Митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі є одним з найважливіших економічних методів управління. Ефективно діючий механізм митно-тарифного регулювання є невід'ємною умовою проведення країною активної й цілісної економічної політики, а також реалізації митними органами завдань із забезпечення економічної безпеки України, захисту її економічних інтересів.
Питання митно-тарифного регулювання визначаються низкою міжнародних договорів, угод, конвенцій, у яких сформульовано на багатосторонній основі принципи, правила, умови митно-тарифного регулювання. Характер і завдання митно-тарифного регулювання тісно пов'язані із загальною економічною ситуацією в країні, з внутрішніми та зовнішніми умовами її розвитку. Складові митно-тарифного регулювання України представлено на рис. 2.2.
Митний тариф України — це систематизований за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі — УКТЗЕД) перелік ставок увізного мита, яким обкладаються товари, що ввозяться в Україну.
УКТЗЕД базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.
Мито являє собою податок із товарів, що переміщуються через митний кордон України. Згідно із Законом України "Про Єдиний митний тариф" від 05.02.92 № 2097-ХИ розрізняють вивізне й увізне мито.
Увізне мито нараховується із товарів, що ввозяться в Україну, а вивізне — з товарів, що вивозяться за її межі. Для цілей застосування Митного тарифу розрізняють також види та ставки мита, а також спеціальні мита.
Митна вартість товарів — це елемент митно-тарифного регулювання, який використовується під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, з метою:
• обкладення товарів ввізним або вивізним митом;
• ведення митної та зовнішньоекономічної статистики;
• застосування нетарифних заходів регулювання (квотування, ліцензування тощо).
Країна походження товару як елемент митно-тарифного регулювання визначається з метою застосування відповідних заходів регулювання ввезення товарів в Україну та вивезення товарів за її межі.
Як основний документ, що підтверджує дані про країну походження, використовується сертифікат про походження товару, а належність товару до тієї або іншої країни суттєво впливає на рівень його обкладання податками та зборами.
Етапи розвитку митно-тарифного регулювання в Україні подано в табл. 2.1.
Таблиця 2.1. Етапи розвитку митно-тарифного регулювання в Україні
Назва етапу | Суть етапу |
І етап(1991 — 1993 рр.)Орієнтація на регулювання експорту | Практично відсутнє митно-тарифне регулювання. Справляння мита має суто фіскальні функції, перевага надається експортному миту. Імпортне мито до початку 1993 р. справляється згідно з Митним тарифом СРСР, який має дві основні особливості: сировина, устаткування й обладнання не обкладаються митом; продукти харчування та товари широкого вжитку обкладаються за ставками від 10 до 50 %. Єдиний митний тариф, прийнятий на початку 1993 р., містив середньоарифметичну ставку увізного мита — 15 % , рівень ставок увізного мита визначався залежно від ступеня обробки й економічної доцільності ввезення того чи іншого виду товару. Спрямованість митно-тарифного регулювання на експорт з метою наповнення внутрішнього ринку за рахунок імпорту товарів, експортні поставки з ринку СНД на західні ринки, наповнення бюджету за рахунок валютної виручки та вивізного мита |
Продовження табл. 2.1
Назва етапу | Суть етапу |
II етап(1994 — 1995 pp.) Орієнтація на податкові надходження від зовнішньоекономічної діяльності. | У зв'язку з лібералізацією зовнішньоторговельної діяльності створюється механізм митно-тарифного регулювання, спрямований на отримання податкових надходжень, тобто на забезпечення суто фіскальної функції, а також на захист товаровиробника. Закладаються основи для проведення узгодженої митно-тарифної політики. 3 метою наповнення Держбюджету України за рахунок оподаткування імпорту Митно-тарифною радою в 1994 р. прийнято перше рішення щодо зміни ставок увізного мита, у якій прослідковується фіскальний характер |
III етап (1996 — 1998 pp.) Орієнтація на товаровиробника | Посилення протекціонізму в поєднанні із заходами до приведення системи митно-тарифного регулювання у відповідність до вимог ГАТТ/СОТ у зв'язку з переговорним процесом щодо приєднання України до неї. Перегляд національної системи преференцій. Механізм митно-тарифного регулювання спрямовується на захист вітчизняного товаровиробника. Фіскальні надходження від мита переважно за рахунок підвищення ставок увізного мита на рентабельну на українському ринку іноземну продукцію (підакцизних,високоліквідних товарів) та за рахунок заходів,пов'язаних із контролем за правильністю визначення митної вартості, тарифної позиції та країни походження товару. Уведення вивізного мита на експорт деяких товарів з метою захисту внутрішнього виробника. У зв'язку з обмеженістю заходів митно-тарифного регулювання (стосуються лише близько 30 % імпорту) поступово перевага надається адміністративним та технічним заходам |
Закінчення табл. 2.1
Назва етапу | Суть етапу |
IV етап (1998 — 2001 pp.) Удосконалення митнотарифного регулювання відповідно до норм ГАТТ/СОТ | Рішення щодо змін ставок мита приймаються. Митно-тарифною радою один раз на рік. Рішення, прийняті протягом поточного року, спрямовано на стимулювання внутрішнього виробництва, тобто ставки мита знижено на сировину і підвищено на готову продукцію, аналоги якої випускаються в Україні. Зниження ставок увізного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань України перед ЄС |
V етап (2001 — 2002 pp.) Прийняття Митного тарифу України | Прийняття Митного тарифу України (на базі УКТЗЕД) з метою створення законодавчої бази для приєднання до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, оптимізація тарифної номенклатури за рахунок запровадження національної деталізації на рівні 9 та 10 знаків опису й кодування товарів. Досягнення відповідної передбачуваності в прийнятті рішень щодо зміни ставок ввізного мита;здійснення "прозорої" митно-тарифної політики |
Сучасний етап | Законодавче закріплення в новому Митному кодексі України системи методів визначення митної вартості, які застосовуються у світовій практиці. Приєднання до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів |
Заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності дають можливість захистити національний ринок, національного виробника, а також виконати певні міжнародні зобов'язання України. Нетарифні заходи є ефективним засобом регулювання зовнішньої торгівлі й упроваджуються
шляхом установлення певних вимог та обмежень до суб'єктів господарської діяльності при виході їх на зовнішній ринок.
