Булгакова C.O. Казначейська система виконання бюджету (2000)
3.1. Державне управління в Запорізькій Січі
Козаки, стихійно прибуваючи на Запоріжжя, будували у різних місцях так звані "городці" та засіки або ж "січі" з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Такі імпровізовані населені пункти були слабкоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування. Заснування першої Запорізької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького. Під його керівництвом побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування Запорізького козацтва.
З часом на Запорожжі сформувалась нова українська (козацька) державність, яку фахівці називають прообразом, зародком справжньої держави. У процесі стихійної народної організації утворилась оригінальна форма державності, з певними ознаками:
- за політичною системою - демократична республіка на засадах народоправства, очолювана козацькою Радою (Колом) та обраним вільними голосами урядом (Кошем);
- за соціальним ладом і людністю - вільна корпорація козацьких одинаків і форма суспільного співжиття привілейованого товариства з січовим підданством;
- за державним устроєм - союз федерації куренів (побутово-бойових одиниць) з федерацією паланок (адміністративно-військових округів) під центральним управлінням січового Кола і Коша; за типом економіки - змішана економічна система загальновійськового майна, господарювання і торгівлі у комбінації з одноосібним хазяйнуванням у паланках;
- за міжнародним правовим статусом - національно-територіальна автономія;
- за територією - малодоступні місця і малоосвоєні простори південного Придніпров'я;
- за часом існування - з кінця XV до 1775 р.( близько 300 років).
Тобто для Січі були притаманні усі ознаки держави:
- існування особливої системи органів і установ, що виконують функції державної влади;
- право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;
- певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави.
Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі виступала січова Рада, рішення якої були обов'язковими до виконання. Загальновійськова велика Рада збиралась щорічно на початку січня. Позачергові надзвичайні Ради могли скликатись будь-коли і будь-де. Зазвичай Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, здійснювала поділ земель та угідь, чинила суд, обирала уряд Січі - військову старшину, а також органи місцевої ради - паланкову або полкову старшину. Чисельність козацької старшини становила 120-150 чоловік. До цієї групи входили: військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.; полкові та паланкові начальники - полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.
До фінансово-господарської старшини належали: шафар - скарбник січового скарбу; кантаржей - наглядач за вагою і мірами; довбиш, окрім обов'язків оповісника, забезпечував збір хліба й підвід з паланок на потребу війська.
Кошовий отаман обирався більшістю голосів, поданих за нього на Раді. Волею товариства кошовий наділявся значною владою. Щорічні вибори надавали можливість здійснювати контроль за діями кошового отамана.
Вибори кошового отамана відбувалися з урочистим церемоніалом, що свідчить про розуміння виховного і дисциплінуючого значення ореолу влади.
При кошовому діяла група радників або стариків, до складу якої довічно включалися старійшини - авторитетна військова та курінна старшина у відставці. Велику суспільну вагу мали курінні отамани-Це пояснюється економічною незалежністю куренів та їх автономним життєзабезпеченням.
У прийнятті рішень отамани виступали спільно, об'єднавшись у курію або отаманію. Кошовий не мав права на політичні акції без погодження з отаманією. Кошовий мусив оголошувати всі документи і дипломатичне листування на зборах отаманів. Таким чином, отаманія мала владу над кошовим.
Організація управління в куренях і паланках у мініатюрі майже повторювала Січ.
З часом на Запорожжі сформувалась нова українська (козацька) державність, яку фахівці називають прообразом, зародком справжньої держави. У процесі стихійної народної організації утворилась оригінальна форма державності, з певними ознаками:
- за політичною системою - демократична республіка на засадах народоправства, очолювана козацькою Радою (Колом) та обраним вільними голосами урядом (Кошем);
- за соціальним ладом і людністю - вільна корпорація козацьких одинаків і форма суспільного співжиття привілейованого товариства з січовим підданством;
- за державним устроєм - союз федерації куренів (побутово-бойових одиниць) з федерацією паланок (адміністративно-військових округів) під центральним управлінням січового Кола і Коша; за типом економіки - змішана економічна система загальновійськового майна, господарювання і торгівлі у комбінації з одноосібним хазяйнуванням у паланках;
- за міжнародним правовим статусом - національно-територіальна автономія;
- за територією - малодоступні місця і малоосвоєні простори південного Придніпров'я;
- за часом існування - з кінця XV до 1775 р.( близько 300 років).
Тобто для Січі були притаманні усі ознаки держави:
- право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;
- певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави.
Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі виступала січова Рада, рішення якої були обов'язковими до виконання. Загальновійськова велика Рада збиралась щорічно на початку січня. Позачергові надзвичайні Ради могли скликатись будь-коли і будь-де. Зазвичай Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, здійснювала поділ земель та угідь, чинила суд, обирала уряд Січі - військову старшину, а також органи місцевої ради - паланкову або полкову старшину. Чисельність козацької старшини становила 120-150 чоловік. До цієї групи входили: військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.; полкові та паланкові начальники - полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.
До фінансово-господарської старшини належали: шафар - скарбник січового скарбу; кантаржей - наглядач за вагою і мірами; довбиш, окрім обов'язків оповісника, забезпечував збір хліба й підвід з паланок на потребу війська.
Кошовий отаман обирався більшістю голосів, поданих за нього на Раді. Волею товариства кошовий наділявся значною владою. Щорічні вибори надавали можливість здійснювати контроль за діями кошового отамана.
Вибори кошового отамана відбувалися з урочистим церемоніалом, що свідчить про розуміння виховного і дисциплінуючого значення ореолу влади.
При кошовому діяла група радників або стариків, до складу якої довічно включалися старійшини - авторитетна військова та курінна старшина у відставці. Велику суспільну вагу мали курінні отамани-Це пояснюється економічною незалежністю куренів та їх автономним життєзабезпеченням.
У прийнятті рішень отамани виступали спільно, об'єднавшись у курію або отаманію. Кошовий не мав права на політичні акції без погодження з отаманією. Кошовий мусив оголошувати всі документи і дипломатичне листування на зборах отаманів. Таким чином, отаманія мала владу над кошовим.
Організація управління в куренях і паланках у мініатюрі майже повторювала Січ.
