Сандровський К.К. Митне право Україні (2000)
1. Поняття і предмет міжнародного митного права як частини позитивного міжнародного права та однойменної навчальної дисципліни
Митна справа, будучи таким же невід'ємним властивістю кожної держави, як його територія, кордони, система оподаткування та ін, являє собою сукупність різноманітних, забезпечують перш за все економічну охорону кордонів держави, засобів проведення в життя його митної політики. Остання, у свою чергу, випливає з основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави і здійснюється за допомогою прийняття та застосування правових норм, що регулюють ввезення, вивезення та транзит переміщуються через межі даного держави товарів, майна, транспортних засобів, їх митне оформлення, стягування митних платежів і в цілому проведення митного контролю з метою забезпечення національного законодавства і норм міжнародного права на цей рахунок, що зобов'язують дана держава.
Інструментами митної політики виступають передбачені національним законодавством і міжнародними договорами митні тарифи та система заходів нетарифного регулювання (ліцензування, контингентування, квотування), будується в наш час, як правило, з урахуванням міжнародних стандартів у цій області. Всі ці заходи взаємопов'язані між собою і утворюють поняття митного режиму як сукупності положень, що визначають статус товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави, для митних цілей.
Виникаючі при цьому суспільні відносини, пов'язані з перетином або переміщенням через митний кордон держави, регулюються нормами права - національного і міжнародного, доповнюють один одного в залежності від характеру відносин і предмета регулювання.
Таке подвійне паралельне регулювання діяльності деяких органів держав (крім митних, наприклад, такі органи зовнішніх зносин, як дипломатичні та консульські представництва) - явище закономірне. Справа в те, що зазначені органи створюються і наділяються відповідними повноваженнями кожною державою самостійно на основі норм внутрішньодержавного права. Але як тільки ці органи вступають в офіційні відносини з аналогічними органами інших держав, такі відносини, стаючи вже міждержавними, починають регулюватися нормами міжнародного права. В нашому випадку, наприклад, - Угодами держав про взаємну допомогу в митних питаннях.
Митна справа, що складається, по суті, з митної політики держави і засобів її здійснення, за самою своєю природою явище не одномірне: в ньому можна виділити два аспекти - внутрішній (захист національної промисловості та торгівлі, економіки взагалі) і зовнішній (створення найбільш сприятливих умов для участі в міжнародному торгово-економічному обороті). У першому випадку держава зберігає повну свободу в тому, що стосується дозволу, обмеження, заборони і взагалі регулювання в тій чи іншій формі ввезення в країну або вивезення з неї товарів та інших предметів відповідно до принципів її зовнішньоторговельної політики, найважливішою складовою якої і є політика митна.
Ф. Ліст писав у цьому зв'язку: "З суверенітету державної влади випливає автономія її торговельної політики ". А. Фердросс вирішує це питання аналогічно: "розсуд кожної держави надається, згідно із загальним міжнародним правом, проводити таку торговельну політику, яку вона вважає правильною ". Залишається сказати, що в літературі поняття торговельної політики нерідко розглядається як рівнозначне поняттю митної політики (як писав Н.Г. Петров, "Коли говорять про торгову політику, то в першу голову розуміють під нею митну політику ") 1 . Зовнішній же аспект означає, що держава, встановлюючи той чи інший вид митного регулювання, не може не рахуватися з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, що, в кінцевому рахунку, також витікає з доктрини поваги суверенітету всіх держав. Для всієї сфери митної справи має особливе значення, зокрема, принцип недискримінації в міжнародних економічних відносинах та міжнародної торгівлі, згідно з яким кожне держава вправі очікувати від інших держав створення йому таких умов, які були б, принаймні, рівними для всіх.
З цього випливає, що митна політика не зводиться лише до техніки митного справи, до власне митним заходам на кордоні або в зв'язку з її перетином (огляд і випуск вантажів, нарахування і стягування митних зборів і ін.) Це поняття більш широке, що охоплює різні сторони діяльності держави в галузі зовнішньоекономічних зв'язків. Більш того, митна політика і митна справа в цілому ставляться до числа найважливіших проявів суверенітету держави і тому є предметом турботи і уваги з боку законодавчої влади і зовнішньополітичних органів держави при формуванні його міжнародно-правової позиції.
У світлі сказаного про роль і значення митної політики і митної сфери в цілому цілком логічним і закономірним було те, що в першому ж на шляху до незалежності Україна документі - Декларації про її державний суверенітет від 16 липня 1990 р. - серед найважливіших пунктів програми державного будівництва міститься і положення про створення власної (вперше за весь період після утворення Союзу РСР) митної системи України. Нині в Україну функціонує власна митна служба, створена і відповідна правова база для цього, хоча останнє зовсім не означає (принаймні до прийняття нового Митного кодексу України) дійсного відповідності існуючого митного законодавства країни тим завданням, які сформульовані для нього ще чинним Митним кодексом України від 12 грудня 1991 р.2: "Митне справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами "(ст. 1). Поки до цього, на жаль, ще далеко, і це зайвий раз свідчить про необхідність вивчення тих самих "загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів", які і складають основний зміст чинного міжнародного митного права. Це саме той комплекс питань, вирішення яких покликане сприяти якнайшвидшого і в той же час найбільш плавному входженню України в процеси міжнародного співробітництва з питань митної справи. Розгляд складаються в результаті такої співпраці міждержавних відносин митного характеру та регулюють ці відносини норм міжнародного права і є метою цієї роботи.
