Булгакова C.O. Казначейська система виконання бюджету (2000)
3.3. Військова скарбниця Запорізької Січі
Фінансова система Запорізької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської й литовської доби в Україні.
На зразок скарбниці Литовського князівства в Запорізькій Січі скарб був сховищем не лише грошей, а й різних цінностей, які находили в розпорядження Коша. Скарб слугував також архівом та складом військових клейнодів і оздоб, виконував роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси і зброя.
Січовий скарб функціонував як касовий центр виконання запорізького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стікалися доходи. До службових обов'язків січового скарбника - шафара - належало:
- приймання доходів;
- видача грошей та речей;
- ведення обліку касових сум і матеріальних цінностей;
- складання звітів кошовому та козацькій Раді.
Шафар виконував обов'язки державного казначея та інтенданта. До складу скарбової старшини входили два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваги) з невеликим штатом канцеляристів.
Для характеристики державної скарбниці Запорізької Січі розглянемо дохідні статті січового бюджету, які витрачались на оплату січової та паланкової адміністрації, церкви й школи, грошове і матеріальне забезпечення козацької служби.
Головним джерелом прибутків Запорізької Січі, Війська Запорізького низового, окрім природного багатства великого чорноземного краю, були воєнна здобич, внутрішня і зовнішня торгівля, продаж вина, мито від товарів, подимний податок та царська платня.
Першим і прямим джерелом прибутків запорозьких козаків була здобич, отримана на війні з турками, татарами і поляками, Відправляючись у кожний похід, запорожці присягали перед святим
Євангелієм у тому, що кожен з них не приховає нічого з воєнної здобичі, а все здобуте добро доставить в курінь для поділу між всім товариством. Повернувшись з походу, запорозькі козаки ділили здобич, коні, рогату худобу, овець тощо. За звичаєм кращу частку здобичі козаки віддавали на церкву, а ту, що залишалась, паювали між собою - одні її прогулювали, а інші ховали на "чорний" день. Другим джерелом прибутків Війська Запорізького низового була всілякого роду торгівля, внутрішня і зовнішня.
Усі торгівці, купці, промисловці, які вивозили і привозили на Січ різний товар, торгували в слободах, селах і зимівниках, вносили певну плату до військової скарбниці або військової старшини: від куфи борошна або харчових припасів - карбованець, від риби, зловленої у Бузі, - три перших десятки "паколі" на полковника, писаря й осавула, котрі були при рибних заводах, та чотири інших десятки - на січову старшину. Якщо риба була продана або втрачена і не було виділено від неї частки для військових чинів, то з рибалок стягувалась її вартість грошима. На всіх запорозьких базарах були присутні особливі начальники, військові кантаржеї, які стежили за вірністю ваг і мір, призначали ціну на привезений товар, збирали мито з торгівців у військову скарбницю.
Особливо велике мито давали шинки, широко розповсюджені на Січі. Будучи вільними, запорозькі козаки мали право варити мед, пиво, брагу і продавати спиртні напої. За документами січового архіву 1770 р., у всіх володіннях запорозьких козаків налічувалось понад 370 шинків, які приносили війську загалом 1120 карбованців на рік, у тому числі від оренди за звичайний шинок, без льоху - 2 крб. 50 коп., а з льохом, де можна було тримати пиво і мед - 4 крб. 50 коп. Ця сума розподілялась на 45 паїв між військом таким чином - кошовому судді, писарю, осавулу, 38 куреням, церкві війська, довбишу і пушкарю навпіл - по 24 крб. 51 коп. Крім того, валки, які привозили на Січ з України, Криму, Польщі біле вино чи горілку, також платили мито на церкву й старшину: на старшину з кожної куфи по карбованцю. Крім грошей, брали так зване "поставне вино" - по одному відру (яке в козаків звалося квартою) з того, хто продавав вино чи горілку, або з того, хто сам купував їх, - загальною кількістю 7 відер. Лише той, хто сплачував це подвійне мито, міг продавати свій товар, та й то лише за ціною, визначеною Кошем.
