Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність (2004)
9.5. Політика держави з залучення іноземних інвестицій
Перебудова української економіки, трансформація її у ринкову серед інших якісних перетворень включає налагодження зовнішньоекономічних зв’язків і відкритість.
За наявними підрахунками, Україна потребує сьогодні близько US$40 млрд. іноземних інвестицій для своєї економіки, а фактично одержала за період з 1992 року по 1.10.2001 року лише US$4194 млн. або US$85 на одного жителя [9]. Іноземних інвестицій потребують майже всі галузі економіки, зокрема, металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування, транспорт та агропромисловий комплекс та інші.
У порівнянні з іншими обсягами прямих іноземних інвестицій в країни Східної Європи і колишнього Радянського Союзу іноземні інвестиції в Україну є надто малими, див. табл. 9.5.
Обсяги прямих іноземних інвестицій в країни Східної Європи і колишнього СРСР на 01.01.2001 р.1
Таблиця 9.5.
Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами (країни СНД з домінуванням Росії, окремі східноєвропейські та західні країни), а з іншого — потребою диверсифікації, перш за все міжнародної інвестиційної діяльності.
Станом на 1.01.2001 р. ПІІ в Україну вкладені з 106 країн світу. Географічна структура міжнародного інвестування залишається достатньо стабільною. Список країн-інвесторів очолюють представники далекого зарубіжжя, які забезпечують майже 90% загальних обсягів надходжень. Найбільший сегмент (більше 60%) українського ринку займають інвестиції шести країн світу: США, Кіпру, Нідерландів, Росії, Великобританії та Німеччини (табл. 9.6).
Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.01.2001 р.1
Таблиця 9.6.
В офіційному рейтингу на першому місці знаходяться США. Однак іноземні дослідники вважають, що головним інвестором в Україну є Росія, яка у рейтингу знаходиться на четвертому місці. Якщо додати російські і українські капітали з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських і Віргінських островів, то обсяг інвестицій буде більший, ніж вклали в українську економіку США. З 1992 року частка США в іноземних інвестиціях скоротилася з 20% до 16,4%, частка Німеччини — з 20% до 6,2%. Таким чином, частка західних країн в обсязі ПІІ в економіку України має тенденцію до зниження, а частка офшорних зон — до збільшення.
Якщо кошти залучаються з багатьох країн, від багатьох інвесторів і розподіляються між багатьма секторами та регіонами, то їхня ефективність у сприянні запровадженню ринкових реформ та прискоренні економічного зростання буде особливо високою. Крім того, диверсифікація іноземних інвестицій захищає країну, дозволяє їй уникнути залежності від незначної групи інвесторів1.
Серйозну проблему для України складають не тільки малі обсяги іноземних інвестицій, але й їх галузева та регіональна структура. Глибокі диспропорції існують у розподілі інвестицій за галузями. Передусім інвесторів цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з отри- манням найбільшого прибутку. З огляду на це найперспективніши- ми для них в українській економіці є харчова промисловість, внутрішня торгівля, машинобудування і металообробка, фінанси, кредит страхування та паливна промисловість (табл. 9.7). На ці сфери припадає понад 60% всіх іноземних інвестицій в Україні.
Галузева структура прямих іноземних інвестицій в Україну
на 1. 01. 2001 року2 Таблиця 9.7.
Найбільшими іноземними компаніями-інвееторами України є: “Кока-Кола Аматіл Україна” (US$43 млн.), “Реємста Київ лютюнова фабрика” (US$14,9 млн.), Макдональдз Юкрейн ЛТД” (US$21,7 млн.). Серед українських підприємств найбільшими реципієнтами коштів є Донецький металургійний комбінат (US$41,5 млн.), Івеко-КРАЗ (US$12,8 млн.), Одеський нафтопереробний комбінат (US$9,5 млн.), Івеко Мотор Січ (US$8,1 млн.).
Для регіональної структури прямих іноземних інвестицій характерна суттєва диференціація. На п’ять найпривабли- віших регіонів України припадає 82% всіх іноземних інвестицій, із них 44% — на Київ (багато експортерів переводять капітали у столицю, тому що тут краще відшкодовують ПДВ). На Донецьку область припадає 13% ПІІ, Полтавську — 12%, Київську — 7%, Львівську — 6%.
