Шишка Р.Б Митне право України (2002)

Започаткування та становлення митної справи відноситься до глибокої давнини. Ще в III і в II тисячолітті до н.е. митні відносини простежуються в державах Стародавнього Сходу: Єгипті, Ассирії, Вавилоні. Митні відносини нерозривно пов'язані із виникненням і розвитком економічного обігу і особливо зовнішньої торгівлі.

У період між десятим і третім тисячоліттям до н.е. з'явились міста-держави, збільшилося населення в них, що активізувало і торгівлю. Остання проходила через певні ритуали (правила), які з появою письма і чисел закріпилися як певні ритуали і слугували активізації зовнішньої торгівлі. Саме намагання уніфікувати порядок обміну

товарами при появі грошей дозволило придумати перші тарифи, організувати внутрішній та зовнішній торговий простір, наповнити товари логічною інформацією і економічним змістом". Так у Єгипті було створено три прикордонні митниці. Збиралось мито й у Стародавній Греції, де вперше була лібералізована митна політика й знижене мито. Такі заходи давали змогу уникнути воєнних конфліктів, або при необгрунтованому збільшенні мита й забороні пропуску товарів слугували приводом для війни. Відомо також, що найбільш розвинутою митна система була в Римі, що й не дивно з огляду на довершеність римського права та його явну спрямованість на обслуговування товарообігу.

Але прославилась й залишила яскравий слід в історії та термінології митної справи митна система Андалузії. Відомо, що в III ст. до н.е. в місті Тарифі в теперішній Андалузії, на півдні Іспанії, що знаходилася на той час під владою Карфагену, була вперше складена спеціальна таблиця. До неї заносилися назва товару, одиниця його виміру та вказувалася величина мита (збору) за його провезення через Гібралтарську протоку. Сама таблиця, що систематизувала порядок стягнення та величину мита, на честь міста потім була названа тарифом і започаткувала тарифне регулювання.

Гносеологічно тариф та митна справа є одним із напрямів здійснення фіскальної функції держави та засобом наповнення державної казни Тому при провезенні товару чи пересуванні через митну територію тарифи стали стягуватися окремими князівствами, що з часом стало заважати пересуванню товарів. Тому й виникла потреба законодавчого врегулювання цих відносин на рівні країн. Але як вагоме джерело поповнення казни митна справа швидко розповсюдилася в Європі, а потім й на інших континентах. З цього часу й існують дві протилежні тенденції. Держава намагається стягнути мито, а особи, які переміщають товари, уникнути його сплати чи зменшити його правдами й не правдами. Можна стверджувати, що з появою митної справи з'явилась й контрабанда. Крім цього, через створення перешкод фінансового чи організаційного характеру захищався національний товаровиробник. У тому разі коли усередині країни було достатньо якого-небудь товару, то ставки мита підвищувались і напроти, якщо відчувався брак, то вони знижувалися. З тих пір й беруть початок політика протекціонізму щодо свого товаровиробника чи фритредерства (політика відкритих дверей).

Митна справа безпосередньо пов'язана із товарним виробництвом та міжнародною торгівлею і обміном. Вона є найпростішою формою оподаткування. Історично це розвивалось в рамках Київської русі та окремих князівств і йде від стягнення грошових чи натуральних зборів із реалізованих товарів в районах пожвавлення торгівлі чи на перехрестях торгових шляхів. Пізніше це пов'язувалось із спеціалізованими закладами: торговельними та постоялими дворами, пунктами промислового обміну, перевалки та складування товарів, їх поява у східних слов'ян відноситься до VIII століття та пов'язується багатьма істориками із започаткуванням та розвитком торгівлі із Візантією та іншими державами. Митна справа у давніх русичів започаткована знаменитим договором князя Олега із Візантією.

У Київській Русі серед численних зборів та мит були поширені «осьмині» (восьма частина від вартості товару) та «мит». Ці збори стали йменуватися з часом митом «мыть», а ті місця, де вони стягувалися, — митниці. З часів монгольської навали започатковано такі поняття, як «тамга», від якої й пішли слова «там жить», «таможня» та «таможенник». Крім цього, відомі такі терміни, як «митчики» і «митарі».

