Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006)
4.1. Загальний огляд країн Європи
4.1.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості
Європа — частина світу, її площа становить 9,9 млн км2, разом з Азією утворює материк Євразія. У Європі проживає понад 800 млн чол., тобто щільність населення досить висока. Європу омивають Атлантичний і Північний Льодовитий океани та їх моря.
У Європі переважають великі рівнини — Східно-Європейська, Середньоєвропейська, Середню- та Нижньодунайська, а також Паризький басейн. На гори припадає 17 % території, основні — Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Урал, гори Скандинавського та Балканського півостровів. Діючі вулкани є в Ісландії та в Середземномор'ї. Активним є відомий вулкан Етна, виверження якого були зареєстровані у 122, 1169, 1329, 1536, 1669, 1928, 1964, 1971, 1986 та 1992 роках. У горах час від часу трапляються землетруси, інколи катастрофічної сили. Зокрема, у 856 році н. є. у Греції під час землетрусу загинуло 45 тис. чол. У 1755 р. землетрус у Лісабоні забрав 70 тис. людських життів. Землетрус у районі Неаполя (Італія) у 1980 р. спричинив смерть 4,5 тис. чол. У серпні 1999 р. великий землетрус стався поблизу Стамбула, загинуло понад 12 тис. чол. і було знищено 70 тис. будинків.
На більшій частині території Європи клімат помірний, на Заході — океанічний, на Сході — континентальний, на північних островах — арктичний і субарктичний, у Південній Європі — середземноморський.
На островах Арктики та вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану розташовані арктичні пустелі й тундра, далі на південь — лісотундра, тайгові, змішані та широколисті ліси, лісостепи, степи, субтропічні середземноморські ліси та чагарники; на південному сході — напівпустелі.
Природно-кліматичні умови Європи загалом не можна вважати ідеальними, але ці умови цілком задовільні для господарської діяльності. На європейське узбережжя не насуваються цунамі, землетруси та виверження вулканів трапляються не скрізь і не часто, відсутні руйнівні тропічні урагани. Температура повітря та режим опадів взимку і влітку сприятливі для економічної діяльності. Рельєф здебільшого не заважає спорудженню шляхів сполучення та об'єктів економіки, веденню сільського господарства.
Історичний розвиток Європи
Печери у Франції та Іспанії зберегли сліди кроманьйонців, які проживали там за 50-10 тис. років до н. е. Цивілізація в Європі почала розвиватися у районі Середземномор'я — мінойська культура (3000-1400 pp. до н. е.) на острові Крит і мікенська культура (1400-1200 pp. до н. е.) на материковій Греції. Згодом до Греції прийшли племена еллінів, іонійців та дорійців. Особливо процвітала Греція протягом 500-400 pp. до н. е. Цар Македонії Філіпп II підкорив Грецію у 338 р. до н. е. Його син Олександр Македонський створив величезну імперію.
Етруски поселилися на Апеннінському півострові у VIII ст. до н. е. Римляни повстали проти них і утворили у 509 р. до н. е. республіку. До 300 р. до н. е. римляни завоювали весь півострів. Вони витіснили карфагенян з острова Сицилія під час першої Пунічної війни (264-241 pp. до н. е.). Перемогли Іспанію у другій Пунічній війні (218-201 pp. до н. е.). Рим повністю підкорив Грецію у 146 р. до н. е. і на початок II ст. Римська імперія займала велику територію.
Християнство у 313 р. стало офіційною релігією Римської імперії. У 395 р. ця імперія розкололася на Західну Римську імперію та Східну Римську імперію (Візантія). Західна імперія була завойована племенами вандалів і вестготів у 476 p., вони також захопили Іспанію. Інші германські племена — франки та бургунди — підкорили Галлію. Сакси, англи та юти заволоділи у V ст. Британськими островами. Королівство франків розрослося протягом VI-VIII ст. У 800 р. його короля Карла Великого було короновано імператором. Після його смерті у 814 р. імперія франків розпалася. У 962 р. король германців Отто заснував Священну Римську імперію.