Вагомим джерелом прибутків запорозьких козаків було також "мостове" тобто платня з проїжджих купців, торгівців, промисловців і чумаків за перевіз через ріки:
Запорозькі козаки брали мостове від кожного воза і від всякої худоби за перевіз через ріки і ділили ці прибутки між старшиною і всім військом. Мито було неоднаковим у різні часи.
Запорізький Кош настійно просив у московського царя про право отримувати мито за переправу Переволочанську на Дніпрі, й хоч цар Олексій Михайлович дарував у 1675 р. запорожцям особливою грамотою право на половину збору з тієї переправи, гетьман Іван Самойлович затримав ту грамоту у себе, а при наступнику Олексія Михайловича, Федорі Олексійовичу, зовсім позбавив запорожців права на володіння Переволочанською переправою. Для збору мита біля переправ існувала особлива старшина, яка складалась із шафарів, підшафарів, писарів і підписарів. Важко і навіть неможливо визначити з точністю всю цифру річного прибутку, яку отримував запорізький Кош за перевози через ріки: це залежало від більшого або меншого руху чумаків, торгівців і купців, що своєю чергою залежало від урожаю, улову риби, видобутку солі, безпеки проїздів через дикі татарські степи тощо.
Чималу частку військових прибутків становив "димовий" податок, який запорозькі козаки збирали з так званих "сиднів", які жили в селах та зимовниках і вважались підданими січового
товариства. Податок був постійним і тимчасовим: постійний 1758 р. становив 1 крб. із родини, аз 1758 до 1770 pp. - 1 крб. 50 коп.
Проте призначена запорозьким козакам платня не видавалась, тому що державна казна Речі Посполитої часто була порожня. Навіть бувало, що й її власне військо не отримувало належної платні. Через несплату грошей Військо Запорізьке інколи діяло всупереч політичним розрахункам Речі Посполитої або ворожо виступало проти самої Польщі, що каралось поляками. Тільки з часу, коли запорожці налагодили стосунки з Москвою, вони стали одержувати випадкові грошові подарунки, а згодом і постійну, чітко обумовлену платню.
У 1620 р. цар Михайло Федорович надіслав відомому в ті часи гетьману, кошовому отаману низових козаків Петру Конашевичу Сагайдачному "легкого жалованья" 300 карбованців за те, що він, перебуваючи за порогами Дніпра, свою службу хотів "оказывать" царю проти всіляких ворогів царських, і "нынть" ходив на татарські улуси і багатьох татар побив і взяв у полон. У 1634 p., під час укладання Поляновського миру Польщі з Москвою, поляки поряд з іншими статтями вимагали від Москви, щоб московський державець щорічно надсилав гроші Війську Запорізькому, як того вимагала грамота і як те бувало в минулих роках. На цю умову московські посли відповідали: "Козакам запорожским какое жалованьє и за какую службу давалось и какая у них грамота есть, того не упомним; думаем, что то могло быть, когда запорожские козаки великим государям служили, и теперь, если начнут служить, то им государево кование будет по службе".
Регулярно отримувати гроші від московського царя запорозькі козаки почали лише з часу приєднання України до Великомосковської держави, тобто з 1654 р.
Для збереження загальної військової казни у запорозьких козаків існувала так звана скарбниця, зведений особливий опис військових скарбниць і військовий табель. При січовій церкві під опікою військового суду зберігалась особлива нерухома скарбниця.
Цею казною могли користуватись лише з спільної згоди старійшин старшина та курінні отамани. У разі порушення цього правила винного карали на смерть, а все його майно відбирали на користь війська, незважаючи на те, чи то був знатний козак, чи простий.
Разом з грошовим утриманням запорозьким козакам видавалось і хлібне, а також бойовий свинець, порох.