На Русі у старовину були напрочуд гнучкі мита. Розрізняли мито водяне і сухе, проїждже і торгове. Після монгольської навали в митний лексикон увійшло: мито — основний збір за провезення товару; «посажене» — мито за розмір ввезеного у саженях; «промит» — подвійне мито, яке стягувалось у разі спроби уникнути обкладення митом і об'їзду митниці; «головщина» — мито із кожного проїжджаючого на ладі (човні); московщина й перевіз, «костки», і. т.д.

У міру того як складалося саме поняття торгового мита і супутніх їм торгових зборів за право купівлі-продажу товарів на чужій території, формувалися звичаї, правила і процедури їхнього стягнення або повного чи часткового звільнення від цього обов'язку. Відповідно до цього створювалася спеціальна митна служба, облаштовувалася митниця. Згодом ці заходи дістали організаційне, правове і дипломатичне (міжнародно-правове) закріплення. Вони встановлювалися відповідно до потреб економіки та торгового обміну з тою чи іншою країною, потребою в певному товарі чи необхідності збути його надлишок усередині країни. Окрім цього, на митну політику по відношенню до окремих країн впливали й суб'єктивні чинники. Наприклад, відомий російський історик В. О. Ключевский вважав, що порядок торгових відносин Київської Русі з Візантією на безмитній основі і взаємному сприянні,

визначений договорами князів Олега й Ігоря, був головним підґрунтям, що підготував прийняття християнства Руссю, і саме з Візантії. Не треба й забувати поєднання родин руських князів, що впливало на зміст митних відносин і формування митних режимів.

Як необхідний атрибут внутрішньої і зовнішньої торгівлі митниця своєю діяльністю впливала на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала життєдайний вплив торгівлі на політичну, економічну і соціальну сфери суспільного життя, в тому числі на становлення загальноросійського ринку, включення його в сферу міждержавного обміну. Прогресивні за своїм характером ці процеси перетворилися на один із вирішальних чинників утвердження державності, об'єднання удільної Русі навколо Москви, створення централізованої російської держави, встановлення і розвитку її міжнародних зв'язків.

За часів козацької держави теж велась митна справа. Вона будувалась на зразок митних процедур сусідніх держав і не мала єдиного механізму. Навіть з об'єднанням із Росією ще певний час велась самостійна митна справа. Але згодом, по мірі насадження центральних органів і демонтажу атрибутів козацької держави, вона була підпорядкована загальній митній політиці Росії.

Свідчень впливу російської митної політики на міжнародні відносини, міжнародну торгівлю дуже багато. Як незмінний атрибут внутрішньої та зовнішньої торгівлі митниця стала впливати на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала цивілізовані стосунки при здійсненні торгівлі, а разом з нею впливала на політичні, культурні та інші процеси в країні. Як стверджують історики, саме становлення митної справи стало вирішальним чинником становлення російської державності та об'єднання розрізнених князівств в єдину державу.

Цікаво, що саме митна політика Росії призвела до війни із Францією. Наполеон як привід для вторгнення в Росію вибрав прийнятий нею 1811 р. Митний тариф, який по суті призвів до зриву встановленої ним економічної блокади Англії.

При всій складності і суперечливості історичного шляху розвитку митниці досвід його свідчить про те, що митна справа, митна політика склалися як найважливіша сфера економічної політики держави, інструмент регулювання зовнішньої торгівлі і захисту національних інтересів. Тому вони, у свою чергу, лежать в основі характеристики зовнішньополітичної та зовнішньоторговельної (зовнішньоекономічної) діяльності.

Характерно, що й на Україні під час визвольної війни 1647— 1654 рр- приділялась увага митній політиці та митній справі. Так було й за часів гетьманщини і до 1754 р. коли козацька держава збирала мито. Після втрати самостійності Українською державою митна справа розвивалась на її території за загальними правилами та на основі законодавства Росії, де склалась система митних органів на чолі із Наказом Великої казни. На місцях створювались повітові хати «избы», де справлялося мито. Разом з тим, як стверджується в багатьох джерелах, внаслідок особливого геоекономічного положення розвитку цукрової промисловості, виробництва горілки та інших товарів в Україні розвиток митних органів й митної справи загалом йшов попереду інших регіонів Росії.