Маври захопили Іспанію у VIII ст. Загарбницькі рейди вікінгів припадають на VIII—XI ст. Феодалізм у Європі поширився протягом ІХ-ХІ ст. У 1096-1270 pp. західноєвропейські феодали і католицька церква організували хрестові походи на Близький Схід, загарбницька мета яких прикривалась релігійними лозунгами боротьби проти "невірних".
Першим католицьким папою вважається Святий Петро — один з 12 апостолів Ісуса Христа (нинішній папа — Іван Павло II є 265-м Римським Папою). Найбільшої могутності папство досягло у середні віки. У подальшому папська влада поступилася першістю світській владі монархів.
У XIV ст. економічний розвиток Європи серйозно загальмувала епідемія чуми. Упродовж 1337-1453 pp. Англія та Франція вели Столітню війну за території, що належали Англії і були втрачені у XIII ст. Оттоманська імперія, захопивши у 1453 р. Константинополь, знищила Візантію. Епоха Відродження припадає на XV-XVI ст. У середині XV ст. було винайдено друкарський верстат. З відкриттям Христофором Колумбом Америки (1492 p.) почалась епоха Великих географічних відкриттів. Європейці почали колонізацію нових територій.
На початку XVI ст. в Європі почалась Реформація — широкий громадський рух, що мав антифеодальний характер і набрав форми боротьби проти католицької церкви. Реформація призвела до релігійних війн у Німеччині, Франції та Нідерландах. Після них спалахнула Тридцятилітня війна (1618-1648 pp.), що велася католицькими і протестантськими коаліціями держав Європи.
Наймогутнішими європейськими державами у XVI ст. були Іспанія та Португалія. У наступному столітті пальму першості перехопили Нідерланди і Франція. Своїми війнами король Луї XIV знесилив Францію, і провідною державою Європи на початку XVIII ст. стала Англія. У середині XVIII ст. в Англії відбулася промислова революція. Могутність Оттоманської імперії ослаблювалася, а Росії та Пруссії — посилювалася.
Протягом 1789-1799 pp. у Франції відбувалася буржуазна революція. За часів правління Наполеона, який став імператором у 1804 p., Франція перетворилася на наймогутнішу державу Європи. Наполеонівські війни помітно змінили політичну карту Європи. У битві під Ватерлоо у 1815 р. Наполеон зазнав поразки, яка завдала нищівного удару французькій імперії.
Революційні заворушення відбулися в Неаполі та Іспанії (1820 p.), Бельгії та Франції (1830 р.), Австрії, Угорщині, Італії, Франції, Німеччині (1848 р.). У результаті воєнних і політичних кроків були об'єднані Італія (1861 р.) і Німеччина (1871 p.). З метою протистояння національно-визвольному руху балканських народів у 1867 р. була утворена Австро-Угорщина.
У 1861 р. в Росії було скасоване кріпосне право. Поразка Росії у війні з Японією призвела до революції 1905-1907 pp., внаслідок якої відбулися певні демократичні реформи.
Наприкінці XIX ст. у Європі інтенсивно розвивалась промисловість. Між провідними європейськими країнами розгорнулася боротьба за переділ колоній. Логічною розв'язкою суперечностей стала Перша світова війна (1914-1918 pp.). Більшовицька революція у Росії та Перша світова війна сприяли появі на карті Європи нових держав.
Під час економічної депресії і періоду кризи капіталізму (1929-1933 pp.) в Італії та Німеччині виник фашизм. Експансіоністська політика фашистських режимів призвела до Другої світової війни (1939-1945 pp.). Після війни СРСР став гегемоном Східної Європи. Західна і Східна Європа після закінчення війни розвивалися у протилежних напрямках (поділ Німеччини, план Маршалла, Рада Економічної Взаємодопомоги, НАТО, Варшавський договір, ЄЕС тощо).
Європа покінчила з диктатурами у Португалії (1974 p.), Греції (1974 p.), Іспанії (1975 р.) і соціалістичних країнах. На початку 90-х років об'єдналися обидві Німеччини, розпалися СРСР, Югославія, Чехословаччина. Європейське економічне співтовариство у 1992 р. переросло в Європейський Союз.