Крім царського хлібного утримання, запорозькі козаки одержували іноді продовольчі запаси із Києво-Межигірського і Саморсько-Миколаївського млинів. Так, 4 вересня 1759 р. із монастирських млинів Самари і Самарчика на Січ для військової канцелярії було відправлено по одній діжі пшона, пшеничного та житнього борошна. Проте завезеного свинцю, пороху, грошей і хліба не вистачало для всього Війська Запорізького, тому запорожці часто виготовляли його самі.
Де і як видавалась грошова і хлібна платня запорозьким козакам свідчать акти січового архіву. Вийшовши з-під влади кримського хана У 1734 р. до Росії, запорожці, на прохання київського генерал-губернатора графа Вейсбаха, грошове утримання одержували особисто в Петербурзі. Робилось це таким чином: щорічно з Січі в столицю відправлялась депутація з 20 знатних осіб військового товариства - полковника, писаря, осавула і 17 курінних отаманів. Спочатку депутація їхала до Києва або (з 1750 р.) до Глухова, де представлялась гетьману, від якого отримували прогони і шляхові листи, потім відбувала до Москви або Петербургу. Прибувши до столиці, депутати за державний кошт наймали житло, представлялись імператору або імператриці, проходили формальну процедуру видачі платні, знайомились зі столичними вельможами, обдаровували їх подарунками й самі приймали дарунки (гроші, сукно, оксамит, шуби).
З 26 листопада 1751 p. царським указом порядок отримання платні запорозьким козакам був змінений. Гетьман граф Кирило Розумовський вважав, що поїздки запорожців за платнею до столиці відбувались з великими труднощами, тому за його наказом і рішенням урядового сенату визначено було на майбутнє: "тому запорожскому войску повсегодно отпускать и ассигновать денежное жалованье статс-конторы из тамошних ближних мест, хлебное жалованье провиантской канцелярии с кременчуцкого магазейна порох, и свинец канцелярии главной артиллерии и фортификации из ближних же мест, и отсылать в киевскую губернскую канцелярию, а той канцелярии все оное жалованье, как денежное и хлебное, так порох и свинец на 1715 год отправить и впредь повсегодно отправлять тому запорожскому войску в Сичу чрез нарочных казенными судами и людьми за надлежащим конвоем и отдавать кошевому атаману и всему войску с росписками... а присланным от запорожцев в Москву или Петербург народным (т.е. депутатам) кормовых, на питье, дрова и свечи, також при отпуске им жалованья и прогонных денег, то оного давать им не надлежит, для того что к получению оного жалованья как ныне, так и впредь присланных от того войска запорожского уже не будет". Запорожці справедливо вважали подібні розпорядження немилостивими до себе, а для всього війська - тягарем.
Спочатку вся платня видавалась Війську Запорізькому золотою і срібною монетою, а з 1764 р. тільки мідною. Запорожці вимагали замінити мідні монети срібними або золотими, проте до кінця існування Січі їм видавалась платня тільки мідними грішми.
Усі військові прибутки запорозькі козаки витрачали перш за все на громадські справи - купівлю бойових припасів, продовольчі товари, обладнання перевозів, утримання духовенства, побудову човнів, на утримання військової старшини. Але частина військових прибутків осідала у окремих осіб.
В обігу Запорізької Січі були гроші різних країни: Туреччини, Росії, Польщі тощо. За свідченням літописця, у запорозьких козаків крім червінців, у обігу були такі монети: леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тимфи, шостаки, шаги, чехи, галагани. Після Полтавської битви, за розпорядженням російського царя Петра І, всі ці гроші були виведені, а замість них Малоросія була наповнена "русскою медною да сєрєвряною дровною и твердою монетой краснымъ кунштомь изданною".
Військовий скарб Запорізької Січі
(кінець XV ст. -1775 р.)
На Запорожжі сформувалась нова українська (козацька) державність, яку фахівці називають прообразом, зародком справжньої держави. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова Рада.
Економіка Запорізької Січі складалася з двох секторів: колективно-січового та індивідуально-паланкового. Земля належала війську, всім і кожному, хто був зарахований до війська.
