Козик В.В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини (2003)
1.4. Міжнародні економиш відносини у світовому господарстві
1.4.1. З історії міжнародних економічних відносин
Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм "міжнародної" торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва.
Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші, окремі види сировини та раби.
Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці XIX ст. до монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об'єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася Інтернаціоналізація господарських відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав'язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу.
Могутній монополістичний капітал економічно розвинутих країн, поникаючи на територію менш розвинутих країн, закріплювався там забезпечуючи собі й політико-адміністративне панування, все більше беручи участь в їх політичному житті. Це призвело до завершення територіального поділу світу між великими країнами й утворення колоній. Почався специфічний колоніальний міжнародний поділ праці, особливістю якого є нав'язування колоніям тієї спеціалізації, яка вигідна капіталу монополій. В результаті колоніальні країни змушені були підпорядковувати своє господарство експортному виробництву окремих видів сировини, потрапляючи в кабальну залежність від могутніх країн, оскільки все інше вони повинні були ввозити в країну ззовні.
Руйнування колоніальної системи світового господарства почалося після Першої світової війни і закінчилося в 60-х pp. XX ст. її крахом. В результаті світове господарство набуло сучасного вигляду і являє собою глобальний економічний організм, побудований на взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн і народів.
Його особливістю є взаємопроникнення економічних систем, яке визначається взаємозалежністю національних господарств. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними.
1.4.2. Види та характерні особливості сучасних міжнародних економічних відносин
У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.
МЕВ відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.
Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.
У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:
1) міжнародна торгівля товарами та послугами;
2) міжнародна міграція капіталу;
3) міжнародна міграція робочої сили;
4) міжнародна передача технології;
5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;
6) міжнародна економічна інтеграція;
7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.
Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:
1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;
3) зростання масштабів міграції робочої сили;
4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;
5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;
6) розвиток сфери послуг;
7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.
Наведені вище характерні особливості різних форм міжнародних економічних відносин є узагальненими. Детальніше вони розглянуті у наступних розділах.
1.4.3. Роль міжнародних економічних відносин у вирішенні глобальних економічних проблем світового господарства
Як уже зазначалось, усі форми МЕВ взаємозв'язані й взаємозалежні. Метою їх є не лише вирішення проблем окремих країн, а й проблем, які впливають на розвиток всього світового господарства. Це глобальні економічні проблеми, які зачіпають інтереси людства та прямо загрожують цивілізації.
Виділяють такі критерії віднесення тих чи інших проблем до глобальних [36, с.15]:
- планетарний характер проблеми, її вплив на всі групи країн, усі народи світу;
— виявлення проблеми як фактора розвитку суспільства в усіх регіонах світу;
— загрожуючий характер проблеми: її невирішеність може означати регрес виробничих сил та умов життя усього суспільства;
— необхідність докладання комплексних зусиль усіх держав. За цими критеріями до глобальних відносять такі проблеми:
— демографічну;
— забезпечення людства енергетичними, сировинними та продовольчими ресурсами;
— екологічну;
— освоєння світового океану та космосу;
— роззброєння та конверсію військового виробництва.
Демографічна проблема викликана швидким збільшенням кількості населення Землі. Так, якщо у 1950 р. населення планети становило 2,5 млрд чол., в 1991 р. — 5,3 млрд чол., то в 2000 р. його кількість перебільшила 6,1 млрд чол. За прогнозами вчених, кількість населення стабілізується лише близько 2100 р. на рівні приблизно 10 млрд чол., причому частка населення Азії, Африки і Латинської Америки становитиме майже 95 % його чисельності. Швидке збільшення населення перешкоджає раціональному господарюванню, посилює міграцію населення в міста та міграційні процеси загалом, викликає нерівномірність розподілу людей відносно ресурсів, що, зрештою, впливає на зниження рівня їх життя.
Тісно пов'язана з першою друга проблема — продовольча. За даними ООН, кількість тих, хто голодує, у світі в 1990 р. становила близько 550 млн чол., і може досягнути 600—650 млн чол. у 2000 р. Особливо важким є становище народів країн, що розвиваються, Власне на ці країни припадає майже 100 % загальної кількості тих, хто голодує.
Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Наприклад, у 2000 р. зупинено останній енергоблок на Чорнобильській АЕС в Україні, у 2004 р. планується закрити Литовську АЕС. Ці кроки викликають у країнах численні проблеми: де взяти гроші на закриття, що робити з людьми, які працювали на АЕС, де зберігати ядерне паливо і, звичайно, як покрити нестачу електроенергії.
Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист. Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає
на їхній добробут.
