Дубініна А.А. Основи митної справи в Україні (2004)
Історичний розвиток митної справи в Україні
Періодизацію історії митної справи в України можливо умовно розподілити на 6 етапів:
I - докиївський період в історії митної справи на українських землях (V ст. до н.е. - VIII ст. н. е.).
II - період Київської Русі та монголо-татарського панування (XI-XVII ст.).
III - період запорізького козацтва - Гетьманщини (XVI ст. - перша половина XVIII ст.).
IV - період входження українських земель до Російської імперії (кінець XVIII - початок XX ст.).
V — митна справа в Україні у радянську добу (1917-1991 pp.).
VI - період становлення та розвитку незалежності української держави (з 1991 року ).
Хронологічність основних подій з історії митної справи в Україні наведена у додатку 1. Розглядаючи ці етапи слід відокремити основні історичні події.
Митник - професія стародавня. За своїм віком вона стоїть поряд з професіями: землероб, мисливець, воїн, лікар та інші. Ще у III і II тисячоліттях до н. е. були митні відносини між найпершими рабовласницькими державами Стародавнього Сходу - Єгиптом, Асирією, Вавилоном, Грецією, Римом.
Перші відомості про зовнішньоторгівельні зв’язки та митні відносини містяться в пам’ятках 6-ї династії в Стародавньому Єгипті на початку III тисячоліття до н. е. у ті часи рух торгових караванів був небезпечним, утримання дорогої охорони було обтяжливим для купців і не завжди ефективним. Тому на зміну витратам на охорону прийшли особливі побори, котрі становили прообраз майбутніх митних зборів.
У Вавилоні, який на початку II тисячоліття до н. е. став важливим економічним і культурним центром стародавнього світу, всі товари оглядали і з них стягували мито.
В історії виникнення митної справи велике значення мають скіфські племена, які з’явились в степах Причорномор’я на початку VII ст. до н. е. і які тисячоліттями господарювали в степах Євразії. Хоч племена і були войовничі, але вони займались торгівлею з грецькими колоніями. Скіфи (праслов’яни) досягли значних успіхів у зерновому землеробстві, перетворивши його на товарне виробництво. Саме скіфи першими запропонували світовому ринку такі товари, що стали традиційними, - зерно, віск, мед, хутро. Натомість вони отримували вина, ювелірні прикраси, предмети розкоші.
Значний крок у справі захисту економічних і політичних інтересів праслав’янами був зроблений у VI ст. до н. е., коли розпочався другий етап освоєння грецькими переселенцями Північного Причорномор’я та Криму.
Купуючи в орачів зерно, продукцію тваринництва та хутро греки експортували у північні «варварські» землі прянощі, маслини, вина, олію, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькі колонії не були представниками праслов’ян і використовували місцеве населення у своїх інтересах, вони відкрили їм шлях до зв’язків з південними народами. Тому і після занепаду грецьких колоній праслав’янські племена вели жваву торгівлю з країнами Малої та Середньої Азії і Візантії. Володарі Хазарського каганату - держави, яка утворилась у середині VII ст., не тільки стягали зі слов’янських племен данину, а й збирали з іноземних купців торгове мито, чим перешкоджали вільній торгівлі праукраїнських племен з Візантією та іншими державами.
Саме слово «таможня» утворилось від тюркського слова «тамга», яке означало у кочових народів «клеймо», що ставилось на різних предметах як знак власності. Перші відомості про мито на території сучасної України належать до IX ст. Саме тоді були підписані дві торгівельні угоди з Візантією, так звані «договори з греками»:
• договір 907 р. (за іншими джерелами 911 р.) підписаний київським князем Олегом та підтверджуючий привілеї київських купців:
• данина по 12 гривень на уключину судна;
• Візантія повинна утримувати київських купців 6 місяців;
• забезпечення безмитної торгівлі;
• договір 944 р. підписаний приемником Олега - князем
Ігорем та встановлюючий певні обмеження:
• скасування безмитної торгівлі для київських купців;
• обмеження імпорту парчі та шовку.