В сучасних умовах очікувати великого припливу іноземного капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим. Основними перешкодами для іноземних інвестицій в Україну є: нестабільне та надмірне державне регулювання; нечітка правова система; мінливість економічного середовища; корупція; великий податковий тягар; проблеми щодо встановлення чітких прав власності; низький рівень доходів громадян; труднощі в спілкуванні з урядом та приватизаційними органами; мінливість політичного середовища; відсутність матеріальної, інфраструктури; проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки та інші.
У зв’язку з цим, велике значення має вдосконалення процесу формування інвестиційної політики держави, що може активізувати або стримувати функціонування іноземних інвестицій у національній економіці, регулювати їхні обсяги і технологічний склад.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України. Неабияку роль у цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:
- Національне агентство України по реконструкції й розвитку, завданням якого є участь у формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями й закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної й технічної допомоги, іноземних інвестицій.;
- Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов’язані з залученням фінансових і інвестиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин;
- Палата незалежних експертів із питань інвестицій — є постійним діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади;
- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну — створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню й використанню іноземних інвестицій;
- Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів приймає рішення про
надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів.
Певну участь в управлінні іноземним інвестуванням приймають органи місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень, особливо при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів, створенні спільних підприємств, вільних економічних зон тощо.
Державна політика України щодо залучення іноземного капіталу проводиться за такими напрямками як:
- визначення умов для здійснення іноземних інвестицій;
- визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;
- визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів;
- визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів;
- визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг та інше.
Визначення умов для здійснення іноземних інвестицій. З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення законодавчої й нормативної бази щодо державного регулювання процесів іноземного інвестування.
19 березня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про режим іноземного інвестування” № 93/96 ВР, який визначив основні умови для здійснення іноземних інвестицій в економіку України.
Порядок реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій” від 7.08.96 №928 і “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора” від 30.01.97 №112. Цими документами визначено процедуру реєстрації; державні органи, що її здійснюють; перелік необхідних для реєстрації документів; терміни видачі реєстраційних посвідчень тощо. Незареєстровані інвестиції не дають права на отримання гарантій їх захисту та будь-яких пільг, встановлених Законом України “Про режим іноземного інвестування”.
Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні Угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”. Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави.
Узагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв’язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни й доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а, з другого боку — усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.
Визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування. Цей напрямок має принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галузевих та територіальних взаємовідносин. Пріоритетними сферами для іноземного інвестора в Україні вважаються: металургійний комплекс, машинобудування, паливо-енергетичний комплекс, хімічна та нафтохімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, зв’язок, легка та медична промисловість.
З іншої сторони, виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан та перспективи розвитку сфер та галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня
експлуатація природних ресурсів, стратегічні об’єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв’язок, банківська та страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора у СП; ліцензії та дозволи; високі ставки податків; обмеження на репатріацію прибутків тощо.
Крім визначення галузевих пріоритетів, велике значення має і визначення регіональних пріоритетів. Державна політика в цьому напрямку визначає регіони, які найбільше потребують участі іноземного капіталу. Така політика проводиться через створення спеціальних (вільних)економічних зон. Необхідність створення таких зон обумовлена:
- негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;
- необхідністю ефективного використання реально залученого в українську економіку іноземного капіталу;
- наявністю першочергових національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій та інше.
Застосування ВЕЗ в Україні має сприяти створенню нових робочих місць і розв’язанню таким чином проблеми зайнятості, стимулювання припливу іноземних інвестицій, розширенню експортної бази, поліпшенню платіжного балансу країни за рахунок валютних надходжень, ефективного використання місцевих ресурсів, стимулювання ринкових перетворень.
Визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів. Система інвестиційних пільг включає в себе:
- застосування системи податкових та митних пільг;
- застосування норм прискореної амортизації;
- збільшення періоду звільнення від податку;
- повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення та 100% — на деталі, вузли, агрегати, імпортовані по кооперації;
- зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування в певні галузі чи регіони;
- надання кредитів на пільгових умовах та інше.
Наприклад, Закон України “Про режим іноземного інвестування” визначає для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних
програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Крім того, передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладання митом. Пропуск майна, що ввозиться на територію України як іноземна інвестиція, здійснюється на підставі виданого підприємством простого векселя на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів із дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. У разі фактичного зарахування вказаного майна на баланс підприємства у період, на який накладається відстрочення платежу, що підтверджено податковою інспекцією за місцем знаходження підприємства, вексель погашається і ввізна мито не справляється.
Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності” від 15.06.99 № 977 визначає, що не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статуту фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів), або їх вивезені за межі митної території України.
Визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів. Система гарантій дотримання прав іноземного інвестора традиційно складається:
- з гарантій включення прав іноземного інвестора до національної системи права, тобто для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України;
- з гарантій дотримання інвестиційних пільг і усталеності законодавства протягом інвестиційного циклу. Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом десяти років із дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Закон України “Про режим іноземного інвестування”[1];
- з гарантії від заходів конфіскаційного характеру. Іноземні інвестиції в Україні не піддягають націоналізації. Державні органи
не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком І випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути , проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це
Кабінетом Міністрів України. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чиїх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків 1 щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.
- з гарантії Уряду, що надаються для забезпечення зобов ’язань юридичних осіб-резидентів щодо погашення іноземних кредитів, що залучаються у формі:
- кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України, укладених згідно із законодавством;
- міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням Кабінету Міністрів України Державним експортно-імпортним банком чи іншими банками-агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями згідно із законодавством;
- кредитів в іноземній валюті, що надаються юридичним особам- резидентам міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами й організаціями відповідно до міжнародних договорів України, укладених згідно із законодавством, за умови обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.
Із метою вдосконалення механізму надання державних гарантій та поліпшення ситуації з обслуговуванням заборгованості за іноземними кредитами, гарантованими урядом України, визначено, що: всі питання, пов’язані з наданням державних гарантій, передаватимуться до компетенції Мінфіну; встановлюється граничний розмір надання гарантій протягом бюджетного року; граничний розмір надання державних гарантій затверджується разом із затвердженням граничного рівня державного боргу; експертизу окупності проектів, під які надаються гарантії та оцінку кредитоспроможності позичальників проводять незалежні аудиторські та банківські установи [5].
з інших гарантій, зокрема, Указом Президента України “Про деякі питання іноземного інвестування” від 7.07.1998 № 748 врегульовані питання здійснення іноземних інвестицій у формі придбання державних боргових зобов’язань, що дає можливість забезпечення захисту іноземних інвестицій, вкладених у цінні папери, і підвищення інвестиційного рейтингу України.
Для підвищення захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року від імені України підписана Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Законом України від 16.03.2000 № 1547 вищезазначена Конвенція ратифікована Верховною Радою України.
Визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг. Основними вимогами до іноземного інвестора мають бути:
- обсяг іноземних інвестицій — у світовій практиці пересічною інвестицією є 50-100 тис. дол. США, а кваліфікаційною часткою власності в об’єктах інвестування — у 20%, в Україні ця частка становить — 10%. Держава також визначає мінімальний обсяг інвестицій, для іноземних інвесторів, які бажають вкласти свої кошти в інвестиційні проекти, які реалізуються в спеціальних (вільних) економічних зонах. В Україні ця сума становить не менше 500:тис. дол. США.
- напрямок вкладання коштів — це мають бути пріоритетні галузі (сфери) економіки України;
- мета вкладання коштів — метою іноземних інвестицій має бути створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, збільшення обсягу високоякісних конкурентноспроможних на зовнішніх ринках товарів, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури;
- вимоги до виробництв — у процесі виробництва іноземний інвестор має: орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України; сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції; створювати екологічно безпечні умови для життєдіяльності населення.
Таким чином, для активізації іноземного інвестування державі необхідно насамперед розв’язати проблеми макроекономічної стабільності та активізувати дію комплексу важелів регулювання інвестиційної діяльності, а саме: створити нормативно-правові та соціально-економічні основи збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій; суворо дотримуватися визначених пріоритетів у розвитку національної економіки; мати ефективний механізм публічного контролю за їх виконанням; контролювати та певним чином регулювати галузевий розподіл іноземних інвестицій; спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна; мати зважену, обґрунтовану політику щодо встановлення податкових пільг; активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити не лише урядом чи НБУ, а й комерційними банками.
За наявними підрахунками, Україна потребує сьогодні близько US$40 млрд. іноземних інвестицій для своєї економіки, а фактично одержала за період з 1992 року по 1.10.2001 року лише US$4194 млн. або US$85 на одного жителя [9]. Іноземних інвестицій потребують майже всі галузі економіки, зокрема, металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування, транспорт та агропромисловий комплекс та інші.
