Гончаров А.Б. Інвестування (2003)
Поняття інвестицій і інвестиційної діяльності
У державі з командно-адміністративною економікою категорії «інвестиції» не знаходилося місця як в економічній теорії, так і в практиці. За останні роки це поняття міцно увійшло в економічну літературу в країнах Східної Європи, включаючи держави СНД, що пояснюється початком ринкового реформування економіки цих держав. У минулому це поняття трактувалося як сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції, по суті, ототожнювалися з поняттям «капітальні вкладення».
Закордонні економісти, як і багато вітчизняних, розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі і сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону середовища як всередині країни, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, отримання прибутку.
Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької і інших видів діяльності, внаслідок чого утворюється прибуток або досягається
соціальний ефект. Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процес вкладення ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивіденду (соціального ефекту) в майбутньому. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення насущних потреб в розрахунку на очікуване задоволення їх в майбутньому, але вже у більших розмірах.
Згідно з законом, до майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, відносяться:
- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;
- рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) і інші матеріальні цінності;
- майнові права, які витікають з авторського права, досвіду і інших інтелектуальних цінностей;
- сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, які необхідні для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);
- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами і цінностями.
Сукупність указаних цінностей, які обертаються на ринку, прийнято відносити до об’єктів інвестиційної діяльності.
Фонд накопичення, як частина національного доходу, що зберігається, є основним джерелом інвестицій. Умовно може бути поділений на фонд відшкодування і фонд оновлення. За рахунок інших фондів здійснюються відповідно валові і чисті (в їх складі) інвестиції.
Валові інвестиції характеризують загальний обсяг коштів, які спрямовуються у відтворювання: нове будівництво, реконструкцію і розширення, технічне переозброєння, а також підтримку діючих потужностей.
Чисті інвестиції в такому контексті являють собою вкладення коштів у виробничі фонди, які знову створюються, і виробничий апарат, що оновлюється. Вони менше валових на величину коштів, які спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Кошти, що інвестуються з фондів відшкодування і оновлення, характеризують в кінцевому результаті співвідношення між простим і розширеним відтворюванням.
У економічній теорії принциповою класифікуючою ознакою розподілу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і реальних інвестицій. Виділення із загального обсягу інноваційної форми інвестицій і інтелектуальних інвестицій в ряді випадків є умовним, оскільки інтелектуальні інвестиції значною мірою є інноваціями.
Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські внески, депозити, паї і т. д.
реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні і оборотні). В основному, це вкладення в матеріальні активи - будівлі, споруди, обладнання і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічну, технологічну, проектно-кошторисну і іншу документацію).
Інноваційна форма інвестицій - це в основному вкладення в нематеріальні активи, що забезпечують розвиток НТП і успішну протидію конкурентам на товарних ринках. У промислово розвинених країнах з високим рівнем техніки і технології інновації за своїм змістом і складом наближаються до реальних інвестицій.
Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в творчий потенціал суспільства: це об’єкти інтелектуальної власності, що витікають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі. Більша частина інтелектуальних інвестицій за своїм змістом і напрямком одночасно є інноваціями. .
Крім розподілу інвестицій у напрямах вкладення коштів (фінансових і реальних), в економічній теорії існує безліч ознак, за якими вони виділяються в залежності від цілей дослідження об’єкта інвестування.
Виходячи з джерел фінансування, розрізнюють: власні кошти інвестора, позикові (державшій кредит, кредити комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ), залучені кошти (кошти інших інвесторів і вкладників).
За формами власності інвестиції діляться на
- державні, що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, держпідприємствами;
- приватні - кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
- іноземні - позикові і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств.
У залежності від термінів освоєння інвестиції можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування свідчить, що інвестиції повинні бути довгостроковими (в зарубіжній практиці - більше 1 року). Однак, через несприятливий інвестиційний клімат, нестабільність політичної обстановки і високі темпи інфляції інвестори вимушені шукати об’єкти середньострокових або короткострокових вкладень.
Важливе значення має розподіл інвестицій на прямі і портфельні, особливо при експорті капіталу і створенні транснаціональних корпорацій. Прямі інвестиції звичайно здійснюються в формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій корпорації.
Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор шляхом придбання невеликої частки (паю) компанії в надії на отримання нехай і невеликих, але стабільних прибутків. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансове становище цікавить його тільки в момент виплати дивідендів.
