Філіпенко Економіка зарубіжних країн (1998)
Нові індустріальні країни
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Помітним явищем у світовій економіці став динамічний розвиток деяких країн, що розвиваються, які дістали назву "нові індустріальні країни" (НІК). За відносно короткий час ці країни створили промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці.
Склад групи НІК не є незмінним. У 80-ті роки у неї включали країни й території Східної Азії (Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сингапур), деякі найбільш розвинуті країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише азіатська четвірка "драконів" стабільно підтвердила свою репутацію нового полюса зростання світової економіки і найчастіше пов'язується з поняттям "нові індустріальні країни". Намітилася тенденція розширення цієї групи країн за рахунок другої (Малайзія, Індонезія, Таїланд) і, у перспективі, третьої (Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка) хвиль нових індустріальних країн.
Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 дол., частка переробної промисловості у ВНП більше 20%. Привертають увагу й такі характеристики нових індустріальних країн, як високі темпи зростання, динамічні макро-економічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у МПП, широке використання іноземного капіталу з метою розвитку та ін. Як свідчать дані табл. 1, на НІК припадало 46% ВНП й 63% експорту країн, що розвиваються.
Хоча нові індустріальні країни мають значні національні відмінності, проте на їхньому прикладі можна простежити як закономірності світового розвитку, так і регіональні особливості цього процесу.
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ НІК
Деякі дослідники пояснюють успіхи НІК першої хвилі збігом особливо сприятливих зовнішніх факторів розвитку. Однак більш обгрунтована, на наш погляд, інша точка зору: як сама поява НІК, так і вражаючий "ривок" азіатської четвірки НІК першого покоління зумовлені об'єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема.
Під впливом певних факторів (НТР, екологічна проблема, демографічна ситуація) у 60- 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії (а згодом - машинобудування та електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробництво продукції згаданих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. п.), стали районом активних операцій ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління.
Від середини 80-х років даний процес охопив деякі інщі країни, що розвиваються. У зв'язку із зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
У цьому процесі беруть участь і ТНК, продовжуючи, хоча й з меншою, ніж раніше, активністю, переміщувати у друге покоління НІК виробництва, конкурентоспроможність яких тут вища, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою. Очевидно, збереження даної тенденції приведе до розширення кола НІК і наступної передачі вже у країни третього покоління (Філіппіни, Шрі-Ланка, В'єтнам та ін.) "нижніх поверхів" промисловості.
Спостерігається, таким чином, певна закономірність поетапної, "ступінчастої" індустріалізації, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК. Такий послідовний процес проходження нових країн, які індустріалізуються, через певні технологічні етапи дістав образну назву "летючих гусей" за аналогією пташиного ключа, який вони утворюють, відлітаючи у вирій (він нагадує клин, що чимраз більше розширюється).
Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економікою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскільки на НІК припадає в середньому до 40% експорту. Тиск індустріальних країн на Південну Корею та інші НІК першої хвилі змушує їх "добровільно" обмежувати експорт у розвинуті країни. Наприклад, із 1989 р. США виключили четвірку азіатських "драконів" з числа країн, які користуються пільгами відповідно до генеральної системи преференцій.
У цій ситуації переведення виробництва до НІК другого ешелону дає змогу ТНК і національним компаніям Південної Кореї, Сингапуру, Тайваню, Гонконгу обминати бар'єри на шляху експорту промислової продукції в індустріально розвинуті країни.
СТРУКТУРИЗАЦІЯ НІК
Все це зумовило послідовне залучення до технологічної гонитви дедалі більшої кількості країн, що розвиваються. Вони, як правило, йдуть слідом за своїми попередниками, часто копіюючи моделі та способи вже апробованої адаптації і намагаються в такий спосіб здобути позиції у МПП.
Однак існують й інші фактори, які істотно ускладнюють реалізацію цієї тенденції. Викликані НТР зрушення у продуктивних силах призвели у другій половині 80-х років до певного гальмування, розмивання порівняльних переваг розвинутих країн у традиційних галузях. Різке поширення використання інформаційних технологій, електронізація та роботизація виробництва, які раніше вважалися сферою ручної праці, знижують відносні переваги НІК у дешевій робочій силі. Відтак знижується й конкурентоспроможність промислового експорту цих країн.