У порівнянні з іншими обсягами прямих іноземних інвестицій в країни Східної Європи і колишнього Радянського Союзу іноземні інвестиції в Україну є надто малими, див. табл. 9.5.
Обсяги прямих іноземних інвестицій в країни Східної Європи і колишнього СРСР на 01.01.2001 р.1
Таблиця 9.5.
| Країна | Обсяг ПІІ. USS млн. | Обсяг ПІІ на душу населення |
| Чехія | 23 | 2300 |
| Угорщина | 21 | 2100 |
| Естонія | 2.7 | 1800 |
| Словенія | 2.7 | 1350 |
| Хорватія | 4.1 | 1025 |
| Латвія | 2.4 | 960 |
| Польща | 30 | 769 |
| Словакія | 3.5 | 700 |
| Литва | 2.4 | 686 |
| Казахстан | 8.8 | 550 |
| Болгарія | 3 | 375 |
| Румунія | 6 | 261 |
| Македонія | 0.42 | 210 |
| Албанія | 0.55 | 183 |
| Туркмені стан | 0.88 | 176 |
| Вірменія | 0.6 | 150 |
| Грузія | 0.73 | 146 |
| Росія | 21 | 143 |
| Молдавія | 0.44 | 110 |
| Киргизстан | 0.45 | 90 |
| Білорусія | 0.8 | 80 |
| Україна | 3,9 | 80 |
Станом на 1.01.2001 р. ПІІ в Україну вкладені з 106 країн світу. Географічна структура міжнародного інвестування залишається достатньо стабільною. Список країн-інвесторів очолюють представники далекого зарубіжжя, які забезпечують майже 90% загальних обсягів надходжень. Найбільший сегмент (більше 60%) українського ринку займають інвестиції шести країн світу: США, Кіпру, Нідерландів, Росії, Великобританії та Німеччини (табл. 9.6).
Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.01.2001 р.1
Таблиця 9.6.
| Країна | Інвестиції, USS млн. | Країна | Інвестиції, USS МЛН. |
| США. | 635.8 | Ірландія | 94 |
| Кіпр | 372.6 | Швеція | 74 |
| Нідерланди | 361.8 | Італія | 72.3 |
| Росія | 314.3 | Ліхтенштейн | 72.3 |
| Великобританія | 299.4 | Польща | 62.1 |
| Німеччина | 237.9 | Канада | 59.3 |
| Віргінські о-ви | 176,8 | Угорщина | 52.1 |
| ("Бейт.) | Словакія | 43.3 | |
| Республіка Корея | 170.4 | Фганція | 40.6 |
| Швейцарія | 169.3 | Туреччина | 32 |
| Австралія | 126.3 | Інші країни | 398.6 |
Якщо кошти залучаються з багатьох країн, від багатьох інвесторів і розподіляються між багатьма секторами та регіонами, то їхня ефективність у сприянні запровадженню ринкових реформ та прискоренні економічного зростання буде особливо високою. Крім того, диверсифікація іноземних інвестицій захищає країну, дозволяє їй уникнути залежності від незначної групи інвесторів1.
Серйозну проблему для України складають не тільки малі обсяги іноземних інвестицій, але й їх галузева та регіональна структура. Глибокі диспропорції існують у розподілі інвестицій за галузями. Передусім інвесторів цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з отри- манням найбільшого прибутку. З огляду на це найперспективніши- ми для них в українській економіці є харчова промисловість, внутрішня торгівля, машинобудування і металообробка, фінанси, кредит страхування та паливна промисловість (табл. 9.7). На ці сфери припадає понад 60% всіх іноземних інвестицій в Україні.
Галузева структура прямих іноземних інвестицій в Україну
на 1. 01. 2001 року2 Таблиця 9.7.
| Галузь | Інвестиції | |
| USS млн. | % | |
| Харчова промисловість | 775.5 | 20.06 |
| Внутрішня торгівля | 727.8 | 18.83 |
| Машинобудування і металообробка | 346.6 | 8.97 |
| Фінанси, кредит. страхування | 248.1 | 6.42 |
| Паливна промисловість | 227 | 5.87 |
| Чорна металургія | 150.1 | 3.88 |
| Транспорт | 138.4 | 3.58 |
| Хімічна промисловість | 137.8 | 3.56 |
| Охорона здоров’я. (фізкультура | 126.2 | 3.26 |
| Будівництво | 125 | 3.23 |
| Сільське господарство | 78.8 | 2.04 |
| Інше | 783.2 | 20.26 |
| Всього | 3865.5 | 100 |
Для регіональної структури прямих іноземних інвестицій характерна суттєва диференціація. На п’ять найпривабли- віших регіонів України припадає 82% всіх іноземних інвестицій, із них 44% — на Київ (багато експортерів переводять капітали у столицю, тому що тут краще відшкодовують ПДВ). На Донецьку область припадає 13% ПІІ, Полтавську — 12%, Київську — 7%, Львівську — 6%.
