Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)
1.1. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову: макроекономічний аспект
Розвиток міжнародного поділу праці вже в XIX столітті спричинив такий стан, за якого країни світу стали тісно пов'язаними одна з одною, що привело до зародження міждержавних зв'язків у світовій економіці. Світова економіка розвивається на основі об'єктивних економічних законів - законів товаровиробництва і законів товарообміну. Це визначає загальні риси світової економіки: стимулювання виробництва та якості продукції; конкуренцію на товарних ринках; вивезення капіталів; концентрацію виробництва тощо. Основними принципами розвитку світової економіки були і є ефективність виробництва товарів (робіт, послуг) і гуманізація суспільних відносин.
З 1917 року, а особливо з 1945 року, принципи розбудови світової економіки були порушені створенням так званої «світової соціалістичної системи» на базі усуспільненої власності, планових методів господарювання і соціального розвитку. Країни з приватною власністю посіли близько 70% території земної кулі, в них мешкало дві третини населення, тобто ці держави за обсягом і структурою продуктивних сил, методами управління і стимулювання виробництва мали повну перевагу над країнами «соціалістичної системи». Намагання країн «соціалістичного блоку» під впливом СРСР збудувати ефективнішу економіку виявилися безуспішними. Економічна система на усуспільненій власності показала себе неконкурентоспроможною порівняно з економічною системою ринкового типу, що призвело до краху політичної системи спочатку «соціалістичного блоку», а потім і самого СРСР, у складі якого понад 70 років перебувала Україна.
Нині світове господарство слід розглядати як об'єктивний результат економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у геоекономічному просторі товарів і капіталу. Світове господарство характеризується посиленням інтернаціоналізації виробничих сил, створенням розгалуженої системи міжнародних економічних відносин, формуванням міжнаціональних механізмів, які регулюють господарський обмін між країнами. Об'єктивно простежується зростання і зміцнення цілісності сучасного світу.
Матеріальну основу світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг, капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі світогосподарських зв'язків, що опосередковує міждержавні потоки матеріальних та фінансових ресурсів, уже давно стали неодмінними умовами економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки міжнародному співробітництву. Його розвиток та регулюючі механізми, ґрунтуючись на
випуску тих видів продукції, у виробництві яких є порівняні переваги, дозволяють одержувати недостатні товари і послуги в порядку обміну з партнерами по співпраці.
Особливого значення набуває міжнародне економічне співробітництво для країн, які відстають у своєму розвитку. Міжнародні зв'язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний розподіл праці - спеціалізація окремих країн у виробництві будь-яких товарів та послуг з метою їх реалізації в інших країнах. Розподіл праці у суспільстві є основою подальшого обміну її результатами. Цей обмін відбувається у натуральній та товарній формах.
Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки, техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити його не можна силою тільки однієї, навіть великої, держави. В першу чергу це екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона здоров'я населення.
Стимулювання науково-технічних зрушень у структурі виробничих сил не зводиться лише до виникнення принципово нового типу виробництва, яке саме по собі стає майже недоступним для окремих країн. До важливих особливостей цих зрушень належить перехід до такого типу розвитку, за яким відносна стійкість галузевих і технологічних структур змінюється постійними перебудовами. Супутнє таким зрушенням прискорене оновлення послуг обмежує попит на ті види продукції, у випуску яких країни, що розвиваються у такому напрямку, досягай найбільших успіхів. Отже, виникають додаткові перепони на шляху їх інтеграції у світове господарство. Подібний вплив на розвиток експорту промислових виробів і послуг периферійними країнами справляє зростаюча швидкість оновлення технологій, що сприяє посиленню технологічної залежності країн з перехідною економікою від розвинених країн. А відтак широке засвоєння нових технологій у країнах, що розвиваються неможливе без застосування накопичених у світі досвіду і знань.
Перехід від командно-адміністративних до ринкових відносин вимагає врахування усіх цих факторів, ' адже особливістю ринкової економіки є упорядкування відносин між пропозицією і попитом у світовому масштабі, а її рушійною силою виступають споживачі і технологія.
У ринковій економіці діє механізм, через який продавці і покупці обмінюються товарами та визначають їх ціни і кількість на засадах вільної конкуренції. Обмін відбувається на основі співвідношення споживчої та мінової вартостей кожного товару. Ринковий механізм функціонує на основі власних законів, серед яких основними є закони попиту і пропозиції. Ще з неокласичної теорії макроекономіки відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар урівноважують один одного, результатом чого є виникнення ціни рівноваги на окремих національних ринках. Розглядаючи ж попит і пропозицію не лише конкретного товару, а й на рівні суспільства в цілому, необхідно враховувати попит і пропозицію на всі товари та сукупний рівень усіх цін.
Міжнародна економіка розширює традиційні рамки трактування сукупного попиту "і сукупної пропозиції, ставлячи їх у залежність не тільки від обсягу виробництва і рівня цін в межах певної країни, а й від загальносвітового виробництва і світового рівня цін. У світовій економіці сукупний попит і сукупна пропозиція трактуються як абстрактні величини, що характеризують обсяг сукупного виробництва усіх товарів у національних і міжнародних масштабах в залежності від певної узагальненої світової ціни на них. Отже, сукупна пропозиція - це обсяг виробництва товарів, які виробники готові колективно запропонувати на ринок при встановленому рівні цін, а сукупний попит — реальний обсяг національного виробництва, який споживачі готові придбати при встановленому рівні цін. У результаті, згідно із законом попиту, формується споживач, а за законом пропозиції формується виробник. Сфера зовнішньоекономічної діяльності як раз і спрямована на реалізацію пропозиції товаровиробника. Пропозиція є величиною, яка залежить від багатьох обставин і факторів.
Слід зазначити, що жодна з провідних шкіл економічної думки не обійшла увагою поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції. Так, К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю у роботі «Економікс» висувають такі 3 фактори (детермінанти) сукупної пропозиції:
1) ціни на ресурси (внутрішні і зовнішні);
2) продуктивність;
3) правові норми, які стосуються сфери оподаткування, субсидування та державного регулювання діяльності підприємств.
