Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)
1.3. Оборот інвестицій та проблеми прискорення їх обігу
Однією зі складових проблеми ефективного використання інвестицій є скорочення інвестиційного циклу й прискорення їх обороту. Слід зазначити, що з-поміж багатьох факторів, що впливають на ефективність інвестицій і прискорення їхнього обороту, істотну роль відіграє економія часу. З цим фактором тісно пов'язані економічні рішення. Ще К. Маркс, говорячи про економію часу, вказував, що вона є «першим економічним законом на основі колективного виробництва» і до неї зводиться в кінцевому підсумку вся економія. Чим менше часу витрачає суспільство на один вид виробництва, «тим більше часу воно виграє для іншого виробництва матеріального чи духовного» [3, с. 117].
Академік С. Г. Струмилін, виділяючи головні проблеми економічної науки, вказував: «Є проблема, вивчення якої видається надзвичайно важливим і в наші дні, і особливо надалі. Це проблема часу. Час - це найважливіший соціальний та економічний фактор, не враховувати який ми не можемо...» [14, с. 58].
В останні роки факторові часу не приділяється достатньої уваги при економічних обґрунтуваннях ефективності інвестицій. На думку М. Н. Лойтера, це пояснюється не так розходженням думок щодо самої проблеми, як недостатньо чітким розумінням взаємозв'язку методів визначення ефективності капітальних вкладень на різних рівнях управління і відповідних способів обліку фактору часу. Справа в тім, що нерідко в практиці розрахунків визначення ефективності інвестицій фактично не розрізняються поняття загальної (абсолютної) і порівняльної ефективності [15, с. 139].
Основним завданням обґрунтування економічної ефективності інвестицій на всіх стадіях інвестиційного циклу є виявлення резервів підвищення ефективності суспільного виробництва, серед яких важливе місце посідає економія часу. Ефективність інвестицій - складова важливої проблеми, іменованої ефективністю суспільного виробництва. Прискорення обороту інвестицій створює передумови для прискореного розвитку продуктивних сил країни і росту її економічного потенціалу [85, 92].
Ще на зорі розвитку капіталізму К. Маркс відзначав, що його формули обороту капіталу й відтворення зберігають своє значення і для інших економічних формацій. Проводячи дослідження процесу обороту й кругообігу суспільного капіталу, він деталізував їх форми, виділяючи при цьому три фігури кругообігу (грошову Г-Г1, товарну Т-Т1 та виробничу В...В), підкреслюючи при цьому, що для обороту суспільного продукту характерна товарна форма обігу: Т-Г-Т1, а для індивідуального обороту - грошова: Г-Т-Г1.
Керуючись цим положенням, а також з огляду на те, що процес створення основних фондів являє собою нагромадження засобів виробництва, використовуваних для капітального будівництва, і засобів особистого споживання, обмінюваних на фонд заробітної плати для оплати праці будівельників, характеризувати оборот інвестицій у загальному процесі відтворення сукупного суспільного продукту слід виходячи з товарної форми кругообігу: Т-Г-Т1. Оборот інвестицій - це процес авансування коштів та їхнього повернення до вихідного моменту. Тривалість обороту інвестицій - це такий проміжок часу, за який інвестиції перетворяться в готові об'єкти або потужності, що досягай проектних техніко-економічних показників. Швидкість руху характеризує темпи розширеного відтворення і є якісною характеристикою процесу, тому що вона виражає ефективність й інтенсивність виробництва.
Аналізуючи оборот і кругообіг авансованих коштів, О. О. Храмов обґрунтовано писав: «Кінцевою продукцією будівництва є основні фонди, і тому оборот капітальних вкладень варто обчислювати як співвідношення величин, з одного боку, введення основних фондів, а з іншого боку - обсягів капіталовкладень і незавершеного будівництва за визначений час. Показник такого співвідношення дає нам або число оборотів капітальних вкладень в одиницю часу, або тривалість одного їхнього обороту» (у роках, місяцях і т. ін.) [16, с. 13].
Рух є основним станом інвестицій. Характеризуючи капітал як вартість, що постійно рухається, К. Маркс указував: «Капітал є рух, процес кругообігу... Капітал можна зрозуміти лише як рух, а не як річ, що перебуває в спокої... Вартість проходить тут через різні форми, робить різні рухи, у яких вона зберігається й у той же час зростає, збільшується... Капіталістичне виробництво існує й може продовжувати своє існування лише доти, поки капітальна вартість... здійснює процес свого кругообігу» [17, с. 121].
Поняття обороту інвестицій має двоїстий характер. З одного боку, воно характеризується вартісною формою, а з іншого - натуральною, тобто одержанням споживаної вартості. Важливо відзначити при цьому, що нормальний розвиток відтворювального процесу може здійснюватися лише за умови єдності обох форм руху. На жаль, ця теоретична передумова організації відтворення основних фондів не завжди враховується сучасними дослідниками. А це особливо важливо, якщо взяти до уваги, що в практиці інвестування збіг окремих етапів обороту асигнованих коштів у часі по вартості й у натурі скоріше виняток, ніж правило.
Величина обороту інвестицій в економіку є результатом часу будівництва й маси асигнованих коштів. Швидкість обороту інвестицій є розрахунковою величиною, яка залежить також і від розподілу величини асигнованих коштів, які щорічно виділяються для будівництва. Вона є важливою узагальнюючою характеристикою відтворювального процесу. Поняття обороту інвестицій в економічній літературі трактується по-різному. Ряд економістів вважає, що він містить у собі період вишукування й проектування, а також період створення і виробничого використання основних фондів, обумовлених термінами їхньої служби [18, 19].
Водночас в економічній літературі зустрічаються натуралістичні погляди на оборот інвестицій. Економісти, що підтримують цю точку зору, вихідною й завершальною формою в обороті капітальних вкладень вважають не грошову, а продуктивну функцію фондів. Оборот капітальних вкладень, на їхню думку, практично обмежується закінченням будівництва об'єктів [див. 20, с. 284; 21, с. 146]. Вищезгадані погляди на оборот асигнувань нам видаються суперечливими.
На наш погляд, Ю. В. Уваров правильно писав: «Уявляється, що не слід змішувати момент завершення капітальних вкладень і списання їх на вартість основних фондів із фактичним завершенням інвестицій. І для підприємства, і для народного господарства в цілому тут важлива кінцева мета, що полягає в досягненні побудованим підприємством проектних техніко-економічних показників» [22, с. 7-8]. На думку
І. Г. Бережного і JI. Г. Гольдфарба, «кругообіг капітальних вкладень охоплює стадії перетворення авансованої вартості з грошової форми в проектно-вишукувальні роботи, робочі креслення, будівельні об'єкти, основні засоби, частину вартості кінцевої продукції, амортизаційні відрахування й плату за фонди» [23, с. 36]. Вони вважають, що грошова форма виробничих фондів виступає у вигляді капітальних вкладень, що у процесі кругообігу перетворяться в основні фонди підприємства, у частину фондів обігу і, нарешті, у частину грошового виторгу. Кругообіг капітальних витрат, за їх твердженням, «завершується не створенням виробничих фондів, а одержанням за допомогою цієї матеріальної основи певної кінцевої продукції» [23, с. 35].
Тривалість акумуляції витрат у сфері капітального будівництва характеризує швидкість обороту інвестицій. Економічною ознакою виходу капітальних витрат із сфери будівництва, критерієм їхнього обороту і, відповідно, перетворення форми незавершених витрат є повна готовність споруджених об'єктів до експлуатації. Перехід незавершених витрат в основні фонди пов'язаний з короткочасним виходом вартості будівельної продукції у сферу обігу» [24, с. 60-61].
Іноді економісти називають кошти вкладені в будівництво, «омертвілими» чи «замороженими». У зв'язку з цим Б. С. Вайнштейн обгрунтовано писав: «Тлумачення будівельного виробництва як процесу, що завдає збитків, не випливає з наукових передумов. Незавершене будівництво (у нормативних розмірах), іншими словами, попередні напрацювання, належить до категорії обігових коштів будівельного виробництва, і в цьому значенні воно не більш «заморожене», ніж, скажімо, дошки в період їхнього сушіння, і не більш «омертвіле», ніж насіннєвий матеріал після посіву. Тому концепція «збитків» не може бути покладена в основу аналізу інвестиційного процесу» [25, с. 8].
Слід також зазначити, що в економічній літературі й практиці існують поняття «інвестиційний процес» і «інвестиційний цикл».
Інвестиційний процес, на нашу думку, являє собою спільну спрямовану діяльність усіх учасників суспільного відтворення, метою якої є створення основних фондів, призначених для виробництва кінцевого продукту на заданому рівні. Він характеризується рухом вартісної й натуральної форм. Інвестиційний процес - рух частини національного доходу як вартості і його матеріалізації в основні фонди.
Інвестиційний цикл - це індивідуальний оборот інвестицій, який можна представити у формі: Г-Т-Г1. Він є складовою процесу відтворення основних фондів, що відноситься до зведення одиничних потужностей або об'єктів, які споруджуються за єдиним проектом.
Тривалість інвестиційного циклу характеризується рухом засобів
від початку проектування до досягнення на побудованих потужностях проектних техніко-економічних показників.
