Дахно І.І. Міжнародне приватне право (2008)
2.1. Загальні положення міжнародного і вітчизняного права про зовнішньоекономічні контракти
Найважливіші міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються зовнішньоекономічних контрактів:
1. Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів. її укладено у Гаазі 15 червня 1955 р. Конвенція набрала чинності 3 травня 1964 р. За обсягом Конвенція невелика, — складається лише з 12 статей.
2. Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Укладена в Гаазі 22 грудня 1986 р. Конвенція налічує 31 статтю.
3. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (United Nations Convention on the Contracts for the International Sale of Goods;)-Конвенція відома ще як "Віденська" — за місцем свого укладення. Вона була ухвалена на Конференції ООН з договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, яка відбувалася в австрійській столиці з 10 березня по 11 квітня 1980 ;р. відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН №33/922 від 16 грудня 1978 р.
Конвенцію відкрили для підписання під час останнього засідання Конференції, яке відбулося 11 квітня 1980 р. Вона залишалася відкритою для підписання у штаб-квартирі ООН
у Нью-Йорку до ЗО вересня 1981 p. Вважається, що її підписали 19 держав. Кількість держав — учасниць Конвенції — набагато більша і невпинно зростає. Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р.
Україна є учасницею Конвенції з 1 лютого 1991 р.
Оскільки Україна стала учасницею Конвенції ще до прийняття Верховною Радою УРСР Закону УРСР "Про зовнішньоекономічну діяльність", то доходимо висновку про те, що наш вітчизняний закон, передусім щодо зовнішньоекономічного контракту, відповідає положенням зазначеної Конвенції.
Звернімо увагу на те, що в офіційному англомовному записі назви Конвенції відсутнє словосполучення "купівля-продаж" як воно вживається в офіційному україномовному перекладі. Англомовні укладачі Конвенції, очевидно, брали до уваги, що коли є продаж, то має місце -і купівля, і обійшлися без словосполучення "sale-purchase", віддавши перевагу слову "sale".
Конвенція не застосовується до міжнародного купівлі-продажу послуг та цінних паперів, а поширюється лише на торгівлю товарами. Поміж товарів є такі, що знаходяться поза сферою дії Конвенції.
За своїм обсягом Конвенція є більшим документом, ніж названі вище попередні два міжнародно-правові акти — вона налічує 101 статтю, які об'єднані у такі частини:
Частина І. Сфера застосування і загальні положення.
Частина II. Укладення договору.
Частина НІ. Купівля-продаж товарів.
У свою чергу частини поділяються на глави та розділи.
Визначальними в цій Конвенції є матеріально-правові норми, тобто такі, що безпосередньо регулюють правовідносини щодо укладення зовнішньоекономічних контрактів. У зазначеній вище Гаазькій конвенції від 22 грудня 1986 р. домінують колізійні норми, тобто норми, що вказують право якої саме країни належить застосовувати для регулювання відповідних правовідносин.
Віденська конвенція не вимагає обов'язкової письмової норми зовнішньоекономічного контракту. Письмову форму вона розуміє і у вигляді повідомлення за допомогою телеграфа чи телетайпа. Детально розглядає вимоги до пропозицій про укладення контракту (оферта) та її прийняття (акцепт) адресатом.
у Конвенції йдеться про зобов'язання продавця, засоби правового захисту у випадку порушення контракту продавцем, зобов'язання покупця, засоби правового захисту у випадку порушення контракту покупцем, перехід ризику, передбачуване порушення договору, контракти на поставку товарів окремими покупцями, проценти, наслідки розірвання контракту, збереження товару тощо.
4. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Вона була укладена 14 червня 1974 р. у м. Нью-Йорку. Зазначеного дня її було підписано і від імені Української РСР. Конвенція була складена англійською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами. Текст арабською мовою вважається ухваленим 9 листопада 1992 р. Як і текст названими вище мовами, арабомовний текст Конвенції розглядається як автентичний.
Нью-Йоркська конвенція була ратифікована Україною 13 вересня 1993 р. і набрала чинності для нашої держави з 1 квітня 1994 р.
5. Протокол про зміну Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Його було укладено у Відні 11 квітня 1980 р. в одному примірнику, тексти якого на всіх офіційних мовах ООН вважаються автентичними.
6. Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг. Укладена у м. Оттаві 28 травня 1988 р. Першими країнами, щодо яких конвенція набрала чинності, були Франція, Італія та Норвегія. Конвенція налічує 25 статей.