П.А.Самуелсон і В.Д.Нордгауз в роботі «Макроекономіка» вказують інше коло факторів, що визначають пропозицію. В якості останніх виступають:
1) власна ціна товару;
2) технологія;
3) ціни на фактори виробництва;
4) ціни споріднених товарів;
5) організація ринку
6) спеціальні фактори.
А вже Х.Р.Веріан пропонує враховувати ще й пропозиції галузі з урахуванням входу-виходу фірм.
У роботі Ф.Шерера і Д.Росса пропонуються більш конкретизовані фактори (базові умови), частина яких була сформульована Е.С.Мейсоном та доповнена пізніше багатьма науковими школами:
1) сировина;
2) технологія;
3) наявність і ступінь впливу профспілок;
4) тривалість використання продукту;
5) правова система.
Усі ці фактори розраховувались і досліджувались для стабільної економіки, коли країни, галузі і підприємства з самого початку були інтегровані У ринкове міжнародне середовище. Нині економіка України зазнає трансформацій і змін, які проявляються у відході від цілеспрямованої планово-командної системи і переході до відкриті ринкової системи. Вади централізовано-планової системи господарювання орієнтували підприємства насамперед на збільшення обсягів виробництва, яке вимірювалось у показниках валової і товарної продукції. За таких умов підприємства часто-густо неощадливо витрачали кошти, матеріали, нераціонально розширювали кооперацію. У колишньому Радянському Союзі було передбачено розподіл функцій з планування і управління виробництвом, постачання і збуту проводити через Держплан та Держпостач, які мали галузеві ланки, територіальні управління. Підприємства, як правило, самостійно не вступали між собою у взаємозв'язки і не мали відкритого виходу на зовнішні ринки. Хиби соціалістичної планової економіки, що розвивалась на основі суспільної власності, унеможливлювали широкий вихід підприємств України на світовий рівень. Виняток становили хіба що галузі військово-промислового комплексу, який в Україні мав пріоритетний розвиток. Мізерна кількість підприємств мала вихід на світовий ринок через спеціальні організації (зокрема Зовнішторг). Нині ж, одержавши законодавчу підтримку, підприємства мають змогу самостійно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності. Але не кожне підприємство використовує такі права.
Теорія зовнішньої торгівлі на питання: «Чому нації беруть участь у зовнішньоторговельному обміні?» - дає таку відповідь: «Тому, що він дозволяє збільшувати сукупне споживання товарів при незмінному обсязі ресурсів, які використовуються у виробництв». Теорія порівняних переваг, запропонована Д.Рікардо ще у XIX столітті (1817 рік) також відіграє важливу роль у сучасних дослідженнях міжнародних економічних відносин. На її основі можна зробити такий важливий висновок, що виграш національної економіки від зовнішньої відкритості (тобто від її участі у зовнішньоторговельному обміні) дорівнює витратам на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу імпорту) тих галузей, у яких країна не володіє порівняними перевагами, за відрахуванням витрат на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу експорту) галузей, у яких країна володіє порівняними перевагами.
Як новітні теорії, так і класичні в однаковій мірі приділяють увагу і пропозиції, і попиту на товари у міжнародній торгівлі. Нині головними факторами пропозиції, які діють на підприємствах, є попит, ціна, якість. Але треба усвідомлювати, що економіка України (як і інших країн СНД) успадкувала високо монополізовану структуру виробництва, яка у багатьох випадках ще більше монополізувалася.
Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зняття обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на лібералізацію міжнародних економічних відносин для українських підприємств вперше відкрилися новітні підходи у врегулюванні організації інтеграційних процесів, а для держави - необхідність розробки і пошуку наукових засад організації процесу виходу у світове співтовариство. Адже ринок розвивається разом із самим суспільством, яке може створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин або не перешкоджати цьому розвитку. Як показує гіркий досвід, прямолінійне втручання планово-директивних заходів (як це вже було) неминуче призводить до порушення природних ринкових зв'язків, до виникнення негативних економічних і соціальних процесів, що й простежується сьогодні в економіці України. Країна має достатні продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового типу, але для цього важливо розглянути і визначити становлення регулюючих факторів організації виходу у світове співтовариство.
Реформування зовнішньоекономічної діяльності відбувається через:
• ліквідацію монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до економічних методів її регулювання;
• забезпечення поетапної конвертації національної валюти;
• зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження ставок експортного тарифу і введення імпортного тарифу;
• підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції.
Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків, вик зростання накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до країни в цілому.
У перехідній економіці існують також особливості вступу в зовнішньоекономічні зв'язки нині незалежних країн, які раніше складали єдину велику державу. Це проблема не тільки України, а й усіх республік колишнього СРСР та країн, які входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Ті країни, які довше були підпорядковані командно-адміністративній системі, нині стикаються з більшими труднощами, і навпаки, країни, які менше часу перебували в тій системі, скоріше і продуктивніше входять до ринкового простору (наприклад, Угорщина, Чехія, Словакія, Польща).
Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне середовище як етап переходу від закритої економічної системи до відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв'язків українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-економічного та науково-технічного потенціалу.
Тобто при аналізі на світовому ринку пропозиції підприємств, які раніше знаходились у закритій економічній системі як у межах внутрішнього економічного простору однієї з країн у соціалістичній економіці, так і в межах внутрішнього економічного простору групи країн цієї ж системи (РЕВ), слід урахувати не просто фактори входу-виходу фірм до світового економічного простору, а й нові для колишніх соціалістичних країн фактори, такі як вхід-вихід у макроекономічний простір цілих країн, утворених унаслідок розширення світових економічних зв'язків раніше закритої економіки.
Зрозуміло, що жодна країна (у тому числі й наша держава) не є абсолютно ізольованою. Щоб мати змогу аналізувати та прогнозувати зміни в зовнішньоекономічній сфері, слід удатися до макроекономічного моделювання, тобто зробити підсумки теоретичних положень цього підрозділу, попередньо звернувши увагу на деякі категорії.
Повна макроекономічна модель включає операції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Очевидно, щоб країни могли здійснювати взаємні економічні операції на зовнішніх ринках, їх національна валюта повинна бути зведена до певної відповідності. Такий процес опосередковано функціонуванням валютних ринків. На валютному ринку діють ті ж закони, що й на товарному, насамперед закон попиту і пропозиції. Згідно з останнім визначається валютний курс.