Аналіз інвестиційного циклу дає підставу стверджувати, що перші дві стадії - проектування й будівництво - є об'єктивно необхідними, а період освоєння виробничих потужностей - переважно результат низької організації виробництва. У цей період, як правило, здійснюється усунення недоробок будівельно-монтажних робіт, виправлення дефектів обладнання, набір робітників і освоєння ними машин і механізмів, заготівля сировини і матеріалів, вирішення інших проблем. Всі ці роботи за нинішнього рівня розвитку економіки можна успішно провести в період пусконалагоджування, здійснюваного до здачі об'єкта в експлуатацію, тобто в період будівництва.
У зв'язку з цим В. П. Красовський підкреслював: «Завершення обороту вкладень визначається придатністю об'єкта, його частини або комплексу від введення в дію і до нормальної експлуатації, що є умовою для прийняття й оплати замовниками, тобто експлуатаційними галузями. При визначенні кількості оборотів капітальних вкладень не слід враховувати періоду освоєння, тому що пусковий період має бути завершений до здачі об'єктів в експлуатацію. Обчислення строків окупності капітальних вкладень починається після приймання споруджених об'єктів за результатами виробничої діяльності у відповідних галузях» [26, с. 25]. Ця точка зору нам здається обгрунтованою.
Справедливість цього обґрунтування підтверджується і великою зарубіжною практикою здачі готових об'єктів замовнику після проведення передбачених контрактом експлуатаційних випробувань і досягнення гарантійних показників [27, с. 16], а також позитивним досвідом передових вітчизняних підприємств. Слід відзначити і накопичений досвід будівництва, здійснюваного нашою країною за рубежем, де також потужності здаються замовнику лише після досягнення проектних техніко-економічних показників.
На окремих підприємствах, де застосовується надто складне технологічне устаткування, що вимагає тривалого часу обкатування (наприклад, прокатні стани), доцільно здійснювати їхню експлуатацію до закінчення періоду обкатування на підставі актів робочих комісій. Причому в цих актах має бути особливо обумовлено, що на даному виробництві гарантовано безпечні умови праці, а такі акти варто погоджувати з інстанціями, що створюють державні приймальні комісії. До початку пусконалагоджувальних робіт замовник зобов'язаний забезпечити підбір інженерно-технічних працівників, підготовку робітників для відпрацьовування технологічних процесів і освоєння виробничих потужностей.
Разом з тим, при нинішньому тривалому періоді освоєння введених потужностей, інвестиційний цикл залишається незавершеним доти, доки збудовані й реконструйовані потужності не досягли проектних показників. Лише після повного освоєння потужностей можна переконатися в якості проекту, правильності планування й здійснення будівництва, а також рівня управління виробництвом і збутом продукції.
З урахуванням періоду освоєння капітальних вкладень тривалість одного обороту інвестиційного циклу в грошовій формі завершена. Процес Г-Т...В...В...Т1 - Г1 закінчився фазою Т1 -Г1, і зданий в експлуатацію об'єкт замовник сплатив.
Нині інвестиційний цикл фактично містить три основні технологічні стадії: вишукування і проектування; будівельно-монтажні й налагоджувальні роботи; освоєння закінчених будівництвом проектних потужностей (рис. 1.7).
Загалом в економіці ці етапи взаємопов'язані і здійснюються паралельно. Вітчизняний і закордонний досвід свідчить про доцільність спорудження потужностей і об'єктів частинами, пусковими комплексами. У період, коли будуються друга і наступні черги, перша черга, будучи уже введеною в експлуатацію, дає продукцію, а витрачені кошти окупаються, що скорочує оборот інвестицій. Усе це свідчить про необхідність подальшого удосконалення економічного механізму в будівництві й націлюванні його на підвищення зацікавленості будівельників випускати кінцеву продукцію, а не обмежуватися виробництвом окремих її частин. Відтак доцільним є впровадження показника, що характеризує швидкість обороту інвестицій.
Оборот капітальних вкладень розраховується співвідношенням, з одного боку, вводом основних фондів, а з іншого - обсягом капітальних вкладень і незавершеного будівництва за відповідний період. Показник такого співвідношення дає нам або число оборотів капітальних вкладень за одиницю часу, або тривалості одного їх обороту.
Серед інших методів розрахунку обороту капітальних вкладень була запропонована така формула [18]:
де: Ок - оборот капітальних вкладень;
К - повна кошторисна вартість будівництва;
Н - зміна залишків незавершеного будівництва;
В - уведення в дію основних фондів.
Однак ця формула не може бути використана для цих цілей, тому що не виражає співвідношення між вартістю засобів, вкладених у будівництво, і кінцевими результатами будівельного виробництва за одиницю часу.
Серед показників фактору часу важливе місце займає лаг, що характеризується розривом у часі між витратами й ефектом. У літературі зустрічаються різні погляди на сутність і методи розрахунку лага [див. 21, 29, ЗО, 31].
Економічний зміст будівельного лага полягає в тому, що він відбиває час відволікання кожної одиниці витрачених кошт у період будівництва до його завершення. Величину інвестиційного лага не можна одержати в результаті усереднення індивідуальних лагів. Ця величина може бути визначена як середній показник змінних величин загальної суми асигнувань, що знаходяться в інвестиційному процесі.
Часовий лаг складається з лагів проектування, будівництва й
освоєння потужностей. Для прискорення інвестиційного циклу доцільно знайти межі й вести облік кожної стадії проектування-освоєння. У практичних рішеннях окремі стадії можуть бути об'єднані. Прискорення інвестиційного циклу залежить від скорочення не тільки окремих його стадій, а й перерв між ними. Найбільші втрати часу нерідко виникають на «стиках» ланок циклу. На таких, наприклад, як проектування будівництво, бо часто трапляються випадки тривалого перебування готової проектно-кошторисної документації «на полицях». Така ж ситуація може зустрічатися і на етапі будівництво-освоєння, коли після виконання повного обсягу будівельно-монтажних робіт об'єкт не може бути прийнятий в експлуатацію через те, що в період пусконалагоджувальних робіт виявляються суттєві недоробки проектувальників і будівельників.
Водночас досвід прискореного будівництва ряду об'єктів свідчить про те, що в Україні є всі можливості значно інтенсифікувати інвестиційний процес, скоротити тривалість проектування, будівництва й освоєння виробничих потужностей і за рахунок цього суттєво підвищити ефективність інвестицій.
В останні роки в економічній науці й практиці значна увага приділяється дослідженню проблем, що впливають на скорочення окремих стадій інвестиційного циклу: проектування, будівництва, освоєння проектних потужностей, а також здійснюється спроба комплексного дослідження повного обороту інвестицій.
Перш ніж приступити до аналізу проблем, що впливають на хід інвестиційного процесу, варто розглянути особливості капітального будівництва, з якими безпосередньо пов'язаний розвиток продуктивних сил, а також упровадження досягнень науково-технічного прогресу в усі галузі економіки.
Будівництво, в широкому значенні цього слова, - така галузь економіки, продукцією якої є побудовані чи реконструйовані виробничі потужності й об'єкти інфраструктури, а також будівлі й споруди житлово-цивільного призначення. Особливістю будівництва є нерухомість продукції, створюваної в результаті переміщення знарядь (машин і механізмів) і предметів праці (матеріалів та конструкцій) по розосереджених об'єктах у різних природних умовах.
Будівельне виробництво характеризується тривалістю відтворювального циклу і супроводжується значними одноразовими витратами. З одного боку, будівництво виробляє продукцію для всіх галузей економіки, з іншого - споживає продукцію приблизно 50 галузей матеріального виробництва.
Процес відтворення основних фондів здійснюється інвестиційними галузями, до яких, поряд із будівництвом та індустрією будівельних матеріалів, належать машинобудування, лісова, деревообробна та інші галузі промисловості.
Науковою базою для дослідження проблем, що впливають на хід інвестиційного процесу, слугує аналіз сформованих явищ. Врахування конкретних умов має стати нормою при вирішенні економічних завдань.
Ми вважаєм за доцільне згрупувати основні фактори, що визначають швидкість інвестиційного процесу, у дві основні групи (рис. 1.8):
- фактори, що формуються на стадіях будівельного виробництва;
- фактори, що формуються на стадіях обігу інвестицій.
Рис. 1.8. Фактори, що впливають на терміни інвестиційного процесу
Аналізуючи фактори, що визначають швидкість обороту інвестицій, особливу увагу варто звернути на пропорційність між складовими частинами виробництва й обігу. Вона має виявлятися передусім у правильності співвідношень між кількістю засобів виробництва і робочою силою. Вирішуючи господарські завдання загальнодержавного масштабу, необхідно заздалегідь розраховувати, скільки праці, засобів виробництва і життєвих ресурсів держава може безболісно витрачати
на вирішення окремих проблем - таких як, наприклад, будівництво залізниць, автомагістралей, трубопроводів. Протягом досить тривалого часу вони не приносять користі, але, звичайно, відтягують на себе виробничі й людські ресурси.
Особливу значимість така пропорційність набуває в сучасних умовах розвитку економіки України. Потреба в матеріальних ресурсах і робочій силі визначається виробничою "програмою, що ґрунтується на потребі суспільства в продукції. Диспропорції у цих співвідношеннях призводять до уповільнення обороту інвестицій і завдають значних матеріальних збитків.
