Козик В.В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини (2003)
1.2. Світовий ринок та світове господарство
1.2.1. Становлення світового ринку
Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наведеною на рис. 1.2.1.
Зовнішні контури фігури (рис. 1.2.1) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.
На рис. 1.2.2 зображена еволюція форм ринку: внутрішній — національний — міжнародний — світовий.
Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець — одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеціально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне виробництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких виробів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послуги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.
Таким чином, внутрішній ринок являє собою форму господарської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається самим виробником всередині країни.
Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці — работоргівля). Отже, національний ринок — це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
Мануфактура, що базувалась на поділі праці, з XVI до середини XVIII ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок — це частина національних ринків, яка безпосередньо зв'язана із закордонними ринками.
Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку. їй був потрібний всесвітній збут.
Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно сформувався наприкінці XIX — на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок — це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва [18, с 28—ЗО].
1.2.2. Характерні риси світового ринку
Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси:
• він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;
• він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;
• він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;
• він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;
• на ньому існує особлива система цін — світові ціни;
• на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.
Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва; до світових.
Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки та МЕВ.
1.2.3. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку
Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів та послуг між країнами.
Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу.
Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зовнішня торгівля держави, стосовно торгівлі двох країн — міждержавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною — міжнародна, або світова, торгівля.
Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю як товарами у матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і послугами ("невидимі блага"), які відрізняються від видимих товарів деякими параметрами.
Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом.
Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон.
Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону.
Зовнішньоторговельне сальдо — різниця вартісних обсягів експорту та імпорту.
Зовнішньоторговельний оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.
За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної торгівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару — експортом, а купівлі — імпортом є перетин товаром митного кордону держави та фіксація цього факту у відповідній митній звітності. Наприклад, якщо обладнання продано (а за суттю, передано) американським підрозділом Coca-Cola українському підрозділу, то це вважається експортом США та імпортом України, навіть незважаючи на те, що власником товару залишилась американська компанія Coca-Cola.
Експорт та імпорт є двома ключовими поняттями, які характеризують міжнародний рух товарів і використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі та для практичних потреб. Торговельне сальдо та оборот, як їх похідні, мають вужче аналітичне та практичне значення.
Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так, як показано на рис. 1.2.3.
Припустимо, що країни І та II відокремлено одна від одної виробляють та споживають один і той самий товар. Попит та пропозиція товару в країні І становлять Dz та Sv а у країні II — відповідно Dn та Sn. На горизонтальній осі показано обсяги виробництва товару Qlf Qn, на вертикальній — його внутрішню ціну Pv Рп відповідно у країнах І та II. Ринкова рівновага попиту та пропозиції на товар досягається у точці Е1 у країні І, де ціна товару становить Pv та точці Е2 у країні II, де ціна товару — Рг Оскільки Pt < Р2, даний товар дешевший у країні І, ніж у країні II, і отже, країні І вигідно його експортувати у країну II та одержати від цього який-небудь прибуток, а країні II вигідно його імпортувати з країни І і тим самим зекономити та знизити його закупки на внутрішньому ринку. Через відмінності у внутрішніх цінах між країнами І та II у країні І
за будь-якої ціни на товар, більшої, ніж Рх, виникає його надлишкова пропозиція. У країні II за будь-якої ціни на товар, меншої, ніж Р2, виникає надлишковий попит на нього.
Країни починають торгувати. Рівновагова ціна Р у країні І означає, що у точці Ех попит на товар точно дорівнює пропозиції й у країни І немає товару для експорту. Тим самим визначається точка Р1 на кривій пропозиції на світовому ринку, яка показує мінімальну ціну, після досягнення якої експорту з країни І не буде. Для країни II рівноважна ціна Р2 означає, що у точці Е2, в якій попит дорівнює пропозиції, країні не потрібно ніякого імпортного товару, оскільки їй достатньо власних ресурсів. Цим визначається точка Р'2 на кривій попиту на світовому ринку, яка показує максимальну ціну, після досягнення якої імпорт товару країною II припиниться.