«Договори з греками» не тільки фіксували стан зовнішніх зв’язків стародавньої російської держави (поряд з військово- політичними аспектами), а також визначили подальший розвиток зовнішньоторговельної, а саме митної, політики Русі. Схема основних торгових напрямів Київської Русі наведена на рисунку 1.1.
Починаючи з другої половини XI ст. на Русі спостерігається спад, починається час княжеських міжусобиць, князі керуються принципом який було ухвалено на Любєчьському з’їзді у 1097 р. «каждый да держит вотчину свою» та проводять особисту митну політику у межах своєї вотчіни, у межах своїх володінь створює власну систему мит, підпорядковану цілям його особистого збагачення.
Стародавня Російська держава проіснувала до першої третини XIII ст. та занепала під ударами орд Батия. Монголо-татари ввели на наших землях внутрішнє торгове мито - тамгу, яке стягувалось з усіх товарів, що продавались.
Починаючи з XV ст. Україна вступає у період запорізького козацтва. В руках запорізьких козаків була вся торгівля Польщі, Литви, України і Південної Росії XVI-XVIII ст. Першим торговим партнером запоріжців була Туреччина. За договором 1649 р. турецького султана з «Військом Запорізьким і народом руським», тобто з вільною Україною, сторони взяли на себе такі обов’язки: Туреччина - надавати українським купцям право вільно плавати по Чорному та Білому морям зі всіма їх портами, у будь який час заходити у порти та скільки завгодно стояти там; вільно спілкуватися з купцями материкових та річних міст з питань продажу, купівлі і обміну; будувати у портах складські приміщення (тобто безмитно торгувати в Турецьких володіннях), а Україна - перешкоджати запорізьким та донським козакам нападати на Османську Імперію. Завдяки чому на Запорозькій Січі були свої митні порядки. З архівних документів 17-16 століття можливо побачити, що кораблі, не доходячи до Січі версту, витримували 20-ти денний карантин і входили до бухти безмитно.
З 1648 р. по 1654 р. Б. Хмельницький направив у Москву 10 уповноважених посольств, Москва до України - не менш 15. Одним з результатів цих регулярних дипломатичних зв’язків було і врегулювання митних питань між Росією та Україною. В Універсалі Б. Хмельницького 1654 р. установляються такси митних оплат, так званої «індукти», з привізного краму. Як свідчить Павло Алепський, митні побори на границях і доходи з оренди гарячих напоїв приносили українському державному скарбові 100000 червоних золотих річно. Поборці державних прибутків називалися індукторами або екзакторами, їм здавалося від уряду побирання митних та горілчаних поборів.
У перший час після Переяславської ради 1654 р. Україна мала своєрідне (якого не мала жодна інша адміністративна одиниця Росії) козацько-старшинське самоврядування, військо, суд, податкову систему, митні кордони. Однак, за умовами «Переяславських статей» 1659 р., при гетьмані Ю. Хмельницькому, Україна позбавилась права на самостійні зовнішні відносини.
Митна система України за часів Б. Хмельницького представлена на рисунку 1.2.
5 квітня 1710 р. у м. Бендери була підписана Конституція Пилипа Орлика, яка мала статтю 16 «Необхідність державного регулювання митної справи».
Конституція П. Орлика наведена у додатку 2.
До кінця XVII ст. в українських землях , які входили до складу Російської держави, складалася система митних установ із своїми штатами. У період переворотів з 1725 по 1762 роки митна політика характеризувалася непослідовно. В 1724 р. Катерина 1 видала наказ про «Покровітельскій митний тариф» (товари, які ввозилися іноземними купцями, обкладалися митом, руські
купці могли вивозити свої товари без перешкод). Але в 1726 р. і в 1728 р. були підписані російсько-англійські та російсько-прусські договори, які встановлювали режим взаємного митного добробуту. Митний тариф 1731 р. цілком відмінив «Покровітельський митний тариф». Реформа 1753 р. внесла зміни у митні заклади, ліквідувалися внутрішні митниці. У зв’язку з ростом контрабанди у 1754 р. була створена прикордонна варта, набирались команди митних кінних об’їждчиків. Митним тарифом 1767 р. були встановлені мита на продукти, які виготовлялися в країні на низькому рівні або в незначній кількості, та на продукти, які ввозились і були конкурентоспроможними з російськими. Були застосовані нові митниці в Одесі, Севастополі, Ростові-на-Дону та інших містах. Посилювалась охорона митних кордонів. Виникають нові ідеї вільної торгівлі та мореплавання. Поступово закладаються передумови для розвитку та практики митної справи.