Питання про інвестиції варто досліджувати з двох боків. По-перше, зважати на необхідність зведення (реконструкції) об'єктів, збалансованість ресурсів, що направляються на будівництво, - фінансових, матеріально-технічних, трудових. Важливо також дотримуватися оптимальних показників (які розраховуються), щодо обсягу щорічних інвестицій, кількості й терміну постачання комплектного устаткування, матеріалів, конструкцій, будівельної техніки та ін. По-друге, слід брати до уваги хід здійснення робіт у реальних умовах. У разі низького організаційно-технічного рівня інвестиційного процесу навіть найкращі проекти можуть виявитися збитковими. Тому, розробляючи проекти, необхідно здійснювати глибокий науковий аналіз реальних умов їх втілення. Обов'язковою умовою початку інвестиційного циклу є виділення асигнувань і початок фінансування будівництва. При цьому дуже важливо, щоб обсяг спрямованих інвестицій відповідав оптимальним розрахунковим показникам. Зменшення обсягів фінансових ресурсів і порушення термінів асигнування порівняно з оптимальними не дають змоги успішно здійснювати будівництво, чим знижують швидкість обороту інвестицій.
Підвищити ефективність будівництва й інвестицій можуть заходи щодо удосконалення організації виробничо-господарської діяльності й підвищення ролі економічних методів управління нею. Такі заходи на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу покликані забезпечити прискорення й ритмічність введення в дію об'єктів, що споруджуються і реконструюються, скорочення термінів й підвищення якості будівництва. А в підсумку - досягти вищої продуктивності праці й рентабельності всіх учасників інвестиційного процесу.
Для визначення потреби в матеріальних ресурсах, фонді заробітної плати й оборотних коштах на всіх етапах будівельно-монтажних робіт використовується розбивка загального обсягу підрядних робіт на відповідні періоди. Важливим стимулом прискорення обороту інвестицій є конкурсний добір підрядчиків й акордна оплата праці будівельників, що орієнтує на кінцеву будівельну продукцію. Акордні завдання сприяють скороченню термінів будівництва тоді, коли вони стосуються не окремих робочих процесів, що не дають закінченої будівельної продукції, а обсягу робіт у цілому по об'єкту, його черзі, етапі, частині, технологічному комплексу або виду робіт на основі калькуляцій витрат праці й заробітної плати, затверджуваних керівниками, погодженими із замовниками підрядних і субпідрядних організацій.
Серед основних факторів, що впливають на приріст продуктивності праці в будівництві, варто назвати:
- удосконалення проектних рішень, широке використання прогресивних конструкцій, деталей і матеріалів, підвищення заводської готовності виробів і коефіцієнта збірності;
- поліпшення технології будівельного виробництва й підвищення рівня механізації будівельно-монтажних робіт;
- удосконалення управління будівництвом, організації виробництва й праці.
На хід інвестиційного процесу відчутно впливає також матеріально-технічне постачання. Без своєчасного комплексного забезпечення будівництва матеріально-технічними ресурсами не може бути й мови про дотримання термінів і підвищення якості зведення об'єктів і потужностей. Високоякісні проекти, краща організація праці, висока кваліфікація будівельників зводяться нанівець за відсутності чіткого матеріально-технічного постачання.
В умовах ринку своєчасне забезпечення будівельно-монтажних робіт якісними матеріалами, прогресивними конструкціями і сучасним технологічним устаткуванням не є непосильним завданням (як це було в роки функціонування планових директивних методів управління капітальним будівництвом). Однак у розроблюваних заходах мають застосовуватися розрахунки найоптимальніших, з економічної точки зору, показників якості використовуваних конструкцій, матеріалів і транспортних схем їхнього завезення.
Аналізуючи проблеми тривалості інвестиційного циклу, не можна не відзначити й періоду освоєння потужностей, тому що навіть за найуспішнішого проведення будівництва оборот інвестицій може бути ще довгий час незавершеним. У практиці інвестування є чимало фактів, що свідчать про введення потужностей зі значними недоробками, без підготовки сировинної бази, неузгодженості потужностей по всіх технологічних ланках, відсутністю енергетичних ресурсів, робочої сили й транспортних засобів. Усунення цих недоліків подовжує інвестиційний цикл і сповільнює оборот асигнованих коштів.
На нинішньому етапі розвитку вітчизняної економіки скорочення тривалості інвестиційного циклу набуває особливої актуальності і є найважливішим напрямком підвищення її ефективності. Проблема прискорення інвестиційного процесу, фактор часу поряд із пошуком джерел фінансування в останні роки відіграють дедалі більшу роль. Важлива складова цього процесу - істотне прискорення обороту інвестицій, що базується на скороченні тривалості окремих стадій інвестиційного циклу, на їхньому сполученні в часі, зменшення періоду заморожування коштів за рахунок оптимального розподілу асигнувань по фазах циклу. Особливе місце при цьому варто приділити стадії будівництва, що має найбільшу питому вагу в загальній його тривалості. Тривалість будівництва в Україні хоч і скорочується, однак продовжує залишатися ще дуже значною.
Наднормативна тривалість будівництва, порушення термінів введення потужностей і основних фондів не дозволяють у встановлений термін забезпечити економіку необхідними товарами, а населення продуктами, створюють диспропорції у міжгалузевому балансі і призводять до втрат в економіці країни, які можна розрахувати за формулою, рекомендованою фахівцями колишнього Будбанку:
де: Пп - отримана продукція від скорочення термінів будівництва; Ск - сумарна кошторисна вартість будов, одночасно включених до плану;
Тф, Тн - відповідно фактичні й нормативні терміни будівництва; Ке - коефіцієнт ефективності інвестицій.
Скорочувати тривалість інвестиційного циклу починають на передпроектній і проектній стадіях. Проектування - важлива складова будівельного виробництва. Від його тривалості, якості проектно-кошторисної документації значною мірою залежить успіх розвитку інвестиційного циклу. Несвоєчасне забезпечення будівництв проектно-кошторисною документацією не дає змоги підрядчикам розмістити замовлення на виготовлення конструкцій і деталей у необхідній кількості й асортименті, зробити заявки на інші матеріально-технічні ресурси, а також погодити план із субпідрядними організаціями і вчасно приступити до провадження робіт. Низька якість технічної документації змушує їх припиняти або значно скорочувати роботи, доки документація не буде перероблена і перезатверджена у встановленому порядку. В підсумку все це призводить до подовження інвестиційного циклу, сповільнює оборот інвестицій і знижує їх ефективність. Тому розгляд розвитку інвестиційного циклу ми почнемо з дослідження цих стадій.
Недогляди і недоліки під час проектування й будівництва призводять до зростання кошторисної вартості. Відтак порушуються планові пропорції, виникає потреба залучати для таких будівництв додаткові матеріально-технічні, фінансові й трудові ресурси, що спричиняється до уповільнення обороту інвестицій, бо збільшується маса коштів, які знаходяться в обороті. З огляду на цю обставину доцільно розглянути питання про стабільність кошторисної вартості докладніше.
На кошторисну вартість будівництва впливають різні фактори, врахувати їх непросто, а вирішити не завжди вдається з достатньою повнотою. Збільшення кошторисної вартості, наприклад, відбувається в багатьох випадках з об'єктивних причин, викликаних як впливом науково-технічного прогресу, так і підвищенням вимог до проектування і безпосередньо до будівництва. На подорожчання будівництва значний вплив мають і фактори, що складаються поза сферою будівельного виробництва. Це, насамперед, заходи щодо охорони навколишнього середовища і дотримання вимог, зумовлених соціальними умовами праці й побуту на виробництві, які потребують додаткових інвестицій і зміни норм проектування. Йдеться про застосування досконалих технічних рішень у спорудженні спеціальних об'єктів, зокрема очисних споруд; пристроїв для оборотного використання води на виробничі потреби, вловлювання пилових відходів, що потрапляють в атмосферу; облік сейсмостійкості й заходи радіаційного захисту; створення сприятливих умов праці тощо. За даними проектних організацій з цих питань, підвищення кошторисної вартості будівництва в результаті здійснення заходів щодо охорони природи та поліпшення соціальних умов праці й побуту на виробництві становить у річному обчисленні 2-3%. Тому прийняття найоптимальніших рішень у виборі методів, що забезпечують ці заходи, удосконалення технології виробництва й проектування - необхідна умова загального завдання зниження вартості всього будівництва. Однак, як показує аналіз, основні причини росту кошторисної вартості будівництва пов'язані з будівельним виробництвом. Досить часто спорудження багатьох об'єктів не викликане потребами економіки й виробничою необхідністю, в окремих проектах допускаються надмірності, є помилки проектних організацій як у визначенні кошторисної вартості, так і у виборі проектних рішень, внаслідок чого кошторисна вартість сягає значних розмірів. В останні десятиліття в Україні в ряді галузей і виробництв зросла кошторисна вартість багатьох об'єктів промислового, сільськогосподарського і житлово-цивільного будівництва. Причому таке збільшення найчастіше виявляється не в організаціях, покликаних вирішувати ці питання, а на стадії розгляду представленої документації в експертних підрозділах сильних організацій інвесторів. Основними факторами, що впливають на збільшення кошторисної вартості будівництва, є недоліки в плануванні роботи проектних, вишукувальних і науково-дослідних організацій, які надають недостатньо обґрунтовані рішення щодо технології виробництва й вибору устаткування, окремі узгодження при визначенні геологічних, гідрогеологічних та інших умов будівництва. У багатьох випадках допускається заниження вартості будівельно-монтажних робіт, застосування нераціональних транспортних схем, а також невміле застосування укрупнених кошторисних норм і неправильне визначення вартості місцевих будівельних матеріалів, неповний облік (порівняно з прейскурантами) цін на устаткування. Крім того, у багатьох випадках збільшення кошторисної вартості відбувається внаслідок значної тривалості проектування й будівництва, а також викликаної у зв'язку з цим необхідності заміни раніше прийнятих рішень, включення об'єктів, що безпосередньо не стосуються даного будівництва, заміни будівельних матеріалів, виробів і конструкцій на дорожчі.
