевим підприємцям надаються Міністерством промисловості й торгівлі тим фірмам, де зайнято менше 25 чоловік, для придбання активів та розвитку виробництва.
Позики компанії Бритіш Стіл ЛТД. Ця компанія - філіал корпорації Бритіш. Стіл надає кошти на пільгових умовах та фінансує окремі венчурні проекти, реалізація яких створює нові робочі місця. Такі позики надаються строком на два-три роки за умови, якщо існує потреба у фінансових коштах, а всі їхні джерела вже використані.
Позики компанії Бритіш Коал Ентерпрайз надаються названою компанією, аби "сприяти створенню нових, альтернативних робочих місць у традиційних вугледобувних районах".
Важливою складовою частиною британської системи регіонального сприяння є позики з метою заохочення малого бізнесу в сільській місцевості та реалізації проектів оновлення міст у широкому значенні цього слова.
Подібні системи існують практично в усіх країнах ОЕСР, хоча в деяких аспектах вони можуть істотно відрізнятися. Так, уряд Нідерландів забезпечує збалансований розвиток окремих регіонів переважно шляхом створення у них більш сприятливого інвестиційного клімату. В Австрії, крім надання пільгових позик, використовуються такі стимули, як передача місцевої комунальної нерухомості в безоплатне користування інвесторові, звільнення на певний термін від сплати місцевих податків тощо.
ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ
У багатьох країнах окремі підприємства перебувають не тільки під контролем, а й у власності уряду. Це дає змогу більш ефективно впливати на національну економіку. Сьогодні найбільшим обсягом державної власності серед інших країн виділяється Італія. Державі належить чотири великих конгломерати, які з'явились після Першої світової війни, коли держава втручалася в економіку з метою врятування багатьох компаній. На відміну від інших країн процес приватизації державних підприємств в Італії йде надзвичайно повільно внаслідок політичних суперечностей та позиції профспілок.
Практично в усіх країн-членів ОЕСР існував досить значний державний сектор, особливо в таких галузях, як телекомунікації, транспорт, деякі види обробної промисловості. Але в 80-ті роки чимала частина акцій цих компаній була розпродана, і вони перейшли переважно у приватну власність. Інколи держава, як, наприклад, у Великобританії залишає за собою невеликий пакет акцій, або так звану "зо'лоту" акцію, що дає урядові право накласти вето на будь-яку операцію, яка суперечить суспільним інтересам.
РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
Тут мається на увазі забезпечення нормального функціонування системи охорони здоров'я, дотримання певних стандартів якості товарів та послуг, охорони праці й захисту навколишнього середовища тощо. Відповідно до угоди між урядом Австрії, наприклад, та "соціальними партнерами" була створена Паритетна комісія, покликана сприяти добровільному самоконтролю учасників угоди над рівнем цін та заробітної плати. Соціальними партнерами є роботодавці та наймані працівники, інтереси яких представляють професійні об'єднання, а також Федеральна Економічна Палата, Сільськогосподарська Палата, Палата праці та сільськогосподарської праці й Федерація професійних спілок.
Система соціального забезпечення в усіх країнах ОЕСР досить розвинута і фінансується як з державного бюджету, так і за рахунок внесків працюючих, які акумулюються пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Так, у Данії ця система складається з п'яти елементів. Це, по-перше, пенсії за віком, медичне обслуговування й виплати на дітей, які фінансуються із суспільних фондів. Другим елементом є виплати по безробіттю та непрацездатності. По-третє, за рахунок внесків працюючих фінансуються додаткові пенсії за віком. Четвертий елемент - страхування в разі нещасного випадку на роботі. І нарешті, останньою складовою частиною є фонд гарантій для працюючих.
Усі згадані виплати фінансуються переважно урядом, причому роботодавець не знає величини безпосередніх видатків соціального характеру.
У країнах із федеральним устроєм кожен рівень влади виконує свою функцію в галузі соціального захисту. Так, у Канаді Федеральний уряд сплачує всім особам, які досягли 65 років, незалежно від рівня доходу та добробуту однакову пенсію з Фонду консолідованих доходів. Він також виплачує щомісячну допомогу сім'ям з дітьми віком до 18 років. Вартість медичного обслуговування (включаючи перебування у лікарні) сплачують головним чином уряди провінцій через окремі спеціальні програми, але й федеральний уряд вносить значні кошти для реалізації цих програм.
ЗАХИСТ ПАТЕНТІВ
Кожна країна має свою систему захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. У цій сфері країни ОЕСР активно співробітничають на міжнародному рівні.
КОНТРОЛЬ ЗА ЦІНОУТВОРЕННЯМ
Державний вплив на рівень цін реалізується як безпосередньо через визначення максимальних і мінімальних рівнів цін, так і опосередковано.
В Італії існує навіть спеціальний Міжвідомчий комітет цін, який визначає максимально можливі ціни на багато які товари (бензин, нафта і нафтопродукти, асфальт, цемент, вугілля, сталеві труби, добрива, цукор, хліб).
Цей орган також встановлює роздрібні ціни на окремі види фармацевтичних виробів.