У 90-х роках і на початку XXI ст. пороховою бочкою Європи залишаються Балкани, де тривають кровопролитні міжетнічні конфлікти. Відбулася збройна інтервенція НАТО. Дехто вважає албанських вояків-сепаратистів у Сербії та Македонії терористами, хтось — бійцями національно-визвольного руху.
За формою правління країни Європи є республіками або конституційними монархіями, де глави держав "царствують, але не правлять". За устроєм вирізняють унітарні (наприклад, Ірландія), федеративні (Німеччина) і навіть конфедеративні держави. Яскравим прикладом конфедерації є СНД. Історія свідчить, що конфедерації довго не існують. Вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію. У назві Швейцарії присутнє слово "конфедерація", але насправді вона є федерацією.
Давня освоєність Європи, відсутність серйозних географічних перешкод та інші чинники зумовили те, що Європа порівняно донедавна була ареною глобальних збройних конфліктів. Саме у Європі почалися дві світові війни XX ст. Якщо природа, загалом, берегла результати людської праці і не надсилала часто на Європу стихійних лих, то європейські народи своїми воєнними кампаніями завдавали господарству цієї частини світу великих збитків. Війни впродовж десятиліть і століть були неодмінним супутником Європи. Цикл "війна — мир — війна" здавався нескінченним.
Після Другої світової війни минуло понад півстоліття. Такого тривалого мирного періоду Європа ще не знала. Основним гарантом миру у Європі вважається процес економічної та політичної інтеграції, що почався невдовзі після Другої світової війни. Коли нації добровільно об'єднуються, тоді гармати мовчать. Коли ж вони роз'єднуються і намагаються підпорядкувати собі інші держави, тоді починають говорити гармати, що завдає шкоди економіці та навколишньому середовищу. Зокрема, під час Першої світової війни, щоб запобігти просуванню німецьких військ на Францію, у приморських місцевостях Бельгії були зруйновані захисні греблі і морська вода затопила значні площі бельгійської території.
Економікам європейських країн і населенню тісно у національних межах. Тому саме тут почалася економічна інтеграція, що передбачає вільний рух через державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.
На жаль, Європа не є спокійним континентом. Локальні збройні конфлікти тривають. Час від часу загострюються відносини між Туреччиною і Грецією. Балкани і далі залишаються складним регіоном.
4.1.2. Населення
Упродовж століть населення з Європи емігрувало до інших частин земної кулі. Нині, навпаки, до Європи прибувають вихідці з інших регіонів, у Західній Європі налічується 12-13 млн іноземних працівників.
Більша частина європейських народів (їх кілька десятків) належить до індоєвропейської сім'ї. Поряд з мононаціональними у Європі є країни з розмаїтим національним складом. У Європі найвищий на планеті рівень урбанізації — у містах проживає 70, а подекуди і більше відсотків населення. В Європі є чимало мегаполісів (злиттів великих міст). Автомобіль та інші види транспорту сприяли субурбанізації — відпливу населення з центрів міських агломерацій до приміських територій (suburb у перекладі з англ. — передмістя).
У Європі співіснують різні світові релігії, але загальні закономірності такі: на півночі переважає протестантство, на півдні — католицизм, у центрі— католицизм і протестантство представлені однаковою мірою, на сході — православна віра.
4.1.3. Економіка
Промисловість
Чотири представниці Європи — ФРН, Італія, Франція та Великобританія є членами "великої сімки". Це лідери не лише Європи, а й усього світу.
Третина промислової продукції Європи та дві третини її експорту припадає на машинобудування, яке досягло нинішнього рівня завдяки трудовому і науково-технічному потенціалу Європи. Високим розвитком характеризується автомобілебудування. Європа — найбільший у світі виробник верстатів, оптики, металомістких машин і конструкцій тощо.
Хімічна промисловість посідає у Європі друге за значенням місце після машинобудування. Раніше ця промисловість орієнтувалася на використання як сировини вугілля та солей, нині широко використовує нафту, розвивається переважно поблизу районів видобутку нафти або місць її надходження.
