Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право (2008)
6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
Не всі міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. До таких відносять тільки ММУО, створювані первинними суб'єктами міжнародного права.
ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирішувати ММУО.
МНУ О, загальне число яких перевищило 4 тисячі (у їхнє число входять, наприклад, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня федерація споріднених і об'єднаних міст, Міжнародний союз місцевих влад, Amnesty International та ін.), засновуються, як правило, юридичними і фізичними особами (групами осіб) і є організаціями міжнародної громадськості, суспільними об'єднаннями «з іноземним елементом». Статути таких організацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність у силу того, що їм дається консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях. Так, наприклад, Міжпарламентський союз має статус першої категорії в Економічній і Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР).
Початок такому порядку було покладено в резолюції 1296 «Заходи щодо консультацій із неурядовим організаціями», прийнятій в 1968 році на 44-й сесії ЕКОСОР. Прийняттю резолюції сприяло положення, закріплене в статті 71 Статуту ООН, відповідно до котрого «ЕКОСОР уповноважений проводити належні заходи для консультації з неурядовими організаціями, зацікавленими в питаннях, що входять у його компетенцію. Такі заходи можуть бути встановлені з міжнародними організаціями, а у випадку потреби — із національними організаціями після консультації з зацікавленими членами організації».
Проте, незважаючи на такі можливості, МНУ О не вправі створювати норми міжнародного права і, отже, не можуть мати всі елементи міжнародної правосуб'єктності, що ніколи не буде виявлятися в повному обсязі і
ніколи не буде рівною з правосуб'єктністю не тільки держав, але й інших загальновизнаних суб'єктів міжнародного права.
Розрізняють міжнародні організації універсального характеру (наприклад, ООН), регіональні (наприклад, Рада Європи, Європейський Союз) і субрегіональні (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).
З основних напрямків діяльності можна виділити політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, наукові, спортивні, туристичні й інші міжнародні організації.
Міжнародні міжурядові організації належать до категорії вторинних суб'єктів міжнародного права. Вони створюються державами, що є не тільки їхніми фундаторами, але згодом стають членами цих організацій.
Особливостями ММУО є те, що вони завжди створюються на основі міжурядової угоди. У той час як МНУО створюються з ініціативи міжнародної громадськості. Крім того, ММУО на відміну від держав не мають суверенітету і своєї території. Міжнародна правосуб'єктність ММУО обмежується їхнім статутом, тобто тими правами й обов'язками, що даються їм державами-фундаторами і фіксуються в установчих документах. Таким чином, правосуб'єктність ММУО носить функціональний характер, тобто вона обмежена їхніми статутними цілями і задачами. Спеціальна правоздатність ММУО полягає також і в тому, що вони не можуть виступати стороною в суперечці, аналізованій Міжнародним Судом ООН (такою стороною може бути тільки
держава).
У відношенні установчих документів ММУО діє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Статут ММУО визначає цілі її створення, передбачає наявність певної організаційної структури (системи органів), установлює компетенцію статутних органів і посадових осіб організації, організаційно-правові форми її діяльності. Наявність постійних органів ММУО забезпечує автономність її волі, що виявляється
у виступі ММУО на міжнародній арені від власного імені, а не від імені держав, що створили й беруть участь у її діяльності. Це дає можливість підтверджувати, що ММУО володіє своєю власною волею, відмінною від волі держав-учасниць.
Міжнародну організацію, крім зазначених ознак, відрізняє: постійний або регулярний характер її діяльності; використання в якості основного методу діяльності багатосторонніх переговорів і обговорення проблем; прийняття рішень по спеціальній процедурі шляхом голосування або консенсусом, а також вид цих рішень, що дуже часто носять рекомендаційний характер.
Україна приймає активну участь у діяльності міжнародних організацій, перебуваючи учасником понад 130 ММУО.
Основними правами ММУО є наступні:
право брати участь у створенні міжнародно-правових норм;
право органів організації користуватися певними владними повноваженнями, у тому числі право на прийняття рішень, обов'язкових для виконання;
право користуватися привілеями й імунітетами, наданими як організації, так і її співробітникам;
право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з державами, що не беруть участь у даній організації.
ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирішувати ММУО.
МНУ О, загальне число яких перевищило 4 тисячі (у їхнє число входять, наприклад, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня федерація споріднених і об'єднаних міст, Міжнародний союз місцевих влад, Amnesty International та ін.), засновуються, як правило, юридичними і фізичними особами (групами осіб) і є організаціями міжнародної громадськості, суспільними об'єднаннями «з іноземним елементом». Статути таких організацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність у силу того, що їм дається консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях. Так, наприклад, Міжпарламентський союз має статус першої категорії в Економічній і Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР).
Початок такому порядку було покладено в резолюції 1296 «Заходи щодо консультацій із неурядовим організаціями», прийнятій в 1968 році на 44-й сесії ЕКОСОР. Прийняттю резолюції сприяло положення, закріплене в статті 71 Статуту ООН, відповідно до котрого «ЕКОСОР уповноважений проводити належні заходи для консультації з неурядовими організаціями, зацікавленими в питаннях, що входять у його компетенцію. Такі заходи можуть бути встановлені з міжнародними організаціями, а у випадку потреби — із національними організаціями після консультації з зацікавленими членами організації».
Проте, незважаючи на такі можливості, МНУ О не вправі створювати норми міжнародного права і, отже, не можуть мати всі елементи міжнародної правосуб'єктності, що ніколи не буде виявлятися в повному обсязі і
ніколи не буде рівною з правосуб'єктністю не тільки держав, але й інших загальновизнаних суб'єктів міжнародного права.
Розрізняють міжнародні організації універсального характеру (наприклад, ООН), регіональні (наприклад, Рада Європи, Європейський Союз) і субрегіональні (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).
З основних напрямків діяльності можна виділити політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, наукові, спортивні, туристичні й інші міжнародні організації.
Міжнародні міжурядові організації належать до категорії вторинних суб'єктів міжнародного права. Вони створюються державами, що є не тільки їхніми фундаторами, але згодом стають членами цих організацій.
Особливостями ММУО є те, що вони завжди створюються на основі міжурядової угоди. У той час як МНУО створюються з ініціативи міжнародної громадськості. Крім того, ММУО на відміну від держав не мають суверенітету і своєї території. Міжнародна правосуб'єктність ММУО обмежується їхнім статутом, тобто тими правами й обов'язками, що даються їм державами-фундаторами і фіксуються в установчих документах. Таким чином, правосуб'єктність ММУО носить функціональний характер, тобто вона обмежена їхніми статутними цілями і задачами. Спеціальна правоздатність ММУО полягає також і в тому, що вони не можуть виступати стороною в суперечці, аналізованій Міжнародним Судом ООН (такою стороною може бути тільки
У відношенні установчих документів ММУО діє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Статут ММУО визначає цілі її створення, передбачає наявність певної організаційної структури (системи органів), установлює компетенцію статутних органів і посадових осіб організації, організаційно-правові форми її діяльності. Наявність постійних органів ММУО забезпечує автономність її волі, що виявляється
у виступі ММУО на міжнародній арені від власного імені, а не від імені держав, що створили й беруть участь у її діяльності. Це дає можливість підтверджувати, що ММУО володіє своєю власною волею, відмінною від волі держав-учасниць.
Міжнародну організацію, крім зазначених ознак, відрізняє: постійний або регулярний характер її діяльності; використання в якості основного методу діяльності багатосторонніх переговорів і обговорення проблем; прийняття рішень по спеціальній процедурі шляхом голосування або консенсусом, а також вид цих рішень, що дуже часто носять рекомендаційний характер.
Україна приймає активну участь у діяльності міжнародних організацій, перебуваючи учасником понад 130 ММУО.
Основними правами ММУО є наступні:
право брати участь у створенні міжнародно-правових норм;
право органів організації користуватися певними владними повноваженнями, у тому числі право на прийняття рішень, обов'язкових для виконання;
право користуватися привілеями й імунітетами, наданими як організації, так і її співробітникам;
право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з державами, що не беруть участь у даній організації.