Із самого словосполучення випливає, що митна справа у власному змісті означає діяльність, здійснювану митницею і взаємодіючими з нею іншими державними і недержавними органами. У сучасному представленні термін «митна справа» охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо зв'язаний із зовнішньою і внутрішньою політикою і діяльністю держави. У рамках державної політики митна діяльність має багатоцільовий характер, служить задоволенню різноманітних інтересів і потреб.

За часів СРСР митна справа в Українській РСР самостійно майже не велася, а все було підпорядковано центральним виконавчим органам. Лише з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та розширенням прав регіонів у цій сфері виникла потреба створити митні органи безпосередньо на місцях вироблення експортного товару. Так, 1985 р. митні служби створюються на всій території України, у тому числі й на Сході — спочатку у Сумах при знаменитому науково-виробничому об'єднанні ім. Фрунзе, а потім і в Харкові. їх виникнення спричинено змінами в умовах господарювання та відносною самостійністю підприємств, у тому числі й у зовнішньоекономічній діяльності. Монополія держави на зовнішню торгівлю втрачалася, а разом із цими процесами й розвивалася митна справа. Якщо спочатку пости, що створювались у великих містах України, були призначені для оформлення вантажів, то з часом з лібералізацією еміграційної політики і для оформлення виїжджаючих за кордон вони перейняли на себе функції оформлення багажу громадян.

Ще до офіційного проголошення незалежності Української РСР були прийняті закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 р. та «Про митну справу в Українській РСР» 25 червня 1991 р. Власне, становлення та розвиток митної справи та митного права в Україні започатковано Декларацією про державний суверенітет України та Законом Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР», де визначено засади економічної самостійності та напрямки її реалізації. Виходячи з того, що забезпечення економічної самостійності України є важливою умовою державного суверенітету, Україна самостійно визначає свій економічний статус та стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах свого народу. Для цього здійснюється самостійно зовнішньоекономічна політика, забезпечується соціальна захищеність кожного громадянина, захищеність внутрішнього ринку.

З виходом України з Радянського Союзу переважно на базі органів внутрішніх справ у прикордонних регіонах стали формуватися митні пости, а митниці на західному та південному контролі та в міжнародних аеропортах набули нового статусу. Одночасно стало формуватися й митне законодавство. Як суверенна держава Україна потребувала власної митної політики та митного законодавства. Уже в перші місяці незалежності в короткий термін були розроблені та прийняті Митний кодекс України» 12 грудня 1991 р. та Закон України «Про єдиний митний тариф» 5 лютого 1992 р. Разом із тим визначено та закріплено основи митної справи, визначені завдання митних органів. При їх розробці та прийнятті враховувалися міжнародні підходи та правила ведення митної справи і митної політики. Тому й митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації і уніфікації із загальноприйнятими міжнародними нормами та стандартами.

Так, 14 травня 1993 р. в Москві на засіданні глав держав-учасників СНД було прийнято декларацію про поетапне прямування до економічного союзу і підготовку відповідних угод, спрямованих на його забезпечення. В рамках цієї співдружності 9 країн підписали «Угоду про принципи митної політики», було створено Консультативну митну раду для розробки засад митної політики й взаємодії митних органів. Пізніше було укладено низку угод щодо транзиту товарів та вантажів. Хоча Україна і не є учасником цієї митної вісімки, але ряд її положень стосуються й України. Важливе значення має угода про безвізове пересування громадян країн СНД по території її учасників16 та угода про взаємне визнання віз держав-учасників СНД від 9 жовтня 1992 р. Хоч Україна й не входить в митний союз, вона повинна дотримуватись хоча б транзитних правил під загрозою втрати позицій як транспортний коридор. З огляду на це, на двосторонній основі вона бере участь у митному співробітництві.

Митна справа та її основа — митне законодавство постійно вдосконалюється. Суттєво оновлено в 2000 р. Закон України «Про єдиний митний тариф», протягом б років велась робота над новим МК України. Вона увінчалися прийняттям його 20 грудня 2001 р; Але в ньому містилось ряд суперечливих положень, і тому Президент України наклав на нього вето. Після зняття суперечливих положень Президент 11 липня 2002 р. нарешті його підписав. Як вказано у Преамбулі, МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Він спрямований на забезпечення економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, забезпечення законності у митній справі.

З прийняттям МК, як вказано його прикінцевими положеннями, необхідно привести нормативно-правові акти у сфері митної справи у відповідність з ним.