Оскільки ми розглядаємо тільки дві країни, кількість товару, який експортується країною І, має відповідати кількості товару, що імпортується країною II, або, іншими словами, надлишкова внутрішня пропозиція у країні І має дорівнювати надлишковому внутрішньому попиту у країні II, тобто графічно А1В1 = АД, де А1В1 — це експорт країни І, а А2В2 — імпорт країни II. Обсяг експорту АХВ1 покаже другу точку, яка визначає Sw — криву пропозиції товару на світовому ринку, а обсяг імпорту А2В2 — другу точку, що визначає Dw — криву попиту на товар на світовому ринку. Але оскільки кількісно експорт дорівнює імпорту, то на рис. 1.2.3, б вони збігатимуться на відрізку P'wEw, визначивши нову ринкову рівновагу, яка досягається у точці Ew за нового рівня світової ціни Р' — рівноважної ціни товару на світовому ринку. Світовий попит та пропозиція товару за цією ціною визначаються відповідно кривими Dw та S .
Якщо виникає ситуація, коли ціна світового ринку з яких-небудь причин підніметься вище від рівня Р'ш, розширивши тим самим обсяг експорту понад AXBV то обмеженість попиту кількісними рамками А2В2 понизить ціну до рівня Р Якщо ж ціна світового ринку чомусь впаде нижче від рівня P'w, то кількісно попит на імпорт товару перевищить його кількість для експорту АЛВ1, і ціна повернеться до світового рівня Р'.
Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:
• світовий ринок — це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;
• обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту — обсягами надлишкового попиту на товари;
• факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;
• ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги,' які існують у країнах до початку торгівлі;
• з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з іншого - зміна кількості експортованих та імпортованих товарів приводить до зміни світової ціни.
Отже, світовий ринок — це сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту. Найпростіша модель світового ринку, яка називається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.
1.2.4. Сучасне світове господарство
Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв'язки. Це пов'язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.
Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:
• світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами [17, с 7];
• світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва [18, с. 33];
• сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки [19, с 6];
• світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління [6, с 15].
Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв'язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.
Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.
Характерними рисами сучасного світового господарства є [18,с.ЗЗ]:
• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;
• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.
Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.
Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.
Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об'єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.
Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.
Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наведеною на рис. 1.2.1.
Зовнішні контури фігури (рис. 1.2.1) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.
На рис. 1.2.2 зображена еволюція форм ринку: внутрішній — національний — міжнародний — світовий.
Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець — одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеціально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне виробництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких виробів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послуги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.
Таким чином, внутрішній ринок являє собою форму господарської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається самим виробником всередині країни.
Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці — работоргівля). Отже, національний ринок — це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку. їй був потрібний всесвітній збут.
Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно сформувався наприкінці XIX — на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок — це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва [18, с 28—ЗО].
1.2.2. Характерні риси світового ринку
Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси:
• він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;
• він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;
• він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;
• він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;
• на ньому існує особлива система цін — світові ціни;
• на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.
Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва; до світових.
Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки та МЕВ.
1.2.3. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку
Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів та послуг між країнами.
Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зовнішня торгівля держави, стосовно торгівлі двох країн — міждержавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною — міжнародна, або світова, торгівля.
Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю як товарами у матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і послугами ("невидимі блага"), які відрізняються від видимих товарів деякими параметрами.
Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом.
Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон.
Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону.
Зовнішньоторговельне сальдо — різниця вартісних обсягів експорту та імпорту.
Зовнішньоторговельний оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.
За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної торгівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару — експортом, а купівлі — імпортом є перетин товаром митного кордону держави та фіксація цього факту у відповідній митній звітності. Наприклад, якщо обладнання продано (а за суттю, передано) американським підрозділом Coca-Cola українському підрозділу, то це вважається експортом США та імпортом України, навіть незважаючи на те, що власником товару залишилась американська компанія Coca-Cola.
Експорт та імпорт є двома ключовими поняттями, які характеризують міжнародний рух товарів і використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі та для практичних потреб. Торговельне сальдо та оборот, як їх похідні, мають вужче аналітичне та практичне значення.
Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так, як показано на рис. 1.2.3.
Припустимо, що країни І та II відокремлено одна від одної виробляють та споживають один і той самий товар. Попит та пропозиція товару в країні І становлять Dz та Sv а у країні II — відповідно Dn та Sn. На горизонтальній осі показано обсяги виробництва товару Qlf Qn, на вертикальній — його внутрішню ціну Pv Рп відповідно у країнах І та II. Ринкова рівновага попиту та пропозиції на товар досягається у точці Е1 у країні І, де ціна товару становить Pv та точці Е2 у країні II, де ціна товару — Рг Оскільки Pt < Р2, даний товар дешевший у країні І, ніж у країні II, і отже, країні І вигідно його експортувати у країну II та одержати від цього який-небудь прибуток, а країні II вигідно його імпортувати з країни І і тим самим зекономити та знизити його закупки на внутрішньому ринку. Через відмінності у внутрішніх цінах між країнами І та II у країні І
за будь-якої ціни на товар, більшої, ніж Рх, виникає його надлишкова пропозиція. У країні II за будь-якої ціни на товар, меншої, ніж Р2, виникає надлишковий попит на нього.
Країни починають торгувати. Рівновагова ціна Р у країні І означає, що у точці Ех попит на товар точно дорівнює пропозиції й у країни І немає товару для експорту. Тим самим визначається точка Р1 на кривій пропозиції на світовому ринку, яка показує мінімальну ціну, після досягнення якої експорту з країни І не буде. Для країни II рівноважна ціна Р2 означає, що у точці Е2, в якій попит дорівнює пропозиції, країні не потрібно ніякого імпортного товару, оскільки їй достатньо власних ресурсів. Цим визначається точка Р'2 на кривій попиту на світовому ринку, яка показує максимальну ціну, після досягнення якої імпорт товару країною II припиниться.
Оскільки ми розглядаємо тільки дві країни, кількість товару, який експортується країною І, має відповідати кількості товару, що імпортується країною II, або, іншими словами, надлишкова внутрішня пропозиція у країні І має дорівнювати надлишковому внутрішньому попиту у країні II, тобто графічно А1В1 = АД, де А1В1 — це експорт країни І, а А2В2 — імпорт країни II. Обсяг експорту АХВ1 покаже другу точку, яка визначає Sw — криву пропозиції товару на світовому ринку, а обсяг імпорту А2В2 — другу точку, що визначає Dw — криву попиту на товар на світовому ринку. Але оскільки кількісно експорт дорівнює імпорту, то на рис. 1.2.3, б вони збігатимуться на відрізку P'wEw, визначивши нову ринкову рівновагу, яка досягається у точці Ew за нового рівня світової ціни Р' — рівноважної ціни товару на світовому ринку. Світовий попит та пропозиція товару за цією ціною визначаються відповідно кривими Dw та S .
Якщо виникає ситуація, коли ціна світового ринку з яких-небудь причин підніметься вище від рівня Р'ш, розширивши тим самим обсяг експорту понад AXBV то обмеженість попиту кількісними рамками А2В2 понизить ціну до рівня Р Якщо ж ціна світового ринку чомусь впаде нижче від рівня P'w, то кількісно попит на імпорт товару перевищить його кількість для експорту АЛВ1, і ціна повернеться до світового рівня Р'.
Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:
• світовий ринок — це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;
• обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту — обсягами надлишкового попиту на товари;
• ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги,' які існують у країнах до початку торгівлі;
• з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з іншого - зміна кількості експортованих та імпортованих товарів приводить до зміни світової ціни.
Отже, світовий ринок — це сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту. Найпростіша модель світового ринку, яка називається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.
1.2.4. Сучасне світове господарство
Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв'язки. Це пов'язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.
Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:
• світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами [17, с 7];
• світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва [18, с. 33];
• сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки [19, с 6];
• світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління [6, с 15].
Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв'язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.
Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.
Характерними рисами сучасного світового господарства є [18,с.ЗЗ]:
• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;
• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.
Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.
Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.
Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об'єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.
Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.
