Булгакова C.O. Казначейська система виконання бюджету (2000)

Грошові системи Київської Русі, як і інших країн, до складу яких входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими процесами, але з урахуванням характерних особливостей та традицій лічби.

Писемні джерела Київської Русі називають п'ять елементів грошової системи : гривню, куну, ногату, резану, виверицю (векшу).

Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні засоби обігу відповідають усім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні дослідники пов'язують ці елементи грошової лічби з конкретними нумізматичними пам'ятками, іноземними та власними монетами з грошового обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами грошового обігу: арабським дрихемом, візантійським, міліарісієм, давньоруським срібляником та західноєвропейським денарієм. Ногату найчастіше виводять від арабського "нагд" - дзвінка, повноцінна, відбірна монета і пов'язують з окремою групою якісних повноцінних арабських дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів, які часто знаходять у давньоруських скарбах.

Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, вбачають у розмінних номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вивериця). З фінським "ногать" (нохат), що означало шкіра, хутро, пов'язують і ногату.

У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм товаро-грошей. Як один з основних елементів товарообміну, як міра вартості ще в домонетному обігу хутро, поруч з монетами, залишилося товаро-грошима і в пізніші часи. Усталені назви "розмінних одиниць" надовго залишилися в пам'яті й перейшли на металеві гроші. Відомо декілька різновидів податків під назвою "куниця", що, певно, фіксує ще одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад, у Англії з її розвиненим монетним карбуванням у XI ст. м. Честер сплачувало річний податок хутром куниці. А у Києві в 1499 р. за право торгівлі харчовими продуктами треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам: "тот має дати осьмнику (уряднику воєводи у торгових і торгово-судових справах) куницу дванадцять грошей".



Існує припущення про зв'язок терміну "куна" з римською монетою. Причому відзначається, що саме цей термін був відомий не тільки слов'янам, але й іншим народам, де перебували в обігу римські динарії.

Подібне явище характерне і для терміну "скот". У давньо-фризькій мові слово "sket" означало і худобу, і гроші. З цим же словом пов'язується і назва ранньосередньовічної англосакської монети "skeatt" і німецьке слово "shatz" - скарб, давньоскандинавське "skattr" - казна, гроші.

У давній Русі металеві гроші називались скот , а князівська казна - "скотниця". Дослідники припускають, що всі ці терміни похопить від давнього індоєвропейського терміну, який був узагальнюючим для позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших східнослов'янських мовах - зберігся лише для означення домашньої худоби. Або ж пов'язують безпосередньо зі скотарством та його продуктами, як міру багатства та вартості.

Перші руські монети були викарбувані наприкінці X - на початку XI ст., у часи правління князів Володимира, Святополка і Ярослава Мудрого. За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

Першою спробою вироблення системи власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого київських злотників та срібняків. Нині відомо багато зразків цих княжих монет. Злотник Володимира мав вагу 4,4 г., срібняк - довільну вагу від 1,73 до 4,68 г. На лицьовому боці (аверсі) цих монет звичайно карбувалися зображення самого князя, на зворотному (реверсі) - княжий родовий знак (тризуб). Саме зображення на срібняках Володимира стало основою для створення у 1917-1918 pp. сучасного державного герба України. Мета випуску золотників і срібників була суто пропагандисткою та політичною, передовсім - проголосити на весь світ суверенність Давньоруської держави. Монети ці були доволі поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза її межами. Таким чином, возвеличення князя та його держави було досягнуто.

Крім Володимира Великого, княжу монету карбували також його син Ярослав Мудрий (1019-1054) та двоюрідний брат Ярослава Святослав Турівський. Так, срібняк Ярослава мав на аверсі зображення святого покровителя князя - Юрія Звитяжця, а на реверсі - знову-таки княжий знак (тризуб). Срібні монети були випущені Ярославом Мудрим під час його князювання у Новгороді (до 1014р.). Прийнявши великокняжий престол у Києві, Ярослав Мудрий не продовжив монетного карбування.