Запорізька Січ значною мірою забезпечувалась продукцією власних промислів і господарювання, а маючи надлишок одних благ і недостачу інших, вела активну зовнішню торгівлю.
Фінансова система Запорізької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської й литовської доби в Україні.
Скарбниця Запорізької Січі була сховищем не лише грошей, а й різних цінностей, які надходили в розпорядження Коша. Скарб слугував також архівом та складом військових клейнодів і оздоб, виконував роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси і зброя.
До службових обов'язків січового скарбника (шафара) та його апарату належало: приймання доходів, видача грошей та речей ведення обліку касових сум і матеріальних цінностей; складання звіту кошовому та козацькій Раді.
Шафар виконував обов'язки державного казначея та інтенданта До складу скарбової старшини входило два шафари, два підшафарії, та кантаржей з невеликим штатом канцеляристів.
Головними джерелами прибутків Війська Запорізького були природні багатства краю, воєнна здобич, внутрішня та зовнішня торгівля, мито від товарів, продажу вина, подимний податок, царська платня.
Військові прибутки запорозькі козаки використовували перш за все на громадські справи — купівлю бойових припасів, продовольчі товари, обладнання перевозів, будови човнів, утримання духовенства і всієї військової старшини.
На зразок скарбниці Литовського князівства в Запорізькій Січі скарб був сховищем не лише грошей, а й різних цінностей, які находили в розпорядження Коша. Скарб слугував також архівом та складом військових клейнодів і оздоб, виконував роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси і зброя.
Січовий скарб функціонував як касовий центр виконання запорізького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стікалися доходи. До службових обов'язків січового скарбника - шафара - належало:
- приймання доходів;
- видача грошей та речей;
- ведення обліку касових сум і матеріальних цінностей;
- складання звітів кошовому та козацькій Раді.
Шафар виконував обов'язки державного казначея та інтенданта. До складу скарбової старшини входили два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваги) з невеликим штатом канцеляристів.
Для характеристики державної скарбниці Запорізької Січі розглянемо дохідні статті січового бюджету, які витрачались на оплату січової та паланкової адміністрації, церкви й школи, грошове і матеріальне забезпечення козацької служби.
Першим і прямим джерелом прибутків запорозьких козаків була здобич, отримана на війні з турками, татарами і поляками, Відправляючись у кожний похід, запорожці присягали перед святим
Євангелієм у тому, що кожен з них не приховає нічого з воєнної здобичі, а все здобуте добро доставить в курінь для поділу між всім товариством. Повернувшись з походу, запорозькі козаки ділили здобич, коні, рогату худобу, овець тощо. За звичаєм кращу частку здобичі козаки віддавали на церкву, а ту, що залишалась, паювали між собою - одні її прогулювали, а інші ховали на "чорний" день. Другим джерелом прибутків Війська Запорізького низового була всілякого роду торгівля, внутрішня і зовнішня.
Усі торгівці, купці, промисловці, які вивозили і привозили на Січ різний товар, торгували в слободах, селах і зимівниках, вносили певну плату до військової скарбниці або військової старшини: від куфи борошна або харчових припасів - карбованець, від риби, зловленої у Бузі, - три перших десятки "паколі" на полковника, писаря й осавула, котрі були при рибних заводах, та чотири інших десятки - на січову старшину. Якщо риба була продана або втрачена і не було виділено від неї частки для військових чинів, то з рибалок стягувалась її вартість грошима. На всіх запорозьких базарах були присутні особливі начальники, військові кантаржеї, які стежили за вірністю ваг і мір, призначали ціну на привезений товар, збирали мито з торгівців у військову скарбницю.