Слід зазначити, що збільшення кошторисної вартості будівництва багатьох об'єктів відбувалося з погіршенням їхніх техніко-економічних показників.
За радянських часів допускалося необгрунтоване заниження первісної вартості проекту замовниками, щоб зберегти ліміти (за затвердженням чи погодженням титульних списків і проектів), продовжені з різних причин терміни будівництва, у процесі якого змінюються нормативні показники й технічні умови, доручення розробки документації неспеціалізованим проектним організаціям тощо. За даними колишнього Держбуду УРСР, під час щорічного розгляду експертними підрозділами міністерств, відомств і виконкомів республіки по 2,5-3 тис. будівництв, виявлялося понад 10-12% неякісно розроблених проектів. У результаті врахування зауважень експертизи зміна кошторисної вартості в той чи інший бік сягала 1,5% заявленої вартості проектів.
Аналіз зміни кошторисної вартості будівництва в галузях промисловості й економіки України показує, що їх причини мають загальний характер для всього будівництва і протягом тривалого часу практично залишаються незмінними. Відволікання капітальних вкладень на будівництво, здійснюване за рахунок державного бюджету, призводить до недостачі капітальних вкладень на будівництво інших об'єктів, подовжуючи тривалість їхнього спорудження, сповільнюючи тим самим оборот інвестицій.
За нашими розрахунками, у 1970—1990-ті роки в Україні тривалість обороту інвестицій виробничого призначення становила 1,9-2,1 роки. При цьому зростання кошторисної вартості призвело до збільшення тривалості обороту на 1 місяць.
Урахування факторів, що впливають на хід інвестиційного процесу при плануванні капітального будівництва та втіленні планів у реальних умовах, дасть змогу мобілізувати значні невикористані резерви для його прискорення.
Швидкість обороту інвестицій. Швидкість обороту інвестицій на стадіях обігу значною мірою залежить від термінів освоєння введених у дію потужностей. Слід зазначити втішну тенденцію останніх років: багато об'єктів і введених потужностей освоюють у встановлений термін, а в ряді випадків достроково.
Серед основних резервів скорочення термінів освоєння потужностей на введених у дію підприємствах варто назвати: своєчасне усунення будівельно-монтажних недоробок, повне забезпечення сировиною та кваліфікованими кадрами, усунення помилок у проектах і дефектів устаткування, поліпшення збуту продукції.
Термін освоєння потужностей на підприємствах, що вводились в дію, в 1970-1980-ті роки становив 3,5-4 роки. При цьому повний інвестиційний цикл у ці часи в Україні в середньому тривав 14-16 років. Така велика тривалість була гальмом на шляху впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тому що за цей період у техніці й технології виробництва відбуваються значні зміни, з'являються нові види взаємозамінної продукції, значно змінюються господарські зв'язки об'єднань і підприємств. Внаслідок таких змін техніко-економічні показники будівництв не відповідають проектним показникам.
Ступінь досконалості організації інвестиційного процесу, тривалість обороту інвестицій відіграють істотну роль у вирішенні питань і підвищення ефективності асигнованих коштів.
Використовувана в той час методика визначення економічної ефективності інвестицій як критерій економічної ефективності асигнованих коштів в економіку передбачала відношення приросту національного доходу (у порівняльних цінах) до капітальних вкладень, що забезпечували цей приріст.
У роки радянських п'ятирічок середній коефіцієнт ефективності капітальних вкладень знаходився на рівні 0,25-0,30.
Як відзначалося вище, швидкість обороту інвестицій залежить від обсягу витрат (у чисельнику формули 1.1), а їхнє зниження, відповідно, вплине на його прискорення.
Зниження питомих витрат на будівництво в основному досягається за рахунок удосконалення проектних рішень і технології виробництва; виключення об'єктів, будівництво яких не викликано виробничо-господарськими потребами; поліпшення архітектурно-планувальних і
конструктивних рішень; зменшення території промислових майданчиків; забезпечення високоефективної забудови; скорочення довжини транспортних та інженерних комунікацій.
Незадовільне проектування, будівництво й освоєння потужностей на ряді промислових об'єктів призвело до втрат продукції на сотні мільйонів карбованців.
Це свідчить про те, що в економіці України є значні невикористані резерви для зниження кошторисної вартості будівництва і прискорення на цій основі обороту інвестицій.
Значні резерви зниження кошторисної вартості будівництва криються в узгодженні планів проектно-вишуковальних робіт із планами капітального будівництва. Про це свідчить те, що в титульних списках на проектно-вишукувальні роботи для будівництва майбутніх років встановлено численні випадки перенесення початку будівництва. При цьому мають місце факти, коли воно не починається й у нові погоджені терміни, що призводить до морального старіння проектних рішень і, як наслідок, до нераціональних витрат.
З метою досягнення стабільності кошторисної вартості необхідно підвищити якість проектно-кошторисної документації, усунути надмірності в окремих проектах і не здійснювати проектування об'єктів, у спорудженні яких немає нагальної потреби, направляти зусилля проектувальників на своєчасну заміну застарілих проектних рішень і спільно з будівельними організаціями постійно домагатися перетворення проектування, виробництва конструкцій та будівельно-монтажних робіт у єдиний технологічний процес, що забезпечує підвищення рівня індустріалізації будівництва, скорочення його трудомісткості й тривалості.
Зниження вартості будівництва й економію матеріальних ресурсів можна отримати за рахунок підвищення якості проектної документації. Необхідно забезпечити ширше застосування економічних типів будівель, що максимально відповідають видам розташовуваних у них виробництв, навантаженню на конструкції та іншим експлуатаційним умовам.
Відчутним резервом зниження вартості будівництва є подальше удосконалення норм технологічного проектування. Інколи міністерства і відомства закладають у них середньо зважені фактичні дані, в результаті чого норми не відповідають сучасним вимогам науково-технічного прогресу, підвищенню ефективності виробництва та зниженню вартості будівництва підприємств, своєчасно не здійснюють перегляду застарілих норм. Застосування прогресивних норм технологічного проектування дозволяє значно зменшити площу забудови території, витрати металу, лісоматеріалів, цементу й інших ресурсів, відтак - знизити вартість будівництва. Експертним органам доцільно чіткіше контролювати виконання норм технологічного проектування.
Передбачувані в кошторисах на будівництво промислових підприємств кошти на тимчасові будівлі й споруди часто й невиправдано використовуються на зведення об'єктів, які підлягають зносу по закінченні будівництва, недостатньо запроваджуються будівлі інвентарного типу багаторазового використання. Для зниження витрат доцільно сповна використовувати для тимчасових цілей споруджувані на майданчиках постійні будівлі й споруди і, як правило, не споруджувати тимчасових, які підлягають згодом зносу.
Одним із факторів впливу на зміну кошторисної вартості є зростання цін на будівельні матеріали, машини й устаткування. Зростання цін на ці види продукції впливає на визначення кошторисної вартості будівництва, спотворюючи реальний її рівень. При цьому створюється видимість поліпшення технологічної структури інвестицій.
Практика встановлення цін залежно від ваги устаткування призводила до того, що підприємства були зацікавлені в завищенні його ваги і габаритів, завищуючи тим самим матеріалоємність виробів. А зростання витрат на придбання машин та устаткування спотворювало технологічну структуру інвестицій і збільшувало кошторисну вартість будівництва.
Часто на будівництво надходило розкомплектоване устаткування, що викликало необхідність його доукомплектування на будівельному майданчику з підвищенням вартості.
Доцільно, на наш погляд, переглянути також існуюче становище з розробки й фінансування проектів нестандартизованого устаткування. Необхідно все нестандартизоване устаткування конструювати одночасно з розробкою проекту аналогічно існуючому порядку щодо машин разового виготовлення). У цьому випадку при початку фінансування будівництва першої черги вже буде підготовлена проектна документація на нестандартизоване устаткування, і можна одночасно розміщати замовлення на його виготовлення.
Варто всіляко підтримувати й стимулювати перехід, що намітився у машинобудуванні, до комплектних поставок технологічного устаткування, технологічних ліній, установок, засобів механізації й автоматизації, управління й контролю з підвищеним ступенем заводської готовності на весь період будівництва, а також розрахунків замовників із генеральними постачальниками за поставлений чи змонтований комплект устаткування в цілому.
Наведені міркування підтверджують недоцільність постачання устаткування вузлами, бо, по-перше, як правило, підвищується вартість устаткування в цілому, а, по-друге, це не сприяє своєчасному й комплектному постачанню устаткування на замовлення будівництв у
суворій відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації, тим самим подовжується інвестиційний цикл.
У зв'язку з цим, на нашу думку, слід переглянути особливі умови постачання устаткування, в яких передбачене вузлове постачання.
Доцільно також здійснити комплекс заходів щодо удосконалення ціноутворення на устаткування. Підвищення цін на устаткування має суворо регламентуватися зростанням його продуктивності. Цим самим досягатиметься зниження питомих витрат на будівництво й прискорення обороту інвестицій.