У виробництві електроенергії переважають теплові станції. При їх розміщенні орієнтуються на джерела вугілля та привізне паливо. Велику роль відіграє атомна енергетика.
Чорна металургія Європи орієнтується на басейни вугілля і залізної руди та на імпортовану сировину і паливо.
Алюмінієва промисловість наближена до джерел електроенергії (Норвегія, ФРН, Швеція), а також запасів сировини (Угорщина, Франція, Італія). Розміщення підприємств мідної промисловості зумовлене чинниками, пов'язаними із ввезенням сировини з країн, що розвиваються.
Лісова промисловість розвинена у країнах, де багато лісів (Скандинавія, Альпи тощо).
Легка промисловість Європи традиційно високорозвинена. В Англії, Італії, Франції, Польщі є старі текстильні райони, а в Португалії та країнах Східної Європи виникають нові.
У Західній Європі налічується 400 міських агломерацій і близько 100 промислових районів. У старих промислових районах розвиваються переважно базові галузі, наприклад у Рурі.
У Європі чимало відносно відсталих районів. Населення в них займається переважно сільським господарством. Це південь Італії, захід Франції, центр Іспанії та Португалії. Сільське господарство
В Європі склалися три основні типи сільського господарства — північно-, середньо- та південноєвропейський.
У першому переважає інтенсивне молочне тваринництво. У другому, крім вирощування великої рогатої худоби, важливу роль також відіграють свинарство, птахівництво і рослинництво. У південноєвропейському типі рослинництво переважає над гірськопасовишним тваринництвом. Транспорт
Європа — регіон високорозвиненого транспорту. Європу не можна уявити без автомобіля, залізничний транспорт залишається основним за обсягом перевезень, добре розвинений річковий транспорт. З Північного моря можна потрапити до Чорного моря шляхом Рейн - Майн — Дунай.
Роль морського транспорту велика й нині, особливо в острівних та напівострівних державах. Наприклад, у Великобританії він забезпечує 90 % вантажообороту. Зовнішня торгівля
Європа відома передусім як експортер капіталу, інформаційних технологій, промислової продукції та як імпортер сировини і напівфабрикатів сільськогосподарської продукції, виробів легкої промисловості та продукції хімічної і металургійної промисловості, виготовлення якої прибутковіше у країнах, що розвиваються, з огляду на дешеву робочу силу та ліберальніші екологічні стандарти.
Регіони Європи
У межах Європи виокремлюють чотири великі регіони. Перший регіон — Східна Європа (Польща, Україна, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Югославія, Македонія, країни Балтії, Росія).
Другий регіон — Середня Європа (Великобританія, Франція, ФРН, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн, Ірландія).
Третій регіон — Північна Європа (Ісландія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія).
Четвертий регіон — Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Албанія, Андорра; Монако, Сан-Маріно).
В основу поділу Європи на регіони покладено історико-географічні чинники.
Європа — частина світу, її площа становить 9,9 млн км2, разом з Азією утворює материк Євразія. У Європі проживає понад 800 млн чол., тобто щільність населення досить висока. Європу омивають Атлантичний і Північний Льодовитий океани та їх моря.
У Європі переважають великі рівнини — Східно-Європейська, Середньоєвропейська, Середню- та Нижньодунайська, а також Паризький басейн. На гори припадає 17 % території, основні — Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Урал, гори Скандинавського та Балканського півостровів. Діючі вулкани є в Ісландії та в Середземномор'ї. Активним є відомий вулкан Етна, виверження якого були зареєстровані у 122, 1169, 1329, 1536, 1669, 1928, 1964, 1971, 1986 та 1992 роках. У горах час від часу трапляються землетруси, інколи катастрофічної сили. Зокрема, у 856 році н. є. у Греції під час землетрусу загинуло 45 тис. чол. У 1755 р. землетрус у Лісабоні забрав 70 тис. людських життів. Землетрус у районі Неаполя (Італія) у 1980 р. спричинив смерть 4,5 тис. чол. У серпні 1999 р. великий землетрус стався поблизу Стамбула, загинуло понад 12 тис. чол. і було знищено 70 тис. будинків.