Взаємозв'язок товарного і валютного ринків полягає в тому, що рух товарів і послуг через кордон супроводжується рухом грошових коштів у протилежному напрямку. Такі грошові потоки узагальнюють у платіжному балансі країни - формі статистичного звіту про результати здійснення міжнародних угод. Платіжний баланс є свого роду статистичним підсумком усіх зовнішньоекономічних угод або зобов'язань, які здійснюються протягом певного періоду часу між резидентами даної країни (України) та резидентами інших держав. Він упорядковується за допомогою методу подвійного запису сум міжнародних угод, який засновано на тому принципі, що кожній зареєстрованій операції відповідає платіж у будь-якій формі, результатом чого є баланс платежів і надходжень. Платіжний баланс складається з трьох частин:
1) балансу поточних операцій;
2) балансу руху капіталів;
3) балансу руху резервів. Баланс поточних операцій включає:
• валютні надходження від експорту товарів і валютні витрати, пов'язані з імпортом товарів;
• доходи і витрати, пов'язані з наданням різноманітних послуг (переважно, іноземний туризм);
• отримання і виплати відсотків та дивідендів від закордонних інвестицій;
• поточні трансферти (грошові перекази в країну та за її межі, іноземна допомога країнам, що розвиваються, витрати на утримання дипломатичного корпусу).
Баланс руху капіталів відтворює приплив та відтік капіталів як тривалого, так і короткострокового характеру. До тривалих операцій відносять купівлю-продаж цінних паперів, надання та погашення довгострокових кредитів, прямі й портфельні інвестиції. Короткостроковий капітал, як правило, складають високоліквідні кошти, насамперед поточні рахунки іноземців у даній країні та казначейські векселі.
Баланс руху резервів показує операції, пов'язані зі зміною «офіційних» резервів, які має у своєму розпорядженні країна, а також зі зміною зобов'язань країни перед іноземними банками. До резервів країни відносять золото, іноземну валюту, міжнародні розрахункові кошти, які ще називають спеціальними правами запозичення (СПЗ). Такі резерви використовуються країною для того, щоб впливати на обмінний курс своєї валюти, а відтак - на зовнішньоекономічні відносини з іншими країнами.
Різниця між закордонними доходами і видатками утворює сальдо платіжного балансу. Воно може бути активним, якщо доходи країни від здійснення всіх зовнішніх операцій перевищують видатки. Якщо ж навпаки, то країна має справу з від'ємним сальдо, або дефіцитом. Сальдо платіжного балансу регулюється за допомогою резервів - купівлею-продажем золота, іноземної валюти, міжнародних валютних коштів (СДР, ЕКЮ), збільшенням-зменшенням іноземної заборгованості. Основне завдання держави полягає в тому, щоб звести від'ємне сальдо платіжного балансу до нуля.
Платіжний баланс України за 1995-1999 роки наведено в табл. 1.1.1 (розгорнутий його варіант див. у додатку 1). Його характеризує наявність дефіциту фінансування та практична відсутність резервних активів.
При розгляді моделі загальної рівноваги у відкритій економіці слід зауважити, що рівновага зовнішньоекономічних операцій досягається за рахунок взаємодії перших двох частин платіжного балансу (поточних операцій та руху капіталів). Це можна відтворити формулою:
де ЕМВ - баланс зовнішнього ринку;
ЕХ- експорт товарів і послуг;
ІМ- імпорт товарів і послуг;
СХ — експорт капіталу;
CM-імпорт капіталу.
Отже, (ЕХ - ІМ) - баланс поточних операцій, а (СХ - CM) - баланс руху капіталів, тоді вищенаведену формулу можна записати так:
На загальну рівновагу впливають різні фактори, про які вже йшла мова. Найбільш важливими з них є:
• рівень національного обсягу виробництва (Q)
• процентна ставка (r),
• валютний курс (RC).
Валютний курс (rate of currency) – це ціна національної грошової одиниці, відтворена в грошовій одиниці іншої країни, або кількість національної валюти, необхідної для купівлі одиниці іноземної валюти
Платіжний баланс (balance of payments) - співвідношення між; валютними надходженнями в країну і платежами, які країна здійснює за кордоном протягом певного періоду часу
Проаналізуємо складові показники формули (1.1.2) з урахуванням факторів, обраних для моделювання макроекономічної ситуації в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Експорт товарів і послуг (ЕХ) є функцією тільки валютного курсу (RC), оскільки рішення щодо реалізації товару (на зовнішньому або внутрішньому ринку) товаровиробник буде приймати, виходячи лише з тієї номенклатури цін, що склалася на відповідному ринку на момент прийняття рішення, тобто залежно від валютного курсу.
Імпорт товарів і послуг (IМ) також залежить від валютного курсу (RC). Однак IМ є й функцією обсягів національного виробництва (Q), оскільки коливання Q не можуть не викликати адекватних змін IМ, Нагадаємо, що обсяг національного виробництва пов'язаний з імпортом товарів і послуг через граничну схильність до імпорту (МРІМ), що показує, на яку частку збільшиться чи зменшиться імпорт товарів і послуг (IМ) зі зростанням чи падінням національного доходу.
Експорт капіталу (СХ) і його імпорт (CM) залежать тільки від процентної ставки (r), бо власник капіталу прийматиме рішення про його рух, виходячи лише з дії цього фактора. Тому формулу (1.1.2) можна розширено відтворити таким чином:
Функціональне рівняння (1.1.3) дає можливість зробити принциповий висновок про взаємозв'язок трьох ринків: товарного (що відтворено в безпосередній залежності імпорту товарів і послуг (IМ) від обсягів національного виробництва (0), грошового (оскільки експорт (СХ) та імпорт (CM) капіталу залежить від процентної ставки (Q)) і валютного (що відтворено залежністю імпорту (IМ) та експорту (ЕХ) товарів і послуг від валютного курсу (RC)).
Якщо збільшуються обсяги національного виробництва (0, то, відповідно, збільшується імпорт товарів і послуг (IМ). При зростанні процентних ставок (r) розширюється експорт капіталу (СХ) і звужується його імпорт (CM). Коли підвищується валютний курс (RC), то збільшується імпорт товарів і послуг (IМ), але скорочується їх експорт (ЕХ).