До початку XIX ст. вже митний кордон співпадав з державним кордоном. Уряди Олександра 1 та Миколи 1 проводили заступницьку митну політику, орієнтуючись на збільшення митних доходів казни. Зовнішньоторговельний обмін постійно зростає. Створювались проекти митних статутів, митні округи, велась звітність про конфісковані товари та зловживання на митницях. Митна політика першої половини XIX ст. в основному відображала обмеження ввозу іноземних товарів забезпечувала верхівці Російської буржуазії високий прибуток, нагромадження капіталів для розвитку промисловості. Початок другої половини XIX ст. негативно відобразився на митній діяльності. Митні доходи скоротились. Зовнішня торгівля завмерла в тяжких умовах Кримської війни 1853-1856 pp. і Паризького митного договору. В митній політиці віддавалась перевага цільній торгівлі, зменшувались мита на сільськогосподарські продукти і ціни на них. За статутом 1857р. на території України були створені 7 митних округів та 23 митниці, а також Севастопольська митниця, яка мала статус митного відділу:
• Радзивилівський округ: Радзивилівська, Гусятинська, Раковецька, Дружпольська, Волочиська;
• Скулянський округ: Новоселицька, Скулянська, Липканська;
• Ізмаїльський округ: Кубейська, Карпинська, Татар-Бунар, Акерманська;
• Одеський округ: Одеська, Херсонська, Миколаївська, Очаківська;
• Феодосійський округ: Феодосійська, Євпаторійська;
• Керч-Єнікальський округ: Керченська, Бердянська;
• Таганрозький округ: Маріупольська, Таганрозька, Ростовська;
Засновані митниці були 1, 2 та 3 класу. Крім митниць за статутом 1857р. були створені митні застави та перехідні пункти. Загальна схема митного округу наведена на рисунку 1.3
В 1864 р. в Міністерстві фінансів був організований департамент митних зборів для управління митними закладами. Підвищувалась діяльність митного контролю у сфері боротьби з контрабандою. У 1877-1887 pp. наступила політика обмеження ввозу іноземних товарів. У 1876 р. з 10 міст було прийнято рішення брати в золотій валюті митні збори. Митний тариф 1891 р. підвищив ввізні мита на іноземні машини, хімічні товари, бавовну, цукор, чавун, рейки. Кордон не був забезпечений у відношенні, митного контролю.
Організація і робота митного контролю після Жовтневої революції 1917 р. проходила під керівництвом В.І.Леніна. Декрет Леніна від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» вперше встановив правила провозу товарів через кордон. У цьому ж документі було визначене поняття контрабанди. Громадянська війна, голод, господарська розруха, товарний дефіцит
- в таких умовах розвивалась митна служба.
Структура митниць української держави станом на 1919р. представлена на рисунку 1.4. Важливим для діяльності митних установ був декрет РНК РСФСР, прийнятий 21 січня 1919 р. урядом України «Про розмежування прав центральної та місцевої
радянської влади по збиранню мит і про регулювання діяльності місцевих установ». Після відновлення Радянської влади в Україні у грудні 1919 р. митні установи остаточно перейшли у систему радянських митних установ.
Період з 1920р. по 1922р. - відрізняється своєрідною організацією митної справи в Україні. У 1920 році за проектом урядової комісії Директорії на чолі з Петлюрою регламентується митна справа. У червні того ж року у Харкові був створений відділ митного контролю. А у 1921 році проект Конституції С.Дністрянського містив правове закріплення митної справи як атрибут суверенітету держави. До жовтня 1921 року на всьому кордоні УРСР функціонувало 44 пограничних митних заклади 3х видів:
• митниці;
• митні нагляди;
• митні пости.