Таким чином, поняття міжнародного митного права як частини позитивного міжнародного права зводиться до того, що воно виступає основним нормативним регулятором відносин, що складаються між державами в ході їх співпраці і взаємодопомоги в митних питаннях. Це реальна правова матерія, що складається в основному з діючих дво-і багатосторонніх договорів між державами. Що ж до міжнародного митного права як навчальної дисципліни та частини доктрини міжнародного права, то тут предметом розгляду є як загальні питання правового врегулювання в цій сфері, так і конкретні правовідносини митного
характеру за участю держав і міжнародних організацій (митні союзи, зони вільної торгівлі і багато інші правові форми співпраці суб'єктів міжнародного права в митних справах).
Інструментами митної політики виступають передбачені національним законодавством і міжнародними договорами митні тарифи та система заходів нетарифного регулювання (ліцензування, контингентування, квотування), будується в наш час, як правило, з урахуванням міжнародних стандартів у цій області. Всі ці заходи взаємопов'язані між собою і утворюють поняття митного режиму як сукупності положень, що визначають статус товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави, для митних цілей.
Виникаючі при цьому суспільні відносини, пов'язані з перетином або переміщенням через митний кордон держави, регулюються нормами права - національного і міжнародного, доповнюють один одного в залежності від характеру відносин і предмета регулювання.
Таке подвійне паралельне регулювання діяльності деяких органів держав (крім митних, наприклад, такі органи зовнішніх зносин, як дипломатичні та консульські представництва) - явище закономірне. Справа в те, що зазначені органи створюються і наділяються відповідними повноваженнями кожною державою самостійно на основі норм внутрішньодержавного права. Але як тільки ці органи вступають в офіційні відносини з аналогічними органами інших держав, такі відносини, стаючи вже міждержавними, починають регулюватися нормами міжнародного права. В нашому випадку, наприклад, - Угодами держав про взаємну допомогу в митних питаннях.
Митна справа, що складається, по суті, з митної політики держави і засобів її здійснення, за самою своєю природою явище не одномірне: в ньому можна виділити два аспекти - внутрішній (захист національної промисловості та торгівлі, економіки взагалі) і зовнішній (створення найбільш сприятливих умов для участі в міжнародному торгово-економічному обороті). У першому випадку держава зберігає повну свободу в тому, що стосується дозволу, обмеження, заборони і взагалі регулювання в тій чи іншій формі ввезення в країну або вивезення з неї товарів та інших предметів відповідно до принципів її зовнішньоторговельної політики, найважливішою складовою якої і є політика митна.
Ф. Ліст писав у цьому зв'язку: "З суверенітету державної влади випливає автономія її торговельної політики ". А. Фердросс вирішує це питання аналогічно: "розсуд кожної держави надається, згідно із загальним міжнародним правом, проводити таку торговельну політику, яку вона вважає правильною ". Залишається сказати, що в літературі поняття торговельної політики нерідко розглядається як рівнозначне поняттю митної політики (як писав Н.Г. Петров, "Коли говорять про торгову політику, то в першу голову розуміють під нею митну політику ") 1 . Зовнішній же аспект означає, що держава, встановлюючи той чи інший вид митного регулювання, не може не рахуватися з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, що, в кінцевому рахунку, також витікає з доктрини поваги суверенітету всіх держав. Для всієї сфери митної справи має особливе значення, зокрема, принцип недискримінації в міжнародних економічних відносинах та міжнародної торгівлі, згідно з яким кожне держава вправі очікувати від інших держав створення йому таких умов, які були б, принаймні, рівними для всіх.
З цього випливає, що митна політика не зводиться лише до техніки митного справи, до власне митним заходам на кордоні або в зв'язку з її перетином (огляд і випуск вантажів, нарахування і стягування митних зборів і ін.) Це поняття більш широке, що охоплює різні сторони діяльності держави в галузі зовнішньоекономічних зв'язків. Більш того, митна політика і митна справа в цілому ставляться до числа найважливіших проявів суверенітету держави і тому є предметом турботи і уваги з боку законодавчої влади і зовнішньополітичних органів держави при формуванні його міжнародно-правової позиції.
У світлі сказаного про роль і значення митної політики і митної сфери в цілому цілком логічним і закономірним було те, що в першому ж на шляху до незалежності Україна документі - Декларації про її державний суверенітет від 16 липня 1990 р. - серед найважливіших пунктів програми державного будівництва міститься і положення про створення власної (вперше за весь період після утворення Союзу РСР) митної системи України. Нині в Україну функціонує власна митна служба, створена і відповідна правова база для цього, хоча останнє зовсім не означає (принаймні до прийняття нового Митного кодексу України) дійсного відповідності існуючого митного законодавства країни тим завданням, які сформульовані для нього ще чинним Митним кодексом України від 12 грудня 1991 р.2: "Митне справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами "(ст. 1). Поки до цього, на жаль, ще далеко, і це зайвий раз свідчить про необхідність вивчення тих самих "загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів", які і складають основний зміст чинного міжнародного митного права. Це саме той комплекс питань, вирішення яких покликане сприяти якнайшвидшого і в той же час найбільш плавному входженню України в процеси міжнародного співробітництва з питань митної справи. Розгляд складаються в результаті такої співпраці міждержавних відносин митного характеру та регулюють ці відносини норм міжнародного права і є метою цієї роботи.
Таким чином, поняття міжнародного митного права як частини позитивного міжнародного права зводиться до того, що воно виступає основним нормативним регулятором відносин, що складаються між державами в ході їх співпраці і взаємодопомоги в митних питаннях. Це реальна правова матерія, що складається в основному з діючих дво-і багатосторонніх договорів між державами. Що ж до міжнародного митного права як навчальної дисципліни та частини доктрини міжнародного права, то тут предметом розгляду є як загальні питання правового врегулювання в цій сфері, так і конкретні правовідносини митного
характеру за участю держав і міжнародних організацій (митні союзи, зони вільної торгівлі і багато інші правові форми співпраці суб'єктів міжнародного права в митних справах).
