Шамова Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (2001)
Грошова система Японії.
Національна грошова одиниця Японії -- єна. Вона була введена в 1870 р. (одна єна дорівнює 100 сенів). У цей період у Японії існував біметалізм, карбувались золоті монети вартістю 20 (33,33 г), 10, 5, 2 і 1 (1,66 г), єна 900-ої проби та срібні монети номіналом в одну єну (26,95 г) 900-ої проби; 50, 10, 5 сенів.
У 1897 р. було встановлено золотий монометалізм, єна містила 0,8333 г чистого золота. У цей час карбувались нові золоті монети в 20 (16,16 г); 10 і 5 єн (срібні залишились без змін) і мідні по 2, 1 та 1/2 сена, а також один рин. З 1889 р. карбувались монети по 5 сенів з нікелю, з 1898 р. - 1 сен із бронзи, а з 1920 р. - 10 сенів з нікелю.
У період і після Першої світової війни грошова маса в обігу в Японії збільшилась (у 1914-1920 pp. у 3 рази), що супроводжувалось посиленням інфляції і знеціненням єни на 64%.
Після тимчасової стабілізації інфляція поновилась у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929-1933 pp. і агресією Японії (захоплення Манчжурії, агресивні акції у Китаї, підготовка до Другої світової війни). У 1931 р. відбувається фактичний відхід Японії від золотого стандарту, а в 1933 р. вона оголошує про це офіційно.
З 1931 по 1937 р. грошова маса в обігу збільшилась у 1,6 раза, а оптові ціни - на 68%. У країні встановився паперовий грошообіг. У 1937 р. золотий вміст єни становив 0,29 г, а у 1939 р. - біля 0,20 г.
З початку японської агресії у Китаї в 1937 р. і до кінця Другої світової війни інфляція в Японії посилюється. Зростають військові асигнування і бюджетний дефіцит. Емісія банкнот використовується для їх фінансування. Спостерігається дефіцит продовольства і предметів першої необхідності. Це стимулює зростання цін. Останнє також обумовлюється підвищенням непрямих податків і політикою державного монополістичного ціноутворення.
Офіційний індекс оптових цін у 1944 р. був вищим, ніж у 1934-1936 pp., у 2,3 раза, а фактично індекс цін був вищим; у 1942-1945 pp. офіційні ціни на товари сільського господарства збільшились на 94%, на "чорному" ринку - в 30 разів, ціни на побутові товари - відповідно на 70% і в 40 раз.
Як наслідок, реальна заробітна плата японських робітників у 1945 р. становила лише 41,2% рівня 1934-1936 pp. Структура грошового обігу характеризувалась переважанням готівки (56%).
Відбуваються зміни і в грошовій системі та структурі грошового обігу. У перші роки після війни вона почала поліпшуватись. Це пояснюється відновленням господарства, зростанням торговельного і платіжного обороту. У 1952-1965 pp. питома вага депозитних грошей в грошовій масі становила 78%. Далі спостерігається деяке її зниження (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Структура грошової маси в обігу в Японії, млрд. ієн, %
У післявоєнний період Банк Японії проводив політику перекредитування. На пільгових умовах він кредитував монополістичні банки, а ті, у свою чергу, надавали кредити іншим комерційним корпораціям у розмірах, що перевищували суму їх депозитів. Ця політика звузила можливості маневрування за допомогою грошово-кредитної емісії. У такому самому напрямку проводилася політика розміщення державних цінних паперів у Банку Японії до здійснення фінансово-адміністративної реформи.
Розглянуті обмеження компенсувались у різні періоди не однаково. Так, коли економіка розвивалася високими темпами, компенсація здійснювалась здебільшого з допомогою адміністративних форм регулювання, в інший період - через методи регулювання вартості. З кінця 70-х років скоротились випуски державних цінних паперів для фінансування бюджетного дефіциту.
Але грошово-кредитна політика Банку Японії не могла стримати інфляційних процесів у країні. У 1945-1951 pp. інфляція в
Японії була особливо високою: маса грошей в обігу зросла в 15 разів, оптові ціни - у 343 рази. У цей період спостерігається товарний голод, попит на товари перевищував пропозицію і стимулював зростання цін. Купівельна спроможність єни скоротилась на 99%.
