Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)

6.1. Необхідність та шляхи управління валютними ризиками

Інтеграція України у світовий економічний простір має вплив на інвестиційні процеси, пов’язані з вітчизняним капіталом. При укладенні угод в іноземній валюті, виконання яких розраховане на тривалий термін або пов’язане із залученням чи наданням кредиту, інвестиціями у зарубіжні цінні папери, виникають валютні ризики, зумовлені можливою зміною курсу валюти, у якій відкрита відповідна позиція. Зі зміною курсу валюти міняється реальна вартість платежів. Мінливість валютного курсу характеризується трьома показниками: величиною, швидкістю і частотою зміни [71, с.51 ]. Форвардні та ф’ючерсні валютні курси відображають прогноз колективного розуму, що діє на ринку. Ринкові прогнози в цілому за точністю переважають індивідуальні прогнози економістів [71, с.147]. Прогнозування, незалежно від рівня кваліфікації окремих спеціалістів, саме як таке не вирішує проблему валютного ризику. Якщо цей ризик не може бути повністю усунений із допомогою прогнозування, необхідно шукати інші шляхи управління ним.

У випадку, коли валютні операції займають вагоме місце У діяльності підприємства, виникає необхідність відображення цього факту в інвестиційній стратегії та створення спеціальної системи управління валютними ризиками, елементами якої є

довідні правила і методи. Загальна структура системи управління валютними ризиками не залежить від виду діяльності підприємства та може застосовуватись на виробничих і торгових підприємствах, у діяльності фінансових посередників. В управлінні валютними ризиками використовують такі терміни, як довга і коротка позиції. Відкриття довгої позиції означає придбання певного активу в теперішній або майбутній момент часу, відкриття короткої позиції означає реалізацію активу в теперішній або майбутній момент часу чи отримання позики. До правил, якими доцільно керуватись при здійсненні валютних операцій, належать такі:

1. Встановлення ліміту на величину відкритої у певній валюті позиції - Під відкритою позицією розуміють різницю між сумою активів та зобов’язань у певній валюті. При її розрахунку до уваги беруть суми готівкових валютних засобів, коштів на валютних рахунках у банках, суми дебіторської та кредиторської заборгованостей, ринкової вартості цінних паперів, що повинні бути оплачені іноземною валютою. При встановленні величини ліміту повинні враховуватися характеристики валюти та структура діяльності підприємства.

2. Встановлення максимальної величини збитків, яку готове зазнати підприємство за активами чи пасивами у певній валюті. При досягненні цієї межі потрібно закривати відповідні позиції шляхом реалізації активів чи погашення зобов’язань. Ці правила покликані нейтралізувати негативний вплив суб’єктивних чинників на прийняття рішень в умовах нестабільності валютних ринків.



При управлінні валютними ризиками використовують такі методи, як управління активами й пасивами [71, с.528] та хеджування [71, с.549]. Управління активами й пасивами полягає у збалансуванні активів та зобов’язань у певній валюті чи підтримці певних пропорцій між ними. Хеджування полягає у відкритті додаткової позиції, яка компенсує ризик базової. Найчастіше як інструменти хеджування використовують форварди, ф’ючерси та опціони. Для вказаних методів характерними є взаємодоповнюваність та взаємозамінність.

У процесі управління валютними ризиками виникає проблема визначення оптимальної величини позиції, яка виконує функцію компенсації ризику базової позиції. При цьому треба мати

на увазі, що за деякими валютними позиціями, виходячи із відповідних прогнозів, може бути недоцільним застосування в повній мірі спеціальних методів управління ризиками. Наприклад, який

існує надійний прогноз щодо зростання курсу певної валюти то підприємству, яке має в активі відповідну валютну позицію потрібно ні балансувати її пасивами у цій валюті, ні хеджувати «Є можна зробити це частково. Оптимізації рівня валютного ризику окремого підприємства можуть перешкодити норми валютної регулювання, які діють у фінансових інтересах усієї держави. Також потрібно аналізувати дохідність чи вартість підтримки валют них позицій. Наприклад, можливо, що процентні надходження від позиції, відкритої у слабкій валюті, компенсують її девальвацію. Методи визначення оптимальної величини компенсуючої позиції, описані в спеціальній літературі, головним чином, акцентовані на величинах сподіваних платежів за базовою позицією та на співвідношенні поточних і ф’ючерсних валютних курсів [71 с.551-568], [74, с.284—292]. Саме це співвідношення визначає коефіцієнт хеджування як міри покриття однієї позиції іншою. При такому підході нехтують дохідністю чи вартістю підтримки конкретних позицій та специфікою інвестиційної стратегії конкретних підприємств. Ми пропонуємо модель, яка враховує зазначені чинники, а також рівень статистичного взаємозв’язку між курсами різних валют. Між рівнем статистичного взаємозв’язку та ступенем наближення величини компенсуючої позиції до величини базової повинна існувати пряма залежність.