Досить жорстка система регулювання цін існує і в Бельгії. Щоб підвищити ціну реалізації, там необхідно мати дозвіл Міністерства економіки. В заяві треба викласти необхідну інформацію, включаючи розрахунки, які характеризують динаміку кожного елемента витрат. До того ж, необхідно показати такі складові ціни, як вартість сировини та напівфабрикатів, видатки виробництва чи витрати, пов'язані з імпортом товару, витрати реалізації та розмір прибутку. Міністр економіки може дозволити підвищити ціну, заборонити збільшити її повністю або частково. Якщо з такою заявою звертається одна чи кілька компаній індивідуально, які разом репрезентують лише частину ринку, то міністр може повідомити заявника про необхідність утриматися від підвищення ціни строком до шести місяців. Коли рекомендований період скінчиться, то компанія (або компанії) може збільшити ціну.
У Фінляндії регулювання цін на деякі товари (спиртні напої, паливно-мастильні матеріали) здійснюється через систему прямих і непрямих податків.
У таких країнах, як Канада, контроль за цінами взагалі відсутній.
Втручання держави в економічні процеси залежить від конкретних умов, тому його масштаби та інструменти реалізації не залишаються незмінними. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років індустріальне розвинуті країни під тиском обставин перейшли до нової системи управління господарськими процесами, в основу якої було покладено денаціоналізацію (або приватизацію) та дерегуляцію. Перші програми приватизації, тобто розпродажу державних активів, були започатковані у Великобританії, ФРН, Канапі Швеції та Нідерландах. У середині 80-х років приватизаційні процеси досягли Франції, Іспанії, Японії, Бельгії, Данії, Італії та ін.
Приватизація йшла двома основними шляхами: через реалізацію акцій компанії на фондовому ринку (біржі) або через переговори з конкретними покупцями.
Дерегуляція була спрямована на ліквідацію обмежень конкуренції між приватними компаніями та державою, тобто вирівнювання умов, в яких функціонують економічні агенти. Ця політика базувалась на відомому положенні мікроекономічної теорії, згідно з яким зменшення втручання держави в економіку має позитивні результати для споживача.
Дослідження показали, що політика дерегулювання 80-х років виявилась успішною. Наведені в таблиці 3 дані свідчать про досить значний виграш споживачів і виробників практично в усіх галузях, де реалізовувались програми дерегулювання.
Споживачі отримали економічний виграш внаслідок зменшення цін та поліпшення якості послуг, хоча повністю позитивний ефект кількісно обрахувати неможливо.
Вплив дерегулювання позначився для виробників на зменшенні доходів і видатків. Це пояснюється тим, що Регулювання - певний монополістичний стан, який, за визначенням, веде до зростання доходів та видатків. У деяких галузях (автомобільні вантажні перевезення, наприклад) доходи скоротилися більше, ніж видатки. На залізничному транспорті ситуація склалась інакше: видатки зменшилися, а скорочення доходів було значно пом'якшене завдяки новим можливостям диференціювати ціни у різних секторах ринку, що дало змогу збільшити прибутки.
СУЧАСНІ ПРІОРИТЕТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Головним завданням економічної політики країн ОЕСР на сучасному етапі визначили забезпечення довготривалого економічного зростання та соціального прогнозу на неінфляційній основі. Для вирішення цього завдання необхідно проводити ефективну грошово-кредитну й фінансову політику, прискорити структурну перебудову національних економік.
Основна мета грошово-кредитної політики - зменшення рівня інфляції та стабілізація цін. Досягнення цих взаємопов'язаних цілей, на думку експертів ОЕСР, залежить від двох груп чинників. Це, по-перше, темпи економічного пожвавлення, а, по-друге - сукупність невизначеностей, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. До останніх належать: наслідки структурних змін в економіці, які сталися в останнє десятиріччя (особливо на фінансових ринках); характер та форми реакції національних економік на різні негативні впливи; економічні наслідки змін відсоткових ставок та час фактичного прояву згаданих явищ.
Хоча всі країни ОЕСР розглядають стабільність цін як самостійну мету грошово-кредитної політики, але в статутних документах лише деяких центральних банків містяться відповідні положення. Так, у США в законі про Федеральну Резервну Систему говориться, що ФРС та її Комітет по операціях на відкритому ринку "мають підтримувати довгостроковий ріст грошових і кредитних агрегатів, відповідно до економічних можливостей забезпечити збільшення виробництва в довгостроковому плані так, щоб сприяти максимальній зайнятості, стабільності цін та помірним довгостроковим відсотковим ставкам".
У Німеччині відповідно до закону про Дойче Бундесбанк на цю .установу покладається регулювання "кількості грошей в обігу та кредитних ресурсів, що надходять до господарства з метою захисту національної валюти". Водночас стабільність цін завжди була й залишається в центрі грошово-кредитної політики Німеччини.