У 1952 р. відновлення економіки Японії було завершене. Саме з цього періоду уповільнюється інфляція. У 50-ті роки середньорічний темп зростання цін становив 0,65%, у першій половині 60-х років - 1,8, у другій - 2,1%, але довоєнна купівельна спроможність єни не була відновлена.
У 70-ті роки інфляція посилюється. Це відбувається тому, що з 1965 р. знову стали використовувати державні позики для фінансування видатків центрального бюджету. Державні позики розміщувались переважно у Банку Японії. У 1981 р. для цього було використано 98% банкнотної емісії проти 22% в 1973 р. Крім того, внутрішні ціни на товари підвищувались у зв'язку з політикою монополій і зростанням цін на імпортне паливо, сировину і продовольство.
У 70-ті роки ціни на імпортне продовольство зросли вдвічі, на мінеральне паливо - в 4,7 раза, у тому числі на нафту-сирець - у 10,5 раза. Відбувається підвищення непрямих податків та транспортних тарифів, що теж стимулює зростання цін. Зростанню грошової емісії сприяв і величезний приплив у країну іноземної валюти з активним сальдо платіжного балансу.
Усе це призводило до підвищення темпів інфляції. Вона перетворюється у "галопуючу", що підтверджують такі дані: у 60-ті роки індекс оптових цін зріс на 13,6%, а споживчих - на 76,4%. За 1973-1980 pp. указані індекси зросли відповідно на 102 і 139%.
Інфляція негативно вплинула на умови виробництва, становище робітничого класу. Влада спрямувала свої зусилля на контроль за грошовою масою і на стабілізацію грошового обігу, завдяки чому останній було нормалізовано: у 1981-1986 pp. середньорічний приріст цін становив 0,2%, у тому числі оптові ціни знизилися на 2,2%, а роздрібні зросли на 1,6%.
Стабілізації грошового обігу сприяли і структурна перебудова економіки в умовах НТР, зростання продуктивності праці, зниження витрат на виробництво і вжиття заходів щодо стимулювання зовнішньоекономічної експансії. Сюди ж можна віднести зниження Цін на нафту й основні види сировини, що завозяться в країну через відсутність власної нафти і сировини. В 1981-1986 pp. ціни на Імпортні товари знизилися на 43%, а на нафту - на 52%.
Значну роль у досягненні стабілізації відіграли і такі чинники, як фінансово-адміністративна реформа, котра супроводжувалась зменшенням емісії державних позик як засобу бюджетного фінансування, а також скорочення розмірів "перекредитування" (з 30% активів Банку Японії в 1970 р. до 19% у 1986 p.).
Водночас роздрібні і споживчі ціни зросли через збільшення цін на продовольство й усілякі послуги, підвищення непрямих податків, зростання чистих витрат. Обсяг виробництва Японії у 1996 р. у поточних цінах оцінювався в 4,6 трлн дол., тобто Японія за цим показником посідала друге місце у світі після США (ВВП США оцінювався в 7,6 трлн дол.).
Серед розвинутих країн у 1990-1996 pp. найнижчі темпи інфляції спостерігались у Японії (у 1996 р. споживчі ціни зросли лише на 0,1%). Це стосувалося і цін на кредит. Загалом попри всі коливання за роками і різницю за регіонами, процентні ставки у переважній більшості країн у 90-ті роки в цілому були нижчими, ніж у попередньому десятиріччі. При цьому ціна кредиту в країнах зі стабільною економікою і низькими темпами інфляції залишалась, як і в попередні роки, на нижчому рівні, ніж у менш розвинутих регіонах і в країнах з високою інфляцією. Найнижчі ставки за позичками та депозитами спостерігались у Японії, про що свідчать дані табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Показники ціни кредиту, % річних.
У 1998-1999 pp. японський ринок переживає період спаду. Лібералізація фінансових ринків призвела до підвищення мобільності японського капіталу. Капітал Японії по всьому світу шукає придатних об'єктів інвестування, важко піддаючись контролю державних інструментів.
З реформуванням кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового інвестора. Основний шлях приросту економіки - експортні операції з кредитно-інвестиційного фінансування у світовому масштабі. Основою для вирішення цього завдання має стати збільшення обсягів фінансових потоків і спрямування їх на ринки, що розвиваються. З цією метою створено ринки "самурайських" і євроєнових облігацій. У 1995р. чисті інвестиції японських інвесторів у цінні папери іноземних держав досягли 93 млрд дол. США і продовжують зростати.