7. Конвенція про міжнародний факторинг. Укладена 28 травня 1988 р. в м. Оттаві. Ця Конвенція, як і попередня, вперше набула чинності 1 травня 1995 р. між Францією, Італією і Норвегією. Конвенція має 23 статті.
8. Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів ("Інкотермс"). Ці правила не є міжнародною міжурядовою угодою. Вони — результат діяльності громадської організації — Міжнародної торгової палати, яка знаходиться в Парижі
їх породили міжнародні звичаї, які зазначена Палата вперше описала 1936 p., а потім кілька разів редагувала їх. Нині чинною у світі редакцією "Правил" є "Інкотермс-2000". Президент України Указом від 4 жовтня 1994 р. запровадив в Україні використання "Інкотермс-90". До запровадження "Інкотермс-2000" у глави держави чи уряду руки не дійшли.
Названі вище 8 документів відомі нашим висококваліфікованим правникам. Усі акти містяться, зокрема, у книзі Г.К. Дмитрієвої та В.М. Філімонової "Международное частное право. Действующие нормативные акты". — М.: Институт международного права и экономики им. А. С. Грибоедова, 1999. — 624 с. Сподіваємося на те, що зацікавлений читач самостійно ознайомиться з цими документами.
Переходимо до національного законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні контракти.
Нагадаємо, що в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поняття "зовнішньоекономічний договір (контракт) було сформульовано як "матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності".
Відомо, що стаття 1 цього Закону містить півсотні визначень різних понять. На жаль, там відсутнє визначення поняття "матеріально оформлена угода". Оскільки в юриспруденції існують поняття "матеріальне право", "процесуальне право", то можна здогадуватися, що законодавець мав на увазі зовнішньоекономічний договір як такий, що базується на матеріальному праві, яке регулює зовнішньоекономічну діяльність. На наш погляд, у зовнішньоекономічному контракті не зашкодить або ж безпосередньо цитувати належні положення закону, або ж робити посилання на статті (пункти, частини тощо), де ці положення містяться. Процитуємо статтю 6 "Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них" Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".
"Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.
Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.
При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
• продавцем — у договорі купівлі-продажу;
• наймодавцем — у договорі майнового найму;
• ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;
• охоронцем — у договорі зберігання;
• комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);
• довірителем — у договорі доручення;
• перевізником — у договорі перевезення;
• експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;
• страхувачем - у договорі страхування;
• кредитором — у договорі кредитування; . дарувальником — у договорі дарування;
• поручителем — у договорі поруки;
• заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.
При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.
Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики в порядку, встановленому статтею 16 цього Закону".
Звернемо увагу на те, що у статті шостій йдеться по те, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у "простій письмовій формі". У статті першій Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", на жаль, відсутнє тлумачення поняття "проста письмова форма". У читача виникає підозра, що є якась "непроста" або "складна" форма контракту якщо законодавець говорить про просту письмову форму. Зрозуміло, що краще було б якби законодавець сказав, що він мав на увазі, говорячи про "просту письмову форму". Оскільки законодавець цього не зробив, то ризикнемо і зазначимо, що очевидно, малася на увазі відсутність потреби в нотаріальному посвідченні контракту, складання тексту контракту на звичайному папері (а не на якомусь гербовому тощо). Мабуть, малася на увазі і можливість складання зовнішньоекономічного договору за довільною формою.
Далі ознайомимося зі статтею 382 "Зовнішньоекономічні договори (контракти)" Господарського кодексу України, ухваленого Законом України від 16 січня 2003 p. №436-IV. Вона сформульована так:
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.
2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
3. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.
4. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого не рухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.
5. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладання, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.
6. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним
договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
7 Законом може бути встановлений особливий порядок укладання, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Оскільки Господарський кодекс ухвалено майже на 12 років пізніше, ніж Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", то вважатимемо, що законодавець став за цей час досвідченішим і уникнув недомовок минулого. Як бачимо, в Господарському кодексі немає згадки про "матеріально оформлену угоду" та "просту письмову форму".
Щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів) слід також мати на увазі такі нормативні акти:
• "Порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)". Затверджено наказом Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. за №136// Офіційний вісник України, 2000, №30.
• "Положення про порядок державного контролю за проведенням переговорів, пов'язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання". Затверджено Постановою Кабінету Міністрів
України від 2004 р. № // Офіційний вісник України, 2004, №11.
• Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту)". Затверджено наказом Міністерства економіки України від 15.12.2005 р. за №505. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.01.2006 р. за "5/11879// Офіційний вісник України, 2006, №1-2.
• "Інструкція про порядок заповнення картки-реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту)". Затверджено наказом Міністерства економіки України від 15.12.2005 р. за №505. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.01.2006р. за "6/11880// Офіційний вісник України, 2006, №1-2.
1. Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів. її укладено у Гаазі 15 червня 1955 р. Конвенція набрала чинності 3 травня 1964 р. За обсягом Конвенція невелика, — складається лише з 12 статей.
2. Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Укладена в Гаазі 22 грудня 1986 р. Конвенція налічує 31 статтю.
3. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (United Nations Convention on the Contracts for the International Sale of Goods;)-Конвенція відома ще як "Віденська" — за місцем свого укладення. Вона була ухвалена на Конференції ООН з договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, яка відбувалася в австрійській столиці з 10 березня по 11 квітня 1980 ;р. відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН №33/922 від 16 грудня 1978 р.
Конвенцію відкрили для підписання під час останнього засідання Конференції, яке відбулося 11 квітня 1980 р. Вона залишалася відкритою для підписання у штаб-квартирі ООН
у Нью-Йорку до ЗО вересня 1981 p. Вважається, що її підписали 19 держав. Кількість держав — учасниць Конвенції — набагато більша і невпинно зростає. Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р.
Україна є учасницею Конвенції з 1 лютого 1991 р.
Оскільки Україна стала учасницею Конвенції ще до прийняття Верховною Радою УРСР Закону УРСР "Про зовнішньоекономічну діяльність", то доходимо висновку про те, що наш вітчизняний закон, передусім щодо зовнішньоекономічного контракту, відповідає положенням зазначеної Конвенції.
Звернімо увагу на те, що в офіційному англомовному записі назви Конвенції відсутнє словосполучення "купівля-продаж" як воно вживається в офіційному україномовному перекладі. Англомовні укладачі Конвенції, очевидно, брали до уваги, що коли є продаж, то має місце -і купівля, і обійшлися без словосполучення "sale-purchase", віддавши перевагу слову "sale".
Конвенція не застосовується до міжнародного купівлі-продажу послуг та цінних паперів, а поширюється лише на торгівлю товарами. Поміж товарів є такі, що знаходяться поза сферою дії Конвенції.
Частина І. Сфера застосування і загальні положення.
Частина II. Укладення договору.
Частина НІ. Купівля-продаж товарів.
У свою чергу частини поділяються на глави та розділи.
Визначальними в цій Конвенції є матеріально-правові норми, тобто такі, що безпосередньо регулюють правовідносини щодо укладення зовнішньоекономічних контрактів. У зазначеній вище Гаазькій конвенції від 22 грудня 1986 р. домінують колізійні норми, тобто норми, що вказують право якої саме країни належить застосовувати для регулювання відповідних правовідносин.
Віденська конвенція не вимагає обов'язкової письмової норми зовнішньоекономічного контракту. Письмову форму вона розуміє і у вигляді повідомлення за допомогою телеграфа чи телетайпа. Детально розглядає вимоги до пропозицій про укладення контракту (оферта) та її прийняття (акцепт) адресатом.
у Конвенції йдеться про зобов'язання продавця, засоби правового захисту у випадку порушення контракту продавцем, зобов'язання покупця, засоби правового захисту у випадку порушення контракту покупцем, перехід ризику, передбачуване порушення договору, контракти на поставку товарів окремими покупцями, проценти, наслідки розірвання контракту, збереження товару тощо.
4. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Вона була укладена 14 червня 1974 р. у м. Нью-Йорку. Зазначеного дня її було підписано і від імені Української РСР. Конвенція була складена англійською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами. Текст арабською мовою вважається ухваленим 9 листопада 1992 р. Як і текст названими вище мовами, арабомовний текст Конвенції розглядається як автентичний.
Нью-Йоркська конвенція була ратифікована Україною 13 вересня 1993 р. і набрала чинності для нашої держави з 1 квітня 1994 р.
5. Протокол про зміну Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Його було укладено у Відні 11 квітня 1980 р. в одному примірнику, тексти якого на всіх офіційних мовах ООН вважаються автентичними.
6. Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг. Укладена у м. Оттаві 28 травня 1988 р. Першими країнами, щодо яких конвенція набрала чинності, були Франція, Італія та Норвегія. Конвенція налічує 25 статей.