Факторний вплив на рівновагу у відкритій економіці подано в таблиці 1.1.2.
Щоб поглибити аналіз впливу зовнішньоекономічних операцій на загальну рівновагу в економіці, припустимо, що валютний курс є величиною незмінною на визначеному проміжку часу, тобто RC=const. За таких умов усі складові показники формули (1.1.3) залежать тільки від двох параметрів: r і Q.
Використавши рівняння (1.1.3) і припущення, отримаємо, що при RC=const значення (ІМ-ЕХ) є функцією Q. Припустимо, що обсяг національного виробництва дорівнює Q1, якому відповідає величина чистого імпорту товарів (ІМ-ЕХ)=МР,. За умов підвищення рівня Q, до Q2 збільшується і чистий імпорт до рівня МР2 (графік А рис. 1.1.1). Рівновага на міжнародній арені настає за умов, коли ІМ-ЕХ=СХ-СМ. Вона схематично визначена прямою, проведеною під кутом 45° (графік В рис. 1.1.1). При певному значенні обсягів національного виробництва (Q1) значення чистого -імпорту дорівнює (МРі). За допомогою бісектриси визначимо, що значенню МР1 відповідає значення чистого експорту (ХР;) (графік D рис. 1.1.1), якому, в свою чергу, відповідає значення процентної ставки (r). Зіставивши значення Qi та r1 і Q2 та r2, отримаємо точки А і В, поєднавши які, матимемо криву ЕМВ, кожна точка якої показує сполучення значень Q і г, що забезпечують рівновагу платіжного балансу країни (графік С рис. 1.1.1). При будь-якій комбінації Q і r, яка відповідає точкам, що знаходяться нижче та праворуч від кривої ЕМВ (наприклад точка G), маємо дефіцит платіжного балансу. Дійсно, значенню G відповідає Q2 (див. графік С рис. 1.1.1), якому, в свою чергу, відповідає значення МР2 (див. графік А рис. 1.1.1). У той же час, значенню G відповідає величина чистого експорту ХР3 (див. графік D рис. 1.1.1). Неважко переконатися в тому, що ХРз менше від МР2, тобто імпорт товарів і послуг перевищує експорт капіталу ХР3. З іншого боку, при будь-яких комбінаціях r і Q, що відповідають точкам, які знаходяться вище і ліворуч кривої ЕМВ (наприклад точка L), спостерігається активне сальдо платіжного балансу, тому що імпо"рт товарів і послуг МР2 менший за експорт капіталу ХР4.
Нагадаємо, що взаємозв'язок між r і Q винайдено за умов RC = const. Яким же чином на ньому відіб'ється зміна валютного курсу (RC)? З формули (1.1.3) витікає безпосередній вплив величини RC на чистий імпорт (ІМ-ЕХ). При зростанні RC величина ЇМ збільшується, а ЕХ зменшується (див. табл. 1.1.1). Нехай, як і раніше, величина обсягу національного виробництва дорівнює Q1 Оскільки при збільшенні RC значення Q не змінюється, а ІМ-ЕХ зростає, то значенню Qi відповідає нове значення МР>МРі (точка К графіка А рис. 1.1.1). Керуючись наведеною методикою, знайдемо, що чистий імпорт МРк дорівнюватиме чистому експорту ХРК, а процентна ставка дорівнюватиме Гк - Зіставивши величини Q1 та rк, зробимо висновок:
при підвищенні курсу національної валюти відповідні точки рівноваги платіжного балансу лежать вище та ліворуч від кривої ЕМВ, тобто підвищення курсу національної валюти призводить до зміщення кривої ЕМВ вгору і ліворуч, а зниження курсу валюти зміщує криву ЕМВ вниз і праворуч.
За яких умов можлива рівновага на всіх трьох ринках (товарному, грошовому та зовнішньому) одночасно? Для відповіді на це запитання побудовану криву ЕМВ зіставимо з моделлю IS-LM. Нагадаємо, що кожна точка кривої IS показує таке сполучення процентної ставки r та обсягу національного виробництва Q, яке утворює рівновагу на товарному ринку.
Крива LM - це геометричне місце точок, де фактори r і Q забезпечують рівновагу на грошовому ринку. Крива ЕМВ відтворює взаємозалежність r і Q, при якій досягається рівновага на зовнішньому ринку.
При зіставленні кривих IS, LM, ЕМВ існують два варіанти:
1. Точка перетину кривих IS та LM знаходиться нижче від кривої ЕМВ (графік А рис. 1.1.2).
2. Точка перетину кривих IS та LM знаходиться вище від кривої ЕМВ (графік В рис. 1.1.2).
У першому випадку спостерігається дефіцит платіжного балансу, тобто розбалансованість зовнішньоекономічної діяльності. Дефіцит платіжного балансу спонукає до зниження курсу валюти, що, в свою чергу, призводить до зрушення кривої ЕМВ праворуч і вниз до рівня ЕМВ2 (графік А рис. 1.1.3).
Подібна заміна валютного курсу стимулює експорт товарів та послуг і гальмує імпорт товарів, а відтак - зростає чистий експорт товарів та послуг, тому крива IS зміщується праворуч і угору до рівня IS2. Зниження офіційного курсу сприяє зростанню сукупного попиту, що викликає збільшення обсягів національного виробництва i процентної ставки. За таких обставин криві ЕМВ2 і IS2 перетинаються з кривою LM в точці С, де рівень г і Q вищий, ніж у точці А. Точка перетину всіх трьох кривих С свідчить про рівновагу на товарному, грошовому і валютному ринках у межах функціонування зовнішнього ринку. Це відбувається через падіння обмінного курсу долара.
У другому випадку рівновага встановлюється в точці В (графік В рис. 1.1.2). Оскільки вона знаходиться вище від кривої ЕМВ, то платіжний баланс має активне сальдо: підвищується попит на долар і валютний курс, що впливає на криву ЕМВ, і вона зміщується угору та ліворуч в ЕМВ2 (графік В рис. 1.1.3).