На сучасному етапі єна використовується як міжнародний резерв і платіжний засіб переважно в азіатському регіоні.
В останні роки відбувалася девальвація єни. Так, якщо в 1995 р. за 1 дол. давали 102,8 єни, то в 1996 р. - 116,0 єн, в 1997 р. -120,0, а у 1999 р. - 120,7 єни.
У зв'язку з цим, незважаючи на відносно сильні позиції єни, її роль у міжнародній валютній системі залишається незначною. Ділові кола і уряд Японії не бажають висувати єну на роль міжнародної резервної і розрахункової валюти, оскільки в цій ролі валюта перебуває під негативним впливом зовнішніх чинників. В умовах стійкості резервної валюти, і особливо за тенденції зростання її курсу, невідворотним є посилений приплив у країну капіталів.
На початку 1897 р. золотий вміст єни дорівнював 0,8333 г чистого золота, а вже у жовтні 1897 р. він становив 0,705 г чистого золота. У серпні 1937 р. золотий вміст єни знизився до 0,29 г. У 1933-1939 pp. Японія входила до Стерлінгового блоку. При цьому 1 єна = 14 англійських пенсів, або 17,14 єни = 1 фунту стерлінгів. У жовтні 1939 р. установлено курс 4,2676 єни за 1 дол. СІІІА, виходячи з якого золотий вміст єни становив 0,20813 г чистого золота. У період Другої світової війни і після неї знецінення єни відбувалося особливо швидко. У серпні 1943 р. окупаційною владою США було встановлено курс 15 єн, 12 березня 1947 р. - 50 єн, 5 липня 1948 р. - 250 єн за 1 дол. У розрахунках за торговельними операціями використовувались різні курси (до 900 єн за 1 дол.). З 25 квітня 1949 р. введено новий паритетний курс 360 єн - 1 дол. США, відповідно до якого МВФ зафіксував 11 травня 1953 р. золотий вміст єни 0,0024685 г, що зберігався До 1971р.
Спочатку єдиний курс єни до долара було штучно завищено, Потім співвідношення цих валют більш-менш відповідало реальному, а в 60-ті роки спостерігалось зниження курсу єни, оскільки Долар знецінювався швидше.
У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше було ревальвовано, у лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію.
З початку 70-х років намітилась тенденція підвищення курсу єни до долара. Цьому сприяла структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, зростання конкурентоспроможності японських експортних товарів, помітне збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошообігу і цін. Зростання курсу єни було пов'язане з політикою Вашингтону, спрямованою на підтримку штучно заниженого курсу долара. Адміністрація США прагнула таким чином розширити американський експорт, перешкодити японському імпорту і на цій основі спробувати скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі з Японією і в цілому платіжного балансу США. В 2000 р. середній курс єни до долара США становив 123 єни за 1 долар США.
Валютне становище Японії в 50-ті - першій половині 60-х років було нестійким, незважаючи на зростання товарного експорту і приплив іноземного капіталу.
Періодично країна переживала гострі кризи платіжного балансу. У другій половині 60-х років відбувся перелом: посилення економічного потенціалу Японії, що супроводжувалось модернізацією виробництва і підвищенням конкурентоспроможності її товарів. Це, у свою чергу, обумовило високі темпи зростання експорту. У другій половині 60-х - на початку 70-х років в умовах кризи Бреттон-Вудської валютної системи і падіння курсу долара різко збільшився приплив іноземних капіталів, у тому числі короткострокових, спекулятивних. Платіжний баланс почав зводитись до активного сальдо. У цей період відбувається зростання золотовалютних резервів.
Надалі, в умовах структурних криз, передусім енергетичної, вартість японського імпорту значно зросла. Це пояснювалося подорожчанням енергоносіїв і сировини, що завозились. Як наслідок, конкурентоспроможність японських товарів упала, посилився відплив японських капіталів за кордон. У 1973-1975 pp. платіжний баланс був дефіцитним, а золотовалютні резерви продовжували скорочуватися. У наступні роки конкурентоспроможність японських товарів стала помітно підвищуватись. Це відбувалося не тільки за рахунок НТП. Тут також застосовувався товарний демпінг. Прибутки від зовнішньої торгівлі почали перекривати від'ємне сальдо інших статей платіжного балансу. У результаті золотовалютні резерви досягли в 1980 р. 25,7 млрд дол., а у 1986 р. - 43,3 млрд дол.