Крім прикордонних були ще дві внутрішні митниці у Києві та Харкові. 9 березня 1922р. ВЦИК та СНК затвердив перший радянський митний тариф. 12 листопада 1922р. було створено Українське відділення Головного митного управління (2 лютого 1934р. воно було ліквідовано). 14 грудня 1924 року Президія ЦВК СРСР затвердила Митний статут СРСР, а 19 грудня 1928р. постановою ЦВК і РНК СРСР був введений у дію Митний кодекс СРСР.
В роки Великої Вітчизняної Війни митні органи забезпечували пропуск вантажів, необхідних для нашої армії і тилу, їх збереження. Робота митниць у післявоєнні роки була спрямована на відбудову народного господарства, зміцнювався кадровий склад митниць. Були сформовані щорічні всесоюзні курси підвищення кваліфікації працівників митних закладів. В 50-ті, на початку 60-х років був виданий ряд постанов та інструкцій, які регулювали питання пропуску через кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. У 1962 р. була підписана в Берліні угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між країнами. 5 травня 1964 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила новий Митний кодекс СРСР. Швидко розвивались економічні, туристичні, культурні, наукові, спортивні та інші зв’язки з зарубіжними країнами, зростав і обсяг роботи по виконанню митних операцій. Тут були і свої проблеми: недостача кадрів, відсталість митниці у технічному оснащенні, нестача оглядових приміщень в пунктах пропуску на державному кордоні.
25 червня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні», в якому проголосила, що Україна «...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу».
12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про введення в дію Митного кодексу України», який є чинним законодавчим актом з митної справи й по сьогоднішній день. Цією Постановою передбачено було також і створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України.
29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції
29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції
України) Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (ДМСУ) та її органів - регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митниць.
Даний Указ створив реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.
Список використаної літератури: Дубініна, А.А. Основи митної справи в Україні: Навчальний посібник / А.А. Дубініна, С.В. Сорокіна. — К.: ВД ’Професіонал’, 2004. — 360 с.
I - докиївський період в історії митної справи на українських землях (V ст. до н.е. - VIII ст. н. е.).
II - період Київської Русі та монголо-татарського панування (XI-XVII ст.).
III - період запорізького козацтва - Гетьманщини (XVI ст. - перша половина XVIII ст.).
IV - період входження українських земель до Російської імперії (кінець XVIII - початок XX ст.).
V — митна справа в Україні у радянську добу (1917-1991 pp.).
VI - період становлення та розвитку незалежності української держави (з 1991 року ).
Хронологічність основних подій з історії митної справи в Україні наведена у додатку 1. Розглядаючи ці етапи слід відокремити основні історичні події.
Митник - професія стародавня. За своїм віком вона стоїть поряд з професіями: землероб, мисливець, воїн, лікар та інші. Ще у III і II тисячоліттях до н. е. були митні відносини між найпершими рабовласницькими державами Стародавнього Сходу - Єгиптом, Асирією, Вавилоном, Грецією, Римом.
Перші відомості про зовнішньоторгівельні зв’язки та митні відносини містяться в пам’ятках 6-ї династії в Стародавньому Єгипті на початку III тисячоліття до н. е. у ті часи рух торгових караванів був небезпечним, утримання дорогої охорони було обтяжливим для купців і не завжди ефективним. Тому на зміну витратам на охорону прийшли особливі побори, котрі становили прообраз майбутніх митних зборів.
В історії виникнення митної справи велике значення мають скіфські племена, які з’явились в степах Причорномор’я на початку VII ст. до н. е. і які тисячоліттями господарювали в степах Євразії. Хоч племена і були войовничі, але вони займались торгівлею з грецькими колоніями. Скіфи (праслов’яни) досягли значних успіхів у зерновому землеробстві, перетворивши його на товарне виробництво. Саме скіфи першими запропонували світовому ринку такі товари, що стали традиційними, - зерно, віск, мед, хутро. Натомість вони отримували вина, ювелірні прикраси, предмети розкоші.