Для вирішення глобальних проблем необхідне створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва та взаємодопомоги.
Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм "міжнародної" торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва.
Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші, окремі види сировини та раби.
Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці XIX ст. до монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об'єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася Інтернаціоналізація господарських відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав'язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу.
Могутній монополістичний капітал економічно розвинутих країн, поникаючи на територію менш розвинутих країн, закріплювався там забезпечуючи собі й політико-адміністративне панування, все більше беручи участь в їх політичному житті. Це призвело до завершення територіального поділу світу між великими країнами й утворення колоній. Почався специфічний колоніальний міжнародний поділ праці, особливістю якого є нав'язування колоніям тієї спеціалізації, яка вигідна капіталу монополій. В результаті колоніальні країни змушені були підпорядковувати своє господарство експортному виробництву окремих видів сировини, потрапляючи в кабальну залежність від могутніх країн, оскільки все інше вони повинні були ввозити в країну ззовні.
Руйнування колоніальної системи світового господарства почалося після Першої світової війни і закінчилося в 60-х pp. XX ст. її крахом. В результаті світове господарство набуло сучасного вигляду і являє собою глобальний економічний організм, побудований на взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн і народів.
Його особливістю є взаємопроникнення економічних систем, яке визначається взаємозалежністю національних господарств. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними.
1.4.2. Види та характерні особливості сучасних міжнародних економічних відносин
У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.
Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.
У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:
1) міжнародна торгівля товарами та послугами;
2) міжнародна міграція капіталу;
3) міжнародна міграція робочої сили;
4) міжнародна передача технології;
5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;
6) міжнародна економічна інтеграція;
7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.
Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:
1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;
3) зростання масштабів міграції робочої сили;
4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;
6) розвиток сфери послуг;
7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.
Наведені вище характерні особливості різних форм міжнародних економічних відносин є узагальненими. Детальніше вони розглянуті у наступних розділах.
1.4.3. Роль міжнародних економічних відносин у вирішенні глобальних економічних проблем світового господарства
Як уже зазначалось, усі форми МЕВ взаємозв'язані й взаємозалежні. Метою їх є не лише вирішення проблем окремих країн, а й проблем, які впливають на розвиток всього світового господарства. Це глобальні економічні проблеми, які зачіпають інтереси людства та прямо загрожують цивілізації.
Виділяють такі критерії віднесення тих чи інших проблем до глобальних [36, с.15]:
- планетарний характер проблеми, її вплив на всі групи країн, усі народи світу;
— виявлення проблеми як фактора розвитку суспільства в усіх регіонах світу;
— загрожуючий характер проблеми: її невирішеність може означати регрес виробничих сил та умов життя усього суспільства;
— необхідність докладання комплексних зусиль усіх держав. За цими критеріями до глобальних відносять такі проблеми:
— демографічну;
— забезпечення людства енергетичними, сировинними та продовольчими ресурсами;
— екологічну;
— освоєння світового океану та космосу;
— роззброєння та конверсію військового виробництва.
Демографічна проблема викликана швидким збільшенням кількості населення Землі. Так, якщо у 1950 р. населення планети становило 2,5 млрд чол., в 1991 р. — 5,3 млрд чол., то в 2000 р. його кількість перебільшила 6,1 млрд чол. За прогнозами вчених, кількість населення стабілізується лише близько 2100 р. на рівні приблизно 10 млрд чол., причому частка населення Азії, Африки і Латинської Америки становитиме майже 95 % його чисельності. Швидке збільшення населення перешкоджає раціональному господарюванню, посилює міграцію населення в міста та міграційні процеси загалом, викликає нерівномірність розподілу людей відносно ресурсів, що, зрештою, впливає на зниження рівня їх життя.
Тісно пов'язана з першою друга проблема — продовольча. За даними ООН, кількість тих, хто голодує, у світі в 1990 р. становила близько 550 млн чол., і може досягнути 600—650 млн чол. у 2000 р. Особливо важким є становище народів країн, що розвиваються, Власне на ці країни припадає майже 100 % загальної кількості тих, хто голодує.
Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Наприклад, у 2000 р. зупинено останній енергоблок на Чорнобильській АЕС в Україні, у 2004 р. планується закрити Литовську АЕС. Ці кроки викликають у країнах численні проблеми: де взяти гроші на закриття, що робити з людьми, які працювали на АЕС, де зберігати ядерне паливо і, звичайно, як покрити нестачу електроенергії.
Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист. Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає
Для вирішення глобальних проблем необхідне створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва та взаємодопомоги.