На більшій частині території Європи клімат помірний, на Заході — океанічний, на Сході — континентальний, на північних островах — арктичний і субарктичний, у Південній Європі — середземноморський.
На островах Арктики та вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану розташовані арктичні пустелі й тундра, далі на південь — лісотундра, тайгові, змішані та широколисті ліси, лісостепи, степи, субтропічні середземноморські ліси та чагарники; на південному сході — напівпустелі.
Природно-кліматичні умови Європи загалом не можна вважати ідеальними, але ці умови цілком задовільні для господарської діяльності. На європейське узбережжя не насуваються цунамі, землетруси та виверження вулканів трапляються не скрізь і не часто, відсутні руйнівні тропічні урагани. Температура повітря та режим опадів взимку і влітку сприятливі для економічної діяльності. Рельєф здебільшого не заважає спорудженню шляхів сполучення та об'єктів економіки, веденню сільського господарства.
Історичний розвиток Європи
Печери у Франції та Іспанії зберегли сліди кроманьйонців, які проживали там за 50-10 тис. років до н. е. Цивілізація в Європі почала розвиватися у районі Середземномор'я — мінойська культура (3000-1400 pp. до н. е.) на острові Крит і мікенська культура (1400-1200 pp. до н. е.) на материковій Греції. Згодом до Греції прийшли племена еллінів, іонійців та дорійців. Особливо процвітала Греція протягом 500-400 pp. до н. е. Цар Македонії Філіпп II підкорив Грецію у 338 р. до н. е. Його син Олександр Македонський створив величезну імперію.
Етруски поселилися на Апеннінському півострові у VIII ст. до н. е. Римляни повстали проти них і утворили у 509 р. до н. е. республіку. До 300 р. до н. е. римляни завоювали весь півострів. Вони витіснили карфагенян з острова Сицилія під час першої Пунічної війни (264-241 pp. до н. е.). Перемогли Іспанію у другій Пунічній війні (218-201 pp. до н. е.). Рим повністю підкорив Грецію у 146 р. до н. е. і на початок II ст. Римська імперія займала велику територію.
Маври захопили Іспанію у VIII ст. Загарбницькі рейди вікінгів припадають на VIII—XI ст. Феодалізм у Європі поширився протягом ІХ-ХІ ст. У 1096-1270 pp. західноєвропейські феодали і католицька церква організували хрестові походи на Близький Схід, загарбницька мета яких прикривалась релігійними лозунгами боротьби проти "невірних".
Першим католицьким папою вважається Святий Петро — один з 12 апостолів Ісуса Христа (нинішній папа — Іван Павло II є 265-м Римським Папою). Найбільшої могутності папство досягло у середні віки. У подальшому папська влада поступилася першістю світській владі монархів.
У XIV ст. економічний розвиток Європи серйозно загальмувала епідемія чуми. Упродовж 1337-1453 pp. Англія та Франція вели Столітню війну за території, що належали Англії і були втрачені у XIII ст. Оттоманська імперія, захопивши у 1453 р. Константинополь, знищила Візантію. Епоха Відродження припадає на XV-XVI ст. У середині XV ст. було винайдено друкарський верстат. З відкриттям Христофором Колумбом Америки (1492 p.) почалась епоха Великих географічних відкриттів. Європейці почали колонізацію нових територій.
На початку XVI ст. в Європі почалась Реформація — широкий громадський рух, що мав антифеодальний характер і набрав форми боротьби проти католицької церкви. Реформація призвела до релігійних війн у Німеччині, Франції та Нідерландах. Після них спалахнула Тридцятилітня війна (1618-1648 pp.), що велася католицькими і протестантськими коаліціями держав Європи.
Наймогутнішими європейськими державами у XVI ст. були Іспанія та Португалія. У наступному столітті пальму першості перехопили Нідерланди і Франція. Своїми війнами король Луї XIV знесилив Францію, і провідною державою Європи на початку XVIII ст. стала Англія. У середині XVIII ст. в Англії відбулася промислова революція. Могутність Оттоманської імперії ослаблювалася, а Росії та Пруссії — посилювалася.