Однак експансія Японії натикається на протидію з боку США і країн Західної Європи. В умовах накопичення великих валютних резервів і ризику їх знецінення Японія використовує ці резерви з метою зовнішньоекономічної експансії. Вона перетворюється на найбільшого кредитора у капіталістичному світі. Золотовалютні резерви в Японії постійно зростають. Наприкінці 2000 р. Японія встановила новий світовий рекорд за обсягом золотовалютних резервів, які дорівнюють 354,6 млрд дол. (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Динаміка валютних резервів Японії, млрд. дол. США
Ситуація 90-х років свідчить про продовження зниження ролі функції золота як грошового металу і міжнародного ліквідного засобу. Японія, як і більшість країн, поповнюючи резерви цього ресурсу, робить це за рахунок конвертованих валют та інших паперово-грошових активів.
Оскільки Японія вийшла на друге місце після США за рівнем економічного розвитку, намітилась тенденція перетворення єни в одну з резервних валют, що видно з табл. 2.5.
Таблиця 2.5
Питома вага валют провідних країн у загальній сумі валютних резервів.
Важливою перевагою національної валюти, використовуваної як міжнародний резервний і платіжний засіб, є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод. Це означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків заінтересовані проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, наприклад такої; як долар. Цю заінтересованість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам за міжнародними угодами у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.
У 1897 р. було встановлено золотий монометалізм, єна містила 0,8333 г чистого золота. У цей час карбувались нові золоті монети в 20 (16,16 г); 10 і 5 єн (срібні залишились без змін) і мідні по 2, 1 та 1/2 сена, а також один рин. З 1889 р. карбувались монети по 5 сенів з нікелю, з 1898 р. - 1 сен із бронзи, а з 1920 р. - 10 сенів з нікелю.
У період і після Першої світової війни грошова маса в обігу в Японії збільшилась (у 1914-1920 pp. у 3 рази), що супроводжувалось посиленням інфляції і знеціненням єни на 64%.
Після тимчасової стабілізації інфляція поновилась у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929-1933 pp. і агресією Японії (захоплення Манчжурії, агресивні акції у Китаї, підготовка до Другої світової війни). У 1931 р. відбувається фактичний відхід Японії від золотого стандарту, а в 1933 р. вона оголошує про це офіційно.
З 1931 по 1937 р. грошова маса в обігу збільшилась у 1,6 раза, а оптові ціни - на 68%. У країні встановився паперовий грошообіг. У 1937 р. золотий вміст єни становив 0,29 г, а у 1939 р. - біля 0,20 г.
З початку японської агресії у Китаї в 1937 р. і до кінця Другої світової війни інфляція в Японії посилюється. Зростають військові асигнування і бюджетний дефіцит. Емісія банкнот використовується для їх фінансування. Спостерігається дефіцит продовольства і предметів першої необхідності. Це стимулює зростання цін. Останнє також обумовлюється підвищенням непрямих податків і політикою державного монополістичного ціноутворення.
Офіційний індекс оптових цін у 1944 р. був вищим, ніж у 1934-1936 pp., у 2,3 раза, а фактично індекс цін був вищим; у 1942-1945 pp. офіційні ціни на товари сільського господарства збільшились на 94%, на "чорному" ринку - в 30 разів, ціни на побутові товари - відповідно на 70% і в 40 раз.
Як наслідок, реальна заробітна плата японських робітників у 1945 р. становила лише 41,2% рівня 1934-1936 pp. Структура грошового обігу характеризувалась переважанням готівки (56%).
Відбуваються зміни і в грошовій системі та структурі грошового обігу. У перші роки після війни вона почала поліпшуватись. Це пояснюється відновленням господарства, зростанням торговельного і платіжного обороту. У 1952-1965 pp. питома вага депозитних грошей в грошовій масі становила 78%. Далі спостерігається деяке її зниження (табл. 2.2).