Особливо велике мито давали шинки, широко розповсюджені на Січі. Будучи вільними, запорозькі козаки мали право варити мед, пиво, брагу і продавати спиртні напої. За документами січового архіву 1770 р., у всіх володіннях запорозьких козаків налічувалось понад 370 шинків, які приносили війську загалом 1120 карбованців на рік, у тому числі від оренди за звичайний шинок, без льоху - 2 крб. 50 коп., а з льохом, де можна було тримати пиво і мед - 4 крб. 50 коп. Ця сума розподілялась на 45 паїв між військом таким чином - кошовому судді, писарю, осавулу, 38 куреням, церкві війська, довбишу і пушкарю навпіл - по 24 крб. 51 коп. Крім того, валки, які привозили на Січ з України, Криму, Польщі біле вино чи горілку, також платили мито на церкву й старшину: на старшину з кожної куфи по карбованцю. Крім грошей, брали так зване "поставне вино" - по одному відру (яке в козаків звалося квартою) з того, хто продавав вино чи горілку, або з того, хто сам купував їх, - загальною кількістю 7 відер. Лише той, хто сплачував це подвійне мито, міг продавати свій товар, та й то лише за ціною, визначеною Кошем.
Вагомим джерелом прибутків запорозьких козаків було також "мостове" тобто платня з проїжджих купців, торгівців, промисловців і чумаків за перевіз через ріки:
Запорозькі козаки брали мостове від кожного воза і від всякої худоби за перевіз через ріки і ділили ці прибутки між старшиною і всім військом. Мито було неоднаковим у різні часи.
Запорізький Кош настійно просив у московського царя про право отримувати мито за переправу Переволочанську на Дніпрі, й хоч цар Олексій Михайлович дарував у 1675 р. запорожцям особливою грамотою право на половину збору з тієї переправи, гетьман Іван Самойлович затримав ту грамоту у себе, а при наступнику Олексія Михайловича, Федорі Олексійовичу, зовсім позбавив запорожців права на володіння Переволочанською переправою. Для збору мита біля переправ існувала особлива старшина, яка складалась із шафарів, підшафарів, писарів і підписарів. Важко і навіть неможливо визначити з точністю всю цифру річного прибутку, яку отримував запорізький Кош за перевози через ріки: це залежало від більшого або меншого руху чумаків, торгівців і купців, що своєю чергою залежало від урожаю, улову риби, видобутку солі, безпеки проїздів через дикі татарські степи тощо.
Чималу частку військових прибутків становив "димовий" податок, який запорозькі козаки збирали з так званих "сиднів", які жили в селах та зимовниках і вважались підданими січового
товариства. Податок був постійним і тимчасовим: постійний 1758 р. становив 1 крб. із родини, аз 1758 до 1770 pp. - 1 крб. 50 коп.
Проте призначена запорозьким козакам платня не видавалась, тому що державна казна Речі Посполитої часто була порожня. Навіть бувало, що й її власне військо не отримувало належної платні. Через несплату грошей Військо Запорізьке інколи діяло всупереч політичним розрахункам Речі Посполитої або ворожо виступало проти самої Польщі, що каралось поляками. Тільки з часу, коли запорожці налагодили стосунки з Москвою, вони стали одержувати випадкові грошові подарунки, а згодом і постійну, чітко обумовлену платню.
У 1620 р. цар Михайло Федорович надіслав відомому в ті часи гетьману, кошовому отаману низових козаків Петру Конашевичу Сагайдачному "легкого жалованья" 300 карбованців за те, що він, перебуваючи за порогами Дніпра, свою службу хотів "оказывать" царю проти всіляких ворогів царських, і "нынть" ходив на татарські улуси і багатьох татар побив і взяв у полон. У 1634 p., під час укладання Поляновського миру Польщі з Москвою, поляки поряд з іншими статтями вимагали від Москви, щоб московський державець щорічно надсилав гроші Війську Запорізькому, як того вимагала грамота і як те бувало в минулих роках. На цю умову московські посли відповідали: "Козакам запорожским какое жалованьє и за какую службу давалось и какая у них грамота есть, того не упомним; думаем, что то могло быть, когда запорожские козаки великим государям служили, и теперь, если начнут служить, то им государево кование будет по службе".