Підвищення валютного курсу сприяє розширенню імпорту і звуженню експорту товарів, відповідно відбувається зміщення кривої IS вниз і ліворуч до рівня IS2. Тоді криві ЕМВ і IS перетнуться з кривою LM в точці D, де й встановиться рівновага трьох ринків. Все вищенаведене підсумоване в таблиці 1.1.3,
Розглянуту модель використовують для оцінки необхідності проведення фіскальної чи монетарної політики, за її допомогою можна простежити рух національного виробництва (0, процентної ставки (/•) і валютного курсу (RC) у відкритій економіці.
Таким чином, входження України у відкриту ринкову економіку є важливим чинником інтеграції підприємств країни у зовнішньоекономічне середовище як переходу із закритої економічної системи у відкриту. Процес глобалізації зовнішньоторговельних зв'язків українськими підприємствами може відбуватись лише на основі урахування вітчизняними товаровиробниками всіх факторів пропозиції світового ринку: не лише факторів входу-виходу фірм у світовий економічний простір, а й нових факторів інтеграції у макроекономічний простір для колишніх соціалістичних республік, що належали раніше до закритої економіки.
З 1917 року, а особливо з 1945 року, принципи розбудови світової економіки були порушені створенням так званої «світової соціалістичної системи» на базі усуспільненої власності, планових методів господарювання і соціального розвитку. Країни з приватною власністю посіли близько 70% території земної кулі, в них мешкало дві третини населення, тобто ці держави за обсягом і структурою продуктивних сил, методами управління і стимулювання виробництва мали повну перевагу над країнами «соціалістичної системи». Намагання країн «соціалістичного блоку» під впливом СРСР збудувати ефективнішу економіку виявилися безуспішними. Економічна система на усуспільненій власності показала себе неконкурентоспроможною порівняно з економічною системою ринкового типу, що призвело до краху політичної системи спочатку «соціалістичного блоку», а потім і самого СРСР, у складі якого понад 70 років перебувала Україна.
Нині світове господарство слід розглядати як об'єктивний результат економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у геоекономічному просторі товарів і капіталу. Світове господарство характеризується посиленням інтернаціоналізації виробничих сил, створенням розгалуженої системи міжнародних економічних відносин, формуванням міжнаціональних механізмів, які регулюють господарський обмін між країнами. Об'єктивно простежується зростання і зміцнення цілісності сучасного світу.
Матеріальну основу світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг, капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі світогосподарських зв'язків, що опосередковує міждержавні потоки матеріальних та фінансових ресурсів, уже давно стали неодмінними умовами економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки міжнародному співробітництву. Його розвиток та регулюючі механізми, ґрунтуючись на
випуску тих видів продукції, у виробництві яких є порівняні переваги, дозволяють одержувати недостатні товари і послуги в порядку обміну з партнерами по співпраці.
Особливого значення набуває міжнародне економічне співробітництво для країн, які відстають у своєму розвитку. Міжнародні зв'язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний розподіл праці - спеціалізація окремих країн у виробництві будь-яких товарів та послуг з метою їх реалізації в інших країнах. Розподіл праці у суспільстві є основою подальшого обміну її результатами. Цей обмін відбувається у натуральній та товарній формах.
Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки, техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити його не можна силою тільки однієї, навіть великої, держави. В першу чергу це екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона здоров'я населення.
Стимулювання науково-технічних зрушень у структурі виробничих сил не зводиться лише до виникнення принципово нового типу виробництва, яке саме по собі стає майже недоступним для окремих країн. До важливих особливостей цих зрушень належить перехід до такого типу розвитку, за яким відносна стійкість галузевих і технологічних структур змінюється постійними перебудовами. Супутнє таким зрушенням прискорене оновлення послуг обмежує попит на ті види продукції, у випуску яких країни, що розвиваються у такому напрямку, досягай найбільших успіхів. Отже, виникають додаткові перепони на шляху їх інтеграції у світове господарство. Подібний вплив на розвиток експорту промислових виробів і послуг периферійними країнами справляє зростаюча швидкість оновлення технологій, що сприяє посиленню технологічної залежності країн з перехідною економікою від розвинених країн. А відтак широке засвоєння нових технологій у країнах, що розвиваються неможливе без застосування накопичених у світі досвіду і знань.
Перехід від командно-адміністративних до ринкових відносин вимагає врахування усіх цих факторів, ' адже особливістю ринкової економіки є упорядкування відносин між пропозицією і попитом у світовому масштабі, а її рушійною силою виступають споживачі і технологія.
Міжнародна економіка розширює традиційні рамки трактування сукупного попиту "і сукупної пропозиції, ставлячи їх у залежність не тільки від обсягу виробництва і рівня цін в межах певної країни, а й від загальносвітового виробництва і світового рівня цін. У світовій економіці сукупний попит і сукупна пропозиція трактуються як абстрактні величини, що характеризують обсяг сукупного виробництва усіх товарів у національних і міжнародних масштабах в залежності від певної узагальненої світової ціни на них. Отже, сукупна пропозиція - це обсяг виробництва товарів, які виробники готові колективно запропонувати на ринок при встановленому рівні цін, а сукупний попит — реальний обсяг національного виробництва, який споживачі готові придбати при встановленому рівні цін. У результаті, згідно із законом попиту, формується споживач, а за законом пропозиції формується виробник. Сфера зовнішньоекономічної діяльності як раз і спрямована на реалізацію пропозиції товаровиробника. Пропозиція є величиною, яка залежить від багатьох обставин і факторів.
Слід зазначити, що жодна з провідних шкіл економічної думки не обійшла увагою поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції. Так, К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю у роботі «Економікс» висувають такі 3 фактори (детермінанти) сукупної пропозиції:
1) ціни на ресурси (внутрішні і зовнішні);
2) продуктивність;
3) правові норми, які стосуються сфери оподаткування, субсидування та державного регулювання діяльності підприємств.
П.А.Самуелсон і В.Д.Нордгауз в роботі «Макроекономіка» вказують інше коло факторів, що визначають пропозицію. В якості останніх виступають:
1) власна ціна товару;
2) технологія;
3) ціни на фактори виробництва;
4) ціни споріднених товарів;
5) організація ринку
6) спеціальні фактори.