Протягом 1789-1799 pp. у Франції відбувалася буржуазна революція. За часів правління Наполеона, який став імператором у 1804 p., Франція перетворилася на наймогутнішу державу Європи. Наполеонівські війни помітно змінили політичну карту Європи. У битві під Ватерлоо у 1815 р. Наполеон зазнав поразки, яка завдала нищівного удару французькій імперії.
Революційні заворушення відбулися в Неаполі та Іспанії (1820 p.), Бельгії та Франції (1830 р.), Австрії, Угорщині, Італії, Франції, Німеччині (1848 р.). У результаті воєнних і політичних кроків були об'єднані Італія (1861 р.) і Німеччина (1871 p.). З метою протистояння національно-визвольному руху балканських народів у 1867 р. була утворена Австро-Угорщина.
У 1861 р. в Росії було скасоване кріпосне право. Поразка Росії у війні з Японією призвела до революції 1905-1907 pp., внаслідок якої відбулися певні демократичні реформи.
Наприкінці XIX ст. у Європі інтенсивно розвивалась промисловість. Між провідними європейськими країнами розгорнулася боротьба за переділ колоній. Логічною розв'язкою суперечностей стала Перша світова війна (1914-1918 pp.). Більшовицька революція у Росії та Перша світова війна сприяли появі на карті Європи нових держав.
Під час економічної депресії і періоду кризи капіталізму (1929-1933 pp.) в Італії та Німеччині виник фашизм. Експансіоністська політика фашистських режимів призвела до Другої світової війни (1939-1945 pp.). Після війни СРСР став гегемоном Східної Європи. Західна і Східна Європа після закінчення війни розвивалися у протилежних напрямках (поділ Німеччини, план Маршалла, Рада Економічної Взаємодопомоги, НАТО, Варшавський договір, ЄЕС тощо).
Європа покінчила з диктатурами у Португалії (1974 p.), Греції (1974 p.), Іспанії (1975 р.) і соціалістичних країнах. На початку 90-х років об'єдналися обидві Німеччини, розпалися СРСР, Югославія, Чехословаччина. Європейське економічне співтовариство у 1992 р. переросло в Європейський Союз.
У 90-х роках і на початку XXI ст. пороховою бочкою Європи залишаються Балкани, де тривають кровопролитні міжетнічні конфлікти. Відбулася збройна інтервенція НАТО. Дехто вважає албанських вояків-сепаратистів у Сербії та Македонії терористами, хтось — бійцями національно-визвольного руху.
За формою правління країни Європи є республіками або конституційними монархіями, де глави держав "царствують, але не правлять". За устроєм вирізняють унітарні (наприклад, Ірландія), федеративні (Німеччина) і навіть конфедеративні держави. Яскравим прикладом конфедерації є СНД. Історія свідчить, що конфедерації довго не існують. Вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію. У назві Швейцарії присутнє слово "конфедерація", але насправді вона є федерацією.
Давня освоєність Європи, відсутність серйозних географічних перешкод та інші чинники зумовили те, що Європа порівняно донедавна була ареною глобальних збройних конфліктів. Саме у Європі почалися дві світові війни XX ст. Якщо природа, загалом, берегла результати людської праці і не надсилала часто на Європу стихійних лих, то європейські народи своїми воєнними кампаніями завдавали господарству цієї частини світу великих збитків. Війни впродовж десятиліть і століть були неодмінним супутником Європи. Цикл "війна — мир — війна" здавався нескінченним.
Економікам європейських країн і населенню тісно у національних межах. Тому саме тут почалася економічна інтеграція, що передбачає вільний рух через державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.
На жаль, Європа не є спокійним континентом. Локальні збройні конфлікти тривають. Час від часу загострюються відносини між Туреччиною і Грецією. Балкани і далі залишаються складним регіоном.
4.1.2. Населення
Упродовж століть населення з Європи емігрувало до інших частин земної кулі. Нині, навпаки, до Європи прибувають вихідці з інших регіонів, у Західній Європі налічується 12-13 млн іноземних працівників.