Під впливом "інформаційної революції" радикально змінюються організація та управління виробництвом. Одним із прикладів цього є поширення на підприємствах ТНК так званої організаційно-управлінської системи JIT (Just in Time), яка передбачає синхронізацію суміжних виробництв, мінімізацію запасів сировини й готової продукції, надчітку координацію постачальницько-оптових операцій. Це істотно трансформує поняття "конкурентоздатність виробництва" і також підточує порівняльні переваги НІК.
Зазначені зміни у певних перевагах НІК значно уповільнили переміщення транснаціональними корпораціями виробництва із США, Західної Європи у ці країни. Наприкінці 80-х років винятком була лише Японія. Підвищення курсу єни відносно інших валют призвело до падіння конкурентоздатності японського експорту. Для збереження своїх позицій на світовому ринкові японські компанії почали масово переміщувати працемісткі виробництва у НІК Другого і, частково, третього поколінь, що супроводжувалося небувалим зростанням вивозу за кордон прямих іноземних інвестицій японських ТНК. Однак на початку 90-х років і цей процес уповільнився, що відображає, крім усього іншого, часткове відновлення Японією порівняльних переваг у галузях, які раніше вважалися неконкурентоздатними.
Ще одним фактором, що послаблює позиції НІК, політика так званого "технологічного неомеркантилізму" яка дедалі ширше практикується розвинутими країнами з ринковою економікою. Вона виявляється у прагненні Заходу запобігти або обмежити отримання новими конкурентами з числа НІК перспективних технологій, новітнього обладнання.
У цих умовах новим експортерам промислових виробів нелегко зберігати свої позиції у МПП, не кажучи про подальше їх нарощування. Це є причиною того, що ветерани "клубу" НІК - Гонконг, Сингапур, Південна Корея, Тайвань - й досі повністю не відмовилися від працеміст-кого промислового виробництва, у зв'язку з чим ці країни вже відчувають зростаючу конкуренцію другої групи НІК, які швидко нарощують експорт працемістких виробів електроніки, одягу, текстилю, взуття.
Незважаючи на труднощі адаптації НІК до "інформаційної революції", вони енергійно й наполегливо (зокрема, країни першого ешелону) здійснюють трансформацію економічних структур, орієнтуючись вже на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань, Південна Корея, Сингапур створюють наукові і промислові парки, розширюють власні наукові дослідження. Південна Корея, наприклад, проголосила курс на подолання до 2000 р. розриву у високих технологіях, що досі існує порівняно з розвинутими країнами. Для цього розроблено державну програму, яка передбачає інвестування у 90-х роках 3 млрд дол. у розвиток семи найважливіших галузей технології (напівпровідники, інформаційні мережі, "інтелектуальні" ЕОМ, роботизація тощо).
У 70- 80-ті роки про НІК говорили лише як про перспективний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці країни перетворились на відчутний центр впливу на структуру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну політику решти країн, демонструючи одну з моделей успішного подолання економічної та соціальної відсталості. Якщо у 50-ті роки Південна Корея мала доход на душу населення 5,6% від рівня США, то на початку 90-х - уже 34%. Аналогічні показники в Сингапурі й Гонконзі.
Азіатські НІК продемонстрували високі темпи зростання економіки навіть у періоди несприятливої світової економічної кон'юнктури.
Показово, що інтенсивне перенесення наприкінці 80-х років виробництва з Японії та НІК першої хвилі у Малайзію, Індонезію, Таїланд привело до того, що друге покоління НІК стало найдинамічнішою за темпами економічного зростання групою країн в Азії і в світі взагалі.
Незважаючи на деяке вирівнювання на початку 90-х років темпів росту ВНП у вказаних групах азіатських НІК, переробна промисловість у країнах другого ешелону (особливо в Малайзії і Таїланді) зростає більш високими темпами (табл. 2).
За роки індустріалізації у НІК значно змінилися макро-економічні пропорції економіки, сталися радикальні зрушення у структурі промислового виробництва. У переважній більшості з них обробна промисловість і сектор послуг є головними. В обробній промисловості провідне місце зайняли сучасні галузі електроніки, машинобудування, хімії.