Скорочення обороту асигнованих коштів, підвищення технічного рівня промислового будівництва й ефективності інвестицій досягається також за рахунок об'єднання підприємств у групи із загальними об'єктами допоміжних виробництв і господарств, інженерними спорудами й комунікаціями. Порівняно з відособленим розміщенням виробництв ефективність такого будівництва полягає в економії витрат на спорудження загально-вузлових об'єктів спільної експлуатації, а також скороченні території забудови й кількості будівель і споруд. Одночасно забезпечується зменшення експлуатаційних витрат, якісніше вирішення проблем містобудування, очищення водних і повітряних басейнів від забруднення.
Проведене дослідження свідчить про наявність значних невикористаних резервів на всіх стадіях інвестиційного циклу. В інвестиційній практиці ще не досягнуто спільності інтересів особистості, колективу й держави. На нашу думку, успіх вирішення цих питань насамперед залежить від рівня планування інвестицій та економічного стимулювання учасників інвестиційного процесу.
Академік С. Г. Струмилін, виділяючи головні проблеми економічної науки, вказував: «Є проблема, вивчення якої видається надзвичайно важливим і в наші дні, і особливо надалі. Це проблема часу. Час - це найважливіший соціальний та економічний фактор, не враховувати який ми не можемо...» [14, с. 58].
В останні роки факторові часу не приділяється достатньої уваги при економічних обґрунтуваннях ефективності інвестицій. На думку М. Н. Лойтера, це пояснюється не так розходженням думок щодо самої проблеми, як недостатньо чітким розумінням взаємозв'язку методів визначення ефективності капітальних вкладень на різних рівнях управління і відповідних способів обліку фактору часу. Справа в тім, що нерідко в практиці розрахунків визначення ефективності інвестицій фактично не розрізняються поняття загальної (абсолютної) і порівняльної ефективності [15, с. 139].
Основним завданням обґрунтування економічної ефективності інвестицій на всіх стадіях інвестиційного циклу є виявлення резервів підвищення ефективності суспільного виробництва, серед яких важливе місце посідає економія часу. Ефективність інвестицій - складова важливої проблеми, іменованої ефективністю суспільного виробництва. Прискорення обороту інвестицій створює передумови для прискореного розвитку продуктивних сил країни і росту її економічного потенціалу [85, 92].
Ще на зорі розвитку капіталізму К. Маркс відзначав, що його формули обороту капіталу й відтворення зберігають своє значення і для інших економічних формацій. Проводячи дослідження процесу обороту й кругообігу суспільного капіталу, він деталізував їх форми, виділяючи при цьому три фігури кругообігу (грошову Г-Г1, товарну Т-Т1 та виробничу В...В), підкреслюючи при цьому, що для обороту суспільного продукту характерна товарна форма обігу: Т-Г-Т1, а для індивідуального обороту - грошова: Г-Т-Г1.
Керуючись цим положенням, а також з огляду на те, що процес створення основних фондів являє собою нагромадження засобів виробництва, використовуваних для капітального будівництва, і засобів особистого споживання, обмінюваних на фонд заробітної плати для оплати праці будівельників, характеризувати оборот інвестицій у загальному процесі відтворення сукупного суспільного продукту слід виходячи з товарної форми кругообігу: Т-Г-Т1. Оборот інвестицій - це процес авансування коштів та їхнього повернення до вихідного моменту. Тривалість обороту інвестицій - це такий проміжок часу, за який інвестиції перетворяться в готові об'єкти або потужності, що досягай проектних техніко-економічних показників. Швидкість руху характеризує темпи розширеного відтворення і є якісною характеристикою процесу, тому що вона виражає ефективність й інтенсивність виробництва.
Аналізуючи оборот і кругообіг авансованих коштів, О. О. Храмов обґрунтовано писав: «Кінцевою продукцією будівництва є основні фонди, і тому оборот капітальних вкладень варто обчислювати як співвідношення величин, з одного боку, введення основних фондів, а з іншого боку - обсягів капіталовкладень і незавершеного будівництва за визначений час. Показник такого співвідношення дає нам або число оборотів капітальних вкладень в одиницю часу, або тривалість одного їхнього обороту» (у роках, місяцях і т. ін.) [16, с. 13].
Рух є основним станом інвестицій. Характеризуючи капітал як вартість, що постійно рухається, К. Маркс указував: «Капітал є рух, процес кругообігу... Капітал можна зрозуміти лише як рух, а не як річ, що перебуває в спокої... Вартість проходить тут через різні форми, робить різні рухи, у яких вона зберігається й у той же час зростає, збільшується... Капіталістичне виробництво існує й може продовжувати своє існування лише доти, поки капітальна вартість... здійснює процес свого кругообігу» [17, с. 121].
Поняття обороту інвестицій має двоїстий характер. З одного боку, воно характеризується вартісною формою, а з іншого - натуральною, тобто одержанням споживаної вартості. Важливо відзначити при цьому, що нормальний розвиток відтворювального процесу може здійснюватися лише за умови єдності обох форм руху. На жаль, ця теоретична передумова організації відтворення основних фондів не завжди враховується сучасними дослідниками. А це особливо важливо, якщо взяти до уваги, що в практиці інвестування збіг окремих етапів обороту асигнованих коштів у часі по вартості й у натурі скоріше виняток, ніж правило.
Водночас в економічній літературі зустрічаються натуралістичні погляди на оборот інвестицій. Економісти, що підтримують цю точку зору, вихідною й завершальною формою в обороті капітальних вкладень вважають не грошову, а продуктивну функцію фондів. Оборот капітальних вкладень, на їхню думку, практично обмежується закінченням будівництва об'єктів [див. 20, с. 284; 21, с. 146]. Вищезгадані погляди на оборот асигнувань нам видаються суперечливими.
На наш погляд, Ю. В. Уваров правильно писав: «Уявляється, що не слід змішувати момент завершення капітальних вкладень і списання їх на вартість основних фондів із фактичним завершенням інвестицій. І для підприємства, і для народного господарства в цілому тут важлива кінцева мета, що полягає в досягненні побудованим підприємством проектних техніко-економічних показників» [22, с. 7-8]. На думку
І. Г. Бережного і JI. Г. Гольдфарба, «кругообіг капітальних вкладень охоплює стадії перетворення авансованої вартості з грошової форми в проектно-вишукувальні роботи, робочі креслення, будівельні об'єкти, основні засоби, частину вартості кінцевої продукції, амортизаційні відрахування й плату за фонди» [23, с. 36]. Вони вважають, що грошова форма виробничих фондів виступає у вигляді капітальних вкладень, що у процесі кругообігу перетворяться в основні фонди підприємства, у частину фондів обігу і, нарешті, у частину грошового виторгу. Кругообіг капітальних витрат, за їх твердженням, «завершується не створенням виробничих фондів, а одержанням за допомогою цієї матеріальної основи певної кінцевої продукції» [23, с. 35].
Тривалість акумуляції витрат у сфері капітального будівництва характеризує швидкість обороту інвестицій. Економічною ознакою виходу капітальних витрат із сфери будівництва, критерієм їхнього обороту і, відповідно, перетворення форми незавершених витрат є повна готовність споруджених об'єктів до експлуатації. Перехід незавершених витрат в основні фонди пов'язаний з короткочасним виходом вартості будівельної продукції у сферу обігу» [24, с. 60-61].
Іноді економісти називають кошти вкладені в будівництво, «омертвілими» чи «замороженими». У зв'язку з цим Б. С. Вайнштейн обгрунтовано писав: «Тлумачення будівельного виробництва як процесу, що завдає збитків, не випливає з наукових передумов. Незавершене будівництво (у нормативних розмірах), іншими словами, попередні напрацювання, належить до категорії обігових коштів будівельного виробництва, і в цьому значенні воно не більш «заморожене», ніж, скажімо, дошки в період їхнього сушіння, і не більш «омертвіле», ніж насіннєвий матеріал після посіву. Тому концепція «збитків» не може бути покладена в основу аналізу інвестиційного процесу» [25, с. 8].
Слід також зазначити, що в економічній літературі й практиці існують поняття «інвестиційний процес» і «інвестиційний цикл».
Інвестиційний процес, на нашу думку, являє собою спільну спрямовану діяльність усіх учасників суспільного відтворення, метою якої є створення основних фондів, призначених для виробництва кінцевого продукту на заданому рівні. Він характеризується рухом вартісної й натуральної форм. Інвестиційний процес - рух частини національного доходу як вартості і його матеріалізації в основні фонди.
Інвестиційний цикл - це індивідуальний оборот інвестицій, який можна представити у формі: Г-Т-Г1. Він є складовою процесу відтворення основних фондів, що відноситься до зведення одиничних потужностей або об'єктів, які споруджуються за єдиним проектом.
Тривалість інвестиційного циклу характеризується рухом засобів
від початку проектування до досягнення на побудованих потужностях проектних техніко-економічних показників.
Аналіз інвестиційного циклу дає підставу стверджувати, що перші дві стадії - проектування й будівництво - є об'єктивно необхідними, а період освоєння виробничих потужностей - переважно результат низької організації виробництва. У цей період, як правило, здійснюється усунення недоробок будівельно-монтажних робіт, виправлення дефектів обладнання, набір робітників і освоєння ними машин і механізмів, заготівля сировини і матеріалів, вирішення інших проблем. Всі ці роботи за нинішнього рівня розвитку економіки можна успішно провести в період пусконалагоджування, здійснюваного до здачі об'єкта в експлуатацію, тобто в період будівництва.