В сучасних умовах очікувати великого припливу іноземного капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим. Основними перешкодами для іноземних інвестицій в Україну є: нестабільне та надмірне державне регулювання; нечітка правова система; мінливість економічного середовища; корупція; великий податковий тягар; проблеми щодо встановлення чітких прав власності; низький рівень доходів громадян; труднощі в спілкуванні з урядом та приватизаційними органами; мінливість політичного середовища; відсутність матеріальної, інфраструктури; проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки та інші.
У зв’язку з цим, велике значення має вдосконалення процесу формування інвестиційної політики держави, що може активізувати або стримувати функціонування іноземних інвестицій у національній економіці, регулювати їхні обсяги і технологічний склад.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України. Неабияку роль у цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:
- Національне агентство України по реконструкції й розвитку, завданням якого є участь у формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями й закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної й технічної допомоги, іноземних інвестицій.;
- Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов’язані з залученням фінансових і інвестиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин;
- Палата незалежних експертів із питань інвестицій — є постійним діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади;
- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну — створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню й використанню іноземних інвестицій;
- Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів приймає рішення про
Певну участь в управлінні іноземним інвестуванням приймають органи місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень, особливо при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів, створенні спільних підприємств, вільних економічних зон тощо.
Державна політика України щодо залучення іноземного капіталу проводиться за такими напрямками як:
- визначення умов для здійснення іноземних інвестицій;
- визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;
- визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів;
- визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів;
- визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг та інше.
Визначення умов для здійснення іноземних інвестицій. З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення законодавчої й нормативної бази щодо державного регулювання процесів іноземного інвестування.
19 березня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про режим іноземного інвестування” № 93/96 ВР, який визначив основні умови для здійснення іноземних інвестицій в економіку України.
Порядок реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій” від 7.08.96 №928 і “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора” від 30.01.97 №112. Цими документами визначено процедуру реєстрації; державні органи, що її здійснюють; перелік необхідних для реєстрації документів; терміни видачі реєстраційних посвідчень тощо. Незареєстровані інвестиції не дають права на отримання гарантій їх захисту та будь-яких пільг, встановлених Законом України “Про режим іноземного інвестування”.
Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні Угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”. Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави.
Узагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв’язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни й доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а, з другого боку — усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.
Визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування. Цей напрямок має принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галузевих та територіальних взаємовідносин. Пріоритетними сферами для іноземного інвестора в Україні вважаються: металургійний комплекс, машинобудування, паливо-енергетичний комплекс, хімічна та нафтохімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, зв’язок, легка та медична промисловість.
З іншої сторони, виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан та перспективи розвитку сфер та галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня
експлуатація природних ресурсів, стратегічні об’єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв’язок, банківська та страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора у СП; ліцензії та дозволи; високі ставки податків; обмеження на репатріацію прибутків тощо.
Крім визначення галузевих пріоритетів, велике значення має і визначення регіональних пріоритетів. Державна політика в цьому напрямку визначає регіони, які найбільше потребують участі іноземного капіталу. Така політика проводиться через створення спеціальних (вільних)економічних зон. Необхідність створення таких зон обумовлена:
- негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;
- необхідністю ефективного використання реально залученого в українську економіку іноземного капіталу;
- наявністю першочергових національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій та інше.
Визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів. Система інвестиційних пільг включає в себе:
- застосування системи податкових та митних пільг;
- застосування норм прискореної амортизації;
- збільшення періоду звільнення від податку;
- повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення та 100% — на деталі, вузли, агрегати, імпортовані по кооперації;
- зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування в певні галузі чи регіони;
- надання кредитів на пільгових умовах та інше.