Наприкінці 80-х років на НІК припадало 4/5 продукції електронної промисловості країн, що розвиваються. З допомогою ТНК тут було створено розгалужену мережу виробництва електронних деталей, мікросхем, вузлів і складання готових виробів. Частка НІК Азії у світовому експорті телевізорів становить 32,6%, радіоприймачів - 43,5, транзисторів - 29,9% (табл. 3). В останні роки Південна Корея, Тайвань, Сингапур дедалі частіше переходять від виробництва відносно нескладної побутової електроніки до випуску електронних приладів, інструментів та іншого промислового обладнання.
Однією з швидкозростаючих галузей НІК є загальне і транспортне машинобудування, зокрема виробництво та ремонт кораблів, автомобілів, локомотивів, підйомних кранів. Наприклад, почавши зі складальних підприємств, які постачали продукцію на місцевий ринок, Південна Корея згодом стала помітним експортером легкових автомобілів. Сингапур перетворився на великий центр виробництва нафтодобувного обладнання. Легка промисловість (виробництво одягу, взуття), як і раніше, є одним із найважливіших секторів економіки НІК, хоча, як зазначалося, спостерігається переміщення цих працемістких виробництв у другий і третій ешелони нових індустріальних країн.
У деяких НІК, у яких є відповідна сировинна база, швидко розвиваються металургія, нафтохімія, целюлозно-паперова промисловість. НІК мають чимало регіональних і національних особливостей розвитку. Навіть азіатські НІК першої хвилі істотно відрізняються між собою багатьма рисами. Наприклад, ступінь зовнішньої відкритості Сингапуру і Гонконгу значно більший, ніж у Південної Кореї і Тайваню, які серйозну увагу приділяють і внутрішнім джерелам росту. У Південній Кореї й на Тайвані держава безпосередньо бере участь у розвитку народного господарства, існує значний держсектор, здійснюється планування економіки, а у Сингапурі й Гонконзі державне втручання має в основному непряме (хоча значне в соціальній і виробничій інфраструктурі) спрямування.
НІК другого ешелону, а також Гонконг, Сингапур раніше лібералізували й політику відносно ТНК, скасувавши більшість обмежень на їхню діяльність, а Республіка Корея і Тайвань були зорієнтовані в основному на створення спільних підприємств.
Проте для всіх азіатських НІК можна виділити загальні складові успіху. Серед них вкажемо насамперед на максимально ефективне використання зовнішніх факторів економічного розвитку. Це стосується, зокрема, використання пільгових кредитів, участі у МПП і залучення ТНК, іноземної технології, ноу-хау. Характерно, що масштабна перебудова галузевої структури господарства азіатських НІК була спрямована не на створення автономних, замкнутих відтворювальних комплексів, а на поглиблення інтеграції у світову економіку. Раніше за інших перейшовши до експортно орієнтованої моделі індустріалізації, ці країни зуміли з максимальною вигодою використати свої переваги у МПП.
Успіху економічного прогресу в НІК сприяла послідовна внутрішня економічна політика. Вона забезпечила відносну політичну й економічну стабільність у цих країнах, ефективне функціонування економічної системи - "мішаної економіки", де головна роль належить приватному секторові, а держава активно сприяє підприємництву й ринковій сфері.
Незважаючи на різні акценти щодо створення мішаної економіки (стимулювання концентрації виробництва і росту конкурентоспроможності великих національних фірм у Південній Кореї або, навпаки, заохочення дрібних і середніх приватних компаній на Тайвані), ефективна макроеко-номічна політика стала важливим фактором росту НІК. Одними з основних її елементів стали: підтримка стабільних внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню.
Успіхи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора, як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості їхнього населення. Працелюбність, дисципліна й відповідальність, престиж знань і кваліфікації, енергійність та ділова кмітливість - ці риси населення країн Південно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктивності праці і якості продукції, швидкому зростанню підприємництва й створенню в цілому такого психологічного клімату який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні труднощі, йти важким шляхом динамічної модернізації і прискореного залучення до передових досягнень світової цивілізації.