Чинне законодавство надає Банкові Японії широкі повноваження для проведення таких заходів, які сприяли б повній зайнятості, обмежували інфляцію, забезпечували економічне зростання та стабільність платіжного балансу. В Японії уряд і банк дуже тісно координують свою діяльність. Так У середині 60-х років, коли уряд прагнув ліквідувати зовнішній дефіцит, Банк Японії проводив політику, спрямовану на досягнення позитивного сальдо зовнішнього балансу. Згодом банк спрямував свої зусилля на забезпечення стабільного неінфляційного росту та ефективного функціонування фінансової системи водночас.
Наведемо перелік цілей грошово-кредитної політики семи провідних індустріально розвинутих країн (табл. 4).
Усі індустріально розвинуті країни розглядають зменшення рівнів інфляції як важливий інструмент забезпечення стабільності цін, а Великобританія, Канада, Фінляндія, Нова Зеландія та Швеція чітко визначили конкретні показники інфляції як цілі поточної грошово-кредитної політики (табл. 5). Лише Нова Зеландія законодавче фіксує необхідність подолання інфляції задля стабілізації цін як окремого напрямку діяльності свого центрального банку.
Інші країни ОЕСР також встановлюють середньостроко-ві рівні інфляції і використовують їх для визначення завдань поточної економічної політики, а не як самостійні цілі, які необхідно досягти. Так, у Німеччині середньо-строковий показник інфляції на 1993 р. становив 2% і використовувався для розрахунку офіційного збільшення грошової маси.
Велику увагу країни ОЕСР приділяють підвищенню ефективності бюджетно-фінансової політики. Головний акцент робиться на максимально можливому узгодженні поточних завдань з довгостроковими цілями. Всі країни при вирішенні бюджетно-фінансових питань виходять з того, що державні (бюджетні) витрати не повинні підмінювати приватні нагромадження, а структура бюджету мусить сприяти ефективному функціонуванню економіки.
Якщо наприкінці 80-х років дефіцит державного бюджету практично в усіх країнах ОЕСР знижувався, то, починаючи від 1990- 1991 pp., спостерігається його зростання як частки ВВП. Це спричинено і поточними причинами, і довгостроковими чинниками. На сучасному етапі збільшення видатків на охорону здоров'я та навколишнього середовиша, інвестиції в інфраструктурні об'єкти не ком-пенсуються очікуваними надходженнями від скорочення військових витрат тощо. Старіння населення практично в усіх розвинутих країнах вимагає вже сьогодні виділення значних коштів для створення активів, надходження від яких в недалекому майбутньому можна було б використати для соціального захисту населення.
Важливою соціально-економічною проблемою є безробіття, яке в 1993 р. становило 7,1% (28,8 млн чоловік) у цілому серед цих країн: в Італії - 10,7%, Франції - 10,1, Канаді - 9,8, Великобританії - 9,7, Сполучених Штатах - 6,1%.
На думку експертів ОЕСР, сучасне безробіття породжене в основному глибинними факторами структурного характеру. Структурне безробіття постійно зростає протягом останніх 20 років, особливо в країнах ЄС. У більшості цих країн підвищується безробіття серед молоді, значна частина безробітних не може влаштуватися на роботу тривалий час.
Для підвищення рівня зайнятості уряди здійснюють найрізноманітніші заходи, на які витрачається 1% сукупного ВВП країн. І хоча досі не вироблено універсальних рецептів на всі випадки життя, але практика дає змогу виділити кілька пріоритетів у політиці зайнятості. Це, по-перше, поліпшення системи перепідготовки, консультаційної допомоги та пошуку робочих місць. По-друге, ефективним засобом може бути пом'якшення норм і правил, які регулюють зайнятість. Мається на увазі більш широке застосування короткотермінових контрактів, зменшення соціальних відрахувань та мінімальних ставок заробітної плати за умови збільшення кількості зайнятих тощо. Третім напрямом вважається поліпшення системи освіти в цілому. Велике значення має також координація міграційної політики.
Важливим елементом середньострокової стратегії є структурна перебудова економіки, її суть полягає в тому, що грошово-кредитна та бюджетно-фінансова політика мають стабілізувати макроекономічне середовище, з огляду на яке економічні агенти намагаються створити необхідні умови Для вивільнення ресурсів з державного сектора з метою більш ефективного застосування їх у приватному. Структурна політика покликана також забезпечити країні можливість гнучко реагувати на різні негативні чинники та підвищувати ефективність використання наявних ресурсів.
В умовах зростаючої взаємозалежності країни ОЕСР приділяють велику увагу визначенню проблем, вирішення яких можливе за умови координації зусиль на багатосторонній основі. До таких проблем передусім належить торгівля. Всі дані країни виступають за лібералізацію світової торгівлі, свідченням чого є успішне завершення Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у межах ГАТТ. У галузі міжнародного економічного співробітництва члени ОЕСР висловлюються проти таких явищ, як "керована" торгівля, унілатералізм, білатералізм тощо. Регіональні інтеграційні процеси повинні сприяти дальшій лібералізації міжнародної торгівлі, а їхні цілі мають збігатися з міжнародними зобов'язаннями країн. До того ж розвиток регіональних угруповань не повинен підривати багатосторонню торговельну систему.