Значний крок у справі захисту економічних і політичних інтересів праслав’янами був зроблений у VI ст. до н. е., коли розпочався другий етап освоєння грецькими переселенцями Північного Причорномор’я та Криму.
Купуючи в орачів зерно, продукцію тваринництва та хутро греки експортували у північні «варварські» землі прянощі, маслини, вина, олію, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькі колонії не були представниками праслов’ян і використовували місцеве населення у своїх інтересах, вони відкрили їм шлях до зв’язків з південними народами. Тому і після занепаду грецьких колоній праслав’янські племена вели жваву торгівлю з країнами Малої та Середньої Азії і Візантії. Володарі Хазарського каганату - держави, яка утворилась у середині VII ст., не тільки стягали зі слов’янських племен данину, а й збирали з іноземних купців торгове мито, чим перешкоджали вільній торгівлі праукраїнських племен з Візантією та іншими державами.
Саме слово «таможня» утворилось від тюркського слова «тамга», яке означало у кочових народів «клеймо», що ставилось на різних предметах як знак власності. Перші відомості про мито на території сучасної України належать до IX ст. Саме тоді були підписані дві торгівельні угоди з Візантією, так звані «договори з греками»:
• договір 907 р. (за іншими джерелами 911 р.) підписаний київським князем Олегом та підтверджуючий привілеї київських купців:
• данина по 12 гривень на уключину судна;
• Візантія повинна утримувати київських купців 6 місяців;
• забезпечення безмитної торгівлі;
• договір 944 р. підписаний приемником Олега - князем
Ігорем та встановлюючий певні обмеження:
• скасування безмитної торгівлі для київських купців;
• обмеження імпорту парчі та шовку.
«Договори з греками» не тільки фіксували стан зовнішніх зв’язків стародавньої російської держави (поряд з військово- політичними аспектами), а також визначили подальший розвиток зовнішньоторговельної, а саме митної, політики Русі. Схема основних торгових напрямів Київської Русі наведена на рисунку 1.1.
Починаючи з другої половини XI ст. на Русі спостерігається спад, починається час княжеських міжусобиць, князі керуються принципом який було ухвалено на Любєчьському з’їзді у 1097 р. «каждый да держит вотчину свою» та проводять особисту митну політику у межах своєї вотчіни, у межах своїх володінь створює власну систему мит, підпорядковану цілям його особистого збагачення.
Стародавня Російська держава проіснувала до першої третини XIII ст. та занепала під ударами орд Батия. Монголо-татари ввели на наших землях внутрішнє торгове мито - тамгу, яке стягувалось з усіх товарів, що продавались.
Починаючи з XV ст. Україна вступає у період запорізького козацтва. В руках запорізьких козаків була вся торгівля Польщі, Литви, України і Південної Росії XVI-XVIII ст. Першим торговим партнером запоріжців була Туреччина. За договором 1649 р. турецького султана з «Військом Запорізьким і народом руським», тобто з вільною Україною, сторони взяли на себе такі обов’язки: Туреччина - надавати українським купцям право вільно плавати по Чорному та Білому морям зі всіма їх портами, у будь який час заходити у порти та скільки завгодно стояти там; вільно спілкуватися з купцями материкових та річних міст з питань продажу, купівлі і обміну; будувати у портах складські приміщення (тобто безмитно торгувати в Турецьких володіннях), а Україна - перешкоджати запорізьким та донським козакам нападати на Османську Імперію. Завдяки чому на Запорозькій Січі були свої митні порядки. З архівних документів 17-16 століття можливо побачити, що кораблі, не доходячи до Січі версту, витримували 20-ти денний карантин і входили до бухти безмитно.