Незважаючи на значну специфіку НІК, їхній досвід трансформації економіки може бути врахований на сучасному етапі розвитку України. Під впливом технологічної революції Україна буде втрачати свої деякі традиційні порівняльні переваги, не витримуючи конкуренції з НІК. Проте є потенційна можливість успішної конкуренції України на світових ринках у сфері освоєння нових ніш у МПП на основі використання переваг України в розвитку науково-технічного потенціалу, людського капіталу та деяких інших факторів зростання.
Помітним явищем у світовій економіці став динамічний розвиток деяких країн, що розвиваються, які дістали назву "нові індустріальні країни" (НІК). За відносно короткий час ці країни створили промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці.
Склад групи НІК не є незмінним. У 80-ті роки у неї включали країни й території Східної Азії (Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сингапур), деякі найбільш розвинуті країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише азіатська четвірка "драконів" стабільно підтвердила свою репутацію нового полюса зростання світової економіки і найчастіше пов'язується з поняттям "нові індустріальні країни". Намітилася тенденція розширення цієї групи країн за рахунок другої (Малайзія, Індонезія, Таїланд) і, у перспективі, третьої (Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка) хвиль нових індустріальних країн.
Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 дол., частка переробної промисловості у ВНП більше 20%. Привертають увагу й такі характеристики нових індустріальних країн, як високі темпи зростання, динамічні макро-економічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у МПП, широке використання іноземного капіталу з метою розвитку та ін. Як свідчать дані табл. 1, на НІК припадало 46% ВНП й 63% експорту країн, що розвиваються.
Хоча нові індустріальні країни мають значні національні відмінності, проте на їхньому прикладі можна простежити як закономірності світового розвитку, так і регіональні особливості цього процесу.
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ НІК
Деякі дослідники пояснюють успіхи НІК першої хвилі збігом особливо сприятливих зовнішніх факторів розвитку. Однак більш обгрунтована, на наш погляд, інша точка зору: як сама поява НІК, так і вражаючий "ривок" азіатської четвірки НІК першого покоління зумовлені об'єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема.
Під впливом певних факторів (НТР, екологічна проблема, демографічна ситуація) у 60- 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії (а згодом - машинобудування та електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробництво продукції згаданих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. п.), стали районом активних операцій ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління.
Від середини 80-х років даний процес охопив деякі інщі країни, що розвиваються. У зв'язку із зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
Спостерігається, таким чином, певна закономірність поетапної, "ступінчастої" індустріалізації, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК. Такий послідовний процес проходження нових країн, які індустріалізуються, через певні технологічні етапи дістав образну назву "летючих гусей" за аналогією пташиного ключа, який вони утворюють, відлітаючи у вирій (він нагадує клин, що чимраз більше розширюється).
Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економікою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскільки на НІК припадає в середньому до 40% експорту. Тиск індустріальних країн на Південну Корею та інші НІК першої хвилі змушує їх "добровільно" обмежувати експорт у розвинуті країни. Наприклад, із 1989 р. США виключили четвірку азіатських "драконів" з числа країн, які користуються пільгами відповідно до генеральної системи преференцій.
У цій ситуації переведення виробництва до НІК другого ешелону дає змогу ТНК і національним компаніям Південної Кореї, Сингапуру, Тайваню, Гонконгу обминати бар'єри на шляху експорту промислової продукції в індустріально розвинуті країни.
СТРУКТУРИЗАЦІЯ НІК
Все це зумовило послідовне залучення до технологічної гонитви дедалі більшої кількості країн, що розвиваються. Вони, як правило, йдуть слідом за своїми попередниками, часто копіюючи моделі та способи вже апробованої адаптації і намагаються в такий спосіб здобути позиції у МПП.
Однак існують й інші фактори, які істотно ускладнюють реалізацію цієї тенденції. Викликані НТР зрушення у продуктивних силах призвели у другій половині 80-х років до певного гальмування, розмивання порівняльних переваг розвинутих країн у традиційних галузях. Різке поширення використання інформаційних технологій, електронізація та роботизація виробництва, які раніше вважалися сферою ручної праці, знижують відносні переваги НІК у дешевій робочій силі. Відтак знижується й конкурентоспроможність промислового експорту цих країн.