Другим галузевим пріоритетом економічної політики є сільське господарство. З цим напрямом тісно пов'язані проблеми розвитку сільськогосподарських регіонів.
Усі країни ОЕСР, по-третє, велику увагу приділяють розвиткові науки й техніки, впровадженню нових технологій в усі сфери соціально-економічного розвитку, оскільки в 90-ті роки саме цей чинник є головним у забезпеченні національної конкурентоспроможності та підвищенні ефективності виробництва.
Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому господарстві, про що свідчить, зокрема, їхня питома вага у світовій торгівлі. Так, 1990 р. на країни ОЕСР припадало 71,5 % світового експорту, в тому числі на США - 11,5, ЄС - 39,4, Японію - 8,4 %, на ці ж країни припадало 72,4 % світового імпорту, в тому числі на США - 14,5, ЄС - 39,6, Японію - 6,6 %.
Про рівень економічного розвитку цих країн свідчить і те, що найбільша частина національного багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг (табл. 1).
Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). До лідерів за окремими економічними показниками належить також Канада (табл. 2).
Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності праці у провідних галузях економіки. Таке дослідження, зокрема, проведене Глобальним інститутом Міккінзі, об'єктом аналізу були взяті дев'ять галузей виробництва.
У результаті дослідження виявилося, що 1990 р. продуктивність праці на японських та німецьких підприємствах склала лише 83% продуктивності праці американських підприємств. Аналіз ситуації в окремих галузях дає дещо іншу картину. Скажімо, у виробництві автомобілів, автообладнання та комплектуючих, побутової електроніки, сталі й металовиробів продуктивність праці в Японії перевищувала американську майже на 50%.
США мали очевидну перевагу у виробництві продуктів харчування та пива, однак оскільки у харчовій промисловості Японії зайнято більше людей, ніж у виробництві автомобілів і комплектуючих, металовиробів, разом узятих, то стає зрозумілим, чому рівень продуктивності праці у цій галузі виявився в Японії в середньому нижчим.
ФРН відставала від своїх конкурентів практично у більшості галузей і лише у виробництві сталі німецька продуктивність праці була така сама, як і в Америці, а в харчовій промисловості - перевищувала навіть японський рівень.
Це співвідношення між країнами за 1987- 1990 pp. не змінилося в цілому, хоча Японія наздогнала США у восьми, а Німеччина - шести галузях.
Країни - члени ОЕСР мають високорозвинену банківську та фінансову систему. У цих країнах центральний банк є найважливішим кредитно-фінансовим інститутом держави і, як правило, виступає у формі акціонерного товариства. Акції центрального банку можуть або повністю належати державі (Банк Англії, Банк Франції), або розподілятися між державою та приватними інститутами (Банк Японії,
Банк Італії, Банк Шотландії). Центральні банки мають широку мережу відділень по всій країні. Вирішальну роль у фінансуванні економіки в кожній країні ОЕСР відіграють приватні кредитні установи. Кредитні системи, наприклад, Франції, Італії, Іспанії вирізняються активною роллю держави на грошовому ринку. Уряд здійснює безпосередній контроль за діяльністю приватних кредитних інститутів через участь у їхньому капіталі тощо.
Економічна система країн ОЕСР заснована на поєднанні ринкового механізму з активним втручанням держави (уряду) У господарське життя як на макро-, так і на мікрорівні. Необхідність такого втручання зумовлена передусім тим, що у будь-якій економіці, що функціонує на основі плюралізму власності, мають місце значні коливання ділової активності, які завжди супроводжуються негативними соціально-економічними наслідками. По-друге, ринкова система як така самостійно не може ефективно реагувати на побічні результати економічної діяльності. По-третє, ринкові сили неспроможні задовольняти попит на так звані суспільні блага та деякі інші товари. Й нарешті, в разі дії лише ринкових механізмів відбувається неадекватний розподіл ресурсів, доходів та добробуту.
Урядове втручання в економіку має різні форми, найбільш важливими є: антимонопольні заходи, економічне регулювання, державна власність, регулювання соціальних відносин, захист патентів та контроль за ціноутворенням.
АНТИМОНОПОЛЬНІ ЗАХОДИ
Метою таких заходів є сприяння та підтримка ринкової конкуренції, боротьба з монопольними явищами в економіці. Наприклад, відповідно до антиринкового законодавства уряд США зобов'язаний активно впливати на існуючі та майбутні ринкові структури, накладати адміністративні або кримінальні покарання на тих бізнесменів, Діяльність яких суперечить суспільним інтересам. Антитрестівські заходи, як правило, стосуються монопольних утворень, злиття (об'єднання) компаній, ціноутворення, недобросовісної ділової практики (як, наприклад, цінова дискримінація).
У Великобританії ставлення до монопольних явищ можна визначити як нейтральне; спеціальні антимонопольні заходи можуть застосовуватися лише тоді, коли чітко доведено факт ущемлення суспільних інтересів. Відповідно до Закону про добросовісну торгівлю від 1973 р. монопольна ситуація виникає тоді, коли одна фірма або група компаній контролює 25 і більше відсотків пропозицій товарів чи послуг певної категорії. В цьому разі Комісія з питань монополій і злиття компаній може провести антимонопольне розслідування.