Нетарифне регулювання полягає в установленні державою кількісних обмежень та технічних бар'єрів.
Кількісні обмеження — адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, яка визначає товари, дозволені до експорту або імпорту. Ці обмеження застосовуються за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю певними групами товарів.
До кількісних обмежень відносять квотування (контингування) і ліцензування, які являють собою обмеження на певний строк кількості, обсягу або вартості товарів та полягають в отриманні відповідного документа (ліцензії).
Обмеження експорту полягає в застосуванні країнами-імпортерами політичних та економічних важелів, зокрема пропонуванні країні-експортерові зменшити обсяги продажу певних товарів на зовнішньому ринку.
У більшості країн установлюються також заборони на ввезення (вивезення) товарів. Переважно це товари, які або становлять національне, історичне чи культурне надбання народу, або містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду, або переміщуються з порушенням прав інтелектуальної власності тощо.
До бар'єрів технічного характеру відносять ті, що утруднюють вільну торгівлю між державами, зокрема: національні стандарти та вимоги, системи сертифікації продукції; вимоги, установлені санітарними, ветеринарними та здоровоохоронними органами; вимоги екологічного характеру; специфічні вимоги до упаковки та маркування товарів тощо. Головною метою у застосування бар'єрів технічного характеру є захист споживачів від увезення в країну недоброякісних товарів та продукції, а при вивезенні — забезпечення дотримання міжнародних норм і стандартів.
Існує тісний взаємозв'язок між заходами державного регулювання — митно-тарифним та нетарифним: вони завжди існують у комплексі й при розумному їх застосуванні можуть ефективно вплинути на стан економіки країни. Розглянемо ефективність заходів державного регулювання на прикладі регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.
Не є таємницею, що Україна та інші пострадянські країни на початку свого розвитку після розпаду Радянського Союзу зробили певні кроки на шляху "оздоровлення" економіки інших країн. З початку 1992 р. з близького та дальнього зарубіжжя в країни пострадянського простору спрямовувався імпорт готових харчових продуктів іноземного виробництва. Товари, склад і якість яких бажали кращого, користувалися підвищеним попитом у споживачів через невелику ціну, яскраву упаковку та розуміння того, що ці товари є товарами іноземного виробництва.
17 липня 1997 р. в Україні був прийнятий Закон (№ 468/97-ВР) "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", яким установлено порядок тарифного й нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки для створення рівних умов конкуренції для продукції вітчизняного виробництва та продукції нерезидентів України, а також деякі методи цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників України. Цим Законом значно збільшено ставки ввізного мита, скасовано ряд пільг, що застосовувалися раніше при ввезенні сільськогосподарської продукції, заборонено відстрочення сплати мита та податку на додану вартість, установлено щорічні квоти на ввезення окремих видів сільськогосподарської продукції тощо.
Зокрема Законом установлено, що сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає обов'язковій сертифікації; санітарно-епідеміологічному контролю; радіологічному контролю; ветеринарному контролю (для окремих товарів). Підставою ж для "перевезення такої продукції через митний кордон України є сертифікат відповідності, або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката".
Також цим Законом установлено вимоги до імпортних продуктів, призначених для продажу населенню. Такі товари, походженням з країн, вільних від карантину, можуть бути випущені з-під митного контролю на територію України за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках визначених Урядом України — безпосередньо на продукті відомостей про назву продукту, його масу (об'єм), склад, із зазначенням використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, хімічних речовин або сполук, а також сертифіката про походження продукту. Окремо повинні наводитися відомості про енергомісткість, граничний строк використання, побічні ефекти споживання або їх відсутність, назви харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника продукту та посилання на власника торгової марки за його наявності; для підакцизних товарів відомості зазначаються згідно із законами України. Такі відомості повинні бути наведені українською мовою, за винятком торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви продукту, які можуть зазначатися іноземною мовою.
Після запровадження цього Закону в Україні спостерігається зміна структури імпорту: перевага українськими імпортерами надається ввезенню обладнання для виробництва сільськогосподарських товарів, і, як наслідок, починають розвиватися національні підприємства, що працюють у цій галузі.