до суб’єктів інвестиційної діяльності Закон
Про Інвестиційну діяльність» відносить Інвестори і учасників. Ними без всяких обмежень можуть, бути як громадяни і юридичні особи України так і іноземні громадяни, юридичні особи і самі держави.
Інвестор - суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.
Використана література: Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім ’ІНЖЕК’, 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. — 2003. — іл.
Закордонні економісти, як і багато вітчизняних, розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі і сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону середовища як всередині країни, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, отримання прибутку.
Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької і інших видів діяльності, внаслідок чого утворюється прибуток або досягається
соціальний ефект. Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процес вкладення ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивіденду (соціального ефекту) в майбутньому. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення насущних потреб в розрахунку на очікуване задоволення їх в майбутньому, але вже у більших розмірах.
Згідно з законом, до майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, відносяться:
- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;
- рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) і інші матеріальні цінності;
- майнові права, які витікають з авторського права, досвіду і інших інтелектуальних цінностей;
- сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, які необхідні для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);
- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами і цінностями.
Сукупність указаних цінностей, які обертаються на ринку, прийнято відносити до об’єктів інвестиційної діяльності.
Фонд накопичення, як частина національного доходу, що зберігається, є основним джерелом інвестицій. Умовно може бути поділений на фонд відшкодування і фонд оновлення. За рахунок інших фондів здійснюються відповідно валові і чисті (в їх складі) інвестиції.
Валові інвестиції характеризують загальний обсяг коштів, які спрямовуються у відтворювання: нове будівництво, реконструкцію і розширення, технічне переозброєння, а також підтримку діючих потужностей.
Чисті інвестиції в такому контексті являють собою вкладення коштів у виробничі фонди, які знову створюються, і виробничий апарат, що оновлюється. Вони менше валових на величину коштів, які спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Кошти, що інвестуються з фондів відшкодування і оновлення, характеризують в кінцевому результаті співвідношення між простим і розширеним відтворюванням.
У економічній теорії принциповою класифікуючою ознакою розподілу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і реальних інвестицій. Виділення із загального обсягу інноваційної форми інвестицій і інтелектуальних інвестицій в ряді випадків є умовним, оскільки інтелектуальні інвестиції значною мірою є інноваціями.
Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські внески, депозити, паї і т. д.
реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні і оборотні). В основному, це вкладення в матеріальні активи - будівлі, споруди, обладнання і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічну, технологічну, проектно-кошторисну і іншу документацію).
Інноваційна форма інвестицій - це в основному вкладення в нематеріальні активи, що забезпечують розвиток НТП і успішну протидію конкурентам на товарних ринках. У промислово розвинених країнах з високим рівнем техніки і технології інновації за своїм змістом і складом наближаються до реальних інвестицій.
Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в творчий потенціал суспільства: це об’єкти інтелектуальної власності, що витікають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі. Більша частина інтелектуальних інвестицій за своїм змістом і напрямком одночасно є інноваціями. .
Крім розподілу інвестицій у напрямах вкладення коштів (фінансових і реальних), в економічній теорії існує безліч ознак, за якими вони виділяються в залежності від цілей дослідження об’єкта інвестування.
Виходячи з джерел фінансування, розрізнюють: власні кошти інвестора, позикові (державшій кредит, кредити комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ), залучені кошти (кошти інших інвесторів і вкладників).
За формами власності інвестиції діляться на
- державні, що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, держпідприємствами;
- приватні - кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
У залежності від термінів освоєння інвестиції можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування свідчить, що інвестиції повинні бути довгостроковими (в зарубіжній практиці - більше 1 року). Однак, через несприятливий інвестиційний клімат, нестабільність політичної обстановки і високі темпи інфляції інвестори вимушені шукати об’єкти середньострокових або короткострокових вкладень.
Важливе значення має розподіл інвестицій на прямі і портфельні, особливо при експорті капіталу і створенні транснаціональних корпорацій. Прямі інвестиції звичайно здійснюються в формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій корпорації.
Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор шляхом придбання невеликої частки (паю) компанії в надії на отримання нехай і невеликих, але стабільних прибутків. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансове становище цікавить його тільки в момент виплати дивідендів.
до суб’єктів інвестиційної діяльності Закон
Про Інвестиційну діяльність» відносить Інвестори і учасників. Ними без всяких обмежень можуть, бути як громадяни і юридичні особи України так і іноземні громадяни, юридичні особи і самі держави.
Інвестор - суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.
Використана література: Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім ’ІНЖЕК’, 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. — 2003. — іл.