А вже Х.Р.Веріан пропонує враховувати ще й пропозиції галузі з урахуванням входу-виходу фірм.
У роботі Ф.Шерера і Д.Росса пропонуються більш конкретизовані фактори (базові умови), частина яких була сформульована Е.С.Мейсоном та доповнена пізніше багатьма науковими школами:
2) технологія;
3) наявність і ступінь впливу профспілок;
4) тривалість використання продукту;
5) правова система.
Усі ці фактори розраховувались і досліджувались для стабільної економіки, коли країни, галузі і підприємства з самого початку були інтегровані У ринкове міжнародне середовище. Нині економіка України зазнає трансформацій і змін, які проявляються у відході від цілеспрямованої планово-командної системи і переході до відкриті ринкової системи. Вади централізовано-планової системи господарювання орієнтували підприємства насамперед на збільшення обсягів виробництва, яке вимірювалось у показниках валової і товарної продукції. За таких умов підприємства часто-густо неощадливо витрачали кошти, матеріали, нераціонально розширювали кооперацію. У колишньому Радянському Союзі було передбачено розподіл функцій з планування і управління виробництвом, постачання і збуту проводити через Держплан та Держпостач, які мали галузеві ланки, територіальні управління. Підприємства, як правило, самостійно не вступали між собою у взаємозв'язки і не мали відкритого виходу на зовнішні ринки. Хиби соціалістичної планової економіки, що розвивалась на основі суспільної власності, унеможливлювали широкий вихід підприємств України на світовий рівень. Виняток становили хіба що галузі військово-промислового комплексу, який в Україні мав пріоритетний розвиток. Мізерна кількість підприємств мала вихід на світовий ринок через спеціальні організації (зокрема Зовнішторг). Нині ж, одержавши законодавчу підтримку, підприємства мають змогу самостійно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності. Але не кожне підприємство використовує такі права.
Теорія зовнішньої торгівлі на питання: «Чому нації беруть участь у зовнішньоторговельному обміні?» - дає таку відповідь: «Тому, що він дозволяє збільшувати сукупне споживання товарів при незмінному обсязі ресурсів, які використовуються у виробництв». Теорія порівняних переваг, запропонована Д.Рікардо ще у XIX столітті (1817 рік) також відіграє важливу роль у сучасних дослідженнях міжнародних економічних відносин. На її основі можна зробити такий важливий висновок, що виграш національної економіки від зовнішньої відкритості (тобто від її участі у зовнішньоторговельному обміні) дорівнює витратам на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу імпорту) тих галузей, у яких країна не володіє порівняними перевагами, за відрахуванням витрат на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу експорту) галузей, у яких країна володіє порівняними перевагами.
Як новітні теорії, так і класичні в однаковій мірі приділяють увагу і пропозиції, і попиту на товари у міжнародній торгівлі. Нині головними факторами пропозиції, які діють на підприємствах, є попит, ціна, якість. Але треба усвідомлювати, що економіка України (як і інших країн СНД) успадкувала високо монополізовану структуру виробництва, яка у багатьох випадках ще більше монополізувалася.
Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зняття обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на лібералізацію міжнародних економічних відносин для українських підприємств вперше відкрилися новітні підходи у врегулюванні організації інтеграційних процесів, а для держави - необхідність розробки і пошуку наукових засад організації процесу виходу у світове співтовариство. Адже ринок розвивається разом із самим суспільством, яке може створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин або не перешкоджати цьому розвитку. Як показує гіркий досвід, прямолінійне втручання планово-директивних заходів (як це вже було) неминуче призводить до порушення природних ринкових зв'язків, до виникнення негативних економічних і соціальних процесів, що й простежується сьогодні в економіці України. Країна має достатні продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового типу, але для цього важливо розглянути і визначити становлення регулюючих факторів організації виходу у світове співтовариство.
Реформування зовнішньоекономічної діяльності відбувається через:
• ліквідацію монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до економічних методів її регулювання;
• забезпечення поетапної конвертації національної валюти;
• зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження ставок експортного тарифу і введення імпортного тарифу;
• підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції.
Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків, вик зростання накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до країни в цілому.
У перехідній економіці існують також особливості вступу в зовнішньоекономічні зв'язки нині незалежних країн, які раніше складали єдину велику державу. Це проблема не тільки України, а й усіх республік колишнього СРСР та країн, які входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Ті країни, які довше були підпорядковані командно-адміністративній системі, нині стикаються з більшими труднощами, і навпаки, країни, які менше часу перебували в тій системі, скоріше і продуктивніше входять до ринкового простору (наприклад, Угорщина, Чехія, Словакія, Польща).
Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне середовище як етап переходу від закритої економічної системи до відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв'язків українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-економічного та науково-технічного потенціалу.
Тобто при аналізі на світовому ринку пропозиції підприємств, які раніше знаходились у закритій економічній системі як у межах внутрішнього економічного простору однієї з країн у соціалістичній економіці, так і в межах внутрішнього економічного простору групи країн цієї ж системи (РЕВ), слід урахувати не просто фактори входу-виходу фірм до світового економічного простору, а й нові для колишніх соціалістичних країн фактори, такі як вхід-вихід у макроекономічний простір цілих країн, утворених унаслідок розширення світових економічних зв'язків раніше закритої економіки.
Зрозуміло, що жодна країна (у тому числі й наша держава) не є абсолютно ізольованою. Щоб мати змогу аналізувати та прогнозувати зміни в зовнішньоекономічній сфері, слід удатися до макроекономічного моделювання, тобто зробити підсумки теоретичних положень цього підрозділу, попередньо звернувши увагу на деякі категорії.
Повна макроекономічна модель включає операції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Очевидно, щоб країни могли здійснювати взаємні економічні операції на зовнішніх ринках, їх національна валюта повинна бути зведена до певної відповідності. Такий процес опосередковано функціонуванням валютних ринків. На валютному ринку діють ті ж закони, що й на товарному, насамперед закон попиту і пропозиції. Згідно з останнім визначається валютний курс.