З 1648 р. по 1654 р. Б. Хмельницький направив у Москву 10 уповноважених посольств, Москва до України - не менш 15. Одним з результатів цих регулярних дипломатичних зв’язків було і врегулювання митних питань між Росією та Україною. В Універсалі Б. Хмельницького 1654 р. установляються такси митних оплат, так званої «індукти», з привізного краму. Як свідчить Павло Алепський, митні побори на границях і доходи з оренди гарячих напоїв приносили українському державному скарбові 100000 червоних золотих річно. Поборці державних прибутків називалися індукторами або екзакторами, їм здавалося від уряду побирання митних та горілчаних поборів.
У перший час після Переяславської ради 1654 р. Україна мала своєрідне (якого не мала жодна інша адміністративна одиниця Росії) козацько-старшинське самоврядування, військо, суд, податкову систему, митні кордони. Однак, за умовами «Переяславських статей» 1659 р., при гетьмані Ю. Хмельницькому, Україна позбавилась права на самостійні зовнішні відносини.
Митна система України за часів Б. Хмельницького представлена на рисунку 1.2.
5 квітня 1710 р. у м. Бендери була підписана Конституція Пилипа Орлика, яка мала статтю 16 «Необхідність державного регулювання митної справи».
Конституція П. Орлика наведена у додатку 2.
До кінця XVII ст. в українських землях , які входили до складу Російської держави, складалася система митних установ із своїми штатами. У період переворотів з 1725 по 1762 роки митна політика характеризувалася непослідовно. В 1724 р. Катерина 1 видала наказ про «Покровітельскій митний тариф» (товари, які ввозилися іноземними купцями, обкладалися митом, руські
купці могли вивозити свої товари без перешкод). Але в 1726 р. і в 1728 р. були підписані російсько-англійські та російсько-прусські договори, які встановлювали режим взаємного митного добробуту. Митний тариф 1731 р. цілком відмінив «Покровітельський митний тариф». Реформа 1753 р. внесла зміни у митні заклади, ліквідувалися внутрішні митниці. У зв’язку з ростом контрабанди у 1754 р. була створена прикордонна варта, набирались команди митних кінних об’їждчиків. Митним тарифом 1767 р. були встановлені мита на продукти, які виготовлялися в країні на низькому рівні або в незначній кількості, та на продукти, які ввозились і були конкурентоспроможними з російськими. Були застосовані нові митниці в Одесі, Севастополі, Ростові-на-Дону та інших містах. Посилювалась охорона митних кордонів. Виникають нові ідеї вільної торгівлі та мореплавання. Поступово закладаються передумови для розвитку та практики митної справи.
До початку XIX ст. вже митний кордон співпадав з державним кордоном. Уряди Олександра 1 та Миколи 1 проводили заступницьку митну політику, орієнтуючись на збільшення митних доходів казни. Зовнішньоторговельний обмін постійно зростає. Створювались проекти митних статутів, митні округи, велась звітність про конфісковані товари та зловживання на митницях. Митна політика першої половини XIX ст. в основному відображала обмеження ввозу іноземних товарів забезпечувала верхівці Російської буржуазії високий прибуток, нагромадження капіталів для розвитку промисловості. Початок другої половини XIX ст. негативно відобразився на митній діяльності. Митні доходи скоротились. Зовнішня торгівля завмерла в тяжких умовах Кримської війни 1853-1856 pp. і Паризького митного договору. В митній політиці віддавалась перевага цільній торгівлі, зменшувались мита на сільськогосподарські продукти і ціни на них. За статутом 1857р. на території України були створені 7 митних округів та 23 митниці, а також Севастопольська митниця, яка мала статус митного відділу:
• Радзивилівський округ: Радзивилівська, Гусятинська, Раковецька, Дружпольська, Волочиська;
• Скулянський округ: Новоселицька, Скулянська, Липканська;
• Ізмаїльський округ: Кубейська, Карпинська, Татар-Бунар, Акерманська;
• Одеський округ: Одеська, Херсонська, Миколаївська, Очаківська;
• Феодосійський округ: Феодосійська, Євпаторійська;
• Керч-Єнікальський округ: Керченська, Бердянська;
• Таганрозький округ: Маріупольська, Таганрозька, Ростовська;
Засновані митниці були 1, 2 та 3 класу. Крім митниць за статутом 1857р. були створені митні застави та перехідні пункти. Загальна схема митного округу наведена на рисунку 1.3
В 1864 р. в Міністерстві фінансів був організований департамент митних зборів для управління митними закладами. Підвищувалась діяльність митного контролю у сфері боротьби з контрабандою. У 1877-1887 pp. наступила політика обмеження ввозу іноземних товарів. У 1876 р. з 10 міст було прийнято рішення брати в золотій валюті митні збори. Митний тариф 1891 р. підвищив ввізні мита на іноземні машини, хімічні товари, бавовну, цукор, чавун, рейки. Кордон не був забезпечений у відношенні, митного контролю.