У Великобританії для визначення наявності монопольного явища може використовуватись і такий критерій: якщо вартість активів, які переходять від одного власника до іншого, перевищує 30 млн ф. стерлінгів, то антимонопольний запит неминучий.
У Бельгії, на відміну від інших країн, антимонопольне законодавство практично відсутнє: лише в одному із законів є положення, що забороняє будь-які дії, спрямовані на використання домінуючих ринкових позицій невідповідним чином. Відсутнє й регулювання процесу об'єднання фірм та поглинання однієї компанії іншою. В цьому разі вимагається лише заздалегідь проінформувати міністрів фінансів, економіки та регіонального господарства, якщо в результаті такого злиття чи поглинання новому власникові переходить щонайменше третина акцій бельгійської компанії за умови, коли її капітал та резерви оцінюють у 100 млн бельгійських франків і більше.
В Австрії відповідно до Закону про картелі від 1972 р. усі підприємства, які мають домінуюче становище на ринку, повинні зареєструватись у спеціальному Реєстрі картелів. Закон визначає, що підприємство домінує на ринку, коли: а) зазнає незначної конкуренції з боку інших виробників окремих товарів та послуг; б) має більше 5% внутрішнього ринку, причому пропозиція товарів (послуг) на внутрішній ринок здійснюється двома-трьома фірмами, або якщо дана компанія входить у число чотирьох найбільших фірм, які разом займають не менше 80 % внутрішнього ринку.
Згідно з австрійським законодавством, картелем є об'єднання незалежних підприємств або федерацій підприємців з метою регулювання чи обмеження конкуренції. Угода про створення такого картелю має укладатись тільки у письмовій формі (в тому числі тоді, коли таке об'єднання створюється за кордоном, але планує діяти в Австрії), а її копія повинна надсилатися для внесення в Реєстр Картелів. Така угода санкціонується лише тоді, коли об'єднання вважається економічно виправданим з точки зору інтересів кінцевих споживачів.
ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Об'єктом такого регулювання е окремі види господарської діяльності з метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи в цілому. Економічне регулювання здійснюється як на національному, так і регіональному рівнях.
Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Так, приватні бізнесмени не можуть вкладати свої кошти в телекомунікації (крім виробництва відповідного обладнання), теле- та радіомовлення, забезпечення природним газом. Подібні обмеження так чи інакше існують в усіх країнах ОЕСР.
Важливим каналом державного впливу у. цих країнах є встановлення особливого режиму регулювання в окремих сферах економіки (визначення так званих "спеціальних" галузей). Підприємницька діяльність у даних сферах (до яких, як правило, належать: банківська справа, страхування, телекомунікації, забезпечення нафтою й газом та деякими іншими ресурсами, телебачення, радіомовлення тощо) регулюється шляхом видачі відповідних ліцензій та встановлення норм і правил поведінки спеціальними державними інститутами. Так, у Великобританії кожна банківська установа має отримати дозвіл на діяльність від Банку Англії, страхова компанія - від Міністерства торгівлі та промисловості. Ліцензії на право вести пошукові роботи на нафту й газ та займатися їх видобутком на материку видає Державний секретар у справах енергетики.
В Італії уряд контролює значну частину національної економіки через Інститут промислової реконструкції (Institute per la Riconstruzione Industriale) або через спеціальні холдингові компанії типу ЕНІ, Фінмекканіка і т. п. До речі, ІПР безпосередньо контролює три з чотирьох найбільших комерційних банків країни.
Спеціальний режим регулювання таких сфер, як банківська справа та страхування, судноплавство, міжнародні авіаперевезення, шосейні перевезення, застосовується і в Нідерландах. У цій країні існують певні кваліфікаційні вимоги й до тих осіб, які бажають займатися медициною, бухгалтерською чи юридичною діяльністю тощо.
Усі країни ОЕСР так чи інакше дбають про вирішення проблем окремих регіонів. Для допомоги на регіональному рівні (ці райони називаються "зонами сприяння") у Великобританії, наприклад, існує система, яка складається з декількох елементів.
Регіональне вибіркове сприяння передбачає надання грантів для реалізації конкретних проектів та гарантій від валютного ризику. Гранти призначені для покриття частини видатків інвестора, причому їхня сума залежить від кількості створених або збережених робочих місць. Валютні гарантії надаються тим підприємцям, які отримали позику від Європейського Об'єднання Вугілля та Сталі (ЄОВС) за умови, що сума позики не перевищує 500 000 ф. стерлінгів. Гранти місцевим підприємцям надаються Міністерством промисловості й торгівлі тим фірмам, де зайнято менше 25 чоловік, для придбання активів та розвитку виробництва.
Позики компанії Бритіш Стіл ЛТД. Ця компанія - філіал корпорації Бритіш. Стіл надає кошти на пільгових умовах та фінансує окремі венчурні проекти, реалізація яких створює нові робочі місця. Такі позики надаються строком на два-три роки за умови, якщо існує потреба у фінансових коштах, а всі їхні джерела вже використані.