У зв'язку з цим В. П. Красовський підкреслював: «Завершення обороту вкладень визначається придатністю об'єкта, його частини або комплексу від введення в дію і до нормальної експлуатації, що є умовою для прийняття й оплати замовниками, тобто експлуатаційними галузями. При визначенні кількості оборотів капітальних вкладень не слід враховувати періоду освоєння, тому що пусковий період має бути завершений до здачі об'єктів в експлуатацію. Обчислення строків окупності капітальних вкладень починається після приймання споруджених об'єктів за результатами виробничої діяльності у відповідних галузях» [26, с. 25]. Ця точка зору нам здається обгрунтованою.
Справедливість цього обґрунтування підтверджується і великою зарубіжною практикою здачі готових об'єктів замовнику після проведення передбачених контрактом експлуатаційних випробувань і досягнення гарантійних показників [27, с. 16], а також позитивним досвідом передових вітчизняних підприємств. Слід відзначити і накопичений досвід будівництва, здійснюваного нашою країною за рубежем, де також потужності здаються замовнику лише після досягнення проектних техніко-економічних показників.
На окремих підприємствах, де застосовується надто складне технологічне устаткування, що вимагає тривалого часу обкатування (наприклад, прокатні стани), доцільно здійснювати їхню експлуатацію до закінчення періоду обкатування на підставі актів робочих комісій. Причому в цих актах має бути особливо обумовлено, що на даному виробництві гарантовано безпечні умови праці, а такі акти варто погоджувати з інстанціями, що створюють державні приймальні комісії. До початку пусконалагоджувальних робіт замовник зобов'язаний забезпечити підбір інженерно-технічних працівників, підготовку робітників для відпрацьовування технологічних процесів і освоєння виробничих потужностей.
З урахуванням періоду освоєння капітальних вкладень тривалість одного обороту інвестиційного циклу в грошовій формі завершена. Процес Г-Т...В...В...Т1 - Г1 закінчився фазою Т1 -Г1, і зданий в експлуатацію об'єкт замовник сплатив.
Нині інвестиційний цикл фактично містить три основні технологічні стадії: вишукування і проектування; будівельно-монтажні й налагоджувальні роботи; освоєння закінчених будівництвом проектних потужностей (рис. 1.7).
Загалом в економіці ці етапи взаємопов'язані і здійснюються паралельно. Вітчизняний і закордонний досвід свідчить про доцільність спорудження потужностей і об'єктів частинами, пусковими комплексами. У період, коли будуються друга і наступні черги, перша черга, будучи уже введеною в експлуатацію, дає продукцію, а витрачені кошти окупаються, що скорочує оборот інвестицій. Усе це свідчить про необхідність подальшого удосконалення економічного механізму в будівництві й націлюванні його на підвищення зацікавленості будівельників випускати кінцеву продукцію, а не обмежуватися виробництвом окремих її частин. Відтак доцільним є впровадження показника, що характеризує швидкість обороту інвестицій.
Оборот капітальних вкладень розраховується співвідношенням, з одного боку, вводом основних фондів, а з іншого - обсягом капітальних вкладень і незавершеного будівництва за відповідний період. Показник такого співвідношення дає нам або число оборотів капітальних вкладень за одиницю часу, або тривалості одного їх обороту.
Серед інших методів розрахунку обороту капітальних вкладень була запропонована така формула [18]:
де: Ок - оборот капітальних вкладень;
К - повна кошторисна вартість будівництва;
Н - зміна залишків незавершеного будівництва;
В - уведення в дію основних фондів.
Однак ця формула не може бути використана для цих цілей, тому що не виражає співвідношення між вартістю засобів, вкладених у будівництво, і кінцевими результатами будівельного виробництва за одиницю часу.
Серед показників фактору часу важливе місце займає лаг, що характеризується розривом у часі між витратами й ефектом. У літературі зустрічаються різні погляди на сутність і методи розрахунку лага [див. 21, 29, ЗО, 31].
Економічний зміст будівельного лага полягає в тому, що він відбиває час відволікання кожної одиниці витрачених кошт у період будівництва до його завершення. Величину інвестиційного лага не можна одержати в результаті усереднення індивідуальних лагів. Ця величина може бути визначена як середній показник змінних величин загальної суми асигнувань, що знаходяться в інвестиційному процесі.
Часовий лаг складається з лагів проектування, будівництва й
освоєння потужностей. Для прискорення інвестиційного циклу доцільно знайти межі й вести облік кожної стадії проектування-освоєння. У практичних рішеннях окремі стадії можуть бути об'єднані. Прискорення інвестиційного циклу залежить від скорочення не тільки окремих його стадій, а й перерв між ними. Найбільші втрати часу нерідко виникають на «стиках» ланок циклу. На таких, наприклад, як проектування будівництво, бо часто трапляються випадки тривалого перебування готової проектно-кошторисної документації «на полицях». Така ж ситуація може зустрічатися і на етапі будівництво-освоєння, коли після виконання повного обсягу будівельно-монтажних робіт об'єкт не може бути прийнятий в експлуатацію через те, що в період пусконалагоджувальних робіт виявляються суттєві недоробки проектувальників і будівельників.
Водночас досвід прискореного будівництва ряду об'єктів свідчить про те, що в Україні є всі можливості значно інтенсифікувати інвестиційний процес, скоротити тривалість проектування, будівництва й освоєння виробничих потужностей і за рахунок цього суттєво підвищити ефективність інвестицій.
В останні роки в економічній науці й практиці значна увага приділяється дослідженню проблем, що впливають на скорочення окремих стадій інвестиційного циклу: проектування, будівництва, освоєння проектних потужностей, а також здійснюється спроба комплексного дослідження повного обороту інвестицій.
Перш ніж приступити до аналізу проблем, що впливають на хід інвестиційного процесу, варто розглянути особливості капітального будівництва, з якими безпосередньо пов'язаний розвиток продуктивних сил, а також упровадження досягнень науково-технічного прогресу в усі галузі економіки.
Будівельне виробництво характеризується тривалістю відтворювального циклу і супроводжується значними одноразовими витратами. З одного боку, будівництво виробляє продукцію для всіх галузей економіки, з іншого - споживає продукцію приблизно 50 галузей матеріального виробництва.
Процес відтворення основних фондів здійснюється інвестиційними галузями, до яких, поряд із будівництвом та індустрією будівельних матеріалів, належать машинобудування, лісова, деревообробна та інші галузі промисловості.
Науковою базою для дослідження проблем, що впливають на хід інвестиційного процесу, слугує аналіз сформованих явищ. Врахування конкретних умов має стати нормою при вирішенні економічних завдань.
Ми вважаєм за доцільне згрупувати основні фактори, що визначають швидкість інвестиційного процесу, у дві основні групи (рис. 1.8):
- фактори, що формуються на стадіях будівельного виробництва;
- фактори, що формуються на стадіях обігу інвестицій.
Рис. 1.8. Фактори, що впливають на терміни інвестиційного процесу
Аналізуючи фактори, що визначають швидкість обороту інвестицій, особливу увагу варто звернути на пропорційність між складовими частинами виробництва й обігу. Вона має виявлятися передусім у правильності співвідношень між кількістю засобів виробництва і робочою силою. Вирішуючи господарські завдання загальнодержавного масштабу, необхідно заздалегідь розраховувати, скільки праці, засобів виробництва і життєвих ресурсів держава може безболісно витрачати
на вирішення окремих проблем - таких як, наприклад, будівництво залізниць, автомагістралей, трубопроводів. Протягом досить тривалого часу вони не приносять користі, але, звичайно, відтягують на себе виробничі й людські ресурси.
Особливу значимість така пропорційність набуває в сучасних умовах розвитку економіки України. Потреба в матеріальних ресурсах і робочій силі визначається виробничою "програмою, що ґрунтується на потребі суспільства в продукції. Диспропорції у цих співвідношеннях призводять до уповільнення обороту інвестицій і завдають значних матеріальних збитків.
Питання про інвестиції варто досліджувати з двох боків. По-перше, зважати на необхідність зведення (реконструкції) об'єктів, збалансованість ресурсів, що направляються на будівництво, - фінансових, матеріально-технічних, трудових. Важливо також дотримуватися оптимальних показників (які розраховуються), щодо обсягу щорічних інвестицій, кількості й терміну постачання комплектного устаткування, матеріалів, конструкцій, будівельної техніки та ін. По-друге, слід брати до уваги хід здійснення робіт у реальних умовах. У разі низького організаційно-технічного рівня інвестиційного процесу навіть найкращі проекти можуть виявитися збитковими. Тому, розробляючи проекти, необхідно здійснювати глибокий науковий аналіз реальних умов їх втілення. Обов'язковою умовою початку інвестиційного циклу є виділення асигнувань і початок фінансування будівництва. При цьому дуже важливо, щоб обсяг спрямованих інвестицій відповідав оптимальним розрахунковим показникам. Зменшення обсягів фінансових ресурсів і порушення термінів асигнування порівняно з оптимальними не дають змоги успішно здійснювати будівництво, чим знижують швидкість обороту інвестицій.