Структура грошової маси в обігу в Японії, млрд. ієн, %
| Грошова маса | 1960 | 1970 | 1980 | 1986 | ||||
| сума | % | сума | % | сума | % | сума | % | |
| Грошова маса в обігу, всього | 4146 | 100 | 21359 | 100 | 62572 | 100 | 87319 | 100 |
| У тому числі: банкноти і монети | 1106 | 27 | 5098 | 24 | 17475 | 28 | 21597 | 25 |
| Поточні рахунки | 3040 | 73 | 16261 | 76 | 45097 | 72 | 65722 | 75 |
У післявоєнний період Банк Японії проводив політику перекредитування. На пільгових умовах він кредитував монополістичні банки, а ті, у свою чергу, надавали кредити іншим комерційним корпораціям у розмірах, що перевищували суму їх депозитів. Ця політика звузила можливості маневрування за допомогою грошово-кредитної емісії. У такому самому напрямку проводилася політика розміщення державних цінних паперів у Банку Японії до здійснення фінансово-адміністративної реформи.
Розглянуті обмеження компенсувались у різні періоди не однаково. Так, коли економіка розвивалася високими темпами, компенсація здійснювалась здебільшого з допомогою адміністративних форм регулювання, в інший період - через методи регулювання вартості. З кінця 70-х років скоротились випуски державних цінних паперів для фінансування бюджетного дефіциту.
Але грошово-кредитна політика Банку Японії не могла стримати інфляційних процесів у країні. У 1945-1951 pp. інфляція в
Японії була особливо високою: маса грошей в обігу зросла в 15 разів, оптові ціни - у 343 рази. У цей період спостерігається товарний голод, попит на товари перевищував пропозицію і стимулював зростання цін. Купівельна спроможність єни скоротилась на 99%.
У 1952 р. відновлення економіки Японії було завершене. Саме з цього періоду уповільнюється інфляція. У 50-ті роки середньорічний темп зростання цін становив 0,65%, у першій половині 60-х років - 1,8, у другій - 2,1%, але довоєнна купівельна спроможність єни не була відновлена.
У 70-ті роки інфляція посилюється. Це відбувається тому, що з 1965 р. знову стали використовувати державні позики для фінансування видатків центрального бюджету. Державні позики розміщувались переважно у Банку Японії. У 1981 р. для цього було використано 98% банкнотної емісії проти 22% в 1973 р. Крім того, внутрішні ціни на товари підвищувались у зв'язку з політикою монополій і зростанням цін на імпортне паливо, сировину і продовольство.
У 70-ті роки ціни на імпортне продовольство зросли вдвічі, на мінеральне паливо - в 4,7 раза, у тому числі на нафту-сирець - у 10,5 раза. Відбувається підвищення непрямих податків та транспортних тарифів, що теж стимулює зростання цін. Зростанню грошової емісії сприяв і величезний приплив у країну іноземної валюти з активним сальдо платіжного балансу.
Усе це призводило до підвищення темпів інфляції. Вона перетворюється у "галопуючу", що підтверджують такі дані: у 60-ті роки індекс оптових цін зріс на 13,6%, а споживчих - на 76,4%. За 1973-1980 pp. указані індекси зросли відповідно на 102 і 139%.
Інфляція негативно вплинула на умови виробництва, становище робітничого класу. Влада спрямувала свої зусилля на контроль за грошовою масою і на стабілізацію грошового обігу, завдяки чому останній було нормалізовано: у 1981-1986 pp. середньорічний приріст цін становив 0,2%, у тому числі оптові ціни знизилися на 2,2%, а роздрібні зросли на 1,6%.
Стабілізації грошового обігу сприяли і структурна перебудова економіки в умовах НТР, зростання продуктивності праці, зниження витрат на виробництво і вжиття заходів щодо стимулювання зовнішньоекономічної експансії. Сюди ж можна віднести зниження Цін на нафту й основні види сировини, що завозяться в країну через відсутність власної нафти і сировини. В 1981-1986 pp. ціни на Імпортні товари знизилися на 43%, а на нафту - на 52%.
Водночас роздрібні і споживчі ціни зросли через збільшення цін на продовольство й усілякі послуги, підвищення непрямих податків, зростання чистих витрат. Обсяг виробництва Японії у 1996 р. у поточних цінах оцінювався в 4,6 трлн дол., тобто Японія за цим показником посідала друге місце у світі після США (ВВП США оцінювався в 7,6 трлн дол.).