Наприклад, Закон України “Про режим іноземного інвестування” визначає для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних
програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Крім того, передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладання митом. Пропуск майна, що ввозиться на територію України як іноземна інвестиція, здійснюється на підставі виданого підприємством простого векселя на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів із дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. У разі фактичного зарахування вказаного майна на баланс підприємства у період, на який накладається відстрочення платежу, що підтверджено податковою інспекцією за місцем знаходження підприємства, вексель погашається і ввізна мито не справляється.
Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності” від 15.06.99 № 977 визначає, що не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статуту фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів), або їх вивезені за межі митної території України.
Визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів. Система гарантій дотримання прав іноземного інвестора традиційно складається:
- з гарантій включення прав іноземного інвестора до національної системи права, тобто для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України;
- з гарантій дотримання інвестиційних пільг і усталеності законодавства протягом інвестиційного циклу. Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом десяти років із дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Закон України “Про режим іноземного інвестування”[1];
- з гарантії від заходів конфіскаційного характеру. Іноземні інвестиції в Україні не піддягають націоналізації. Державні органи
не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком І випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути , проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це
Кабінетом Міністрів України. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чиїх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків 1 щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.
- з гарантії Уряду, що надаються для забезпечення зобов ’язань юридичних осіб-резидентів щодо погашення іноземних кредитів, що залучаються у формі:
- кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України, укладених згідно із законодавством;
- міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням Кабінету Міністрів України Державним експортно-імпортним банком чи іншими банками-агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями згідно із законодавством;
- кредитів в іноземній валюті, що надаються юридичним особам- резидентам міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами й організаціями відповідно до міжнародних договорів України, укладених згідно із законодавством, за умови обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.
Із метою вдосконалення механізму надання державних гарантій та поліпшення ситуації з обслуговуванням заборгованості за іноземними кредитами, гарантованими урядом України, визначено, що: всі питання, пов’язані з наданням державних гарантій, передаватимуться до компетенції Мінфіну; встановлюється граничний розмір надання гарантій протягом бюджетного року; граничний розмір надання державних гарантій затверджується разом із затвердженням граничного рівня державного боргу; експертизу окупності проектів, під які надаються гарантії та оцінку кредитоспроможності позичальників проводять незалежні аудиторські та банківські установи [5].
з інших гарантій, зокрема, Указом Президента України “Про деякі питання іноземного інвестування” від 7.07.1998 № 748 врегульовані питання здійснення іноземних інвестицій у формі придбання державних боргових зобов’язань, що дає можливість забезпечення захисту іноземних інвестицій, вкладених у цінні папери, і підвищення інвестиційного рейтингу України.
Для підвищення захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року від імені України підписана Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Законом України від 16.03.2000 № 1547 вищезазначена Конвенція ратифікована Верховною Радою України.
Визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг. Основними вимогами до іноземного інвестора мають бути:
- обсяг іноземних інвестицій — у світовій практиці пересічною інвестицією є 50-100 тис. дол. США, а кваліфікаційною часткою власності в об’єктах інвестування — у 20%, в Україні ця частка становить — 10%. Держава також визначає мінімальний обсяг інвестицій, для іноземних інвесторів, які бажають вкласти свої кошти в інвестиційні проекти, які реалізуються в спеціальних (вільних) економічних зонах. В Україні ця сума становить не менше 500:тис. дол. США.
- напрямок вкладання коштів — це мають бути пріоритетні галузі (сфери) економіки України;
- мета вкладання коштів — метою іноземних інвестицій має бути створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, збільшення обсягу високоякісних конкурентноспроможних на зовнішніх ринках товарів, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури;
- вимоги до виробництв — у процесі виробництва іноземний інвестор має: орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України; сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції; створювати екологічно безпечні умови для життєдіяльності населення.
Таким чином, для активізації іноземного інвестування державі необхідно насамперед розв’язати проблеми макроекономічної стабільності та активізувати дію комплексу важелів регулювання інвестиційної діяльності, а саме: створити нормативно-правові та соціально-економічні основи збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій; суворо дотримуватися визначених пріоритетів у розвитку національної економіки; мати ефективний механізм публічного контролю за їх виконанням; контролювати та певним чином регулювати галузевий розподіл іноземних інвестицій; спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна; мати зважену, обґрунтовану політику щодо встановлення податкових пільг; активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити не лише урядом чи НБУ, а й комерційними банками.