Підвищити ефективність будівництва й інвестицій можуть заходи щодо удосконалення організації виробничо-господарської діяльності й підвищення ролі економічних методів управління нею. Такі заходи на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу покликані забезпечити прискорення й ритмічність введення в дію об'єктів, що споруджуються і реконструюються, скорочення термінів й підвищення якості будівництва. А в підсумку - досягти вищої продуктивності праці й рентабельності всіх учасників інвестиційного процесу.
Для визначення потреби в матеріальних ресурсах, фонді заробітної плати й оборотних коштах на всіх етапах будівельно-монтажних робіт використовується розбивка загального обсягу підрядних робіт на відповідні періоди. Важливим стимулом прискорення обороту інвестицій є конкурсний добір підрядчиків й акордна оплата праці будівельників, що орієнтує на кінцеву будівельну продукцію. Акордні завдання сприяють скороченню термінів будівництва тоді, коли вони стосуються не окремих робочих процесів, що не дають закінченої будівельної продукції, а обсягу робіт у цілому по об'єкту, його черзі, етапі, частині, технологічному комплексу або виду робіт на основі калькуляцій витрат праці й заробітної плати, затверджуваних керівниками, погодженими із замовниками підрядних і субпідрядних організацій.
Серед основних факторів, що впливають на приріст продуктивності праці в будівництві, варто назвати:
- удосконалення проектних рішень, широке використання прогресивних конструкцій, деталей і матеріалів, підвищення заводської готовності виробів і коефіцієнта збірності;
- поліпшення технології будівельного виробництва й підвищення рівня механізації будівельно-монтажних робіт;
- удосконалення управління будівництвом, організації виробництва й праці.
На хід інвестиційного процесу відчутно впливає також матеріально-технічне постачання. Без своєчасного комплексного забезпечення будівництва матеріально-технічними ресурсами не може бути й мови про дотримання термінів і підвищення якості зведення об'єктів і потужностей. Високоякісні проекти, краща організація праці, висока кваліфікація будівельників зводяться нанівець за відсутності чіткого матеріально-технічного постачання.
В умовах ринку своєчасне забезпечення будівельно-монтажних робіт якісними матеріалами, прогресивними конструкціями і сучасним технологічним устаткуванням не є непосильним завданням (як це було в роки функціонування планових директивних методів управління капітальним будівництвом). Однак у розроблюваних заходах мають застосовуватися розрахунки найоптимальніших, з економічної точки зору, показників якості використовуваних конструкцій, матеріалів і транспортних схем їхнього завезення.
Аналізуючи проблеми тривалості інвестиційного циклу, не можна не відзначити й періоду освоєння потужностей, тому що навіть за найуспішнішого проведення будівництва оборот інвестицій може бути ще довгий час незавершеним. У практиці інвестування є чимало фактів, що свідчать про введення потужностей зі значними недоробками, без підготовки сировинної бази, неузгодженості потужностей по всіх технологічних ланках, відсутністю енергетичних ресурсів, робочої сили й транспортних засобів. Усунення цих недоліків подовжує інвестиційний цикл і сповільнює оборот асигнованих коштів.
На нинішньому етапі розвитку вітчизняної економіки скорочення тривалості інвестиційного циклу набуває особливої актуальності і є найважливішим напрямком підвищення її ефективності. Проблема прискорення інвестиційного процесу, фактор часу поряд із пошуком джерел фінансування в останні роки відіграють дедалі більшу роль. Важлива складова цього процесу - істотне прискорення обороту інвестицій, що базується на скороченні тривалості окремих стадій інвестиційного циклу, на їхньому сполученні в часі, зменшення періоду заморожування коштів за рахунок оптимального розподілу асигнувань по фазах циклу. Особливе місце при цьому варто приділити стадії будівництва, що має найбільшу питому вагу в загальній його тривалості. Тривалість будівництва в Україні хоч і скорочується, однак продовжує залишатися ще дуже значною.
Наднормативна тривалість будівництва, порушення термінів введення потужностей і основних фондів не дозволяють у встановлений термін забезпечити економіку необхідними товарами, а населення продуктами, створюють диспропорції у міжгалузевому балансі і призводять до втрат в економіці країни, які можна розрахувати за формулою, рекомендованою фахівцями колишнього Будбанку:
де: Пп - отримана продукція від скорочення термінів будівництва; Ск - сумарна кошторисна вартість будов, одночасно включених до плану;
Тф, Тн - відповідно фактичні й нормативні терміни будівництва; Ке - коефіцієнт ефективності інвестицій.
Скорочувати тривалість інвестиційного циклу починають на передпроектній і проектній стадіях. Проектування - важлива складова будівельного виробництва. Від його тривалості, якості проектно-кошторисної документації значною мірою залежить успіх розвитку інвестиційного циклу. Несвоєчасне забезпечення будівництв проектно-кошторисною документацією не дає змоги підрядчикам розмістити замовлення на виготовлення конструкцій і деталей у необхідній кількості й асортименті, зробити заявки на інші матеріально-технічні ресурси, а також погодити план із субпідрядними організаціями і вчасно приступити до провадження робіт. Низька якість технічної документації змушує їх припиняти або значно скорочувати роботи, доки документація не буде перероблена і перезатверджена у встановленому порядку. В підсумку все це призводить до подовження інвестиційного циклу, сповільнює оборот інвестицій і знижує їх ефективність. Тому розгляд розвитку інвестиційного циклу ми почнемо з дослідження цих стадій.
Недогляди і недоліки під час проектування й будівництва призводять до зростання кошторисної вартості. Відтак порушуються планові пропорції, виникає потреба залучати для таких будівництв додаткові матеріально-технічні, фінансові й трудові ресурси, що спричиняється до уповільнення обороту інвестицій, бо збільшується маса коштів, які знаходяться в обороті. З огляду на цю обставину доцільно розглянути питання про стабільність кошторисної вартості докладніше.
На кошторисну вартість будівництва впливають різні фактори, врахувати їх непросто, а вирішити не завжди вдається з достатньою повнотою. Збільшення кошторисної вартості, наприклад, відбувається в багатьох випадках з об'єктивних причин, викликаних як впливом науково-технічного прогресу, так і підвищенням вимог до проектування і безпосередньо до будівництва. На подорожчання будівництва значний вплив мають і фактори, що складаються поза сферою будівельного виробництва. Це, насамперед, заходи щодо охорони навколишнього середовища і дотримання вимог, зумовлених соціальними умовами праці й побуту на виробництві, які потребують додаткових інвестицій і зміни норм проектування. Йдеться про застосування досконалих технічних рішень у спорудженні спеціальних об'єктів, зокрема очисних споруд; пристроїв для оборотного використання води на виробничі потреби, вловлювання пилових відходів, що потрапляють в атмосферу; облік сейсмостійкості й заходи радіаційного захисту; створення сприятливих умов праці тощо. За даними проектних організацій з цих питань, підвищення кошторисної вартості будівництва в результаті здійснення заходів щодо охорони природи та поліпшення соціальних умов праці й побуту на виробництві становить у річному обчисленні 2-3%. Тому прийняття найоптимальніших рішень у виборі методів, що забезпечують ці заходи, удосконалення технології виробництва й проектування - необхідна умова загального завдання зниження вартості всього будівництва. Однак, як показує аналіз, основні причини росту кошторисної вартості будівництва пов'язані з будівельним виробництвом. Досить часто спорудження багатьох об'єктів не викликане потребами економіки й виробничою необхідністю, в окремих проектах допускаються надмірності, є помилки проектних організацій як у визначенні кошторисної вартості, так і у виборі проектних рішень, внаслідок чого кошторисна вартість сягає значних розмірів. В останні десятиліття в Україні в ряді галузей і виробництв зросла кошторисна вартість багатьох об'єктів промислового, сільськогосподарського і житлово-цивільного будівництва. Причому таке збільшення найчастіше виявляється не в організаціях, покликаних вирішувати ці питання, а на стадії розгляду представленої документації в експертних підрозділах сильних організацій інвесторів. Основними факторами, що впливають на збільшення кошторисної вартості будівництва, є недоліки в плануванні роботи проектних, вишукувальних і науково-дослідних організацій, які надають недостатньо обґрунтовані рішення щодо технології виробництва й вибору устаткування, окремі узгодження при визначенні геологічних, гідрогеологічних та інших умов будівництва. У багатьох випадках допускається заниження вартості будівельно-монтажних робіт, застосування нераціональних транспортних схем, а також невміле застосування укрупнених кошторисних норм і неправильне визначення вартості місцевих будівельних матеріалів, неповний облік (порівняно з прейскурантами) цін на устаткування. Крім того, у багатьох випадках збільшення кошторисної вартості відбувається внаслідок значної тривалості проектування й будівництва, а також викликаної у зв'язку з цим необхідності заміни раніше прийнятих рішень, включення об'єктів, що безпосередньо не стосуються даного будівництва, заміни будівельних матеріалів, виробів і конструкцій на дорожчі.
Слід зазначити, що збільшення кошторисної вартості будівництва багатьох об'єктів відбувалося з погіршенням їхніх техніко-економічних показників.
За радянських часів допускалося необгрунтоване заниження первісної вартості проекту замовниками, щоб зберегти ліміти (за затвердженням чи погодженням титульних списків і проектів), продовжені з різних причин терміни будівництва, у процесі якого змінюються нормативні показники й технічні умови, доручення розробки документації неспеціалізованим проектним організаціям тощо. За даними колишнього Держбуду УРСР, під час щорічного розгляду експертними підрозділами міністерств, відомств і виконкомів республіки по 2,5-3 тис. будівництв, виявлялося понад 10-12% неякісно розроблених проектів. У результаті врахування зауважень експертизи зміна кошторисної вартості в той чи інший бік сягала 1,5% заявленої вартості проектів.