Серед розвинутих країн у 1990-1996 pp. найнижчі темпи інфляції спостерігались у Японії (у 1996 р. споживчі ціни зросли лише на 0,1%). Це стосувалося і цін на кредит. Загалом попри всі коливання за роками і різницю за регіонами, процентні ставки у переважній більшості країн у 90-ті роки в цілому були нижчими, ніж у попередньому десятиріччі. При цьому ціна кредиту в країнах зі стабільною економікою і низькими темпами інфляції залишалась, як і в попередні роки, на нижчому рівні, ніж у менш розвинутих регіонах і в країнах з високою інфляцією. Найнижчі ставки за позичками та депозитами спостерігались у Японії, про що свідчать дані табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Показники ціни кредиту, % річних.
| Країни | Процент за позичками (середньорічний) | Процент за депозитами (середньорічний) | ||||
| 1990 | 1995 | 1996 | 1990 | 1995 | 1996 | |
| Японія | 6,95 | 3,4 | 2,66 | 3,56 | 0,9 | 0,3 |
| Німеччина | 11,59 | 10,94 | 10,02 | 7,07 | 3,85 | 2,83 |
| США | 10,01 | 8,83 | 8,27 | 8,16 | 5,92 | 5,39 |
| Греція | 27,62 | 23,05 | 20,96 | 19,52 | 15,75 | 13,51 |
| Ліван | 39,94 | 24,69 | 25,21 | 16,86 | 16,3 | 15,54 |
| Китай | 9,36 | 12,06 | 10,08 | 8,64 | 10,98 | 7,47 |
| Південна Корея | 10 | 9 | 8,82 | 10 | 8,33 | 7,5 |
| Уругвай | 174,45 | 99,1 | 91,52 | 97,83 | 38,24 | 28,13 |
У 1998-1999 pp. японський ринок переживає період спаду. Лібералізація фінансових ринків призвела до підвищення мобільності японського капіталу. Капітал Японії по всьому світу шукає придатних об'єктів інвестування, важко піддаючись контролю державних інструментів.
З реформуванням кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового інвестора. Основний шлях приросту економіки - експортні операції з кредитно-інвестиційного фінансування у світовому масштабі. Основою для вирішення цього завдання має стати збільшення обсягів фінансових потоків і спрямування їх на ринки, що розвиваються. З цією метою створено ринки "самурайських" і євроєнових облігацій. У 1995р. чисті інвестиції японських інвесторів у цінні папери іноземних держав досягли 93 млрд дол. США і продовжують зростати.
На сучасному етапі єна використовується як міжнародний резерв і платіжний засіб переважно в азіатському регіоні.
В останні роки відбувалася девальвація єни. Так, якщо в 1995 р. за 1 дол. давали 102,8 єни, то в 1996 р. - 116,0 єн, в 1997 р. -120,0, а у 1999 р. - 120,7 єни.
У зв'язку з цим, незважаючи на відносно сильні позиції єни, її роль у міжнародній валютній системі залишається незначною. Ділові кола і уряд Японії не бажають висувати єну на роль міжнародної резервної і розрахункової валюти, оскільки в цій ролі валюта перебуває під негативним впливом зовнішніх чинників. В умовах стійкості резервної валюти, і особливо за тенденції зростання її курсу, невідворотним є посилений приплив у країну капіталів.
На початку 1897 р. золотий вміст єни дорівнював 0,8333 г чистого золота, а вже у жовтні 1897 р. він становив 0,705 г чистого золота. У серпні 1937 р. золотий вміст єни знизився до 0,29 г. У 1933-1939 pp. Японія входила до Стерлінгового блоку. При цьому 1 єна = 14 англійських пенсів, або 17,14 єни = 1 фунту стерлінгів. У жовтні 1939 р. установлено курс 4,2676 єни за 1 дол. СІІІА, виходячи з якого золотий вміст єни становив 0,20813 г чистого золота. У період Другої світової війни і після неї знецінення єни відбувалося особливо швидко. У серпні 1943 р. окупаційною владою США було встановлено курс 15 єн, 12 березня 1947 р. - 50 єн, 5 липня 1948 р. - 250 єн за 1 дол. У розрахунках за торговельними операціями використовувались різні курси (до 900 єн за 1 дол.). З 25 квітня 1949 р. введено новий паритетний курс 360 єн - 1 дол. США, відповідно до якого МВФ зафіксував 11 травня 1953 р. золотий вміст єни 0,0024685 г, що зберігався До 1971р.