7. Конвенція про міжнародний факторинг. Укладена 28 травня 1988 р. в м. Оттаві. Ця Конвенція, як і попередня, вперше набула чинності 1 травня 1995 р. між Францією, Італією і Норвегією. Конвенція має 23 статті.
8. Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів ("Інкотермс"). Ці правила не є міжнародною міжурядовою угодою. Вони — результат діяльності громадської організації — Міжнародної торгової палати, яка знаходиться в Парижі
їх породили міжнародні звичаї, які зазначена Палата вперше описала 1936 p., а потім кілька разів редагувала їх. Нині чинною у світі редакцією "Правил" є "Інкотермс-2000". Президент України Указом від 4 жовтня 1994 р. запровадив в Україні використання "Інкотермс-90". До запровадження "Інкотермс-2000" у глави держави чи уряду руки не дійшли.
Переходимо до національного законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні контракти.
Нагадаємо, що в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поняття "зовнішньоекономічний договір (контракт) було сформульовано як "матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності".
Відомо, що стаття 1 цього Закону містить півсотні визначень різних понять. На жаль, там відсутнє визначення поняття "матеріально оформлена угода". Оскільки в юриспруденції існують поняття "матеріальне право", "процесуальне право", то можна здогадуватися, що законодавець мав на увазі зовнішньоекономічний договір як такий, що базується на матеріальному праві, яке регулює зовнішньоекономічну діяльність. На наш погляд, у зовнішньоекономічному контракті не зашкодить або ж безпосередньо цитувати належні положення закону, або ж робити посилання на статті (пункти, частини тощо), де ці положення містяться. Процитуємо статтю 6 "Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них" Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".
"Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.
Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.
При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
• продавцем — у договорі купівлі-продажу;
• наймодавцем — у договорі майнового найму;
• ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;
• охоронцем — у договорі зберігання;
• комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);
• довірителем — у договорі доручення;
• експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;
• страхувачем - у договорі страхування;
• кредитором — у договорі кредитування; . дарувальником — у договорі дарування;
• поручителем — у договорі поруки;
• заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.
При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.
Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики в порядку, встановленому статтею 16 цього Закону".
Звернемо увагу на те, що у статті шостій йдеться по те, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у "простій письмовій формі". У статті першій Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", на жаль, відсутнє тлумачення поняття "проста письмова форма". У читача виникає підозра, що є якась "непроста" або "складна" форма контракту якщо законодавець говорить про просту письмову форму. Зрозуміло, що краще було б якби законодавець сказав, що він мав на увазі, говорячи про "просту письмову форму". Оскільки законодавець цього не зробив, то ризикнемо і зазначимо, що очевидно, малася на увазі відсутність потреби в нотаріальному посвідченні контракту, складання тексту контракту на звичайному папері (а не на якомусь гербовому тощо). Мабуть, малася на увазі і можливість складання зовнішньоекономічного договору за довільною формою.
Далі ознайомимося зі статтею 382 "Зовнішньоекономічні договори (контракти)" Господарського кодексу України, ухваленого Законом України від 16 січня 2003 p. №436-IV. Вона сформульована так:
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.
2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
3. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.
4. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого не рухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.
5. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладання, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.
6. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним
договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
7 Законом може бути встановлений особливий порядок укладання, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Оскільки Господарський кодекс ухвалено майже на 12 років пізніше, ніж Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", то вважатимемо, що законодавець став за цей час досвідченішим і уникнув недомовок минулого. Як бачимо, в Господарському кодексі немає згадки про "матеріально оформлену угоду" та "просту письмову форму".
Щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів) слід також мати на увазі такі нормативні акти:
• "Порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)". Затверджено наказом Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. за №136// Офіційний вісник України, 2000, №30.
• "Положення про порядок державного контролю за проведенням переговорів, пов'язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання". Затверджено Постановою Кабінету Міністрів
України від 2004 р. № // Офіційний вісник України, 2004, №11.
• Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту)". Затверджено наказом Міністерства економіки України від 15.12.2005 р. за №505. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.01.2006 р. за "5/11879// Офіційний вісник України, 2006, №1-2.
• "Інструкція про порядок заповнення картки-реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту)". Затверджено наказом Міністерства економіки України від 15.12.2005 р. за №505. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.01.2006р. за "6/11880// Офіційний вісник України, 2006, №1-2.