1) балансу поточних операцій;
2) балансу руху капіталів;
3) балансу руху резервів. Баланс поточних операцій включає:
• валютні надходження від експорту товарів і валютні витрати, пов'язані з імпортом товарів;
• доходи і витрати, пов'язані з наданням різноманітних послуг (переважно, іноземний туризм);
• отримання і виплати відсотків та дивідендів від закордонних інвестицій;
• поточні трансферти (грошові перекази в країну та за її межі, іноземна допомога країнам, що розвиваються, витрати на утримання дипломатичного корпусу).
Баланс руху капіталів відтворює приплив та відтік капіталів як тривалого, так і короткострокового характеру. До тривалих операцій відносять купівлю-продаж цінних паперів, надання та погашення довгострокових кредитів, прямі й портфельні інвестиції. Короткостроковий капітал, як правило, складають високоліквідні кошти, насамперед поточні рахунки іноземців у даній країні та казначейські векселі.
Баланс руху резервів показує операції, пов'язані зі зміною «офіційних» резервів, які має у своєму розпорядженні країна, а також зі зміною зобов'язань країни перед іноземними банками. До резервів країни відносять золото, іноземну валюту, міжнародні розрахункові кошти, які ще називають спеціальними правами запозичення (СПЗ). Такі резерви використовуються країною для того, щоб впливати на обмінний курс своєї валюти, а відтак - на зовнішньоекономічні відносини з іншими країнами.
Різниця між закордонними доходами і видатками утворює сальдо платіжного балансу. Воно може бути активним, якщо доходи країни від здійснення всіх зовнішніх операцій перевищують видатки. Якщо ж навпаки, то країна має справу з від'ємним сальдо, або дефіцитом. Сальдо платіжного балансу регулюється за допомогою резервів - купівлею-продажем золота, іноземної валюти, міжнародних валютних коштів (СДР, ЕКЮ), збільшенням-зменшенням іноземної заборгованості. Основне завдання держави полягає в тому, щоб звести від'ємне сальдо платіжного балансу до нуля.
Платіжний баланс України за 1995-1999 роки наведено в табл. 1.1.1 (розгорнутий його варіант див. у додатку 1). Його характеризує наявність дефіциту фінансування та практична відсутність резервних активів.
При розгляді моделі загальної рівноваги у відкритій економіці слід зауважити, що рівновага зовнішньоекономічних операцій досягається за рахунок взаємодії перших двох частин платіжного балансу (поточних операцій та руху капіталів). Це можна відтворити формулою:
де ЕМВ - баланс зовнішнього ринку;
ЕХ- експорт товарів і послуг;
ІМ- імпорт товарів і послуг;
СХ — експорт капіталу;
CM-імпорт капіталу.
Отже, (ЕХ - ІМ) - баланс поточних операцій, а (СХ - CM) - баланс руху капіталів, тоді вищенаведену формулу можна записати так:
На загальну рівновагу впливають різні фактори, про які вже йшла мова. Найбільш важливими з них є:
• рівень національного обсягу виробництва (Q)
• процентна ставка (r),
• валютний курс (RC).
Валютний курс (rate of currency) – це ціна національної грошової одиниці, відтворена в грошовій одиниці іншої країни, або кількість національної валюти, необхідної для купівлі одиниці іноземної валюти
Платіжний баланс (balance of payments) - співвідношення між; валютними надходженнями в країну і платежами, які країна здійснює за кордоном протягом певного періоду часу
Проаналізуємо складові показники формули (1.1.2) з урахуванням факторів, обраних для моделювання макроекономічної ситуації в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Експорт товарів і послуг (ЕХ) є функцією тільки валютного курсу (RC), оскільки рішення щодо реалізації товару (на зовнішньому або внутрішньому ринку) товаровиробник буде приймати, виходячи лише з тієї номенклатури цін, що склалася на відповідному ринку на момент прийняття рішення, тобто залежно від валютного курсу.
Імпорт товарів і послуг (IМ) також залежить від валютного курсу (RC). Однак IМ є й функцією обсягів національного виробництва (Q), оскільки коливання Q не можуть не викликати адекватних змін IМ, Нагадаємо, що обсяг національного виробництва пов'язаний з імпортом товарів і послуг через граничну схильність до імпорту (МРІМ), що показує, на яку частку збільшиться чи зменшиться імпорт товарів і послуг (IМ) зі зростанням чи падінням національного доходу.
Експорт капіталу (СХ) і його імпорт (CM) залежать тільки від процентної ставки (r), бо власник капіталу прийматиме рішення про його рух, виходячи лише з дії цього фактора. Тому формулу (1.1.2) можна розширено відтворити таким чином:
Функціональне рівняння (1.1.3) дає можливість зробити принциповий висновок про взаємозв'язок трьох ринків: товарного (що відтворено в безпосередній залежності імпорту товарів і послуг (IМ) від обсягів національного виробництва (0), грошового (оскільки експорт (СХ) та імпорт (CM) капіталу залежить від процентної ставки (Q)) і валютного (що відтворено залежністю імпорту (IМ) та експорту (ЕХ) товарів і послуг від валютного курсу (RC)).
Якщо збільшуються обсяги національного виробництва (0, то, відповідно, збільшується імпорт товарів і послуг (IМ). При зростанні процентних ставок (r) розширюється експорт капіталу (СХ) і звужується його імпорт (CM). Коли підвищується валютний курс (RC), то збільшується імпорт товарів і послуг (IМ), але скорочується їх експорт (ЕХ).
Факторний вплив на рівновагу у відкритій економіці подано в таблиці 1.1.2.
Щоб поглибити аналіз впливу зовнішньоекономічних операцій на загальну рівновагу в економіці, припустимо, що валютний курс є величиною незмінною на визначеному проміжку часу, тобто RC=const. За таких умов усі складові показники формули (1.1.3) залежать тільки від двох параметрів: r і Q.