Позики компанії Бритіш Коал Ентерпрайз надаються названою компанією, аби "сприяти створенню нових, альтернативних робочих місць у традиційних вугледобувних районах".
Важливою складовою частиною британської системи регіонального сприяння є позики з метою заохочення малого бізнесу в сільській місцевості та реалізації проектів оновлення міст у широкому значенні цього слова.
Подібні системи існують практично в усіх країнах ОЕСР, хоча в деяких аспектах вони можуть істотно відрізнятися. Так, уряд Нідерландів забезпечує збалансований розвиток окремих регіонів переважно шляхом створення у них більш сприятливого інвестиційного клімату. В Австрії, крім надання пільгових позик, використовуються такі стимули, як передача місцевої комунальної нерухомості в безоплатне користування інвесторові, звільнення на певний термін від сплати місцевих податків тощо.
ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ
У багатьох країнах окремі підприємства перебувають не тільки під контролем, а й у власності уряду. Це дає змогу більш ефективно впливати на національну економіку. Сьогодні найбільшим обсягом державної власності серед інших країн виділяється Італія. Державі належить чотири великих конгломерати, які з'явились після Першої світової війни, коли держава втручалася в економіку з метою врятування багатьох компаній. На відміну від інших країн процес приватизації державних підприємств в Італії йде надзвичайно повільно внаслідок політичних суперечностей та позиції профспілок.
Практично в усіх країн-членів ОЕСР існував досить значний державний сектор, особливо в таких галузях, як телекомунікації, транспорт, деякі види обробної промисловості. Але в 80-ті роки чимала частина акцій цих компаній була розпродана, і вони перейшли переважно у приватну власність. Інколи держава, як, наприклад, у Великобританії залишає за собою невеликий пакет акцій, або так звану "зо'лоту" акцію, що дає урядові право накласти вето на будь-яку операцію, яка суперечить суспільним інтересам.
РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
Тут мається на увазі забезпечення нормального функціонування системи охорони здоров'я, дотримання певних стандартів якості товарів та послуг, охорони праці й захисту навколишнього середовища тощо. Відповідно до угоди між урядом Австрії, наприклад, та "соціальними партнерами" була створена Паритетна комісія, покликана сприяти добровільному самоконтролю учасників угоди над рівнем цін та заробітної плати. Соціальними партнерами є роботодавці та наймані працівники, інтереси яких представляють професійні об'єднання, а також Федеральна Економічна Палата, Сільськогосподарська Палата, Палата праці та сільськогосподарської праці й Федерація професійних спілок.
Система соціального забезпечення в усіх країнах ОЕСР досить розвинута і фінансується як з державного бюджету, так і за рахунок внесків працюючих, які акумулюються пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Так, у Данії ця система складається з п'яти елементів. Це, по-перше, пенсії за віком, медичне обслуговування й виплати на дітей, які фінансуються із суспільних фондів. Другим елементом є виплати по безробіттю та непрацездатності. По-третє, за рахунок внесків працюючих фінансуються додаткові пенсії за віком. Четвертий елемент - страхування в разі нещасного випадку на роботі. І нарешті, останньою складовою частиною є фонд гарантій для працюючих.
Усі згадані виплати фінансуються переважно урядом, причому роботодавець не знає величини безпосередніх видатків соціального характеру.
У країнах із федеральним устроєм кожен рівень влади виконує свою функцію в галузі соціального захисту. Так, у Канаді Федеральний уряд сплачує всім особам, які досягли 65 років, незалежно від рівня доходу та добробуту однакову пенсію з Фонду консолідованих доходів. Він також виплачує щомісячну допомогу сім'ям з дітьми віком до 18 років. Вартість медичного обслуговування (включаючи перебування у лікарні) сплачують головним чином уряди провінцій через окремі спеціальні програми, але й федеральний уряд вносить значні кошти для реалізації цих програм.
ЗАХИСТ ПАТЕНТІВ
Кожна країна має свою систему захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. У цій сфері країни ОЕСР активно співробітничають на міжнародному рівні.
Державний вплив на рівень цін реалізується як безпосередньо через визначення максимальних і мінімальних рівнів цін, так і опосередковано.
В Італії існує навіть спеціальний Міжвідомчий комітет цін, який визначає максимально можливі ціни на багато які товари (бензин, нафта і нафтопродукти, асфальт, цемент, вугілля, сталеві труби, добрива, цукор, хліб).
Цей орган також встановлює роздрібні ціни на окремі види фармацевтичних виробів.
Досить жорстка система регулювання цін існує і в Бельгії. Щоб підвищити ціну реалізації, там необхідно мати дозвіл Міністерства економіки. В заяві треба викласти необхідну інформацію, включаючи розрахунки, які характеризують динаміку кожного елемента витрат. До того ж, необхідно показати такі складові ціни, як вартість сировини та напівфабрикатів, видатки виробництва чи витрати, пов'язані з імпортом товару, витрати реалізації та розмір прибутку. Міністр економіки може дозволити підвищити ціну, заборонити збільшити її повністю або частково. Якщо з такою заявою звертається одна чи кілька компаній індивідуально, які разом репрезентують лише частину ринку, то міністр може повідомити заявника про необхідність утриматися від підвищення ціни строком до шести місяців. Коли рекомендований період скінчиться, то компанія (або компанії) може збільшити ціну.