Відсутність міцної сировинної бази, недоліки у технічній організації карбування, а також повне незнання законів товарно-грошового обігу призвело до зниження якості руських монет Х-ХІ ст.



Монети давньоруських князів із їхніми портретами, зображеннями родового знаку Рюриковичів - тризубом та слов'янськими написами є своєрідним і самобутнім явищем в історії грошового обігу. Західноєвропейські монети того періоду були простими копіями римських монет.

Наприкінці X ст., коли розвивається торгівля Київської Русі з західною Європою, в грошовий обіг і руських земель надходять західноєвропейські срібні динарії. Ці монети поруч із арабськими виявлено в знахідках скарбів у Києві, Переяславі, Чернігові.

Під час обігу іноземних монет у Київській Русі виникли їхні давньоруські назви - куна, ногата, рєзана, векша, і склалося грошово-лічильне поняття "гривня", якому з кінця XI ст. відповідали певні злитки срібла. Гривні були засобом платежу та накопичення, а після припинення ввезення іноземних монет вони стали головною одиницею грошового обігу руських земель. У ХІ-ХП ст. у Київській Русі складається так звана кунна система грошей. Відомості про її функціонування зафіксовано вже у "Руській Правді". На ґрунті "Руської Правди" та інших писемних пам'яток сучасні історики відтворили картину відношень різних грошових номіналів у Київській Русі. Ці відношення у кунній системі, за їхнім твердженням, були такими: одна гривня = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам, а у XII ст. - одна гривня = 50 кунам = 100 виверицям (векшам).

Гривня у Київській Русі мала два різновиди - київський та



чернігівський. Київська гривня у ХІ-ХП ст. - це злиток срібла шестикутної форми вагою близько 160 г, у XIII ст. вагою 196 г. Чернігівська гривня мала ромбоподібну фірму і постійну вагу у 196 г. Крім срібної, у XII столітті існували також золоті гривні, що поділялися на 72 золотники (один золотник дорівнював 4,4 г золота).

Цікаво, що у кунній системі перебувала така одиниця як "гривня кун". Відповідно до цього золота київська гривня дорівнювала 50, а срібна 7,5 гривням кун. Сучасні етимологи виводять походження назви "гривня" від старослов'янського "гривьна"

"намисто, браслет". І справді, у побуті населення Київської Русі існувала прикраса "шийна гривна" - золотий, оздоблений коштовним камінням обруч, що носився на шиї. "Гривнами" іноді називали також металеві амулети (медальйони), що також носилися на шиї (наприклад, так звані амулети-змійовики). Слово "гривня" вочевидь Утворилося від праслов'янського кореня "грива" - "шия", який залишився в сучасній українській мові лише для означення відповідної частини тіла деяких тварин (коня, лева). На думку етимологів, первісне значення слова "гривна" - "шийна прикраса" -

доповнилося значенням "грошова одиниця" внаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. Цей звичай мав поширення в Україні і зберігся фактично до наших днів.

У XII ст. з обігу давньоруських земель майже зникла карбована монета, і гривня стає основним елементом грошової системи Давньої Русі.

У XIII ст. з'явилися також карбованці - срібні злитки, вагою удвічі менші за гривню. Ця грошова одиниця, однак, недовго побутувала на українських землях і закріпилася переважно у Новгородській та Московській землях. Так, у Новгороді у XV ст. срібний карбованець уже остаточно витіснив гривню з обігу.

Іншою металевою грошовою одиницею Київської Русі Х-ХІ ст. була ногата - відповідник арабського диргема. Первісно, як вважає більшість дослідників, ногата (диргем) X ст. мала вагу 3,41 г. У другій половині цього ж столітя вона поділилася на два різновиди: північний - 2,56 г та південний - 4,56 г.