Регулярно отримувати гроші від московського царя запорозькі козаки почали лише з часу приєднання України до Великомосковської держави, тобто з 1654 р.
Для збереження загальної військової казни у запорозьких козаків існувала так звана скарбниця, зведений особливий опис військових скарбниць і військовий табель. При січовій церкві під опікою військового суду зберігалась особлива нерухома скарбниця.
Цею казною могли користуватись лише з спільної згоди старійшин старшина та курінні отамани. У разі порушення цього правила винного карали на смерть, а все його майно відбирали на користь війська, незважаючи на те, чи то був знатний козак, чи простий.
Крім царського хлібного утримання, запорозькі козаки одержували іноді продовольчі запаси із Києво-Межигірського і Саморсько-Миколаївського млинів. Так, 4 вересня 1759 р. із монастирських млинів Самари і Самарчика на Січ для військової канцелярії було відправлено по одній діжі пшона, пшеничного та житнього борошна. Проте завезеного свинцю, пороху, грошей і хліба не вистачало для всього Війська Запорізького, тому запорожці часто виготовляли його самі.
Де і як видавалась грошова і хлібна платня запорозьким козакам свідчать акти січового архіву. Вийшовши з-під влади кримського хана У 1734 р. до Росії, запорожці, на прохання київського генерал-губернатора графа Вейсбаха, грошове утримання одержували особисто в Петербурзі. Робилось це таким чином: щорічно з Січі в столицю відправлялась депутація з 20 знатних осіб військового товариства - полковника, писаря, осавула і 17 курінних отаманів. Спочатку депутація їхала до Києва або (з 1750 р.) до Глухова, де представлялась гетьману, від якого отримували прогони і шляхові листи, потім відбувала до Москви або Петербургу. Прибувши до столиці, депутати за державний кошт наймали житло, представлялись імператору або імператриці, проходили формальну процедуру видачі платні, знайомились зі столичними вельможами, обдаровували їх подарунками й самі приймали дарунки (гроші, сукно, оксамит, шуби).
З 26 листопада 1751 p. царським указом порядок отримання платні запорозьким козакам був змінений. Гетьман граф Кирило Розумовський вважав, що поїздки запорожців за платнею до столиці відбувались з великими труднощами, тому за його наказом і рішенням урядового сенату визначено було на майбутнє: "тому запорожскому войску повсегодно отпускать и ассигновать денежное жалованье статс-конторы из тамошних ближних мест, хлебное жалованье провиантской канцелярии с кременчуцкого магазейна порох, и свинец канцелярии главной артиллерии и фортификации из ближних же мест, и отсылать в киевскую губернскую канцелярию, а той канцелярии все оное жалованье, как денежное и хлебное, так порох и свинец на 1715 год отправить и впредь повсегодно отправлять тому запорожскому войску в Сичу чрез нарочных казенными судами и людьми за надлежащим конвоем и отдавать кошевому атаману и всему войску с росписками... а присланным от запорожцев в Москву или Петербург народным (т.е. депутатам) кормовых, на питье, дрова и свечи, також при отпуске им жалованья и прогонных денег, то оного давать им не надлежит, для того что к получению оного жалованья как ныне, так и впредь присланных от того войска запорожского уже не будет". Запорожці справедливо вважали подібні розпорядження немилостивими до себе, а для всього війська - тягарем.
Спочатку вся платня видавалась Війську Запорізькому золотою і срібною монетою, а з 1764 р. тільки мідною. Запорожці вимагали замінити мідні монети срібними або золотими, проте до кінця існування Січі їм видавалась платня тільки мідними грішми.
Усі військові прибутки запорозькі козаки витрачали перш за все на громадські справи - купівлю бойових припасів, продовольчі товари, обладнання перевозів, утримання духовенства, побудову човнів, на утримання військової старшини. Але частина військових прибутків осідала у окремих осіб.