Організація і робота митного контролю після Жовтневої революції 1917 р. проходила під керівництвом В.І.Леніна. Декрет Леніна від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» вперше встановив правила провозу товарів через кордон. У цьому ж документі було визначене поняття контрабанди. Громадянська війна, голод, господарська розруха, товарний дефіцит
- в таких умовах розвивалась митна служба.
Структура митниць української держави станом на 1919р. представлена на рисунку 1.4. Важливим для діяльності митних установ був декрет РНК РСФСР, прийнятий 21 січня 1919 р. урядом України «Про розмежування прав центральної та місцевої
радянської влади по збиранню мит і про регулювання діяльності місцевих установ». Після відновлення Радянської влади в Україні у грудні 1919 р. митні установи остаточно перейшли у систему радянських митних установ.
Період з 1920р. по 1922р. - відрізняється своєрідною організацією митної справи в Україні. У 1920 році за проектом урядової комісії Директорії на чолі з Петлюрою регламентується митна справа. У червні того ж року у Харкові був створений відділ митного контролю. А у 1921 році проект Конституції С.Дністрянського містив правове закріплення митної справи як атрибут суверенітету держави. До жовтня 1921 року на всьому кордоні УРСР функціонувало 44 пограничних митних заклади 3х видів:
• митниці;
• митні нагляди;
• митні пости.
Крім прикордонних були ще дві внутрішні митниці у Києві та Харкові. 9 березня 1922р. ВЦИК та СНК затвердив перший радянський митний тариф. 12 листопада 1922р. було створено Українське відділення Головного митного управління (2 лютого 1934р. воно було ліквідовано). 14 грудня 1924 року Президія ЦВК СРСР затвердила Митний статут СРСР, а 19 грудня 1928р. постановою ЦВК і РНК СРСР був введений у дію Митний кодекс СРСР.
В роки Великої Вітчизняної Війни митні органи забезпечували пропуск вантажів, необхідних для нашої армії і тилу, їх збереження. Робота митниць у післявоєнні роки була спрямована на відбудову народного господарства, зміцнювався кадровий склад митниць. Були сформовані щорічні всесоюзні курси підвищення кваліфікації працівників митних закладів. В 50-ті, на початку 60-х років був виданий ряд постанов та інструкцій, які регулювали питання пропуску через кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. У 1962 р. була підписана в Берліні угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між країнами. 5 травня 1964 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила новий Митний кодекс СРСР. Швидко розвивались економічні, туристичні, культурні, наукові, спортивні та інші зв’язки з зарубіжними країнами, зростав і обсяг роботи по виконанню митних операцій. Тут були і свої проблеми: недостача кадрів, відсталість митниці у технічному оснащенні, нестача оглядових приміщень в пунктах пропуску на державному кордоні.
25 червня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні», в якому проголосила, що Україна «...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу».
12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про введення в дію Митного кодексу України», який є чинним законодавчим актом з митної справи й по сьогоднішній день. Цією Постановою передбачено було також і створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України.
29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції
29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції
України) Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (ДМСУ) та її органів - регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митниць.
Даний Указ створив реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.
Список використаної літератури: Дубініна, А.А. Основи митної справи в Україні: Навчальний посібник / А.А. Дубініна, С.В. Сорокіна. — К.: ВД ’Професіонал’, 2004. — 360 с.