Інші, дрібніші грошові одиниці Київської держави були, на думку історика В. Шугаєвського, так званими "шкіряними" грошима, тобто загальної вартості грошей тоді набули шкури хутрових тварин. Так, "куна" (двадцять п'ята, а пізніше п'ятдесята частина гривні) являла собою, вочевидь, шкуру куниці. У ХІ-Х ст. назва "куна" застосовувалася щодо арабського диргема вагою 2,73 г, у першій половині XI ст. - до диргема вагою 3,28 г. З другої половини XI ст. до середини XII ст. куною називався західноєвропейський динарій вагою 1,02 г. Нарешті, у другій половині XII ст. металева куна остаточно витіснила з обігу шкурку куниці, що вживалася в Україні, але поступово замінювалась срібними грошима аж до початку XV ст.

Одиниця "резана" існувала лише до XII ст. Первісно це була назва половини срібного арабського диргема, у першій половині XI ст. - динарія вагою 1,02 г (пізніше, як уже зазначалося, ця монета називалася "куною").

"Виверицею" або "векшею", що дорівнювала сотій частині гривні, була вочевидь шкурка білки (у деяких регіонах України білку й досі називають "векшею" або "вивіркою").

Наприкінці XII ст. кунна система в Київській Русі зазнала занепаду. її почали замінювати київські та чернігівські гривні. Однак окремі залишки кунної системи збереглися аж до початку XV ст.

Свої назви за княжої доби мали також визначені законом податки та грошові кари.

Так, найвищою карою за "Руською Правдою" вважалася вира - сплата за вбивство вільної людини. Особлива вира - "поклепна" -

встановлювалася за наклепи та інші злочини проти людської честі (вона дорівнювала 12 гривням). Існувала також "продажа" - кара за

різноманітні кривди (грабунки, викрадення, промисли на чужій землі, користування чужим майном без дозволу господаря тощо). Водночас із "продажею", яка йшла до княжої скарбниці, скривдженій особі виплачували "урок" - відшкодування збитків.

Княжий податок у Київській державі називався "поклон". Ярослав Мудрий, прагнувши зміцнити свою владу в Києві, видав "Поклон вірний", який визначав розміри данини, що надходила від населення на користь княжих дружинників, котрі приїздили до общини збирати кримінальні штрафи - "вир". Поклон сплачувався громадою ("верв'ю") певної оселі на утримання князя або княжого війська під час перебування його в цій оселі. Варто додати, що в адміністрації князя існувала особлива посада "вирника" - збирача податків та грошових кар. Під час виконання своєї служби вирник стягував громадську платню - "вирний поклон".

Давньоруська держава утворилась у 882 p., коли новгородський князь Олег об'єднав Новгородське, Смоленське і Київське князівства. Він переніс столицю в Київ і проголосив себе великим київським князем. Князь мав повну владу в державі, видавав закони і накази, призначав урядовців, розпоряджався державним скарбом, керував військовими силами, вів закордонну політику.

Великокняжий двір являв собою справжню державну казну. Здійснював нагляд за княжим двором, княжими маєтками та завідував княжим скарбом дворецький. У період раннього феодалізму основним джерелом доходів казни була данина від населення. Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою, а пізніше грошима. Одиницями данини були: земля; дим - двір, рало - кількість управленої землі. Державний скарб, що був водночас приватною касою володаря, поповнювався податками, судовими зборами й прибутком із державних, тобто княжих маєтків.

Традиції державного скарбу України зародились за часів Київської Русі. Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого і його спадкоємців, яка слугувала як сховищем матеріальних цінностей, так і закладом, де приймали Укази, складали грамоти, вели поточне листування.

За рахунок державної скарбниці утримувався княжий двір, дружина, здійснювалось будівництво палаців, культових споруд, мостів, укріплень, гребель, доріг, велись війни, споряджався військовий та торговельний флот.

Писемні джерела Київської Русі називають п'ять елементів грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, виверицю (векшу).

Перші руські монети були викарбувані наприкінці X - на початку XI ст. у часи правління князів Володимира, Святополка і Ярослава Мудрого.

Наприкінці XII cм. кунна система в Київській Русі зазнала занепаду, її почали замінювати київські та чернігівські гривні.