В обігу Запорізької Січі були гроші різних країни: Туреччини, Росії, Польщі тощо. За свідченням літописця, у запорозьких козаків крім червінців, у обігу були такі монети: леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тимфи, шостаки, шаги, чехи, галагани. Після Полтавської битви, за розпорядженням російського царя Петра І, всі ці гроші були виведені, а замість них Малоросія була наповнена "русскою медною да сєрєвряною дровною и твердою монетой краснымъ кунштомь изданною".
Військовий скарб Запорізької Січі
(кінець XV ст. -1775 р.)
| Джерела скарбу | Характер доходів |
| Кошов і релігії і домени | Доходи від промислової експлуатації рибальських і мисливських угідь, земель (зимівників і хуторів) |
| Військова здобич | Воєнні трофеї, здобуті шаблею - "козацький хліб" |
| Субсидія королівська, платня царська та гетьманська | Допомога грішми, хлібом, горілкою, військовими припасами з боку Росії й Гетьманщини, до 1648 р. -Польщі |
| Військовий оклад | Податок на користь січової й паланкової старшини. Стягувався без імунітетів і неоподаткованого мінімуму з усіх козаків (курінних і одружених) по 1 крб. 50 коп. з душі (в другій половині XVIII ст.). Одружені козаки ("гніздовики") вносили додатковий податок з сім'ї |
| Мито | За перевіз товарів із сусідніх країн транзитом через запорізькі землі. За перевіз горілки бралося натурою |
| Господарська десятина та медове | Стягувались у паланках від хуторів і млинів натурою, від промислів і пасік - грошима. За користування посполитами військовою землею - 10 відсотків урожаю |
| Торгове | Податок акцизного типу з крамарів, на січовому ринку -10 відсотків від вартості товарів |
| Куфовий збір | Від кожної привозної бочки (куфи) спиртних напоїв по одній кварті (близько 1 л) або її вартість грошима |
| Податок з шинків | По 2,50-5,00 крб в рік сплачували в скарб господарі, що держали шинки (корчми) у Січі, паланках і зимівниках |
| Подимне | Податок з хат по селах поспільства (селянства), підданих війська, що жили в паланках |
| Мостове | Плата за перевози по Дніпрі та річках в межах Запорізьких Вольностей |
| Орендна плата | За крамниці та дуби (вантажні човни), що належали курінним. Витрачалась на потреби курінного товариства |
| Руга, роковщина | На утримання церкви і духовенства |
| Інші доходи | Безхазяйне, виморочне, конфісковане майно, викуп за полонених і засуджених, судові штрафи |
Економіка Запорізької Січі складалася з двох секторів: колективно-січового та індивідуально-паланкового. Земля належала війську, всім і кожному, хто був зарахований до війська.
Запорізька Січ значною мірою забезпечувалась продукцією власних промислів і господарювання, а маючи надлишок одних благ і недостачу інших, вела активну зовнішню торгівлю.
Фінансова система Запорізької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської й литовської доби в Україні.
Скарбниця Запорізької Січі була сховищем не лише грошей, а й різних цінностей, які надходили в розпорядження Коша. Скарб слугував також архівом та складом військових клейнодів і оздоб, виконував роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси і зброя.
До службових обов'язків січового скарбника (шафара) та його апарату належало: приймання доходів, видача грошей та речей ведення обліку касових сум і матеріальних цінностей; складання звіту кошовому та козацькій Раді.
Шафар виконував обов'язки державного казначея та інтенданта До складу скарбової старшини входило два шафари, два підшафарії, та кантаржей з невеликим штатом канцеляристів.
Головними джерелами прибутків Війська Запорізького були природні багатства краю, воєнна здобич, внутрішня та зовнішня торгівля, мито від товарів, продажу вина, подимний податок, царська платня.
Військові прибутки запорозькі козаки використовували перш за все на громадські справи — купівлю бойових припасів, продовольчі товари, обладнання перевозів, будови човнів, утримання духовенства і всієї військової старшини.