У Фінляндії регулювання цін на деякі товари (спиртні напої, паливно-мастильні матеріали) здійснюється через систему прямих і непрямих податків.
У таких країнах, як Канада, контроль за цінами взагалі відсутній.
Втручання держави в економічні процеси залежить від конкретних умов, тому його масштаби та інструменти реалізації не залишаються незмінними. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років індустріальне розвинуті країни під тиском обставин перейшли до нової системи управління господарськими процесами, в основу якої було покладено денаціоналізацію (або приватизацію) та дерегуляцію. Перші програми приватизації, тобто розпродажу державних активів, були започатковані у Великобританії, ФРН, Канапі Швеції та Нідерландах. У середині 80-х років приватизаційні процеси досягли Франції, Іспанії, Японії, Бельгії, Данії, Італії та ін.
Приватизація йшла двома основними шляхами: через реалізацію акцій компанії на фондовому ринку (біржі) або через переговори з конкретними покупцями.
Дерегуляція була спрямована на ліквідацію обмежень конкуренції між приватними компаніями та державою, тобто вирівнювання умов, в яких функціонують економічні агенти. Ця політика базувалась на відомому положенні мікроекономічної теорії, згідно з яким зменшення втручання держави в економіку має позитивні результати для споживача.
Дослідження показали, що політика дерегулювання 80-х років виявилась успішною. Наведені в таблиці 3 дані свідчать про досить значний виграш споживачів і виробників практично в усіх галузях, де реалізовувались програми дерегулювання.
Споживачі отримали економічний виграш внаслідок зменшення цін та поліпшення якості послуг, хоча повністю позитивний ефект кількісно обрахувати неможливо.
Вплив дерегулювання позначився для виробників на зменшенні доходів і видатків. Це пояснюється тим, що Регулювання - певний монополістичний стан, який, за визначенням, веде до зростання доходів та видатків. У деяких галузях (автомобільні вантажні перевезення, наприклад) доходи скоротилися більше, ніж видатки. На залізничному транспорті ситуація склалась інакше: видатки зменшилися, а скорочення доходів було значно пом'якшене завдяки новим можливостям диференціювати ціни у різних секторах ринку, що дало змогу збільшити прибутки.
СУЧАСНІ ПРІОРИТЕТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Головним завданням економічної політики країн ОЕСР на сучасному етапі визначили забезпечення довготривалого економічного зростання та соціального прогнозу на неінфляційній основі. Для вирішення цього завдання необхідно проводити ефективну грошово-кредитну й фінансову політику, прискорити структурну перебудову національних економік.
Основна мета грошово-кредитної політики - зменшення рівня інфляції та стабілізація цін. Досягнення цих взаємопов'язаних цілей, на думку експертів ОЕСР, залежить від двох груп чинників. Це, по-перше, темпи економічного пожвавлення, а, по-друге - сукупність невизначеностей, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. До останніх належать: наслідки структурних змін в економіці, які сталися в останнє десятиріччя (особливо на фінансових ринках); характер та форми реакції національних економік на різні негативні впливи; економічні наслідки змін відсоткових ставок та час фактичного прояву згаданих явищ.
Хоча всі країни ОЕСР розглядають стабільність цін як самостійну мету грошово-кредитної політики, але в статутних документах лише деяких центральних банків містяться відповідні положення. Так, у США в законі про Федеральну Резервну Систему говориться, що ФРС та її Комітет по операціях на відкритому ринку "мають підтримувати довгостроковий ріст грошових і кредитних агрегатів, відповідно до економічних можливостей забезпечити збільшення виробництва в довгостроковому плані так, щоб сприяти максимальній зайнятості, стабільності цін та помірним довгостроковим відсотковим ставкам".
У Німеччині відповідно до закону про Дойче Бундесбанк на цю .установу покладається регулювання "кількості грошей в обігу та кредитних ресурсів, що надходять до господарства з метою захисту національної валюти". Водночас стабільність цін завжди була й залишається в центрі грошово-кредитної політики Німеччини.
Чинне законодавство надає Банкові Японії широкі повноваження для проведення таких заходів, які сприяли б повній зайнятості, обмежували інфляцію, забезпечували економічне зростання та стабільність платіжного балансу. В Японії уряд і банк дуже тісно координують свою діяльність. Так У середині 60-х років, коли уряд прагнув ліквідувати зовнішній дефіцит, Банк Японії проводив політику, спрямовану на досягнення позитивного сальдо зовнішнього балансу. Згодом банк спрямував свої зусилля на забезпечення стабільного неінфляційного росту та ефективного функціонування фінансової системи водночас.
Наведемо перелік цілей грошово-кредитної політики семи провідних індустріально розвинутих країн (табл. 4).