Аналіз зміни кошторисної вартості будівництва в галузях промисловості й економіки України показує, що їх причини мають загальний характер для всього будівництва і протягом тривалого часу практично залишаються незмінними. Відволікання капітальних вкладень на будівництво, здійснюване за рахунок державного бюджету, призводить до недостачі капітальних вкладень на будівництво інших об'єктів, подовжуючи тривалість їхнього спорудження, сповільнюючи тим самим оборот інвестицій.
За нашими розрахунками, у 1970—1990-ті роки в Україні тривалість обороту інвестицій виробничого призначення становила 1,9-2,1 роки. При цьому зростання кошторисної вартості призвело до збільшення тривалості обороту на 1 місяць.
Урахування факторів, що впливають на хід інвестиційного процесу при плануванні капітального будівництва та втіленні планів у реальних умовах, дасть змогу мобілізувати значні невикористані резерви для його прискорення.
Швидкість обороту інвестицій. Швидкість обороту інвестицій на стадіях обігу значною мірою залежить від термінів освоєння введених у дію потужностей. Слід зазначити втішну тенденцію останніх років: багато об'єктів і введених потужностей освоюють у встановлений термін, а в ряді випадків достроково.
Серед основних резервів скорочення термінів освоєння потужностей на введених у дію підприємствах варто назвати: своєчасне усунення будівельно-монтажних недоробок, повне забезпечення сировиною та кваліфікованими кадрами, усунення помилок у проектах і дефектів устаткування, поліпшення збуту продукції.
Термін освоєння потужностей на підприємствах, що вводились в дію, в 1970-1980-ті роки становив 3,5-4 роки. При цьому повний інвестиційний цикл у ці часи в Україні в середньому тривав 14-16 років. Така велика тривалість була гальмом на шляху впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тому що за цей період у техніці й технології виробництва відбуваються значні зміни, з'являються нові види взаємозамінної продукції, значно змінюються господарські зв'язки об'єднань і підприємств. Внаслідок таких змін техніко-економічні показники будівництв не відповідають проектним показникам.
Ступінь досконалості організації інвестиційного процесу, тривалість обороту інвестицій відіграють істотну роль у вирішенні питань і підвищення ефективності асигнованих коштів.
Використовувана в той час методика визначення економічної ефективності інвестицій як критерій економічної ефективності асигнованих коштів в економіку передбачала відношення приросту національного доходу (у порівняльних цінах) до капітальних вкладень, що забезпечували цей приріст.
У роки радянських п'ятирічок середній коефіцієнт ефективності капітальних вкладень знаходився на рівні 0,25-0,30.
Як відзначалося вище, швидкість обороту інвестицій залежить від обсягу витрат (у чисельнику формули 1.1), а їхнє зниження, відповідно, вплине на його прискорення.
Зниження питомих витрат на будівництво в основному досягається за рахунок удосконалення проектних рішень і технології виробництва; виключення об'єктів, будівництво яких не викликано виробничо-господарськими потребами; поліпшення архітектурно-планувальних і
конструктивних рішень; зменшення території промислових майданчиків; забезпечення високоефективної забудови; скорочення довжини транспортних та інженерних комунікацій.
Незадовільне проектування, будівництво й освоєння потужностей на ряді промислових об'єктів призвело до втрат продукції на сотні мільйонів карбованців.
Це свідчить про те, що в економіці України є значні невикористані резерви для зниження кошторисної вартості будівництва і прискорення на цій основі обороту інвестицій.
Значні резерви зниження кошторисної вартості будівництва криються в узгодженні планів проектно-вишуковальних робіт із планами капітального будівництва. Про це свідчить те, що в титульних списках на проектно-вишукувальні роботи для будівництва майбутніх років встановлено численні випадки перенесення початку будівництва. При цьому мають місце факти, коли воно не починається й у нові погоджені терміни, що призводить до морального старіння проектних рішень і, як наслідок, до нераціональних витрат.
З метою досягнення стабільності кошторисної вартості необхідно підвищити якість проектно-кошторисної документації, усунути надмірності в окремих проектах і не здійснювати проектування об'єктів, у спорудженні яких немає нагальної потреби, направляти зусилля проектувальників на своєчасну заміну застарілих проектних рішень і спільно з будівельними організаціями постійно домагатися перетворення проектування, виробництва конструкцій та будівельно-монтажних робіт у єдиний технологічний процес, що забезпечує підвищення рівня індустріалізації будівництва, скорочення його трудомісткості й тривалості.
Зниження вартості будівництва й економію матеріальних ресурсів можна отримати за рахунок підвищення якості проектної документації. Необхідно забезпечити ширше застосування економічних типів будівель, що максимально відповідають видам розташовуваних у них виробництв, навантаженню на конструкції та іншим експлуатаційним умовам.
Відчутним резервом зниження вартості будівництва є подальше удосконалення норм технологічного проектування. Інколи міністерства і відомства закладають у них середньо зважені фактичні дані, в результаті чого норми не відповідають сучасним вимогам науково-технічного прогресу, підвищенню ефективності виробництва та зниженню вартості будівництва підприємств, своєчасно не здійснюють перегляду застарілих норм. Застосування прогресивних норм технологічного проектування дозволяє значно зменшити площу забудови території, витрати металу, лісоматеріалів, цементу й інших ресурсів, відтак - знизити вартість будівництва. Експертним органам доцільно чіткіше контролювати виконання норм технологічного проектування.
Передбачувані в кошторисах на будівництво промислових підприємств кошти на тимчасові будівлі й споруди часто й невиправдано використовуються на зведення об'єктів, які підлягають зносу по закінченні будівництва, недостатньо запроваджуються будівлі інвентарного типу багаторазового використання. Для зниження витрат доцільно сповна використовувати для тимчасових цілей споруджувані на майданчиках постійні будівлі й споруди і, як правило, не споруджувати тимчасових, які підлягають згодом зносу.
Одним із факторів впливу на зміну кошторисної вартості є зростання цін на будівельні матеріали, машини й устаткування. Зростання цін на ці види продукції впливає на визначення кошторисної вартості будівництва, спотворюючи реальний її рівень. При цьому створюється видимість поліпшення технологічної структури інвестицій.
Практика встановлення цін залежно від ваги устаткування призводила до того, що підприємства були зацікавлені в завищенні його ваги і габаритів, завищуючи тим самим матеріалоємність виробів. А зростання витрат на придбання машин та устаткування спотворювало технологічну структуру інвестицій і збільшувало кошторисну вартість будівництва.
Часто на будівництво надходило розкомплектоване устаткування, що викликало необхідність його доукомплектування на будівельному майданчику з підвищенням вартості.
Доцільно, на наш погляд, переглянути також існуюче становище з розробки й фінансування проектів нестандартизованого устаткування. Необхідно все нестандартизоване устаткування конструювати одночасно з розробкою проекту аналогічно існуючому порядку щодо машин разового виготовлення). У цьому випадку при початку фінансування будівництва першої черги вже буде підготовлена проектна документація на нестандартизоване устаткування, і можна одночасно розміщати замовлення на його виготовлення.
Варто всіляко підтримувати й стимулювати перехід, що намітився у машинобудуванні, до комплектних поставок технологічного устаткування, технологічних ліній, установок, засобів механізації й автоматизації, управління й контролю з підвищеним ступенем заводської готовності на весь період будівництва, а також розрахунків замовників із генеральними постачальниками за поставлений чи змонтований комплект устаткування в цілому.
Наведені міркування підтверджують недоцільність постачання устаткування вузлами, бо, по-перше, як правило, підвищується вартість устаткування в цілому, а, по-друге, це не сприяє своєчасному й комплектному постачанню устаткування на замовлення будівництв у
суворій відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації, тим самим подовжується інвестиційний цикл.
У зв'язку з цим, на нашу думку, слід переглянути особливі умови постачання устаткування, в яких передбачене вузлове постачання.
Доцільно також здійснити комплекс заходів щодо удосконалення ціноутворення на устаткування. Підвищення цін на устаткування має суворо регламентуватися зростанням його продуктивності. Цим самим досягатиметься зниження питомих витрат на будівництво й прискорення обороту інвестицій.
Скорочення обороту асигнованих коштів, підвищення технічного рівня промислового будівництва й ефективності інвестицій досягається також за рахунок об'єднання підприємств у групи із загальними об'єктами допоміжних виробництв і господарств, інженерними спорудами й комунікаціями. Порівняно з відособленим розміщенням виробництв ефективність такого будівництва полягає в економії витрат на спорудження загально-вузлових об'єктів спільної експлуатації, а також скороченні території забудови й кількості будівель і споруд. Одночасно забезпечується зменшення експлуатаційних витрат, якісніше вирішення проблем містобудування, очищення водних і повітряних басейнів від забруднення.
Проведене дослідження свідчить про наявність значних невикористаних резервів на всіх стадіях інвестиційного циклу. В інвестиційній практиці ще не досягнуто спільності інтересів особистості, колективу й держави. На нашу думку, успіх вирішення цих питань насамперед залежить від рівня планування інвестицій та економічного стимулювання учасників інвестиційного процесу.
