Шишка Р.Б Митне право України (2002)
1. Поняття митного права
Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни. Ми виходимо з того, що об'єктивний поділ права на публічне та приватне привело до появи двох надгалузей, чи, ще як їх називають, супергалузей. Це приватне право та публічне, в рамках яких є декілька галузей права України, що відзначаються стабільними предметом та методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмета правового регулювання.
У рамках других та третіх прийнято розрізняти правові інститути чи підгалузі законодавства. Саме до таких і належить митне право України. Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права. Цієї позиції дотримується й більшість вчених у галузі адміністративного права України.
Автори, що відносять митне право до галузі адміністративного права, повинні, за логікою речей, іменувати цю підгалузь чи інститут «адміністративним правом у митній сфері». Але вони цього не роблять, і не випадково. Такий підхід є виправданим і виваженим з позиції архітектоніки права та правових настанов. Міняти щось кардинально без достатніх потреб практики навряд чи доцільно-Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати достатні аргументи Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв’язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб'єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов’язків у сфері митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.
По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства — митне право і позначилася тенденція до виділення самостійних предмета та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право має бути виділене в самостійну галузь права тому, що має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв'язку з цим цей аспект заслуговує на більш детальну увагу.
Прийнято вважати, що предмет права складають відносини, які ним регулюються. З огляду на обмеженість предметів правового регулювання в науці виділяються речові (майнові), немайнові, організаційні, управлінські та інші відносини. До останніх відносять такі, що пов'язані з реалізацією прав людини, наприклад природних, прав інтелектуальної власності, права на прояв своєї особистості. Вони прив'язуються до сфери діяльності, особливості правового режиму та правового становища суб'єктів. Більшою мірою самостійність галузі права проявляється через метод правового регулювання — способи впливу на поведінку суб'єктів.
В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що стосується предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмета митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у певну специфічну спільність — митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.
Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як само стійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних.
Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент, як суб'єктний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщені товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують це переміщення. До них належать митні органи, особи, що переміщають товари, — їхні власники покупці, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввезенню і (чи) вивезенню товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об'єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.
Комплексний характер митних правовідносин об'єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права — комбінаційне застосування правових способів впливу на суб'єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.
Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів — у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф» від 21 грудня 2000 р. Той факт, що деякі норми МК України одночасно входять до складу інших галузей права, анітрохи не спростовує висновку про їхню незмінну приналежність митному праву. Норми з подвійною приналежністю, з тим самим предметом, тим самим способом впливу входять в інші галузі права. Вони функціонально поєднуються в системі митного права. Порівняння показує, що МК України містить самостійне нормативне регулювання, більш повне, детальне і чітке як за складом адміністративних правопорушень у митній сфері (митні правопорушення), так і за провадженням по них (митний процес).
Митне право — не вторинне утворення в системі права, а напрям первинного правового утворення, саме адміністративного права. Але присутність норм із «подвійним громадянством» додає митному праву характер комплексної галузі права, поряд, наприклад, з підприємницьким морським, повітряним, банківським, екологічним правом і ін.. Таким чином, з'ясувавши всі об'єктивні умови виникнення й становлення митного права в правовій системі, можна сформулювати поняття митного права.
Митне право — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, ніж це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв'язання суперечливих питань.
У той же час митне право може розглядатися як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини. Варто відзначити, що в Україні разом із становленням митного законодавства виросла когорта науковців, що спеціалізуються на вивчені, аналізі та розробці теоретичних засад митного права. Митне право також стало повноправною навчальною дисципліною у ВЗО юридичного та економічного профілю. Його концепція та зміст ще далекі від ідеалу, часом переплітаються, але безумовно стає зрозумілим необхідність загальної консолідуючої ланки для уніфікації змісту. Як навчальна дисципліна митне право — сукупність необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання.
У рамках других та третіх прийнято розрізняти правові інститути чи підгалузі законодавства. Саме до таких і належить митне право України. Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права. Цієї позиції дотримується й більшість вчених у галузі адміністративного права України.
Автори, що відносять митне право до галузі адміністративного права, повинні, за логікою речей, іменувати цю підгалузь чи інститут «адміністративним правом у митній сфері». Але вони цього не роблять, і не випадково. Такий підхід є виправданим і виваженим з позиції архітектоніки права та правових настанов. Міняти щось кардинально без достатніх потреб практики навряд чи доцільно-Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати достатні аргументи Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв’язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб'єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов’язків у сфері митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.
По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства — митне право і позначилася тенденція до виділення самостійних предмета та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право має бути виділене в самостійну галузь права тому, що має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв'язку з цим цей аспект заслуговує на більш детальну увагу.
Прийнято вважати, що предмет права складають відносини, які ним регулюються. З огляду на обмеженість предметів правового регулювання в науці виділяються речові (майнові), немайнові, організаційні, управлінські та інші відносини. До останніх відносять такі, що пов'язані з реалізацією прав людини, наприклад природних, прав інтелектуальної власності, права на прояв своєї особистості. Вони прив'язуються до сфери діяльності, особливості правового режиму та правового становища суб'єктів. Більшою мірою самостійність галузі права проявляється через метод правового регулювання — способи впливу на поведінку суб'єктів.
В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що стосується предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмета митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у певну специфічну спільність — митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.
Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як само стійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних.
Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент, як суб'єктний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщені товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують це переміщення. До них належать митні органи, особи, що переміщають товари, — їхні власники покупці, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввезенню і (чи) вивезенню товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об'єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.
Комплексний характер митних правовідносин об'єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права — комбінаційне застосування правових способів впливу на суб'єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.
Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів — у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф» від 21 грудня 2000 р. Той факт, що деякі норми МК України одночасно входять до складу інших галузей права, анітрохи не спростовує висновку про їхню незмінну приналежність митному праву. Норми з подвійною приналежністю, з тим самим предметом, тим самим способом впливу входять в інші галузі права. Вони функціонально поєднуються в системі митного права. Порівняння показує, що МК України містить самостійне нормативне регулювання, більш повне, детальне і чітке як за складом адміністративних правопорушень у митній сфері (митні правопорушення), так і за провадженням по них (митний процес).
Митне право — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, ніж це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв'язання суперечливих питань.
У той же час митне право може розглядатися як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини. Варто відзначити, що в Україні разом із становленням митного законодавства виросла когорта науковців, що спеціалізуються на вивчені, аналізі та розробці теоретичних засад митного права. Митне право також стало повноправною навчальною дисципліною у ВЗО юридичного та економічного профілю. Його концепція та зміст ще далекі від ідеалу, часом переплітаються, але безумовно стає зрозумілим необхідність загальної консолідуючої ланки для уніфікації змісту. Як навчальна дисципліна митне право — сукупність необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання.