Використавши рівняння (1.1.3) і припущення, отримаємо, що при RC=const значення (ІМ-ЕХ) є функцією Q. Припустимо, що обсяг національного виробництва дорівнює Q1, якому відповідає величина чистого імпорту товарів (ІМ-ЕХ)=МР,. За умов підвищення рівня Q, до Q2 збільшується і чистий імпорт до рівня МР2 (графік А рис. 1.1.1). Рівновага на міжнародній арені настає за умов, коли ІМ-ЕХ=СХ-СМ. Вона схематично визначена прямою, проведеною під кутом 45° (графік В рис. 1.1.1). При певному значенні обсягів національного виробництва (Q1) значення чистого -імпорту дорівнює (МРі). За допомогою бісектриси визначимо, що значенню МР1 відповідає значення чистого експорту (ХР;) (графік D рис. 1.1.1), якому, в свою чергу, відповідає значення процентної ставки (r). Зіставивши значення Qi та r1 і Q2 та r2, отримаємо точки А і В, поєднавши які, матимемо криву ЕМВ, кожна точка якої показує сполучення значень Q і г, що забезпечують рівновагу платіжного балансу країни (графік С рис. 1.1.1). При будь-якій комбінації Q і r, яка відповідає точкам, що знаходяться нижче та праворуч від кривої ЕМВ (наприклад точка G), маємо дефіцит платіжного балансу. Дійсно, значенню G відповідає Q2 (див. графік С рис. 1.1.1), якому, в свою чергу, відповідає значення МР2 (див. графік А рис. 1.1.1). У той же час, значенню G відповідає величина чистого експорту ХР3 (див. графік D рис. 1.1.1). Неважко переконатися в тому, що ХРз менше від МР2, тобто імпорт товарів і послуг перевищує експорт капіталу ХР3. З іншого боку, при будь-яких комбінаціях r і Q, що відповідають точкам, які знаходяться вище і ліворуч кривої ЕМВ (наприклад точка L), спостерігається активне сальдо платіжного балансу, тому що імпо"рт товарів і послуг МР2 менший за експорт капіталу ХР4.
Нагадаємо, що взаємозв'язок між r і Q винайдено за умов RC = const. Яким же чином на ньому відіб'ється зміна валютного курсу (RC)? З формули (1.1.3) витікає безпосередній вплив величини RC на чистий імпорт (ІМ-ЕХ). При зростанні RC величина ЇМ збільшується, а ЕХ зменшується (див. табл. 1.1.1). Нехай, як і раніше, величина обсягу національного виробництва дорівнює Q1 Оскільки при збільшенні RC значення Q не змінюється, а ІМ-ЕХ зростає, то значенню Qi відповідає нове значення МР>МРі (точка К графіка А рис. 1.1.1). Керуючись наведеною методикою, знайдемо, що чистий імпорт МРк дорівнюватиме чистому експорту ХРК, а процентна ставка дорівнюватиме Гк - Зіставивши величини Q1 та rк, зробимо висновок:
при підвищенні курсу національної валюти відповідні точки рівноваги платіжного балансу лежать вище та ліворуч від кривої ЕМВ, тобто підвищення курсу національної валюти призводить до зміщення кривої ЕМВ вгору і ліворуч, а зниження курсу валюти зміщує криву ЕМВ вниз і праворуч.
За яких умов можлива рівновага на всіх трьох ринках (товарному, грошовому та зовнішньому) одночасно? Для відповіді на це запитання побудовану криву ЕМВ зіставимо з моделлю IS-LM. Нагадаємо, що кожна точка кривої IS показує таке сполучення процентної ставки r та обсягу національного виробництва Q, яке утворює рівновагу на товарному ринку.
Крива LM - це геометричне місце точок, де фактори r і Q забезпечують рівновагу на грошовому ринку. Крива ЕМВ відтворює взаємозалежність r і Q, при якій досягається рівновага на зовнішньому ринку.
При зіставленні кривих IS, LM, ЕМВ існують два варіанти:
1. Точка перетину кривих IS та LM знаходиться нижче від кривої ЕМВ (графік А рис. 1.1.2).
2. Точка перетину кривих IS та LM знаходиться вище від кривої ЕМВ (графік В рис. 1.1.2).
У першому випадку спостерігається дефіцит платіжного балансу, тобто розбалансованість зовнішньоекономічної діяльності. Дефіцит платіжного балансу спонукає до зниження курсу валюти, що, в свою чергу, призводить до зрушення кривої ЕМВ праворуч і вниз до рівня ЕМВ2 (графік А рис. 1.1.3).
Подібна заміна валютного курсу стимулює експорт товарів та послуг і гальмує імпорт товарів, а відтак - зростає чистий експорт товарів та послуг, тому крива IS зміщується праворуч і угору до рівня IS2. Зниження офіційного курсу сприяє зростанню сукупного попиту, що викликає збільшення обсягів національного виробництва i процентної ставки. За таких обставин криві ЕМВ2 і IS2 перетинаються з кривою LM в точці С, де рівень г і Q вищий, ніж у точці А. Точка перетину всіх трьох кривих С свідчить про рівновагу на товарному, грошовому і валютному ринках у межах функціонування зовнішнього ринку. Це відбувається через падіння обмінного курсу долара.
У другому випадку рівновага встановлюється в точці В (графік В рис. 1.1.2). Оскільки вона знаходиться вище від кривої ЕМВ, то платіжний баланс має активне сальдо: підвищується попит на долар і валютний курс, що впливає на криву ЕМВ, і вона зміщується угору та ліворуч в ЕМВ2 (графік В рис. 1.1.3).
Підвищення валютного курсу сприяє розширенню імпорту і звуженню експорту товарів, відповідно відбувається зміщення кривої IS вниз і ліворуч до рівня IS2. Тоді криві ЕМВ і IS перетнуться з кривою LM в точці D, де й встановиться рівновага трьох ринків. Все вищенаведене підсумоване в таблиці 1.1.3,
Розглянуту модель використовують для оцінки необхідності проведення фіскальної чи монетарної політики, за її допомогою можна простежити рух національного виробництва (0, процентної ставки (/•) і валютного курсу (RC) у відкритій економіці.
Таким чином, входження України у відкриту ринкову економіку є важливим чинником інтеграції підприємств країни у зовнішньоекономічне середовище як переходу із закритої економічної системи у відкриту. Процес глобалізації зовнішньоторговельних зв'язків українськими підприємствами може відбуватись лише на основі урахування вітчизняними товаровиробниками всіх факторів пропозиції світового ринку: не лише факторів входу-виходу фірм у світовий економічний простір, а й нових факторів інтеграції у макроекономічний простір для колишніх соціалістичних республік, що належали раніше до закритої економіки.