Спочатку єдиний курс єни до долара було штучно завищено, Потім співвідношення цих валют більш-менш відповідало реальному, а в 60-ті роки спостерігалось зниження курсу єни, оскільки Долар знецінювався швидше.
У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше було ревальвовано, у лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію.
З початку 70-х років намітилась тенденція підвищення курсу єни до долара. Цьому сприяла структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, зростання конкурентоспроможності японських експортних товарів, помітне збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошообігу і цін. Зростання курсу єни було пов'язане з політикою Вашингтону, спрямованою на підтримку штучно заниженого курсу долара. Адміністрація США прагнула таким чином розширити американський експорт, перешкодити японському імпорту і на цій основі спробувати скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі з Японією і в цілому платіжного балансу США. В 2000 р. середній курс єни до долара США становив 123 єни за 1 долар США.
Валютне становище Японії в 50-ті - першій половині 60-х років було нестійким, незважаючи на зростання товарного експорту і приплив іноземного капіталу.
Періодично країна переживала гострі кризи платіжного балансу. У другій половині 60-х років відбувся перелом: посилення економічного потенціалу Японії, що супроводжувалось модернізацією виробництва і підвищенням конкурентоспроможності її товарів. Це, у свою чергу, обумовило високі темпи зростання експорту. У другій половині 60-х - на початку 70-х років в умовах кризи Бреттон-Вудської валютної системи і падіння курсу долара різко збільшився приплив іноземних капіталів, у тому числі короткострокових, спекулятивних. Платіжний баланс почав зводитись до активного сальдо. У цей період відбувається зростання золотовалютних резервів.
Надалі, в умовах структурних криз, передусім енергетичної, вартість японського імпорту значно зросла. Це пояснювалося подорожчанням енергоносіїв і сировини, що завозились. Як наслідок, конкурентоспроможність японських товарів упала, посилився відплив японських капіталів за кордон. У 1973-1975 pp. платіжний баланс був дефіцитним, а золотовалютні резерви продовжували скорочуватися. У наступні роки конкурентоспроможність японських товарів стала помітно підвищуватись. Це відбувалося не тільки за рахунок НТП. Тут також застосовувався товарний демпінг. Прибутки від зовнішньої торгівлі почали перекривати від'ємне сальдо інших статей платіжного балансу. У результаті золотовалютні резерви досягли в 1980 р. 25,7 млрд дол., а у 1986 р. - 43,3 млрд дол.
Таблиця 2.4
Динаміка валютних резервів Японії, млрд. дол. США
| Золотовалютні резерви | 1990 | 1996 | 1997 | 2000 |
| Валюта і золото | 87,8 | 225,6 | 229,2 | 354,6 |
| У тому числі: іноземна валюта | 78,5 | 220,6 | 221,1 | ... |
Ситуація 90-х років свідчить про продовження зниження ролі функції золота як грошового металу і міжнародного ліквідного засобу. Японія, як і більшість країн, поповнюючи резерви цього ресурсу, робить це за рахунок конвертованих валют та інших паперово-грошових активів.
Оскільки Японія вийшла на друге місце після США за рівнем економічного розвитку, намітилась тенденція перетворення єни в одну з резервних валют, що видно з табл. 2.5.
Таблиця 2.5
Питома вага валют провідних країн у загальній сумі валютних резервів.
| Валюта | 1985 | 1990 | 1996 | |
| сума | пит. вага | |||
| Загальна сума резервів | 382,1 | 844,5 | 1488 | 100 |
| Вільноконвертовані валюти | 292,2 | 628,3 | 116 | 78,4 |
| Долар | 202,8 | 388,2 | 822,8 | 5,3 |
| Німецька марка | 50 | 134,4 | 190,1 | 12,8 |
| Ієна | 26,5 | 63,4 | 83,9 | 5,6 |
| Фунт стерлінгів | 9,9 | 24,6 | 47,5 | 3,2 |
| Французький франк | 3 | 17,8 | 21,7 | 1,5 |
| Екю | 41,8 | 74,1 | 82,9 | 5,6 |
| Інші валюти | 48,1 | 142 | 239,1 | 16,1 |
Важливою перевагою національної валюти, використовуваної як міжнародний резервний і платіжний засіб, є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод. Це означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків заінтересовані проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, наприклад такої; як долар. Цю заінтересованість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам за міжнародними угодами у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.