Під впливом "інформаційної революції" радикально змінюються організація та управління виробництвом. Одним із прикладів цього є поширення на підприємствах ТНК так званої організаційно-управлінської системи JIT (Just in Time), яка передбачає синхронізацію суміжних виробництв, мінімізацію запасів сировини й готової продукції, надчітку координацію постачальницько-оптових операцій. Це істотно трансформує поняття "конкурентоздатність виробництва" і також підточує порівняльні переваги НІК.
Зазначені зміни у певних перевагах НІК значно уповільнили переміщення транснаціональними корпораціями виробництва із США, Західної Європи у ці країни. Наприкінці 80-х років винятком була лише Японія. Підвищення курсу єни відносно інших валют призвело до падіння конкурентоздатності японського експорту. Для збереження своїх позицій на світовому ринкові японські компанії почали масово переміщувати працемісткі виробництва у НІК Другого і, частково, третього поколінь, що супроводжувалося небувалим зростанням вивозу за кордон прямих іноземних інвестицій японських ТНК. Однак на початку 90-х років і цей процес уповільнився, що відображає, крім усього іншого, часткове відновлення Японією порівняльних переваг у галузях, які раніше вважалися неконкурентоздатними.
Ще одним фактором, що послаблює позиції НІК, політика так званого "технологічного неомеркантилізму" яка дедалі ширше практикується розвинутими країнами з ринковою економікою. Вона виявляється у прагненні Заходу запобігти або обмежити отримання новими конкурентами з числа НІК перспективних технологій, новітнього обладнання.
У цих умовах новим експортерам промислових виробів нелегко зберігати свої позиції у МПП, не кажучи про подальше їх нарощування. Це є причиною того, що ветерани "клубу" НІК - Гонконг, Сингапур, Південна Корея, Тайвань - й досі повністю не відмовилися від працеміст-кого промислового виробництва, у зв'язку з чим ці країни вже відчувають зростаючу конкуренцію другої групи НІК, які швидко нарощують експорт працемістких виробів електроніки, одягу, текстилю, взуття.
Незважаючи на труднощі адаптації НІК до "інформаційної революції", вони енергійно й наполегливо (зокрема, країни першого ешелону) здійснюють трансформацію економічних структур, орієнтуючись вже на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань, Південна Корея, Сингапур створюють наукові і промислові парки, розширюють власні наукові дослідження. Південна Корея, наприклад, проголосила курс на подолання до 2000 р. розриву у високих технологіях, що досі існує порівняно з розвинутими країнами. Для цього розроблено державну програму, яка передбачає інвестування у 90-х роках 3 млрд дол. у розвиток семи найважливіших галузей технології (напівпровідники, інформаційні мережі, "інтелектуальні" ЕОМ, роботизація тощо).
У 70- 80-ті роки про НІК говорили лише як про перспективний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці країни перетворились на відчутний центр впливу на структуру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну політику решти країн, демонструючи одну з моделей успішного подолання економічної та соціальної відсталості. Якщо у 50-ті роки Південна Корея мала доход на душу населення 5,6% від рівня США, то на початку 90-х - уже 34%. Аналогічні показники в Сингапурі й Гонконзі.
Азіатські НІК продемонстрували високі темпи зростання економіки навіть у періоди несприятливої світової економічної кон'юнктури.
Показово, що інтенсивне перенесення наприкінці 80-х років виробництва з Японії та НІК першої хвилі у Малайзію, Індонезію, Таїланд привело до того, що друге покоління НІК стало найдинамічнішою за темпами економічного зростання групою країн в Азії і в світі взагалі.
За роки індустріалізації у НІК значно змінилися макро-економічні пропорції економіки, сталися радикальні зрушення у структурі промислового виробництва. У переважній більшості з них обробна промисловість і сектор послуг є головними. В обробній промисловості провідне місце зайняли сучасні галузі електроніки, машинобудування, хімії.
Наприкінці 80-х років на НІК припадало 4/5 продукції електронної промисловості країн, що розвиваються. З допомогою ТНК тут було створено розгалужену мережу виробництва електронних деталей, мікросхем, вузлів і складання готових виробів. Частка НІК Азії у світовому експорті телевізорів становить 32,6%, радіоприймачів - 43,5, транзисторів - 29,9% (табл. 3). В останні роки Південна Корея, Тайвань, Сингапур дедалі частіше переходять від виробництва відносно нескладної побутової електроніки до випуску електронних приладів, інструментів та іншого промислового обладнання.