Більша частина європейських народів (їх кілька десятків) належить до індоєвропейської сім'ї. Поряд з мононаціональними у Європі є країни з розмаїтим національним складом. У Європі найвищий на планеті рівень урбанізації — у містах проживає 70, а подекуди і більше відсотків населення. В Європі є чимало мегаполісів (злиттів великих міст). Автомобіль та інші види транспорту сприяли субурбанізації — відпливу населення з центрів міських агломерацій до приміських територій (suburb у перекладі з англ. — передмістя).
У Європі співіснують різні світові релігії, але загальні закономірності такі: на півночі переважає протестантство, на півдні — католицизм, у центрі— католицизм і протестантство представлені однаковою мірою, на сході — православна віра.
4.1.3. Економіка
Промисловість
Чотири представниці Європи — ФРН, Італія, Франція та Великобританія є членами "великої сімки". Це лідери не лише Європи, а й усього світу.
Третина промислової продукції Європи та дві третини її експорту припадає на машинобудування, яке досягло нинішнього рівня завдяки трудовому і науково-технічному потенціалу Європи. Високим розвитком характеризується автомобілебудування. Європа — найбільший у світі виробник верстатів, оптики, металомістких машин і конструкцій тощо.
Хімічна промисловість посідає у Європі друге за значенням місце після машинобудування. Раніше ця промисловість орієнтувалася на використання як сировини вугілля та солей, нині широко використовує нафту, розвивається переважно поблизу районів видобутку нафти або місць її надходження.
У виробництві електроенергії переважають теплові станції. При їх розміщенні орієнтуються на джерела вугілля та привізне паливо. Велику роль відіграє атомна енергетика.
Чорна металургія Європи орієнтується на басейни вугілля і залізної руди та на імпортовану сировину і паливо.
Алюмінієва промисловість наближена до джерел електроенергії (Норвегія, ФРН, Швеція), а також запасів сировини (Угорщина, Франція, Італія). Розміщення підприємств мідної промисловості зумовлене чинниками, пов'язаними із ввезенням сировини з країн, що розвиваються.
Лісова промисловість розвинена у країнах, де багато лісів (Скандинавія, Альпи тощо).
Легка промисловість Європи традиційно високорозвинена. В Англії, Італії, Франції, Польщі є старі текстильні райони, а в Португалії та країнах Східної Європи виникають нові.
У Західній Європі налічується 400 міських агломерацій і близько 100 промислових районів. У старих промислових районах розвиваються переважно базові галузі, наприклад у Рурі.
У Європі чимало відносно відсталих районів. Населення в них займається переважно сільським господарством. Це південь Італії, захід Франції, центр Іспанії та Португалії. Сільське господарство
В Європі склалися три основні типи сільського господарства — північно-, середньо- та південноєвропейський.
Європа — регіон високорозвиненого транспорту. Європу не можна уявити без автомобіля, залізничний транспорт залишається основним за обсягом перевезень, добре розвинений річковий транспорт. З Північного моря можна потрапити до Чорного моря шляхом Рейн - Майн — Дунай.
Роль морського транспорту велика й нині, особливо в острівних та напівострівних державах. Наприклад, у Великобританії він забезпечує 90 % вантажообороту. Зовнішня торгівля
Європа відома передусім як експортер капіталу, інформаційних технологій, промислової продукції та як імпортер сировини і напівфабрикатів сільськогосподарської продукції, виробів легкої промисловості та продукції хімічної і металургійної промисловості, виготовлення якої прибутковіше у країнах, що розвиваються, з огляду на дешеву робочу силу та ліберальніші екологічні стандарти.
Регіони Європи
У межах Європи виокремлюють чотири великі регіони. Перший регіон — Східна Європа (Польща, Україна, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Югославія, Македонія, країни Балтії, Росія).
Другий регіон — Середня Європа (Великобританія, Франція, ФРН, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн, Ірландія).
Третій регіон — Північна Європа (Ісландія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія).
Четвертий регіон — Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Албанія, Андорра; Монако, Сан-Маріно).
В основу поділу Європи на регіони покладено історико-географічні чинники.