Усі індустріально розвинуті країни розглядають зменшення рівнів інфляції як важливий інструмент забезпечення стабільності цін, а Великобританія, Канада, Фінляндія, Нова Зеландія та Швеція чітко визначили конкретні показники інфляції як цілі поточної грошово-кредитної політики (табл. 5). Лише Нова Зеландія законодавче фіксує необхідність подолання інфляції задля стабілізації цін як окремого напрямку діяльності свого центрального банку.
Інші країни ОЕСР також встановлюють середньостроко-ві рівні інфляції і використовують їх для визначення завдань поточної економічної політики, а не як самостійні цілі, які необхідно досягти. Так, у Німеччині середньо-строковий показник інфляції на 1993 р. становив 2% і використовувався для розрахунку офіційного збільшення грошової маси.
Велику увагу країни ОЕСР приділяють підвищенню ефективності бюджетно-фінансової політики. Головний акцент робиться на максимально можливому узгодженні поточних завдань з довгостроковими цілями. Всі країни при вирішенні бюджетно-фінансових питань виходять з того, що державні (бюджетні) витрати не повинні підмінювати приватні нагромадження, а структура бюджету мусить сприяти ефективному функціонуванню економіки.
Якщо наприкінці 80-х років дефіцит державного бюджету практично в усіх країнах ОЕСР знижувався, то, починаючи від 1990- 1991 pp., спостерігається його зростання як частки ВВП. Це спричинено і поточними причинами, і довгостроковими чинниками. На сучасному етапі збільшення видатків на охорону здоров'я та навколишнього середовиша, інвестиції в інфраструктурні об'єкти не ком-пенсуються очікуваними надходженнями від скорочення військових витрат тощо. Старіння населення практично в усіх розвинутих країнах вимагає вже сьогодні виділення значних коштів для створення активів, надходження від яких в недалекому майбутньому можна було б використати для соціального захисту населення.
Важливою соціально-економічною проблемою є безробіття, яке в 1993 р. становило 7,1% (28,8 млн чоловік) у цілому серед цих країн: в Італії - 10,7%, Франції - 10,1, Канаді - 9,8, Великобританії - 9,7, Сполучених Штатах - 6,1%.
На думку експертів ОЕСР, сучасне безробіття породжене в основному глибинними факторами структурного характеру. Структурне безробіття постійно зростає протягом останніх 20 років, особливо в країнах ЄС. У більшості цих країн підвищується безробіття серед молоді, значна частина безробітних не може влаштуватися на роботу тривалий час.
Для підвищення рівня зайнятості уряди здійснюють найрізноманітніші заходи, на які витрачається 1% сукупного ВВП країн. І хоча досі не вироблено універсальних рецептів на всі випадки життя, але практика дає змогу виділити кілька пріоритетів у політиці зайнятості. Це, по-перше, поліпшення системи перепідготовки, консультаційної допомоги та пошуку робочих місць. По-друге, ефективним засобом може бути пом'якшення норм і правил, які регулюють зайнятість. Мається на увазі більш широке застосування короткотермінових контрактів, зменшення соціальних відрахувань та мінімальних ставок заробітної плати за умови збільшення кількості зайнятих тощо. Третім напрямом вважається поліпшення системи освіти в цілому. Велике значення має також координація міграційної політики.
Важливим елементом середньострокової стратегії є структурна перебудова економіки, її суть полягає в тому, що грошово-кредитна та бюджетно-фінансова політика мають стабілізувати макроекономічне середовище, з огляду на яке економічні агенти намагаються створити необхідні умови Для вивільнення ресурсів з державного сектора з метою більш ефективного застосування їх у приватному. Структурна політика покликана також забезпечити країні можливість гнучко реагувати на різні негативні чинники та підвищувати ефективність використання наявних ресурсів.
В умовах зростаючої взаємозалежності країни ОЕСР приділяють велику увагу визначенню проблем, вирішення яких можливе за умови координації зусиль на багатосторонній основі. До таких проблем передусім належить торгівля. Всі дані країни виступають за лібералізацію світової торгівлі, свідченням чого є успішне завершення Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у межах ГАТТ. У галузі міжнародного економічного співробітництва члени ОЕСР висловлюються проти таких явищ, як "керована" торгівля, унілатералізм, білатералізм тощо. Регіональні інтеграційні процеси повинні сприяти дальшій лібералізації міжнародної торгівлі, а їхні цілі мають збігатися з міжнародними зобов'язаннями країн. До того ж розвиток регіональних угруповань не повинен підривати багатосторонню торговельну систему.
Другим галузевим пріоритетом економічної політики є сільське господарство. З цим напрямом тісно пов'язані проблеми розвитку сільськогосподарських регіонів.
Усі країни ОЕСР, по-третє, велику увагу приділяють розвиткові науки й техніки, впровадженню нових технологій в усі сфери соціально-економічного розвитку, оскільки в 90-ті роки саме цей чинник є головним у забезпеченні національної конкурентоспроможності та підвищенні ефективності виробництва.