Однією з швидкозростаючих галузей НІК є загальне і транспортне машинобудування, зокрема виробництво та ремонт кораблів, автомобілів, локомотивів, підйомних кранів. Наприклад, почавши зі складальних підприємств, які постачали продукцію на місцевий ринок, Південна Корея згодом стала помітним експортером легкових автомобілів. Сингапур перетворився на великий центр виробництва нафтодобувного обладнання. Легка промисловість (виробництво одягу, взуття), як і раніше, є одним із найважливіших секторів економіки НІК, хоча, як зазначалося, спостерігається переміщення цих працемістких виробництв у другий і третій ешелони нових індустріальних країн.
У деяких НІК, у яких є відповідна сировинна база, швидко розвиваються металургія, нафтохімія, целюлозно-паперова промисловість. НІК мають чимало регіональних і національних особливостей розвитку. Навіть азіатські НІК першої хвилі істотно відрізняються між собою багатьма рисами. Наприклад, ступінь зовнішньої відкритості Сингапуру і Гонконгу значно більший, ніж у Південної Кореї і Тайваню, які серйозну увагу приділяють і внутрішнім джерелам росту. У Південній Кореї й на Тайвані держава безпосередньо бере участь у розвитку народного господарства, існує значний держсектор, здійснюється планування економіки, а у Сингапурі й Гонконзі державне втручання має в основному непряме (хоча значне в соціальній і виробничій інфраструктурі) спрямування.
НІК другого ешелону, а також Гонконг, Сингапур раніше лібералізували й політику відносно ТНК, скасувавши більшість обмежень на їхню діяльність, а Республіка Корея і Тайвань були зорієнтовані в основному на створення спільних підприємств.
Проте для всіх азіатських НІК можна виділити загальні складові успіху. Серед них вкажемо насамперед на максимально ефективне використання зовнішніх факторів економічного розвитку. Це стосується, зокрема, використання пільгових кредитів, участі у МПП і залучення ТНК, іноземної технології, ноу-хау. Характерно, що масштабна перебудова галузевої структури господарства азіатських НІК була спрямована не на створення автономних, замкнутих відтворювальних комплексів, а на поглиблення інтеграції у світову економіку. Раніше за інших перейшовши до експортно орієнтованої моделі індустріалізації, ці країни зуміли з максимальною вигодою використати свої переваги у МПП.
Успіху економічного прогресу в НІК сприяла послідовна внутрішня економічна політика. Вона забезпечила відносну політичну й економічну стабільність у цих країнах, ефективне функціонування економічної системи - "мішаної економіки", де головна роль належить приватному секторові, а держава активно сприяє підприємництву й ринковій сфері.
Незважаючи на різні акценти щодо створення мішаної економіки (стимулювання концентрації виробництва і росту конкурентоспроможності великих національних фірм у Південній Кореї або, навпаки, заохочення дрібних і середніх приватних компаній на Тайвані), ефективна макроеко-номічна політика стала важливим фактором росту НІК. Одними з основних її елементів стали: підтримка стабільних внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню.
Успіхи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора, як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості їхнього населення. Працелюбність, дисципліна й відповідальність, престиж знань і кваліфікації, енергійність та ділова кмітливість - ці риси населення країн Південно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктивності праці і якості продукції, швидкому зростанню підприємництва й створенню в цілому такого психологічного клімату який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні труднощі, йти важким шляхом динамічної модернізації і прискореного залучення до передових досягнень світової цивілізації.
Незважаючи на значну специфіку НІК, їхній досвід трансформації економіки може бути врахований на сучасному етапі розвитку України. Під впливом технологічної революції Україна буде втрачати свої деякі традиційні порівняльні переваги, не витримуючи конкуренції з НІК. Проте є потенційна можливість успішної конкуренції України на світових ринках у сфері освоєння нових ніш у МПП на основі використання переваг України в розвитку науково-технічного потенціалу, людського капіталу та деяких інших факторів зростання.
